Роль уяви в пізнанні

Уява - це один із засобів наукового відкриття процесі творчого познания.

Однією з сфер творчості є наукове пізнання світу. Творчість в науці полягає у формуванні знання, отображающего дійсність. Творчість полягає як і накопиченні і аналізі інформації, і у невпинному продукуванні нових идей.

Відкриття є виявлення раніше не відомих фактів, властивостей і закономірностей матеріального світу чи духовної культури, й уяву грає у цьому процесі значної ролі. Творчість розпочинається вже тоді, коли наявні в людини знання не задовольняють його, і ставлять нові і питання знаходять загадки, начебто, в обычном.

Вихідною фазою, яка зумовлює всяке відкриття, є постановка завдання. У структурі людської діяльності завжди міститься певний питання, направлений замінити об'єктивну дійсність. Виникаючі питання висловлюють наявність проблемної ситуації. Проблемна ситуація виникає тоді, коли знання, методи і засоби дії недостатніми для рішення тій чи іншій завдання. У результаті людина намагається знайти нові кошти на досягнення власної цели.

У результаті висування завдання певні функції виконує й уяву. Специфічна роль уяви у тому, що його перетворює образне, наочне зміст існують, та цим сприяє її разрешению.

Слід наголосити специфічний характер уяви як засобу отримання нового знання. Функції уяви у процесі творчого рішення завдання слід вбачати у цьому, що його виступає виглядом пізнання, не сковываемым шаблонами і схемами мислення. Нове тут формується при активної уявній діяльності. Гносеологічне зміст даної процесу полягає у виявленні нових особливостей об'єкта з урахуванням наявних у суб'єкта знаний.

Уява не тільки засіб перенесення знання з одного області в іншу, а й формою його перетворення. Сформувалися з допомогою уяви образи містять у собі як відтворення минулого й справжнього, і елементи майбутнього. Пізнання стає тим паче творчим, що більше місця у ньому знаходить підпорядкування минулого й сучасного будущему.

Отже, функцію уяви у процесі творчого пізнання можна з'ясувати, як одне із способів використання наявних проблем людини знань. Чітко евристична функція уяви проявляється у наочному моделировании.

Є думка, що наочне моделювання - це уяву в царині наукової пізнання. Але функції уяви у науковому пізнанні не вичерпуються лише побудовою наочних моделей. Уява активно виявляється у уявному експерименті, що включає як "своє компонента моделювання, але з зводиться до нему.

Під моделлю розуміється така подумки представлена чи матеріально реалізована система, яка, відображаючи чи відтворюючи об'єкт дослідження, здатна заміщати його отже, її вивчення дає нову інформацію звідси объекте.

Усі моделі можна розділити на два типу: матеріальні моделі і ідеальні (подумки, уявлювані) модели.

Під уявлюваного моделлю розуміється така розумова діяльність, в якої воєдино злиті почуттєвий образ уяви, сформований від дослідницької завданням, і наукова абстракція. Уявлювана модель характеризується специфічними особливостями, пов'язані з її замещающими функціями. Уявлювана модель у науці виступає обов'язково як дослідження, служить придбання нових знань. Об'єкт виступає в ролі моделі лише доти, оскільки вона співвідносимо з моделируемым явищем, представляє його й служить засобом його познания.

Наочні уявлення формуються з кількох операцій. Найважливішими процедурами є операції абстрагування і узагальнення, аналізу та синтезу. Як уявна модель, і уявне уявлення - продукт одним і тієї ж форм діяльності. Уявлення виступає в ролі уявлюваного моделі лише за умов реалізації їм функції заміщення, репрезентации.

Реалізація модельної функції наочних уявлень обов'язково потребує їхнього зовнішнього висловлювання на якихось матеріальних засобах (схема, кресленнях, зображеннях), завдяки чого вони стають загальнодоступними і коммуникабельными.

Наочність не зводиться ні безпосередньо до спостережливості, ні з відтворення результатів спостереження. Відтворювати можна лише те, що було наблюдаемо. Специфічна особливість уявних моделей при відображенні можна побачити структур у тому, щоб виділити в об'єкті деякі елементи і з допомогою відтворити характер внутрішнього будівлі объекта.

Слід зазначити, що наочні моделі елементарних частинок є моделями, де є елемент символістики. Як будівельного матеріалу під час створення моделей використовували умовні елементи. Найбільш зручними прибули корпускулярные характеристики, що й приймаються при побудові моделей атомів і елементарних частинок. Модель такого виду символізує. Оскільки символ виступає формою організації уяви, його багатозначності робить уяву незамінним компонентом творчества.

Існує група уявних моделей, виступаючих результатом відволікання цілої тих частин предмета, що викликають інтерес в практичної і пізнавальною діяльності. Це моделі, створювані в процесі формування абстрактних і ідеальних об'єктів. Процес абстрагування при побудові моделей, званий ідеалізацією, полягає у уявному конструюванні об'єктів, не що у дійсності, але мають свій прообраз в об'єктивну реальність (ідеальний газ, абсолютно тверде тіло, абсолютно чорне тіло тощо). Процес побудови ідеалізованих об'єктів складається з уявної виділення будь-якого умови існування чи властивості досліджуваного об'єкту і зі зміни і поступового відомості до мінімуму або максимуму дії цього умови чи властивості. Будучи різновидом моделей, такі побудови від інших моделей тим, що де вони можливі насправді у тому формі, що передбачає виконання умов идеализации.

Доведення остаточно процесу ідеалізації значить завершення пізнання, а лише закріплення результату ідеалізації як певної моделі, підлягає подальшому дослідженню, експериментальної перевірці й таке інше. Уявлювана модель виступає тут як важливого засобу руху пізнання від конкретної дійсності до її абстрактному відображенню і південь від абстракцій до конкретнішого, всебічному знання, відтворення неминучого у свідомості человека.

Особливість уявлюваного моделі як форми наукового пізнання - в поєднанні двох взаємозалежних функцій: зображення позначення, символізації, що дозволяє їй бути своєрідним носієм узагальненого змісту думки. Це можна оскільки наочне зміст здатне служити засобом висловлювання відверненої думки. Використання моделі у процесі пізнання у тому, щоб розкрити її внутрішній сенс, що можна перенести на об'єкт дослідження. Приблизно так як знакова форма мови важлива не як така, а ролі носія певної інформації, і чувственно-наглядные елементи моделі мають значення, передусім носії інформації, узагальненого знання, що виходить за рамки наочних характеристик самого образа.

По внутрішньої структурі уявна модель є системою знань, у якій чувственно-наглядные компоненти грають роль елементів, а рационально-логические - роль програми, визначальною порядок зв'язку й синтезу цих елементів. Наповнюючи почуттєвий образ певним здоровим глуздом і значенням, які відповідають експериментально встановленим фактам і вимірам, дослідник вносить до нього певна кількість додаткової інформації, які потім екстраполюється щодо исследования.

Крім евристичної ролі, яку успішно виконують багато вдало підібрані чи сконструйовані подумки моделі, вони задовольняють що й внутрішньої психологічної людській потребі у цьому, щоб наочна картина об'єкта пізнання постійно перебувала перед його думкою. Наочні моделі розширюють і збагачують відвернену думку, надаючи їй силу конкретності, пов'язуючи її з емпіричним фундаментом знань. Уявлювана модель - важлива форма науково-дослідного творчого мислення та ефективний засіб отримання нових знання мире

7. культуротвірна роль уяви.

8. Выделяют следующие характеристики воображения: яркость и отчетливость,реалистичность, контролируемость, степень активности образов.

1. Яркость и отчетливость. Человек может просто думать о каком-то предмете или явлении, в данный момент времени отсутствующем в поле его восприятия, а может представлять его столь живо и ярко, что образ будет неотличим от реального объекта. Это зависит от яркости, отчетливости образов воображения данного индивида. Общеизвестна яркость, живость детского воображения. Маленькие дети даже путают фантастические образы своего воображения с действительными событиями и персонажами.

2. Реалистичность. Под реалистичностью образов воображения понимается их приближенность к реальным объектам и действиям, отражаемым в форме образа. Так, для одних людей характерно фантазировать в области нереальных представлений, другие не выходят за рамки обыденного опыта. Данная особенность воображения зависит от того, насколько легко или трудно даются личности преобразования реальности. Естественно, что у лиц, которым трудно даже мысленно сдвинуть что-нибудь со своего места, представить себе что-нибудь необычное, взаимоотношения с окружающим миром носят печать шаблона и рутины, не выходят за пределы ситуации, они скованы и инертны в своих фантазиях.

3. Контролируемость. Под свойством контролируемости понимается возможность изменения содержания процесса воображения, влияния на отдельные параметры образов воображения (их модальность, детали и др.) по усмотрению самого человека. Обычно высокая контролируемость коррелирует с высокой продуктивностью процессов воображения.

Люди с высокоорганизованным воображением, несмотря на разнообразие появляющихся образов, не упускают из внимания основное направление решения и как бы привязывают к нему появляющиеся у них ассоциации.

Неорганизованное воображение обычно быстро теряет задачу, как направление, задающее фантазирование, и начинает функционировать по типу свободных ассоциаций, переходя в грезы.

4. Степень активности образов. Степень активности определяется возможностью образов воображения выступать в качестве регуляторов, мотивов деятельности и поведения. Эмоциональная насыщенность образов повышает активность. Подтверждением могут служить различные невротические страхи, которые замещают реальные события их проигрыванием в своем воображении. Наибольшей активностью, а значит, и побудительной силой обладают мечты, идеалы, фобии, наименьшей - грезы, эротические фантазии. Активность образов воображения не является устойчивой индивидуальной характеристикой. Она будет определяться присутствием в сознании той или иной формы воображения. Однако один и тот же образ может обладать большой побудительной силой для одного субъекта и незначительной для другого. В этом смысле активность образов воображения является индивидуальной характеристикой.

Широта воображения определяется кругом тех областей действительности, образами которой оперирует воображение человека.

Индивидуальные проявления творческого воображения могут быть связаны также с устойчивостью данного процесса. Творчество - несплошное и непрерывное движение. В нем чередуются подъемы, застои, спады. Высшей точкой творчества, его кульминацией является вдохновение, для которого характерен особый эмоциональный подъем, ясность и отчетливость мысли, отсутствие субъективного переживания, напряжения.

У разных людей состояние вдохновения имеет разную продолжительность, частоту наступления. Выяснено, что продуктивность творческого воображения зависит главным образом от волевых усилий и является результатом постоянной напряженной работы.

Воображение также определяется областью профессиональной деятельности и доминирующими потребностями человека. Направленность личности как бы создает очаги повышенной восприимчивости и в этой области находятся наиболее яркие и разнообразные представления личности. В качестве индивидуальной особенности воображения может служить и тип представлений, которыми по преимуществу оперирует человек (зрительные, двигательные и т.д.).

Увага

1. природа і сутність уваги як психічного процесу;

2. функції уваги (самостійна та допоміжна, відбір та ігнорування об’єктів уваги, утримання діяльності, регулювання та контроль за перебігом діяльності);

3. увага як психофізіологічний процес (І.П.Павлов, А.А.Ухтомський);