Перша допомога

Електротравми виникають при включенні людини в електричний ланцюг. Важкість ураження залежить від ба­гатьох причин (сила і напруга струму, тривалість його дії, харак­тер навколишнього середовища — дощ, волога земля, вода, стан організму—суха чи волога шкіра й ін.). Ураження складається із загального впливу струму на організм і з його місцевої дії, що виражається в опіку. Звичайно опіки при ураженні струмом не дуже великі, але глибокі та важкі.

Перша допомога полягає у звільненні потерпілого від дже­рела струму або шляхом знеструмлення ланцюга (вимикан­ня рубильника, викручування запобіжників, перерізання прово­ду — інструмент повинен бути заізольований, рятівник — у гумовому взутті чи стояти на ізолюючому матеріалі), або відтягання проводу від постраждалого (сухою палицею, рукою, за­кутаною щільним шаром сухого одягу). Поки потерпілий не відсунутий від джерела струму, він сам є джерелом струму для тих, хто надає допомогу!

Після цього треба приступити до штучного дихання і непря­мого масажу серця, розстебнувши попередньо весь одяг, що стискує. Лише після оживлення приступають до перев'язки об­печених місць.

Особливим випадком електротравми є ураження блискав­кою. У цьому випадку перша допомога буде полягати в штучному диханні й непрямому масажі серця. Уражений блискавкою не є джерелом струму.

Опіки можуть виникати або під дією відкритого вогню, або при потраплянні на шкіру гарячої рідини чи хімічних речовин. У будь-якому випадку першим заходом повинно бути припи­нення дії джерела опіку. Якщо на людині зайнявся одяг, слід збити полум'я. Звичайно в такій ситуації люди губляться, по­чинають бігати, метушитися, сприяючи таким чином роздуван­ню полум'я. У цьому випадку потерпілого варто повалити на землю, накрити його щільною тканиною (ковдра, брезент) для припинення доступу повітря до вогню, а при відсутності такої можливості постраждалого потрібно катати по землі, збиваючи вогонь гілками, рушником, піджаком — будь-яким підручним матеріалом. Потім обгорілого звільняють від одягу. Ні в якому разі не слід «здирати» одяг, що пристав до тіла, його необ­хідно акуратно обрізати. Потім на звільнене місце наклада­ють пов'язку, а якщо поверхня опіку велика — хворого накри­вають простирадлом чи ковдрою і транспортують у медичну установу. Важкість опіку залежить не тільки від його ступеня (1-й ступінь — почервоніння, 2-й ступінь — утворення пухирців, 3-й ступінь — обвуглювання, 4-й ступінь — глибоке обвуглю­вання), але і від розмірів ураженої поверхні тіла. Небезпечни­ми для життя можуть бути навіть опіки легких ступенів, але великої поширеності. Потерпілого під час евакуації чи до неї треба забезпечити достатньою кількістю питва.

При невеликих опіках (термічних, хімічних) обпалену ділян­ку необхідно відразу ж сильно поливати водою протягом 5— 10 хвилин.

Перша допомога при ураженні ел. струмом.

Перш за все необхідно звільнити потерпілого від дії струму. Якщо неможливо вимкнути електроустановку необхідно звільнитипотерпілого від струмопровідних частин не торкаючись його, для цього можна скористатись палкою, канатом інш. сухими засоби які не проводять струм(при напрузі < 1000 В) при напрузі > 1000 В необхідно використовувати ізоляційну штангу або ізолюючих кліщей надів при цьому резинові рукавиці і боти.

Міри першої допомоги до прибуття швидкої визначаються від стану потерпілого якщо він притомний – необхідно забезпечити йому спокій і не дозволяти рухатись до прибуття лікаря.

Якщо потерпілий дихає дуже рідко але є пульс – необхідно робити штучне дихання з роту в рот або з роту в ніс.

при відсутності дихання і пульсу необхідно робити штучне дихання і не прямий масаж сердця, робите це необхідно до прибуття лікаря

 

23. Закон України “Про охорону здоров’я”; “Про забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення”; “Про охорону навколишнього природного середовища”.

Закон України "Про охорону здоров'я населення";

Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні, соціальні основи охорони здоров'я населення України. За Конституцією України кожен громадянин України має право на охорону здоров'я. Це право передбачає:

— життєвий рівень, необхідний для підтримки здоров'я людини;

— безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

— безпечні й здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку;

— кваліфіковану медико-санітарну допомогу, яка передбачає також вільний вибір лікаря та медичної установи;

— компенсування шкоди, завданої здоров'ю;

— створення мережі закладів охорони здоров'я;

— надання, всім громадянам гарантованого рівня медико санітарної допомоги;

— здійснення державного нагляду у сфері охорони здоров'я

— встановлення відповідальності за порушення прав громадян у сфері охорони здоров'я.

Держава, згідно з Конституцією України, гарантує усім громадянам реалізацію їхніх прав у сфері охорони здоров'я.

Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення";

Цей Закон регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Стаття 4. Права громадян. Громадяни мають право на:

— безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побут, відпочинок та навколишнє природне середовище;

— участь у розробленні, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з тих питань до відповідних органів;

— відшкодування збитків, завданих їх здоров'ю, внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;

— достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населення, а також про наявні та можливі чинники ризику для здоров'я та їх ступінь.

Стаття 5. Обов'язки громадян. Громадяни зобов'язані:

— піклуватися про своє здоров'я, здоров'я та гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;

— брати участь у проведенні санітарних і протиепідеміологічних заходів;

— проходити обов'язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках;

— виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

— виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя.

Стаття 6. Права підприємств, установ і організацій. Підприємства, установи та організації мають право на:

— одержання від органів виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, а також відповідних органів і закладів охорони здоров'я інформацію про стан здоров'я населення, санітарну та епідемічну ситуацію, законодавчі, нормативні акти з питань забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення та санітарні норми;

— відшкодування збитків, завданих їм унаслідок порушень санітарного законодавства підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Стаття 7. Обов'язки підприємств, установ і організацій.

Підприємства, установи та організації зобов'язані:

— за пропозиціями посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби розробляти і здійснювати санітарні та протиепідемічні заходи;

— у випадках, передбачених санітарними нормами, забезпечувати лабораторний контроль за виконанням вимог цих норм щодо безпеки використання (зберігання, транспортування тощо) шкідливих для здоров'я речовин та матеріалів, утворюваних унаслідок їх діяльності викидів, скидів, відходів та чинників, а також готової продукції;

— на вимогу посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби надавати безоплатно зразки використовуваних сировини і матеріалів, а також продукції, що випускається чи реалізується, для проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи;

— виконувати розпорядження і вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними санітарно-епідеміологічного нагляду;

— усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осів, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для навколишніх інфекційні хвороби або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги із соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється Міністерством охорони здоров'я України;

— негайно інформувати органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби про надзвичайні події і ситуації, що становлять загрозу здоров'ю населення, санітарному та епідемічному благополуччю;

— відшкодовувати у встановленому порядку працівникам і громадянам збитки, завдані їхньому здоров'ю внаслідок порушення санітарного законодавства.

Власники підприємств, установ і організацій та уповноважені ними органи зобов'язані забезпечувати їх необхідними для розроблення та здійснення санітарних і протиепідемічних заходів санітарними нормами.

Стаття 8. Захист прав громадян, підприємств, установ і організацій.

Рішення і дії посадових осіб органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, а також громадян, якими порушено права підприємств, установ, організацій чи громадян з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, можуть бути оскаржені в місячний термін відповідному головному державному санітарному лікарю або в суд.

Стаття 10. Державна санітарно-гігієнічна експертиза. Полягає у комплексному вивченні документів (проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм тощо), а також діючих об'єктів та пов'язаних з ними небезпечних факторів на відповідність вимогам санітарних норм.

Державна санітарно-гігієнічна експертиза передбачає:

— визначення безпеки господарської та іншої діяльності, умов праці, навчання, виховання, побуту, що прямо чи побічно негативно впливають або можуть вплинути на здоров'я населення;

— встановлення відповідності об'єктів експертизи до вимог санітарних норм;

— оцінку повноти та обґрунтованості санітарних та протиепідемічних заходів;

— оцінку можливого негативного впливу небезпечних чинників, пов'язаних з діяльністю об'єктів експертизи, визначення ступеня створюваного ними ризику для здоров'я населення.

Закон України "Про охорону навколишнього середовища";

Завданням законодавства з охорони навколишнього природного середовища є запровадження відносин у сфері охорони, використання та відновлення природних ресурсів, гарантування екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської діяльності на довкілля.

Закон наголошує на підвищенні екологічної культури населення, а також передбачає підготовку кваліфікованих спеціалістів через обов'язкову освіту і виховання у сфері охорони навколишнього природного середовища в навчально-виховних закладах.

Кожен громадянин України має право на:

— безпечне для його життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

— отримання екологічної освіти;

— участь у роботі громадських екологічних формувань.

Державний контроль у сфері охорони довкілля здійснюють Ради депутатів, Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. Громадський контроль здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища. Наглядає за дотриманням вимог законодавства Генеральний прокурор України.

Закон регулює також використання природних ресурсів. Для фінансування заходів з охорони довкілля створено державний і регіональний фонди охорони навколишнього природного середовища за рахунок:

— штрафів за забруднення довкілля;

— штрафів за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища;

— добровільних внесків підприємств та громадян.

У Законі визначено заходи щодо гарантування екологічної безпеки, а також природні території та об'єкти, які підлягають особливій охороні (природно-заповідний фонд, курортні та лікувально-оздоровчі зони тощо).

Порушення законодавства України про охорону довкілля тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, кримінальну відповідальність.

Законодавство України з охорони навколишнього природного середовища складається з цього Закону, а також із земельного, водного, лісового кодексів, законодавства про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону та використання рослинного і тваринного світу.

 

24, 42 Запобігання вибуху газо-, паро- і пилоповітряних сумішей.

 

У звичайних умовах горіння є процесом окислення або з'єднання горючої речовини із киснем повітря, який супроводжується виділенням тепла і світла. Проте деякі речовини, наприклад, стислий ацетилен, озон, вибухові речовини, можуть вибухати і без кисню повітря із утворенням тепла і полум'я.

Пил горючих речовин небезпечний. Пил, який осів на устаткуванні або виступаючих частинах конструкцій будівель, може тліти і горіти, а той, що знаходиться в повітрі, здатний утворювати вибухонебезпечну суміш. Швидкість реакції горіння зростає із збільшенням питомої поверхні пилу.

Тому при визначенні ступеня небезпеки пилу, що знаходиться у виробничому приміщенні передусім необхідно враховувати здатність пилу утворювати із повітрям вибухонебезпечні суміші, а також чутливість таких сумішей до різних джерел запалювання.

Нижні концентраційні межі запалювання пилоповітряних сумішей коливаються для більшості речовин від 2,5 до 30 г/м3. Такі концентрації пилу можуть спостерігатися тільки всередині хімічних апаратів або в дуже сильно запорошеному приміщенні. При таких концентрація предмети на відстані 1-2 м вже не розрізняються.

Для запобігання вибуху пилоповітряних сумішей або зменшення руйнуючої дії такого вибуху на апаратах (бункерах, млинах, сепараторах) встановлюються розривні мембрани, а також пристрої для подачі в пилопроводи інертних газів (двоокису вуглецю або водяної пари).

Впровадження сучасних технологічних процесів на підприємствах неможливо без засобів автоматизації, керування та контролю технологічними процесами. Тому що велика кількість пилів різних речовин, які використаються у технологічних процесах, ставиться до пальних і вони можуть створювати вибухонебезпечні суміші з повітрям, то необхідно приймати заходи щодо запобігання підпалювання цих сумішей електроустаткуванням цих технологічних установок.

25. Соціальний захист потерпілих на виробництві.

Соціальний захист працівників - повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Важливим чинником правового захисту робітників є обов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань.

У 1999 р. був прийнятий Закон «Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Закон набув чинності з 1.01.2001 р..

Закон являє собою систему прав і гарантій, спрямованих на матеріальну підтримку працюючих у разі повної, часткової або тимчасової втрати ними працездатності.

Допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю видається у разі хвороби, каліцтва, при догляді за хворим членом сім’ї – у розмірі повного заробітку.

Відповідно до Закону, страхування від нещасних випадків здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків (ФСНВ), що є надійною підставою для поступового розв’язування цієї проблеми, яка нині ще існує в державі.

Координує роботу Фонду Кабінет Міністрів, а державний нагляд за його діяльністю здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади.

Фонд розпочав свою діяльність і, щоб піднятися до загальноєвропейського рівня, він має використовувати у своїй роботі міжнародний досвід і тісно співпрацювати з подібними структурами в інших країнах світу.

26. Перша допомога при ураженні чинниками, що є на робочому місті.

Перша медична (долікарська) допомога включає такі три групи заходів:

Негайне припинення впливу зовнішніх ушкоджуючих факторів (електричний струм, висока або низька температура, здавлення вагою) та видалення постраждалого з несприятливих умов, в які він потрапив (витягання з води, з палаючого приміщення, приміщення, де накопичились отруйні гази тощо).

Надання першої медичної допомоги постраждалому у залежності від характеру та виду травми, нещасного випадку або раптового захворювання (зупинка кровотечі, накладання пов'язки на рану, штучне дихання, масаж серця, введення протиотрути та ін.).

Організація негайної доставки (транспортування) хворого або постраждалого у лікувальний заклад.

Заходи першої групи скоріше є першою допомогою взагалі, а не медичною допомогою. Слід підкреслити: чим довший вказаний вплив, тим більш глибоким та важким буде ушкодження. Тому першу допомогу слід починати саме з цих заходів.

Друга група заходів складає вже медичну допомогу. Надати її можуть медичні працівники або особи, що вивчили основні ознаки ушкоджень та спеціальні заходи першої допомоги.

Велике значення у комплексі заходів першої невідкладної медичної допомоги має найшвидша доставка постраждалого у лікувальний заклад. Транспортувати хворого або постраждалого слід не тільки швидко, але й правильно, тобто у положенні, найбезпечнішому для хворого згідно з характером захворювання або видом травми, наприклад, у положенні на боці — у непритомному стані або при можливому блюванні, при зламаних кістках після створення нерухомості ушкодженому органу тощо.

Найкраще для перевезення постраждалого користуватися спеціалізованим транспортом (санітарна автомашина, санітарний літак). За його відсутності транспортування повинне бути здійснене за допомогою будь-яких доступних у конкретних обставинах засобів пересування. У найнесприятливіших умовах доставка проводиться шляхом перенесення постраждалого на руках, на спеціальних або імпровізованих ношах, брезенті тощо.

Транспортування може тривати від декількох хвилин до декількох годин. Медичний працівник повинен забезпечити правильне перенесення хворого, перекладання його з одного транспортного засобу до іншого, надавати медичну допомогу дорогою до закладу та проводити заходи з попередження ускладнень, які можуть розвинутись при блюванні, порушенні транспортної іммобілізації, переохолодженні, трясці та з інших причин.

27. Основні нормативні акти, що регламентують вимоги пожежної безпеки.

Забезпечення пожежної безпеки – невід'ємна частина державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон України "Про пожежну безпеку" та інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України; рішення органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції.

Відповідно до Державної програми забезпечення пожежної безпеки на 1995 – 2000 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.95 №238, та згідно з Положенням про порядок розроблення, затвердження, перегляду, скасування та реєстрації нормативних актів з питань пожежної безпеки, затвердженим наказом МВС України 04.12.96 №833, створено Державний реєстр нормативних актів з питань пожежної безпеки, до якого включено біля 360 найменувань документів різних рівнів та видів. За рівнем прийняття і дії реєстр виділяє 8 груп таких актів:

1. Загальнодержавні акти. До них відносяться: "Закон України про пожежну безпеку", від 17.12.93; НАПБ А.01.001–95 "Правила пожежної безпеки в Україні", від 14.06.95, та "Правила пожарной безопасности в лесах СССР", від 18.06.71.

2. Міжгалузеві. До документів цього типу віднесено 42 нормативні акти з пожежної безпеки. До цих актів, зокрема, увійшли НАПБ Б.02.001–94 "Положення про державну пожежну охорону", НАПБ Б.07.001–94 "Перелік посад, при призначенні на які особи зобов'язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки та порядок його організації”, а також інші правила, положення інструкції та настанови, що окреслюють загальні вимоги пожежної безпеки, обов'язкові для виконання в усіх галузях виробничого та невиробничого середовища. До цієї ж групи входить дуже важливий нормативний акт, який використовується для визначення рівня пожежної небезпеки об'єкта НАПБ Б.07.005–86 "Определение категорий помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности" ОНТП 24–86.

3. Галузеві нормативні акти. Вимоги цієї групи документів з пожежної безпеки розповсюджуються на окрему галузь. В реєстрі нараховується 109 таких нормативних актів.

4. Нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, дія яких поширюється на підпорядковані їм підприємства, установи, організації. У цьому розділі 102 документи.

5. Міждержавні стандарти з питань пожежної безпеки. До них відносяться деякі стандарти системи стандартів безпеки праці СРСР, а також галузеві стандарти СРСР (ГОСТы), які стосуються пожежної безпеки. Всього до цієї групи належать 46 стандартів.

6. Державні стандарти України (ДСТУ) з питань пожежної безпеки. Ця група нараховує біля 20 стандартів, у тому числі ДСТУ 2272-93 “Пожежна безпека. Терміни та визначення”, а також стандарти на окремі види обладнання для пожежогасіння.

7. Галузеві стандарти з питань пожежної безпеки (усього 22 найменування) містять вимоги та технічні умови щодо окремих видів обладнання, яке застосовується для попередження, перешкоди розповсюдженню, а також гасіння пожеж, які виникають у специфічних умовах конкретної галузі.

8. Нормативні документи в галузі будівництва з питань пожежної безпеки. Група нараховує 18 документів, серед яких: СниП 2.01.02–85 “Противопожарные нормы проектирования зданий и сооружений”; СниП 2.04.05–86 “Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха”; СниП 2.04.09–84 “Противопожарная автоматика зданий и сооружений”;

- СТСЭВ 5062 – 85 “Пожарная безопасность в строительстве. Предел огнестойкости конструкций. Технические требования к печам” і т. ін.

Окрім документів, що увійшли до вище згаданого реєcтру нормативних актів з питань пожежної безпеки і безпосередньо стосуються тільки цих питань, існує ряд нормативних актів спеціального призначення, окремі розділи яких регламентують вимоги пожежної безпеки. Серед таких документів слід особливо відзначити ДНАОП 0.00-1.32-01 “Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок”, які визначають класи пожежонебезпечних і вибухонебезпечних зон (див. блок 4, мал.4.1) та вимоги до типу виконання електрообладнання, що має використовуватись у відповідних умовах.

28. Мікрокліматичні умови робочої зони.

Метеорологічні умови або мікроклімат у виробничих умовах визначаються такими параметрами (ГОСТ 12.1.005-88):

Температурою повітря, С°, прилад для вимірювання - термометр.

Відносною вологістю, %, прилад для вимірювання - психрометр.

Швидкістю руху повітря на робочому місці, м/с, прилад для вимірювання - анемометр крильчастий або чашковий.

Інтенсивністю теплового випромінювання, Вт/м2, прилад для вимірювання - актинометр.

Необхідність врахування цих параметрів може бути простежена при розгляді теплового балансу між організмом людини і оточуючим її середовищем.

Величина тепловиділення організму залежить від ступеня фізичного навантаження в певних метеорологічних умовах і становить від 75 ккал/год (спокій) до 400 ккал/год (важка робота). Для того щоб фізіологічні процеси в організмі проходили нормально, тепло, що виділяється організмом, повинне відводитися в оточуюче людину середовище.

Нормальне теплове самопочуття (комфорт), відповідне даному виду роботи, забезпечується при дотриманні теплового балансу, завдяки чому температура внутрішніх органів людини залишається постійною (близько 36.6°).

Терморегуляція за рахунок зміни інтенсивності кровообігу. Рух крові по кровоносних судинах можна собі уявити як рух теплоносія в теплообміннику.

В цілому для тіла кількість крові може змінюватися більш ніж в 30 разів, а для кінцівок пальців - 600 разів.

Терморегуляція за рахунок випаровування вологи з поверхні людини. При зовнішній t = +30 - +33 єС віддача тепла конвекцією і випромінюванням припиняється і відбувається віддача тепла шляхом випаровування поту з поверхні шкіри. Причому тим ефективніше, чим нижча відносна вологість повітря і вища швидкість руху повітря. При цьому організм втрачає і солі. З цієї причини в гарячих цехах робітникам дають підсолену газовану воду.

При зниженні t0 повітря реакція організму інша - судини звужуються і віддача тепла випромінюванням і конвекцією сповільнюється.

Вологість повітря також впливає на терморегуляцію організму, при високій вологості (φ = 85%) знижується випаровування поту, а при низькій (φ = 20%) - спостерігається пересихання слизових оболонок дихальних шляхів.

Рух повітря збільшує віддачу тепла і покращує стан організму, але в певних межах.

Мінімальна швидкість руху повітря, яка відчувається людиною, становить 0,2 м/с. Швидкість руху повітря впливає також на інтенсивність конвекції і віддачу тепла за рахунок потовиділення.

Швидкість руху повітря впливає і на розподіл шкідливих речовин у приміщенні, а також на перенесення пилу, що осів.

При дії високих температур можливий перегрів організму - тепловий удар. При різких коливаннях температури і сильному русі повітря виникають простудні захворювання.

Відповідно до ГОСТу 12.1.005-88 встановлюються оптимальні і допустимі метеорологічні умови для робочої зони приміщення в залежності від:

періоду року:

- холодний (з температурою зовнішнього повітря нижче +10о С);

- теплий (вище +10о С).

2) категорії робіт за тяжкістю.

Всі роботи за тяжкістю поділяються на три категорії:

категорія легких робіт (1а, 1б - витрати енергії до 150 ккал/год) – роботи, що виконуються сидячи, стоячи або пов'язані з ходьбою, але не вимагають систематичного фізичного навантаження або підняття і перенесення вантажів (точне машинобудування);

категорія робіт середньої тяжкості (2а, 2б витрати енергії більше 150 і до 250 ккал/год) – роботи, пов'язані з постійною ходьбою, перенесенням невеликих вантажів (до 10 кг), і ті, що виконуються стоячи (механоскладальні і зварювальні);

категорія важких робіт (3 - витрати енергії більше 250 ккал/год) – робота, пов'язана з постійними пересуваннями і перенесенням значної (більше 10 кг) ваги (ковальський, ливарний, термічний цехи).