Різновиди місцевості та їх тактичні властивості

За характером рельєфу місцевість поділяють на рівнинну, горбкувату і гірську, яка в свою чергу поділяється на низькогірну, середньогірну і високогірну.

Рівнинна місцевість характеризується відсутністю різко виражених нерівностей земної поверхні, відносно невеликими перевищеннями (до 25 м) і порівняно малою стрімкістю схилів (до 2?). Абсолютні висоти над рівнем моря – до 300 м.

Відкрита, слабопересічена рівнина придатна для бойових дій усіх родів військ, її глинисті, суглинні, супіщані й торф’яні ґрунти дають можливість рухатися бойовій техніці в суху погоду влітку, але значно ускладнюють рух у період дощів, весняного й осіннього бездоріжжя. Відсутність значних перевищень забезпечує достатню видимість в усіх напрямках і ефективність вогню з усіх видів зброї.

Разом з тим рівнина ускладнює організацію маскування підрозділів. Рівнинна місцевість, як правило, більш сприятлива для організації й ведення наступу й менш сприятлива для оборони.

Горбкувата місцевість характеризується хвилястим характером земної поверхні, яка утворює нерівності (горби) з абсолютними висотами до 500 м, відносними перевищеннями 25-200 м і переважною стрімкістю схилів 2-3°.

Горбкувата місцевість допускає бойові дії всіх родів військ, здійснення маневру підрозділами поза дорогами і в цілому сприятлива як для наступу, так і для оборони. Вона має добрі рубежі для розташування підрозділів, облаштування вогневих позицій. Проміжки між горбами й зворотні схили горбів можуть служити укриттям від спостереження і вогню противника. На такій місцевості багато командних висот з великою дальністю видимості і широким сектором огляду.

Низькогірна місцевість характеризується висотами над рівнем моря 500-1000 м, відносними перевищеннями 200-500 м переважною стрімкістю схилів 5-10°. Порівняно з іншими видами гірської місцевості вона слабо розчленована, як правило, добре обжита і має досить розвинену мережу доріг. При відносно пологих схилах і невеликих висотах така місцевість практично доступна для бойових дій усіх родів військ. Водночас ускладнюється зосереджене застосування важкої бойової техніки.

Середньогірна місцевість має висоти над рівнем моря приблизно 1000-2000 м, відносні перевищення від 500 до 1000 м і переважну стрімкість схилів 10-25°. Вона розчленована на добре виражені гірські масиви, пасма, їхні піки і гребені мають згладжені форми.

Така місцевість часто має широкі гірські проходи, які використовуються для прокладання доріг. Ці дороги часто перетинають гірські хребти через перевали, які доступні для руху бойової техніки протягом усього року або більшої його частини. Однак застосування важкої бойової техніки можливе лише на окремих напрямках.

Загалом середньогірна місцевість вимагає значних інженерних робіт для забезпечення її прохідності.

Високогірна місцевість характеризується висотами над рівнем моря понад 2000 м, відносними перевищеннями 1000 м і більше, з стрімкістю схилів понад 25°. Високогірна місцевість розділена глибокими долинами й улоговинами на гірські хребти, їх піки і гребені часто вкриті снігом. Така місцевість, як правило, мало обжита, має мало гірських проходів і дуже рідку мережу доріг. Дороги вузькі і прокладені уздовж річок міжгір'ями, проходять через перевали, які розташовані на великих висотах, з крутими підйомами й малими радіусами поворотів. Перевали найчастіше розташовані вище снігової лінії і тому більшу частину року закриті.

Бойові дії можуть розгортатися на окремих доступних напрямках уздовж гірських проходів, забезпечених дорогами. У решті районів високогірної місцевості можливі бойові дії тільки спеціальних підрозділів, оснащених відповідним спорядженням. Загалом високогірна місцевість сприяє маскуванню.

За мірою пересіченості ярами, балками, річками, озерами та іншими природними перешкодами, які обмежують свободу пересування й маневр підрозділів, місцевість поділяють на легкопересічену, середньопересічену і сильнопересічену.

Легкопересічена місцевість небагата на природні та штучні перешкоди, які легко здолати бойовою та іншою технікою в будь-якому напрямку. Рельєф місцевості звичайно рівнинний, рідше горбистий, природні перешкоди займають менше 10% від усієї площі.

Місцевість забезпечує задовільний огляд з командних висот, орієнтування, спостереження і цілеуказання, організацію взаємодії та керування підрозділами. У той самий час ця місцевість не забезпечує надійного укриття підрозділів від вогню противника.

Середньопересічена місцевість має близько 20% площі, зайнятої природними перешкодами. На такій місцевості зосереджене застосування бойової техніки дещо ускладнене на окремих напрямках. Це найпоширеніший різновид добре обжитої місцевості. Рельєф, як правило, горбистий, зрідка рівнинний.

Сильнопересічена місцевість відрізняється великою кількістю важкопрохідних природних перешкод – від ярів, ровів і балок до річок, каналів та інших перешкод. Площа природних перешкод складає більше 30%. Ця місцевість ускладнює наступ і посилює оборону.

Багато природних укриттів сприяють організації надійного маскування і потайному підходу до переднього краю ворога. Разом з тим на такій місцевості нелегко спостерігати за ворогом, можливості швидкого маневру військ обмежені, зменшується швидкість бойових машин, необхідно виконати значні роботи з інженерного обладнання шляхів для руху військ.

За умовами спостереження та маскування місцевість поділяють на відкриту, напівзакриту і закриту.

Відкрита місцевість являє собою рівну або злегка горбисту безлісну територію, до 75% площі якої добре проглядається в усіх напрямках з командних висот. На такій місцевості забезпечується добре спостереження за діями противника й ураження його вогнем з усіх видів зброї.

Проте ця місцевість менш сприятлива для захисту від уражаючої дії звичайної та ядерної зброї, має недостатній рівень маскуючих властивостей від наземного та повітряного спостереження. Відсутність природних схованок ускладнює приховане зосередження військ та проведення маневру. Організація оборони на відкритій місцевості значно ускладнюється.

Напівзакрита місцевість є перехідною від відкритої до закритої. Здебільшого на напівзакритій місцевості площа, яка зайнята природними схованками, складає близько 20%; з командних висот проглядається до 50% простору. При розташуванні підрозділів на місці їх маскування майже повністю забезпечується природними схованками.

Закрита місцевість – це територія з гірським, горбистим або рівнинним рельєфом, вкрита лісами, чагарниками, садами з часто розташованими населеними пунктами. На такій місцевості площа, зайнята природними сховами, складає 30% і більше, а площа, що проглядається з командних висот, менша 25%.

Закрита місцевість добре приховує природними схованками від наземного і повітряного спостереження, полегшує прихований рух і маневр військ в усіх видах бою, організацію міцної оборони.

Разом з тим на закритій місцевості обмежується ефективність ведення вогню з усіх видів зброї, ускладнюється спостереження, орієнтування, цілеуказання, значно ускладнюється керування підрозділами і організація взаємодії військ на полі бою.

За ознакою прохідності місцевість поділяють на легкопрохідну, прохідну, важкопрохідну і непрохідну.

Легкопрохідна місцевість не обмежує швидкість і напрямок руху колісних та гусеничних машин, припускає безперепонне застосування бойової техніки в розгорнутих строях і рух колон без зміцнення ґрунту.

Прохідна місцевість майже не обмежує швидкість, напрямок руху і дозволяє повторний рух по одному сліду гусеничних машин, хоча окремі місця потрібно обходити чи зміцнювати. Рух колісних машин звичайної прохідності дещо ускладнений, можливе майже безперепонне використання бойових машин у розгорнутих строях і рух колон, за винятком окремих напрямків. Прохідна місцевість сприяє веденню бою з широким маневром, сприяє найбільш ефективному використанню механізованих і танкових підрозділів, у короткі терміни дозволяє переносити зусилля з одного напрямку на інший, полегшує всебічне забезпечення бою.

Важкопрохідна місцевість доступна для руху машин з невеликою швидкістю, обмежує свободу маневру і рух кількох машин по одному сліду. Рух колісних машин звичайної прохідності майже неможливий. Така місцевість ускладнює використання бойової техніки в розгорнутих строях, рух колон можливий тільки дорогами і спеціально обладнаними колонними шляхами. Важкопрохідна місцевість негативно впливає на темпи руху, розгортання і ведення наступу, здійснення маневру.

Непрохідна місцевість недоступна для руху гусеничних і колісних машин без виконання значних робіт з обладнання доріг чи колонних шляхів.

 

Бойові дії можуть розгортатися на будь-якій місцевості, у будь-яку пору року і за будь-якої погоди. Загальні вказівки щодо дій військ в різних умовах місцевості викладені в статутах і настановах. Але статутні документи не можуть детально характеризувати всі різновиди місцевості та властивості кожної з них, які командири повинні враховувати при організації і веденні бою. Приступаючи до їх вивчення, необхідно усвідомити зміст деяких термінів і понять, що будуть застосовуватися у подальшому.

Місцевість – частина земної поверхні з усіма її елементами: рельєфом, ґрунтами, водами, мережею доріг, населеними пунктами, рослинністю й іншими об'єктами. У військовій справі під поняттям „місцевість” мається на увазі будь-яка ділянка земної поверхні з усіма її елементами, де будуть проводитись бойові дії. Характер місцевості визначається формою рельєфу і наявністю розташованих на ній місцевих предметів (об'єктів).

Рельєфом місцевості називають сукупність різних нерівностей на земній поверхні. Всі об'єкти місцевості, які створені природою чи працею людини (ґрунтово-рослинний покрив, гідрографія, мережа доріг, населені пункти, окремі місцеві предмети-орієнтири тощо), належать до місцевих предметів.

Рельєф і місцеві предмети називають топографічними елементами місцевості.

Типові форми рельєфу. Незважаючи на те, що рельєф місцевості, різноманітний, можна виділити п'ять його типів (мал. 1.).

1 Гора – значне за висотою куполоподібне або конічне підвищення, яке має підошву і вершину. Вершина буває найчастіше куполоподібної форми, але іноді являє собою майже горизонтальний майданчик – плато, або закінчується гострим піком.

Зниження від вершини до підошви називають схилом. Схил може бути рівним, випуклим, увігнутим і хвилястим. Різкий перехід від стрімкого схилу до пологого називається виступом або терасою, а лінія, яка відокремлює терасу від стрімкого схилу, що лежить нижче, – брівкою. Гору висотою до 200 м називають горбом. Штучний горб – курганом.

2. Хребет – витягнуте підвищення, яке знижується в одному напрямку. Вододіл, або топографічний гребінь, – лінія, яка поєднує найвищі точки хребта. Хребет як типову форму потрібно відрізняти від гірського хребта – ланцюга гір, які спрямовані в один бік. До великих хребтів прилягають хребти менших розмірів, які називають відрогами.

3. Улоговина – замкнуте чашоподібне заглиблення (западина). Має край і дно (найнижчу точку). Іноді дно улоговини буває заболочене або зайняте озером. Невелику улоговину з незначною глибиною називають западиною. Улоговину дуже малих розмірів називають ямою.

4. Лощина – витягнуте заглиблення, яке знижується в одному напрямку. Лінія по дну, яка поєднує найнижчі точки лощини, називається водозливом. Не будь-яким водозливом тече вода, але будь-яка річка, струмок тече водозливом. До різних видів лощин належать долини, ущелини, яри та балки.

5. Сідловина – зниження на гребені хребта між двома сусідніми вершинами. Найнижча точка сідловини називається перевалом. У гірській місцевості шляхи сполучення через хребти, як правило, йдуть перевалами. Низько розташовані сідловини по обох схилах хребта або між двома гірськими хребтами називають гірськими проходами.

Характерні лінії (вододіли й водозливи) і точки (вершини, дно улоговин, перевали) рельєфу складають ніби скелет рельєфу, їх зображення і взаємне розташування визначає загальний характер рельєфу місцевості.

 

 

Грунтово-рослинний покрив. Основні типи рослинності – деревинна, кущова, трав'яниста. Сукупність деревинної рослинності висотою 4 м та більше і товщиною (діаметром) 5 см і більше називають лісом. Ліс характеризується породою, віком, густотою й упорядкованістю.

Ґрунт – узагальнена назва верхнього шару земної поверхні. У військовій практиці ґрунти класифікуються за твердістю (скельні і пухкі) і за прохідністю (доступні, частково доступні і недоступні для руху поза дорогами).

Дуже зволожені ділянки місцевості з шаром в'язкого ґрунту глибиною понад 30 см називають болотами, які класифікуються за прохідністю: прохідні, важкопрохідні і непрохідні.

За характером грунтово-рослинного покриву виділяють лісну, болотисту, степову і пустельну місцевість.

Гідрографія. Річки, озера, канали, канави та інші природні і штучні водоймища – перешкоди чи завади на шляху руху військ, рубежі, зручні для організації стійкої оборони, джерела водопостачання, надійні орієнтири.

На території Європи річки завширшки до 100 м зустрічаються через 35-60 км, завширшки 160-300 м – через 100-150 км, понад 300 метрів – через 250-300 км.

Мережа доріг. Виділяють залізниці, автомагістралі, автомобільні дороги з покриттям і без покриття, польові й лісні дороги, стежки. За своїм розташуванням щодо лінії фронту дороги поділяють на фронтальні (які йдуть із тилу до фронту) і рокадні (які йдуть вздовж лінії фронту). Характеристиками доріг є: ширина проїзної частини, матеріал покриття, якість дорожніх споруд, схили і радіуси поворотів.

Населені пункти є вузловими пунктами для всіх видів сполучення (транспорту). В них, звичайно, сконцентроване виробництво зброї, бойової техніки, боєприпасів, промислової продукції. Населені пункти поділяються на: міста (великі, середні – від 50 до 100 тисяч мешканців, малі), селища міського типу, селища сільського і дачного типу.

Населені пункти і густота дорожньої мережі є основними показниками обжитості й освоєння місцевості і характеризують економічне і військове значення того чи іншого району.

Місцеві предмети-орієнтири різко виділені за своїм зовнішнім виглядом чи розміщенням серед усього багатоманіття об'єктів на земній поверхні. До них належать: заводські і фабричні труби, нафтові і газові вежі, водозабірні башти, пам'ятники, церкви, кургани тощ