Перевороти та мобілізація

«…Легендарные времена оборвались, и внезапно, и грозно наступила история…» («Київ-Місто»)

Так, для Міста і для родини Булгакових розпочалась нова історія, історія жахлива, повна втрат та трагедій. Вітер змін зривав ненадійне відчуття спокою та затишку, та навіював все нові і нові хмари, що несли зливи трагедій та втрат.

Першою та найжахливішою у родині Булгакових втратою була смерть батька, Афанасія Івановича Булгакова.. Ще, навіть, не встигла родина облаштуватися у новому родинному гніздечку. Афанасій Булгаков щойно перевіз щасливу сім’ю у затишний будинок №13 на Андріївському узвозі, де вони зайняли цілий другий поверх, як його вразила невиліковна хвороба, від якої він невдовзі помер. Раптово овдовіла Варвара Михайлівна, тяжко переживаючи страшну втрату, змогла зберегти сімейний вогник, який так цінували у родинному колі. Спочатку вона розгубилася, але потім знайшла в собі сили жити далі заради дітей, їхнього майбутнього. Адже старші діти вже виросли, вони як могли допомагали матері. Найстарший, Михайло, мимоволі прийняв на себе частину батькових обов’язків. Він передчасно стрімко подорослішав, на очах перетворившись із безтурботного юнака в дорослого чоловіка.

Після закінчення гімназії в 1909 році не без коливань (вабила дорога артиста або літератора) стає студентом медичного факультету Імператорського університету святого Володимира, де вчиться майже сім років (університетський статут дозволяв повторювати програму того або іншого курсу). У 1916 році М. Булгаков закінчує університет, отримує диплом з відзнакою.

У 1913 році майбутній лікар, студент університету, Михайло Булгаков, одружується на Тетяні Миколаївні Лаппа, дочці керівника Саратовської казенної палати. Любов Булгакова до Тетяни Миколаївни рясніла драматичними моментами. Батьки по обидва боки були проти цього зв'язку. Проте молоді вирішили одружитися, і батьки змирилися з цим. Молоде подружжя намагається жити окремо. Спочатку винаймають житло на вулиці Рейтарській, 25, потім деякий час мешкають на дачі Булгакових у Бучі, і врешті-решт знов повертаються на Андріївський узвіз – оселяються у будинку №38, у квартирі, що належала доктору Івану Павловичу Воскресенському, другу сім’ї Булгакових. Тут молоде подружжя проживе три щасливих роки. З цієї квартири навесні 1916 року молодий лікар Михайло Булгаков уїжджає на фронт – отримує призначення лікарем у Кам’янець-Подільський шпиталь Червоного Хреста та потрапляє саме в гущину воєнних подій… Додому він повертається на нетривалий час і знов вирушає – на цей раз у Смоленську губернію земським лікарем. Цього разу розлука з Містом тривала довше – Булгаков повертається до Києва лише 1 березня 1918 року і оселяється із дружиною у родинному будинку на Андріївському узвозі, 13. Це була остання весна, яку Булгаков провів у Місті. Останні мирні часи…

У квітні лікар Михайло Афанасійович Булгаков розпочинає приватну практику лікарем-венерологом, прийом пацієнтів відбувається за місцем проживання. Цей період знайде широке відображення у найулюбленішому романі автора – «Біла гвардія». А поки перша літературна робота – медичні розповіді, згодом «Нотатки юного лікаря», які він зачитував у колі близьких, що і стали його першими та найщирішими критиками.

Громадянська війна застала Булгакова в Києві. «…И началось и продолжалось в течение четырех лет. Что за это время происходило в знаменитом городе, никакому описанию не поддается. Будто уэльсовская анатомистическая бомба лопнула под могилами Аскольда и Дира, и в течение 1000 дней гремело и клокотало и полыхало пламенем не только в самом Киеве, но и в его пригородах, и в дачных его местах в окружности 20 верст радиусом… можно сказать одно: по счету киевлян у них было 18 переворотов. Некоторые из теплушечных мемуаристов насчитали их 12; я точно могу сообщить, что их было 14, причем 10 из них я лично пережил. В Киеве не было только греков…» (Київ-місто). Найменше Булгаков хотів бути залучений в політику. Але в цьому відношенні його волею долі було поставлено в особливе, зовсім незручне, навіть ризиковане становище. Він не належав до російського дворянства, батьки його не належали до купецьких гільдій чи промисловців, робітників та селян серед них також не було. Не можна назвати Булгакова і спадковим інтелігентом – обидва його батьки походили із Орловської губернії, обидва діти провінційних священиків. Тому мобілізувати до своїх лав молодого лікаря намагалися мабуть кожного разу, коли у Місті, внаслідок чергового перевороту, змінювалася влада. «Добровольцем він зовсім не збирався йти нікуди, але як лікаря його постійно мобілізовували: то петлюрівці, то Червона Армія. Ймовірно, не з власної волі він потрапив до денікінської армії і був відряджений з ешелоном через Ростов на Північний Кавказ». У його настроях тієї пори, як відзначає В. Лакшин, голосніше всього одне – втома від братовбивчої війни. Булгаков всім серцем ненавидів війну, вона вщент розбила ідилічне життя булгаковської сім’ї, розкидавши її по світу, залишивши невиліковні рани в душі самого письменника. На очах Булгакова гинуло обожнюване Місто, зникали рідні, при цьому він був безсилий щось зробити, лишалося тільки переживати тяжкі втрати та чекати нових ударів долі. «Достаточно припомнить: немцы, железные немцы в тазах на головах, явились в Киев с фельдмаршалом Эйхгорном и великолепными, туго завязанными обозными фурами. Уехали они без фельдмаршала и без фур, и даже без пулеметов. Все отняли у них разъяренные крестьяне. Рекорд побил знаменитый бухгалтер, впоследствии служащий союза городовСемен Васильич Петлюра. Четыре раза он являлся в Киев, и четыре раза его выгоняли. Самыми последними, под занавес, приехали зачем-то польские паны (явление ХIV-ое) с французскими дальнобойными пушками. Полтора месяца они гуляли по Киеву. Искушенные опытом киевляне, посмотрев на толстые пушки и малиновые выпушки, уверенно сказали: - Большевики опять будут скоро. И все сбылось как по писаному. На переломе второго месяца среди совершенно безоблачного неба советская конница грубо и буденно заехала куда-то, куда не нужно, и паны в течение нескольких часов оставили заколдованный город. Но тут следует сделать маленькую оговорку. Все, кто раньше делали визит в Киев, уходили из него по-хорошему, ограничиваясь относительно безвредной шестидюймовой стрельбой по Киеву со святошинских позиций. Наши же европеизированные кузены вздумали щегольнуть своими подрывными средствами и разбили три моста через Днепр, причем Цепной – вдребезги. И по сей час из воды вместо великолепного сооружения - гордости Киева, торчат только серые унылые быки. А, поляки, поляки... Ай, яй, яй!.. Спасибо сердечное скажет вам русский народ. Не унывайте, милые киевские граждане! Когда-нибудь поляки перестанут на нас сердиться и отстроят нам новый мост, еще лучше прежнего. И при этом на свой счет. Будьте уверены. Только терпение.». Так Булгаков змальовує загарбницьку вакханалію у «Києві-місті», тут же він відображує наслідки цих подій – «…Сказать, что "Печерска нет", это будет, пожалуй, преувеличением. Печерск есть, но домов в Печерске на большинстве улиц нету. Стоят обглоданные руины, и в окнах кой-где переплетенная проволока, заржавевшая, спутанная…… Редкие фигурки бродят по Мариинскому парку, склоняясь, читают надписи на вылинявших лентах венков. Здесь зеленые боевые могилки. И щит, окаймленный иссохшей зеленью. На щите исковерканные трубки, осколки измерительных приборов, разломанный винт. Значит, упал в бою с высот неизвестный летчик и лег в гроб в Мариинском Парке…… В садах большой покой. В Царском светлая тишина. Будят ее только птичьи переклики да изредка доносящиеся из города звонки киевского коммунального трамвая. Но скамеек нигде ни одной. Ни даже признаков скамеечек. Больше того: воздушный мост - стрелой перекинутый между двумя обрывами Царского сада, лишился совершенно всех деревянных частей. До последней щепочки разнесли настил киевляне на дрова. Остался только железный остов, по которому, рискуя своей драгоценной жизнью, мальчики пробираются ползком и цепляясь…… В самом городе тоже есть порядочные дыры. Так, у бывш. Царской площадив начале Крещатика вместо огромного семиэтажного дома стоит обугленный скелет…». В наслідок нової мобілізації, восени 1919 року, лікар Булгаков залишає Місто, щоб тепер лише іноді вертатися, зігріватись домашнім теплом і потім присвячувати йому свої твори сповнені любові. Попереду – Кавказ, тяжка хвороба, покинута медична практика, розлучення з першою дружиною, з другою, драматургія, література і Москва. Вже окресливши на полях свого життя його київську главу, Булгаков сповнений бажанням описати пережиту Містом революцію…