Оптимізація режимів праці і відпочинку

 

Проектування оптимальних змінних режимів праці і відпочинку для різних категорій працівників повинно враховувати крім загальних, названих вище, також і часткові принципи:

· раціональне чергування роботи з відпочинком необхідно проводити на усіх без винятку видах робіт;

· необхідно дотримуватись єдиних принципів і методології визначення кількості і тривалості перерв на відпочинок, не залежно від регламентованого періоду роботи. При скороченні тривалості робочої зміни потреба у відпочинку не зменшується, а навпаки, зростає, тому що при цьому, як правило, підвищується інтенсивність праці;

· перерви на відпочинок повинні бути, як правило, регламентовані. Це підвищує їхню ефективність. Перерви на розсуд працівників і випадкові простої через погану організацію праці і виробництва не можуть вважатися повноцінним відпочинком, тому що це призводять до порушення робочого динамічного стереотипу, викликає негативні емоції, а це у свою чергу, підвищує втому;

· відпочинок повинен надаватися в такій формі і такій тривалості, щоб він максимально обмежував розвиток втоми, забезпечував високу працездатність протягом робочої зміни.

Усі перерви в роботі поділяються на регламентовані перерви – на обід і короткочасні перерви на відпочинок протягом робочої зміни і нерегламентовані – мікропаузи.

Мікропаузи – короткі, мимовільно виникаючі перерви між елементами операції або двома суміжними операціями.

Фаза стійкої працездатності, що характеризується найкращими показниками продуктивності праці і стійкістю робочого динамічного стереотипу, повинна підтримуватися тільки короткочасними перервами у вигляді мікропауз.

Необхідність і наявність таких мікропауз обґрунтовується тим, що припинення однієї дії і перехід до наступної потребує від організму певного часу на переключення процесів, порушення і гальмування в нервовій системі. Виключення таких дрібних перерв у роботі призводить до швидкого розвитку втоми і зниження працездатності.

Мікропаузи забезпечують необхідну ритмічність трудової діяльності, сприяють підтримці робочого динамічного стереотипу, оптимального темпу і напруженості роботи.

Тривалість мікропауз залежить від ваги виконуваних операцій. При фізично важких операціях мікропаузи більш тривалі, ніж при легких, і навпаки. Час, що витрачається на мікропаузи, в залежності від характеру і ваги виконуваної роботи може складати 9-10% робочого часу.

Ефективність регламентованих перерв забезпечується тільки тоді, коли вони встановлюються на початкових стадіях розвитку втоми, пов’язаного з початковими ознаками зниження працездатності.

Обідня перерва – це час для прийняття їжі і зняття втоми, що нагромадилася в першу половину робочого дня. Необхідно правильно встановлювати час початку і тривалість обідньої перерви. Час початку обідньої перерви впливає на тривалість періоду виникнення і розвитку втоми в першій половині робочого дня, а тривалість цієї перерви впливає на ступінь відновлення працездатності і на тривалість періоду входження в роботу в другій половині дня. Фізіологами встановлено, що якщо перерва на обід робиться, коли втома виявляється вже в повну міру, на відновлення працездатності потрібно більше часу. З іншого боку, обідня перерва не повинна переривати фазу стійкої працездатності. Тривалість обіду повинна бути, з одного боку, достатньою для відновлення працездатності, а з іншого боку, не повинна бути занадто тривалою, тому що це призводить до збільшення періоду входження в роботу в другій половині робочого дня. Звичайно, найбільш доцільно обідню перерву надавати в середині робочого дня або з відхиленням від неї, в межах до однієї години.

Нормальна тривалість обідньої перерви складає 40-60 хв. Ця тривалість обумовлюється призначенням обідньої перерви: з одного боку, кількістю часу, необхідна для відновлення фізіологічних функцій до певного рівня, що забезпечує зняття втоми і більш стійку працездатність людини в другій половині робочого дня; з іншого боку, кількістю часу, необхідного для нормального прийому їжі.

Наступний вид регламентованих перерв – перерви на відпочинок і особисті потреби. Мінімальний час на відпочинок при будь-яких, навіть самих сприятливих умовах повинен бути не менше 10 хв. у зміну.

Частота і тривалість перерв для відпочинку визначаються, виходячи зі змісту й умов праці, глибини розвитку втоми і необхідного часу для відновлення працездатності. Їхнє введення доцільне в періоди, що передують падінню працездатності, коли характеристики фізіологічних процесів починають погіршуватися. Ці перерви не повинні переривати фазу високої працездатності. Крім того, чим важча і напруженіша робота, тим ближче за часом до початку зміни повинні бути введені регламентовані перерви.

 

Рис. 2.12 Рівень найважливіших психофізіологічних показників працездатності людини протягом робочої зміни.

 

У другій половині робочого дня, в зв’язку з більш глибокою втомою, кількість перерв на відпочинок повинна бути більшою, ніж у першій половині зміни. Дуже короткі і дуже тривалі перерви в роботі можуть бути малоефективними як з економічної так і з фізіологічної точки зору.

Найбільш сприятливий інтервал для відпочинку складає 5-10 хв. Відпочинок такої тривалості, забезпечуючи найбільш інтенсивне відновлення фізіологічних функцій до оптимального робочого рівня, знижує втому і, у той же час, не порушує робочий динамічний стереотип, що сформувався. Короткочасність перерв дозволяє не тільки зберегти наявну робочу установку, але й закріпити її.

Більш короткі, але і більш часті перерви (2-5 хв. через півгодини або годину) доцільно встановлювати на “дрібних” роботах, при підвищеній монотонності, і на роботах, що вимагають великої нервової напруги. Перерви в 10-15 хв. (через кожні 2 години) установлюються при виконанні робіт, що вимагають значних фізичних зусиль На особливо важких роботах необхідно поєднувати роботу протягом 15-20 хв. з відпочинком тієї ж тривалості.

Крім часу на відпочинок, передбачається також час на природні потреби, що на основі фізіологічних досліджень прийнято для працівників промислових підприємств рівними 10-15 хв.

Відпочинок може бути різного характеру і змісту, від чого залежить його ефективність. Розрізняють відпочинок пасивний і активний. Як правило, пасивний відпочинок найменш ефективний, тому що при наступній за ним роботі спостерігається уповільнений й ускладнений період входження в роботу. Пасивний відпочинок доцільний тільки на важких фізичних роботах, роботах з постійними переходами і роботах, виконуваних у несприятливих умовах виробничого середовища.

Відпочинок по змісту повинен бути протилежним характеру виконуваної роботи, що забезпечує переключення навантаження зі втомлених нервових центрів і органів на бездіяльні або менш завантажені в процесі праці. Під час відпочинку необхідно змінити позу, забезпечуючи відпочинок утомленим м’язам. Для людей розумової праці відпочинок повинен включати значною мірою фізичне навантаження.

І.М Сєченовим установлено, що втомлені м’язи краще відпочивають не при повному спокої, а при роботі інших м’язових груп. Н.Е. Введенський вказував, що відпочинок не передбачає обов’язково повної бездіяльності з боку людини, він може бути досягнутий простою зміною справи – перенесенням уваги на нову сферу діяльності. Зміна форм діяльності, як активний відпочинок, повинна бути специфічною, в залежності від характеру організації трудового процесу.

При роботі з вимушеним темпом і ритмом роботи (поточно-конвеєрна система й ін.) зміна форм діяльності може здійснюватися у виді ротації (зміни) робочих місць і відповідно виконуваних робітниками операцій.

При видах праці, де робітник має можливість самостійно частково планувати свій трудовий процес, зміна форм діяльності може забезпечуватися розподілом виконання протягом робочого дня основних і допоміжних операцій.

Зміна форм діяльності при роботі, коли працівник цілком сам визначає і планує свій трудовий процес, досягається, виконанням у різні години робочого дня робіт різного ступеня складності.

Сприятливі умови для зміни форм діяльності складаються при колективній формі організації праці і при суміщенні професій і функцій. При колективній формі організації праці зміна форм діяльності досягається, створенням комплексних бригад, у яких працівники по черзі можуть змінювати один одного.

Щоб робота відігравала роль активного відпочинку, при можливості необхідно враховувати наступні закономірності:

· операції, що підбираються для чергування, не повинні навантажувати ті самі органи і системи організму, доцільно чергувати фізичну працю з розумовою; діяльність, пов’язану з навантаженням на органи зору з роботою, де беруть участь інші аналізатори (слуховий, дотику і ін.), роботу з управління механізмами з ручною працею;

· впровадження зміни форм діяльності необхідно здійснювати з урахуванням віку робітників. У молодих людей цей метод дає кращі результати. З віком межі позитивного впливу активного відпочинку різко скорочуються, і його дія виявляється тільки в деяких, дуже вузьких, межах оптимальних навантажень;

· систематичне чергування видів праці можна вводити лише тоді, коли працівники опанують кожну з намічених операцій окремо; якщо навички не сформовані цілком, зміна робіт не дає ефекту;

· найважливіше значення має інтенсивність робіт, що суміщаються. Оптимальний ефект дає середня інтенсивність роботи інших м’язів. Робота, що сполучається, повинна бути помірною, менш важкою, ніж основна;

· при суміщенні робіт найкращий результат дають: зміна більш інтенсивної роботи на менш інтенсивну, більш високого темпу на менш високий, більш монотонної на менш монотонну роботу;

· для усунення монотонності роботи використовується зміна предметів праці, що розрізняються по кольору і формі. У перші 2-3 години роботи доцільно обробляти предмети темних тонів, а наприкінці робочої зміни – світлих. Чергування оброблюваних предметів праці варто пристосовувати до моментів появи втоми;

· у залежності від швидкості перебудови робочого динамічного стереотипу чергування робіт у часі може здійснюватися протягом робочої зміни або тижня, більш тривалих відрізків часу. Найбільш раціонально робити зміну діяльності в період, що передує зниженню працездатності;

· роботи, що вимагають тривалого входження в роботу, змінюються на інші протягом тижня або через більш тривалі проміжки часу. Перехід до нової операції необхідно пристосовувати до перерв у роботі, наприклад, після обідньої перерви, після вихідного дня.

Сучасне уявлення про фізіологічний механізм активного відпочинку допомагає використовувати його при організації виробничої гімнастики на підприємствах, здійснюючи підбір відповідних комплексів вправ, що сприяють забезпеченню найбільш повного гальмування втомлених центрів, тобто їх відпочинок.

Систематичне правильне проведення виробничої гімнастики має велике значення для підтримки високої працездатності протягом робочого дня і зміцнення здоров’я працівників.

Особливо ефективні гімнастичні вправи при видах діяльності, пов’язаних з обмеженою руховою активністю. При роботах, пов’язаних з гіподинамією, виконання фізичних вправ протягом робочого дня заповнює потребу живого організму в русі, необхідну для нормального його функціонування, і виступає як біологічний стимулятор. Виробнича гімнастика ефективна як для розумової, так і для фізичної праці.

Виробнича гімнастика на підприємствах може проводитися в трьох основних видах: гімнастика на початку робочого дня, фізкультурна пауза і фізкультурна хвилинка. Кожний з цих видів має свої специфічні цілі.

Фізкультурні паузи повинні проводитися щодня протягом 5-10 хв. від 1 до 4 разів у зміну в період наростаючої втоми, з метою підтримки високої працездатності протягом робочого дня без перенапруги сил. Орієнтиром часу їх призначення повинні служити критичні моменти спаду кривої працездатності. Зміст фізкультурних пауз визначається з урахуванням характерних особливостей трудової діяльності.

Фізкультурні хвилинки проводяться з метою зниження утоми переважно окремих органів. Протягом 2-3 хв. виконуються 2-3 вправи, що сприяють зменшенню втоми. Фізкультурні хвилинки особливо необхідні для людей розумової праці, тому що їх робота вимагає великої напруги уваги і зору. Проводяться вони, як правило, самостійно.

Аутогенне тренування - комплекс прийомів психологічної саморегуляції, навичок розслаблення м'язів. Дозволяє працівникам покращити емоційний стан, підвищити психологічний тонус, сконцентрувати увагу, зняти нервову втому. Навчати працівників такій методиці повинен лікар-спеціаліст.

Кімнати психологічного розвантаження - кімнати з спеціально підібраним інтер'єром. Під час відпочинку проводиться психотерапевтичний сеанс з спеціально підібраною музикою. Тривалість сеансів 18-20 хв.

Функціональна музика – це музика безпосереднього супроводу процесу праці у виробничій обстановці з метою підвищення працездатності працівників.

В основі сприятливого впливу музики на життєдіяльність організму лежить її здатність викликати позитивні емоції і стимулювати ритміку діяльності усього функціонального апарата організму й, особливо, рухового.

Підбираючи протягом робочої зміни музичні ритми відповідно до стану центральної нервової системи, можна домогтися найбільш економного режиму роботи нервових центрів. Збіг ритмів функціональної музики з ритмом рухів викликає в людини позитивні емоції, що, у свою чергу, підвищує активність. Такий результат дії музики, як правило, не вимагає від людини напруги уваги, а виявляється майже мимоволі, без особливих зусиль з його боку. Так, музика, що передається перед початком зміни протягом 15-20 хв., піднімає тонус, настрій працюючих.

Добові режими праці і відпочинку. Фізіологічні функції людини протягом доби змінюються в строго визначеному порядку. Більшість з них (температура тіла, діяльність нервової системи, активність, робота серця й ін.) у денні години доби підвищуються, а в нічні – знижуються.

 

Рис. 2.13. Зміна рівня працездатності протягом доби.

 

У зв’язку зі сталою добовою періодикою життєдіяльності, в різні відрізки часу організм людини неоднаково реагує на фізичне і нервово-психічне навантаження, а його працездатність і продуктивність праці протягом доби піддаються певним коливанням. Відповідно до добового циклу найвищий рівень працездатності відзначається в ранкові і денні години. Якщо час роботи буде збігатися з періодами найвищої працездатності, то людина зможе виконати максимум роботи при мінімальній витраті енергії і мінімальній втомі. Тому з урахуванням зазначених закономірностей розвитку добової періодики працездатності людини варто визначати змінність роботи підприємств, початок і закінчення роботи в змінах, перерви на відпочинок і сон.

За інших рівних умов ранкові і денні години сприятливіші для роботи, тому що в цьому випадку робота починається після повноцінного нічного відпочинку і збігається з періодом найбільшої біологічної активності, коли працездатність людини знаходиться на високому рівні. Людина в цей період доби володіє великими потенційними можливостями, щоб забезпечити високу виробничу ефективність при мінімальній втомі.

Процес відновлення нормального рівня фізіологічних функцій після роботи в нічний час уповільнений, і організм вимагає більш тривалого відпочинку. Тому з фізіологічної точки зору цілком виправдане скорочення нічної роботи в порівнянні з денною. Цей захід дозволяє у встановленому законом порядку збільшити час відпочинку для працюючих у нічні зміни.

При роботі в нічні зміни обов’язково повинні надаватися перерви на обід і регламентований відпочинок. Під час останніх доцільно проводити виробничу гімнастику. Як додатковий фактор, що стимулює працездатність людини в нічні зміни, варто використовувати періодичну трансляцію музики, якщо при цьому немає протипоказань.

При удосконаленні тижневих і місячних режимів праці і відпочинку варто виходити з закономірностей динаміки працездатності людини. Найвища працездатність досягається на другий-четвертий дні робочого тижня. Різким падінням працездатності відрізняється шостий день тижня (субота). Цей факт послужив одним з фізіологічних основ введення п’ятиденного робочого тижня. За рахунок виключення дня з особливо зниженою працездатністю і забезпечення кращого відпочинку протягом двох днів підряд створюються більш сприятливі режими праці і відпочинку. Гарний дводенний відпочинок сприяє стабілізації працездатності протягом тижня. Однак разом з тим, 2-денна перерва в роботі може призводити до деякого порушення робочого динамічного стереотипу і відповідно – до збільшення періоду входження в роботу на початку тижня.

Для правильної організації річного режиму праці і відпочинку велике значення має складання графіків відпусток. Вони повинні забезпечувати, з одного боку, нормальне функціонування підприємства, а з іншого боку – створювати умови для найбільш повноцінного відпочинку. Більш ефективний відпочинок у літню пору. Тому, виходячи з реальних умов діяльності підприємства, потрібно прагнути, щоб більша частина працівників відпочивала в літній період.

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки в працівників – 28 календарних днів. Характер відпочинку повинен бути протилежним змісту праці.

Гнучкі режими робочого часу. Сутність систем гнучкого режиму роботи в тому, що робочий день розбивається на дві частини: одна – час обов’язкової присутності працівників на своїх робочих місцях (фіксований робочий час), інша – власне гнучкий робочий час, у межах якого працівники самі вибирають для себе час початку і закінчення роботи при обов’язковій умові відпрацьовування установленого фонду робочого часу. Гнучкими і фіксованими іноді можуть встановлюватися і частини обідньої перерви.

Система гнучкого режиму роботи має два основних варіанти:

· з обов’язковим дотриманням працівниками встановленої тривалості робочого дня. При цьому варіанті працівники, що з’явилися на роботу пізніше, повинні відробити пропущені години у той же день;

· з обов’язковим дотриманням тижневого або місячного фонду робочого часу. У цьому випадку працівники можуть переносити різницю між відпрацьованим і обов’язковим часом з одного дня на інший або з одного тижня на інший протягом того ж місяця.

Гнучкі режими роботи мають ряд істотних переваг у порівнянні з “твердими”. При їхньому використанні практично виключаються запізнення на роботу, знижуються втрати робочого часу через короткочасні невиходи на роботу з дозволу адміністрації і неявки через хворобу, зменшуються “внутрішні” втрати робочого часу у гардеробах, душових, їдальнях, зменшуються транспортні “піки”, знижується плинність персоналу. Працівники одержують можливість вступати в трудовий процес у відповідності зі своїм індивідуальним ритмом, а тому в них швидше настає період стійкої працездатності, при чому сама працездатність, як правило, вища, ніж при звичайних режимах. Крім того, збільшується можливість працевлаштування пенсіонерів, студентів, жінок, що мають малолітніх дітей.

Однак режими гнучкого робочого часу не універсальна система, що може використовуватися рівною мірою на усіх підприємствах, організаціях. Впровадження гнучких режимів має ряд труднощів: труднощі організації контролю з боку адміністрації за дотриманням працівниками відпрацьовування установленого фонду робочого часу; можлива відсутність працівника в момент, коли він необхідний; труднощі координації робіт і ін.

Досвід показує, що режими гнучкого робочого часу ефективні при високому загальному рівні організації праці і виробництва. Конкретні умови застосування гнучких режимів роботи:

· достатня автономність робочих місць;

· можливість створення заділів на робочих місцях;

· строгий контроль обсягу і якості виконуваних робіт;

· точний облік і контроль відпрацьовування фонду робочого часу, бажано з використанням спеціальних технічних засобів, необхідних для механізованого або автоматизованого обліку часу.

 

Запитання для самоконтролю

1. Розкрийте зміст поняття умов праці і факторів що їх формують?

2. Що входить до поняття санітарно-гігієнічних умов праці?

3. Чим характеризуються естетичні умови праці?

4. Назвіть види режимів праці і відпочинку?

5. Охарактеризуйте напрямки оптимізації різноманітних режимів праці і відпочинку?

6. Що таке гнучкі режими праці?

7. Як здійснюють нормування санітарно-гігієнічних умов праці?