Лекция 8

Духовний пастир Української греко-католицької церкви і всієї галицької гілки нашого народу з 1901 по 1944 рр. – Митрополит Галицький, Архієпископ Львівський та Єпископ Кам’янець-Подільський Андрей Шептицький був без сумніву, найвидатнішим діячем української національної церкви ХХ ст., найяскравішою особистістю серед українців цього періоду. Бувши великим патріотом України, Митрополит Андрей надихав українців на боротьбу за незалежність, відстоював їхні права перед австро-угорською, російською, польською, радянською, німецькою окупаційними владами. Неперевершеною була і благодійницька діяльність Великого Митрополита.

Народився майбутній Митрополит 29.07.1865 р. в родовому маєтку Прилбичі на Львівщині і був одним із семи синів Івана та Софії Шептицьких. Рід Шептицьких – найстаріша українська боярська родина, грамоту на право земельного володіння якій 1284 р. видав син короля Данила Галицького – Лев Данилович. Представники цього роду обіймали високі військові, державні, церковні посади спочатку в Галицькій, а пізніше у Польській, Австрійській державах.

Батько Митрополита Андрея був галицьким послом (депутатом) до Австрійського парламенту. Батьком Софії Шептицької був польський письменник Александер Фредро, пам’ятник якому у Львові стояв до 1939 р.

Призначення своє юний Роман (ім’я Андрей отримав при складанні чернечих обітів) зрозумів дуже рано. Ще десятирічним хлопчиком заявив батькам, що буде священиком. Навчався у Краківській гімназії, яку завершив з відзнакою, а також на юридичному факультеті Краківського університету. У 1888 р. отримав ступінь доктора права. Після подорожі до Києва 1887 р. у нього визріло рішення піти до василіанського монастиря, повернутися до східного обряду і українських коренів. На це благословив його папа Лев ХШ, якого він відвідав у Римі.

У 1892 р. висвячений у священики, а у 1899 р. на єпископа Станіславської єпархії. Через півтора року (1901) став Митрополитом Галицьким, Архієпископом Львівським та Єпископом Кам’янець-Подільським і обіймав цю посаду до своєї смерті 1.11.1944 р.

Слід відзначити, що Митрополит Андрей ніколи не відокремлював служіння Богові від служіння своєму, українському, народові, вважаючи таким чином, головну мету свого життя двоєдиною.

Проповідуючи християнське милосердя, митрополит здійснював дієві заходи в цьому напрямку. Протягом свого життя Великий Митрополит допомагав культурним установам – “Просвіті”, “Сільському господареві”, Науковому товариству ім. Шевченка, “Рідній школі”, “Пластові”, опікувався заснуванням Національного музею, Богословської академії, Земельного банку гіпотетичного, Народної лічильниці, дівочої гімназії, малих семінарій у Львові та Рогатині.

Усіх його добрих справ (як ініціатора доброчинних акцій, жертводавця, мецената тощо) годі перерахувати. Ведучи дуже скромне чернече життя, архієрей віддавав усі прибутки з митрополичих осідлостей і свого родинного маєтку на народні цілі.

Щороку своїм коштом утримував 20 бідних юнаків і 20 дівчат, допомагаючи їм здобути найрізноманітнішу освіту. У Львові й нині живе чимало людей, які в життєво скрутні моменти скористалися матеріальною допомогою митрополита.

Постійним і неперервним було піклування Великого Митрополита про сиріт. За безпосередньою його участю були відкриті притулки для сиріт, організовувалося вивезення хворобливих дітей з міста в село. 1921 р. серед дітей поширилась трахома. Обстеження виявило, що 70 з них є хворими. Дітей треба було ізолювати, але приміщення не було. І тоді ізолятор влаштували в кімнатах митрополичої палати.

На честь повернення А. Шептицького на батьківщину з російського ув’язнення (вересень 1917 р.) українська громадськість у Львові зібрала 312 тис. крон для заснування “Фонду ім. Митрополита Андрея гр. Шептицького для українських сиріт”. Зворушений митрополит дякував за такий доказ любові до його особи, і не приховував задоволення, що саме на таку благородну мету львів’яни зробили пожертву. Він сказав, що доля сиріт дуже турбує його і що зі свого боку прилучиться до збільшення цього благодійного фонду (пожертвував 890 тис. крон). Проте, бувши дуже скромним, не рекомендував називати фонд своїм іменем.

Митрополит Шептицький щедро допомагав також сестрам Василіанкам у фінансуванні їхнього сиротинця, особливо дбаючи про харчування сиріт.

Турбувався він і про малечу від народження. Заснував “Порадню Матерів” на Янівськім передмісті Львова у закупленому та утриманому ним будинку “Дитячі Ясла”.

Не буде, мабуть, перебільшенням сказати, що його діяння торкнулися практично кожної української родини в Галичині, але не тільки в Галичі, а й в багатьох інших регіонах України і за її межами і незалежно від приналежності до релігійної конфесії. Недаремно І. Франко називав його українським Мойсеєм.

Філантропічна місія Великого Митрополита викликала закономірну ланцюгову реакцію в усього свідомого українського громадянства. Кожен – від неграмотного селянина до професора університету - скільки міг, добровільно жертвував на українські захоронки, сиротинці, гімназії та фахові школи. Бо твердо вірив: тільки йдучи шляхом слуги божого митрополита Андрея, тільки безкорисно творячи добро в ім’я свого ближнього, можна досягнути справжнього щастя для себе, своїх дітей і для всього українського народу.

Проте слід відзначити не лише благодійну діяльність Митрополита Шептицького. Як правило, духовні особи поєднують філантропічні функції з вихованням. Вони є одночасно і соціальними працівниками, і педагогами.

Питання виховання молоді та її опіки Шептицький ніколи не випускав з поля зору. У “ Слові про вчителів ” – в одному з перших своїх послань до пастви він заповідав: “Виробляйте в молоді самостійність та індивідуальність! Учіть її більше числити на себе, ніж на других. Учіть не оглядатись на поміч роду та краю, а власною ініціативою дороблятися самостійного буття”.

У своїх посланнях до вірних А. Шептицький закликав, щоб усі вони давали приклад християнського життя, любові до свого народу, правдивого патріотизму. Як бачимо, А. Шептицьким чітко визначені основні чинники соціального виховання, що дає нам підставу зарахувати його до перших соціальних педагогів Галичини.

 

Лекция 8

Нарушения кислотно-основного состояния (КОС) в полости рта. Роль КОС в развитии кариеса и воспалительных заболеваний пародонта, патологии СОПР. Принципы регуляции КОС в полости рта.

Кислотно-основное состояние (КОС) внутренней среды организма – одна из важнейших характеристик гомеостаза. Важной проблемой любой патологии, в том числе и патологии полости рта, является необходимость установления причин и механизмов нарушения КОС. Грамотная коррекция этих расстройств является обязательным компонентом комплексного лечения и профилактики, что позволяет формировать осознанную и правильную тактику врача при лечении и профилактике стоматологических заболеваний.