Слово о полку Ігоревім» як шедевр давньоруської літератури

Історія світової культури немислима без "Слова о полку Ігоревім" — найвидатнішої пам'ятки культури Київської Русі. В історії загальнолюдської культури є твори, що відображають найкращі риси, властиві тому чи іншому народові. У них виражені найзаповітніші людські сподівання, особливості їх світосприймання і національних характерів, у них звучить жива історія. Будучи найдосконалішим виявом творчого генія певного народу, вони представляють його у вічно квітучому саду світової культури й мистецтва, стають здобутком усього людства. До таких першорядних шедеврів світового мистецтва належить і "Слово о полку Ігоревім". Понад вісім століть відділяють нас від часу виникнення цього твору, але він і досі не перестає хвилювати нас своєю поетичною красою, своїм благородним, високогуманним і поетичним змістом, свіжістю і неповторністю.

Невеликою за обсягом є ця героїчна поема, але з її сторінок постає яскрава й велична картина бурхливого життя Київської Русі. Автор починає свою пісню "оть старого Владимера до ныняшняго Ігоря". І хоч "Слово..." присвячене зображенню невдалого походу Ігоря Святославича, предметом його неослабної уваги є важливі поетичні події, що відбуваються на відрізку руської історії, окресленому іменами цих двох князів.

З рядків поеми постають образи численних руських князів з їхніми доблестями і вадами, в їхніх складних стосунках між собою та іноземними сусідами, вимальовується образ Руської землі від боліт і розлогих рік півночі, до далекої Тмутаракані. Пошматована міжусобицями, але єдина як держава, Русь виступає у "Слові..." не ізольованою, а в дружніх стосунках чи військових конфліктах з племенами і народами, що проживають за її межами.

Центральне місце в поемі посідає величний образ Руської землі. Доля рідного краю, великого і неосяжного, є предметом роздумів і вболівань автора. Про нього турбуються, борються за його свободу і могутність кращі сини руського народу.

Поряд з узагальненим образом Руської землі велике ідейне навантаження несе образ Київського князя Святослава. Він зображений як головний діяч руської землі свого часу. Його "золоте слово" має особливу ідейну значущість. Серед захисників Руської землі найдокладніше змальований князь Ігор. Чи не найпомітнішою рисою його характеру є відвага, яка настільки нестримна, що переходить у нерозважливість. В ім'я воїнської слави і честі він готовий пожертвувати життям і не зупинятися перед небезпекою, яка загрожує його війську. Прагнення Ігоря здобути для себе славу призвело до того, що він пересів із князівського сідла у сідло рабське і загубив багато руського добра на дні Каяли. Через образ князя Ігоря розкриваються кращі і гірші сторони людей тієї епохи. Близьким до Ігоря за духом є його брат Всеволод. На першому плані стоїть його військове геройство і молодецтво. Оригінальний епітет "буй-тур" характеризує його неординарну фізичну силу і вояцьку доблесть. Образом Всеволода автор утверджує ідею воїнської дружби і взаємодопомоги, готовність стояти за товариша по зброї не на життя, а на смерть.

Образ Ярославни — один із найпривабливіших жіночих образів у світовій літературі. Ярославна вражає своєю внутрішньою красою — красою вірності. Княгиня приваблює людяністю, задушевністю, патріотизмом. Невипадково цей образ викликав широкий резонанс у літературі та мистецтві.

Одним із найцікавіших витворів письменницького генія автора "Слова о полку Ігоревім" є образ віщого співця Бояна. Він настільки майстерно виконував на гуслях пісні, що, здавалося, його пальці самі, як живі, стрибали по гуслях і "рокотали" князям славу. Своїм поетичним словом він міг змірювати великі простори: біг стежкою поганського божества Трояна. Боян звивав славу обох половин цього часу, тобто давню і нову. За високий поетичний хист автор називає його внуком бога Велеса, що вважався покровителем поезії. Визначну роль у "Слові..." відіграє природа. Вона то співчуває і сприяє людям, то стає грізною силою, майже непереборною перешкодою. Двічі автор використовує образи трави і дерева, які на знак співчуття людям никнуть від жалю і з тугою схиляються до землі.

Сильні, неповторні образи "Слова..." ще раз підкреслюють незвичайну ідейно-художню цільність пам'ятки. Оповита поетичними чарами рідної природи, картина Русі XII ст. з її болями і радощами, з її хоробрими, але роз'єднаними людьми виразно постає перед нами і є свідченням незмірно високого мистецького рівня, якого досяг безіменний геній нашого народу в один із тяжких періодів його історії.

15. Іларіон Київський «Слово про Закон, Благодать та Істину»: зміст, значення та основні проблеми твору.
Прийняття християнства на Україні-Русі викликало потребу в проповідницько-повчальній літературі. Євангельське вчення утверджувалося у своєрідному жанрі проповіді. Вже на самому початку нашого церковно християнського життя проповіді поділялися на дві умовні групи: повчання і панегірики (прославляння). Автори повчань діяли на розум слухача,формували переконання у величі християнської науки. Зате в панегіриках відчувається прагнення збудити роботу душі, звернутися до серця, розворушити уяву.
На Україні неперевершеним зразком проповіді-панегірика є «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона (був у 1051-1054рр.першим українцем на митрополичному престолі в Києві). З Початкового літопису дізнаємося, що Іларіон спочатку був священником у Берестові під Києвом.
Уже в заголовку підкреслено, що мова йтиме про «благодать» (тобто про Новий заповіт, християнство), яка є для автора синонімом істини. Тут вказується на універсальність християнства і на його значення для Русі-України.
«Слово про закон і благодать» складається з трьох частин. Іларіон поставив собі за мету прославити євангельську благодать, яка з приходом Ісуса Христа змінила Закон(Старий Заповіт).
Перша частина твору сповнена низкою символів-алюзій(натяків). Автор використовує біблійні постаті. Так рабиня Агар і місячне сяйво символізують Закон. Біблійна Сарра, яка була вільною жінкою, і сонце означають християнство. Наводяться паралелі і між історичними особами – святим Володимиром Великим і візантійським царем Костянтином Великим.
У «Слові» щедро цитуються книги Старого і Нового заповітів. Автор зупиняється на окремих моментах життя Христа, щоб підкреслити його невичерпне людинолюбство.
Друга частина «Слова» розповідає про поширення християнства на Русі-Україні. Царем, який почувнову вість і побачив світло, став Володимир. «Слово» сповнене риторичними фігурами – схвильовано, зворушливо і піднесено Іларіон величає Володимира. Автор прославляє велич духа князя, його щедрість. Справу батька гідно продовжує син – князь Ярослав, якому при хрещенні дали ім’я Георгій.
Третя частина «Слова» - це складена Іларіоном молитва, один з найпоетичніших церковно-християнських текстів у світовій релігійній літературі. За силою художньої експресії молитва є літературним твором високого звучання.
Останнє речення «Слова» - це свідчення автора про себе. Він називає себе «митрополитом, тобто пастухом і вчителем».
«Слово» Іларіона виходить далеко за рамки суто проповідницького жанру. Це, по суті, трактат, значною мірою філософський твір, у якому з великою силою висловлені патріотично-національні ідеї та загальнолюдські цінності. Саме це поєднання чинить «Слово» одним з найбільших творінь світової літератури Середньовіччя.