Студопедия — Основні етапи розвитку стародавньої культури східних слов'ян
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Основні етапи розвитку стародавньої культури східних слов'ян






Аналізуючи культуру первісного суспільства, англійський історик Е.Тейлор (1832 - 1917) зробив висновок, що розвиток того чи іншого народу відбувається прямолінійно, від простого до складного. Американський історик Л.Морган (1818 - 1881) у розвитку суспільства виділяє основні стадії: дикість, варварство, цивілізацію. Провідна ідея еволюціонізму – прямолінійність культурного прогресу та обов’язкова вимога для кожного народу пройти всі стадії розвитку.

Предки українців проживали на досить обширній території, яка має давню історію. Стародавні слов'яни мали тісні зв'язки з різними народами стародавнього світу та їх культурами. Сучасна наука розрізняє такі основні етапи розвитку культури стародавніх слов'ян:

● мізинський,

● трипільський,

● черняхівський.

Деякі вчені висловлюють думку про те, що вже епоха пізнього палеоліту (близько 25 тис. років до н. е.) засвідчує існування на території України певного рівня культури. Так, розкопки біля сіл Мізинь (Чернігівська область), Добраничівка (Київська область) та Гінці (Полтавська область) виявили житла стародавніх мисливців. Ці житла були споруджені з дерева і кісток мамонта та мали вигляд наметів. Було знайдено крем'яні знаряддя праці, невеликі статуетки, що відображали образ матері та прикраси з слонової кістки з геометричним орнаментом.

У той період стародавні слов'яни навчилися добувати вогонь, вміли користуватися ним. Вони не лише виготовляли, але й вдосконалювали знаряддя праці. Людина з печери вийшла жити в наземні будівлі, навчилася споруджувати житло. Головним заняттям було полювання. З'являються примітивні релігійні вірування, зокрема магія, фетишизм, анімізм. Разом з ними формуються елементи первісного мистецтва.

Знахідки культурних пам'яток старокам'яної доби (або мізинської культури) зустрічаються і в інших районах України, зокрема на Київщині, Полтавщині й Тернопільщині. Це засвідчує про те, що людина епохи палеоліту вже мала певний рівень культури.

У період мезоліту (близько 15 тис. років до н. е.) тодішня людина здатна була вдосконалювати знаряддя праці, появились кам'яні сокири, молоти, долота, ножі, було виготовлено лук і стріли, приручено собаку. Житлові споруди з'являються на берегах річок і озер. Удосконалюються форми організації первісної племінної спільноти людей, формується матріархат, який стає основою суспільного розвитку. Виникають більш досконалі релігійні вірування, зокрема тотемізм і землеробські культи.

Для доби неоліту (близько 7 тис. років до н. е.) був характерним перехід людини від збирання і полювання до хліборобства та скотарства, вдосконалюються знаряддя праці, розвиваються гончарне мистецтво і ткацтво, появляється елементарна культура обробітку землі та сіяння зерна. Все це істотно полегшувало життя тодішніх людей. Значно розвинулось орнаментальне шнурове мистецтво, коли керамічні вироби прикрашалися прямими лініями у вигляді шнурів, розмальованих білим, чорним і червоним кольорами. Столовий посуд прикрашався жолобковими рисунками та пишно розмальовувався.

В Україні вищого рівня розвитку в добу неоліту набула трипільська культура (V–III тисячоліття до н. е.), її назва походить від села Трипілля біля Києва, де київський археолог В. Хвойка провів свої розкопки. Розвиток цієї культури тривав понад дві тисячі років і охоплював не лише новокам'яну, але й бронзову та залізну епохи.

Характерні особливості трипільської культури:

● трипільці вели господарство колективно, основним джерелом їх існування було хліборобство і скотарство, займались мисливством і рибальством;

● поселення трипільців зводились на відкритих місцях, без оборонних споруд, які мали форму кола, середина залишалась порожньою й використовувалась як загін для худоби. Хати будувались каркасні, до 140 кв. м.площею. Стіни розписувались яскравим орнаментом. Житло було поділене на окремі кімнати, які призначались для різних членів родини. Хату опалювали зведеною з глини піччю. У ній могло проживати до 20 осіб, а поселення, за підрахунками етнографів, налічувало понад 500 чоловік;

● трипільці жили великими родами, які очолювались жінками. Дослідження засвідчують, що суспільним устроєм у них був матріархат;

● поряд з високою культурою землеробства і скотарства у трипільців на той час існував великий інтерес до мистецтва. Значного поширення набуло виготовлення різних керамічних виробів побутового призначення, зокрема, горшків, мисок, глечиків, декоративної кераміки для прикраси житла. Ці вироби мали яскравий декоративний розпис і привабливий естетичний вигляд, їхній художній рівень на той час був дуже високий;

● трипільці мали розвинуті релігійні вірування та поховальні обряди. В їхніх житлах знайдено жертовники, що мали форму рівнокінечного хреста. Цей хрест розмальовувався вохрою і був прикрашений концентричними колами. Він знаходився на підвищенні, а біля нього розташовувались антропоморфні фігурки. Хрестовидні підвищення слугували місцями жертвоприношень богам, яким поклонялись трипільці.

Трипільська культура мала широку географію. Племена слов'ян заселяли на той час Придніпров'я, особливо густо був заселений правий берег Дніпра, а також Придністров'я. Вторгнення войовничих кочових племен зі Сходу знищило трипільську цивілізацію, загальмувало розвиток її культури. Окремі елементи культури, а іноді й цілі її пласти були успадковані іншими народами, що проживали в Україні. Вони були збережені, переосмислені й розвинуті в культурі інших народів. Наприклад, культ Родової матері – образ наймудрішої жінки, яка очолювала рід, і культ Рожаниці – богині родючості, а також обряди, пов'язані з поклонінням Місяцю, збереглися в Київській Русі до запровадження християнства.

Для розвитку української культури характерний її взаємозв'язок з культурами сусідніх етносів, особливо йдеться про вплив культури народів Сходу і Заходу. Вже в епоху бронзи (кінець IV – поч. І тис. до н. е.) маси людей були охоплені міграцією, оскільки вони шукали нових місць поселення. Відбувається активна асиміляція як місцевого населення, так і прибульців.

Творці нової культури за походженням були різні. Частина з них належала до індоєвропейської спільноти. Індоєвропейці, на думку відомого історика О. Пріцака, принесли на територію України важливі культурні елементи: в суспільній сфері – патріархат, в духовній – культ Сонця, флективну мову (мова, для якої властиве утворення граматичних форм слів шляхом зміни їх закінчень або звуків основи).

Розвиток бронзового лиття, виникнення поливного землеробства, поява кочового скотарства, вдосконалення знарядь праці, зростання суспільного продукту висунуло потребу в охороні суспільного багатства. Основною фігурою стає воїн на коні, головною зброєю – лук і стріли. Відбувається мілітаризація суспільства. Деградує мистецтво, зокрема керамічне виробництво, втрачається його технічна й художня досконалість, розписна кераміка зникає, орнамент спрощується,що, в свою чегу, призвело до занепаду культури східних слов'ян.

Наступним етапом формування культури східнослов'янських племен була скіфська культура (VI–II ст. до н. е.). З численних іранських племен найбільше культурних пам'яток залишили в Україні скіфи. Історично ця назва охоплювала багато місцевих племен південних районів Східної Європи. У південній Право- і Лівобережній Україні залишилась велика культурно-мистецька спадщина скіфської доби. Знайдено великі городища, де були насипані кургани, оточені глибокими ровами або високими валами. У них ховали скіфських царів, вельмож і воїнів.

Розкопки показали, що з небіжчиком клали його зброю, коштовності й побутові речі, забитих коней і слуг. Відомий дослідник української культури М. Семчишин вважає, що скіфське мистецтво було одним з джерел слов'янської культурної спадщини.

Характерні особливості скіфської культури:

● на культуру скіфів значно вплинули традиції античного світу (міста-колонії на узбережжях Чорного і Азовського морів). У VI столітті до н. е. на колоніальних територіях виникають грецькі міста-поліси: Ольвія – на березі Буго-Дністровського лиману; Тирас – у гирлі Дністра; Пантикапей – на місці сучасної Керчі; в V столітті до н. е. було засновано місто Херсонес біля сучасного Сева­стополя. Виникнення грецьких колоній істотно вплинуло на економічний та суспільний розвиток скіфських племен. Стародавня Греція стала постійним ринком збуту продуктів скіфського господарства: зерна, худоби, шкіри тощо. Частина кочівників осіла поблизу міст і стала займатися хліборобством та ремеслом. Розвивається гончарне і ювелірне мистецтво, виготовляються прикраси зі штампованого й кованого золота, виникає складна технологія виготовлення кольорової емалі, чорніння срібла тощо. Грецька колонізація Причорномор'я сприяла включенню культурної традиції східних слов'ян до еллінського культурного поля;

● у скіфському суспільстві утверджується рабовласництво, розвивається державність, виникає Скіфське царство (від Дунаю до Дону (VI–IV ст. до н. е.). На лівому березі Дніпра біля м. Заліщики знайдено сліди укріплень римського імператора Траяна. З того часу як римський легіонер вступив на землю скіфської держави, зав'язуються торговельні та культурні зв'язки між двома країнами. Це підтверджується археологічними знахідками скарбу римських монет в м. Києві, а також скляного посуду та емалі римського походження. Стародавній історик Геродот (VI ст. до н. е.) описав соціальну диференціацію скіфського суспільства. На його думку, воно поділялось на три суспільні групи:

- царських скіфів,

- скіфів-воїнів, що заселяли причорноморські степи та займалися скотарством,

- скіфів-землеробів, які жили у лісостеповій зоні Подніпров'я.

Усе це засвідчує, що в Скіфії мало місце соціальне та майнове розшарування суспільства. Так, у могилі, розкопаній біля міста Майкоп, при покійному скіфському вельможі було знайдено предмети, виготовлені із золота, срібла, міді, оздоблені зображенням звірів і орнаментом, що нагадував ландшафт Кавказьких гір. Кожний суспільний прошарок походив від одного із синів першого скіфа Таргітая та мав свій священний атрибут. Для воїнів атрибутом була бойова сокира, для царів і жерців – чаша, для землеробів – плуг і ярмо. За скіфською міфо­логією, ці золоті предмети впали з неба на початку світу й відтоді стали об'єктом поклоніння. Скіфське суспільство зазнало впливу індоіранських культурних традицій.

● в історію скіфи ввійшли як вправні вершники, що мали досить могутню "варварську" державу та велику армію, їхні стосунки з сусідами не завжди були дружніми. Могутність скіфської держави підірвали перси, знесилив їх похід царя Дарія. Довершив розгром цієї імперії перський цар Антей та македонський цар Філіпп – батько Олександра Македонського. Остаточно скіфська держава була знищена готами. Після цього скіфи розчинилися серед інших племен і були асимільовані ними;

● скіфська культура становить собою синкретичний сплав культурних традицій скіфського суспільства. Підтвердженням цього служить скіфська кераміка, прикрашена тисненим геометричним орнаментом та декоративне мистецтво скіфів, основою якого є анімалістичний стиль(зображення тварин);

● шедеврами скіфського мистецтва є малюнки на вазах з Гайманової та Чортомлицької могили; гребінь із Солохи та пектораль з Товстої могили. Художній вигляд мають скіфські кам'яні статуї із зображенням воїнів. Оригінальна пам'ятка скіфської скульптури – зображення бога Папая, що знайдене на Лисій горі в Дніпропетровській області. Від скіфів, на думку О. Пріцака, українці успадкували деякі елементи одягу (білу сорочку, чоботи, гостроверху козацьку шапку), окремі деталі озброєння (сагайдак, пернач), запозичили окремі слова (собака, топір та ін.).

● скіфи мали свій пантеон богів. За даними Геродота, особливою пошаною у них користувались сім головних богів. Перше місце посідала Табіті – богиня вогню і стихії. Вона вважалася найбільш священною у всіх стародавніх індоіранських народів. На другому місці було вшанування подружньої пари Папая і Апі – богів неба і землі, що вважалися прабатьками людей і творців усього земного світу. Третє місце в пантеоні скіфських богів посідали чотири божества, що вважалися покровителями всього земного світу, їх імена невідомі. Один з цих богів мав вигляд старовинного залізного меча, Геродот розповідає, що скіфи на честь цього бога будували із гілля величезний вівтар, на вершині якого ставили рівнокінечний хрест, і приносили цьому богові в жертву домашніх тварин і кожного сотого полоненого.

Наступним етапом розвитку культури стародавніх слов'ян була черняхівська культура (II - V ст. н. е.). Цей період в історії України характеризується вченими як культура антів. Вперше на історичній арені анти з'явилися в період наступу тюрксько-монгольських племен на Європу. Розгромивши готів (375 р.), анти заволоділи Україною і розселилися по всій її етнографічній території в нинішніх кордонах. Анти займалися хліборобством. Вони жили окремими родами, які утворювали "город" для спільного обробітку землі та боротьби з ворогами. Згодом навколо города виростали "остроги" як торгові центри, в яких поселялися купці та ремісники. Осідали в цих місцях і багаті люди. Етнографічній науці відомо більше двох тисяч таких поселень.

Громадсько-політичний устрій антів нагадував демократію грецького типу. Так, візантійський історик Прокопій Ке-сарійський писав, що "слов'янами і антами не править один муж, але здавна живуть вони громадським правлінням, і так усі справи, добрі чи лихі, вирішують спільно". Племена антів часто не жили в злагоді між собою, але в часи небезпеки вибирали талановитого полководця або князя й тоді авторитет його влади визнавав весь народ. Поступово розширювалися культурні і економічні стосунки антів з іншими народами, в тому числі і з Візантією. Деякі вчені, зокрема М. Семчишин, вважають, що анти були безпосередніми предками праукраїнців.

Культуру антів характеризують знахідки в могильниках біля с. Зарубинці, а потім біля с. Черняхів на Київщині. Так звану зарубинецьку і черняхівську культури характеризує керамічне мистецтво, яке має певні особливості.

Характерні особливості черняхівської та зарубинецької культур:

● кераміка зарубинецької культури вироблялася вручну та мала чорний колір, кераміка черняхівської культури вироблялася при допомозі гончарного кругу та мала сірий колір. Цінним, на думку археологів, виявились знахідки біля с. Черняхів, де було розкопано 250 поховань. Виявилось, що в одних могильниках були поховані спалені покійники згідно зі звичаєм стародавніх слов'ян, а в інших – покійника закопували в могилі. Останній спосіб поховання, на думку деяких істориків, був запозичений у візантійських християн.

У розкопаних могильниках була знайдена кераміка, глечики, миски, кістяні гребінці, упряж, намиста та інші прикраси. У декількох городищах було знайдено обвуглені рештки проса та пшениці, що вказує на досить високий рівень хліборобської культури антів, в інших городищах знайдено склади озброєнь, що засвідчує високий рівень військової культури антів;

● у житті антів важливе місце посідало мистецтво: одяг чоловіків і жінок був прикрашений вишивками, дівчата носили намиста, вінки, орнаментом прикрашувались побутові речі та зброя. Знахідка скарбів в околицях середнього Дніпра, зокрема Мартинівського скарбу, засвідчила про те, що золоті, срібні та бронзові прикраси інкрустувались самоцвітами. Розкопки археологами сотень селищ і городищ антської доби засвідчують, що Правобережна Україна від Києва до Карпат була густо заселена праукраїнськими племенами, що мали високий рівень культури. Вищезгадана культура формувалась упродовж століть під впливом традицій місцевих народів, особливо тих, що жили в полі грецької культури Причорномор'я. Вона мала самобутній характер і стала основою формування культури Київської Русі.


 

Інформаційні джерела:

1. Антонович Д. Українська культура. – К.: Либідь, 1993. – 592 с.

2. Дорошенко Д. Історія України. – Львів, 1999. – С. 24 – 25, 67 – 78.

3. Грушевський М. Як жив український народ. – К.. 1992. – С. 9 – 12.

4. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К., 1991. – С. 110 – 112.

5. Грушевський М.С. Історія України – Руси: В 11 т., 12 кн. / НАН України, Під ред. П.С.Сохань. – К.: Наукова думка, 1994. – 235 с.

6. Грушевський М.С. Духовна Україна: Збірка творів. – К.: Либідь, 1994. – 560 с.

7. Енциклопедія українознавства / Під ред. В.Кубійовича. – У 10 – ти тт. – Париж – Ньо- Йорк.: Молоде життя, 1955 – 1984. – 3600 с.

8. Культура українського народу: Навч. посібник для вузів / Під ред. В.М. Русанівського та ін. – К.: Либідь, 1994.- 272 с.

9. Мельник І. Історія України: Курс лекцій. – Ч. І. – К., 1991. – С. 336 – 352.

10. Нарис історії культури України. – 2 - е вид., випр. / Під ред. М.В.Поповича. – К.: АртЕк, 2001. – 728 с.

11. Смолій В., Гуржій О. Як і коли почала формуватися українська нація. – К., 1991. – С. 3 – 9, 24 – 25, 105 – 106.

12. Українська енциклопедія. – Львів: Червона калина, 1996. – 644 с.

 

 







Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 7968. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

ЛЕКАРСТВЕННЫЕ ФОРМЫ ДЛЯ ИНЪЕКЦИЙ К лекарственным формам для инъекций относятся водные, спиртовые и масляные растворы, суспензии, эмульсии, ново­галеновые препараты, жидкие органопрепараты и жидкие экс­тракты, а также порошки и таблетки для имплантации...

Тема 5. Организационная структура управления гостиницей 1. Виды организационно – управленческих структур. 2. Организационно – управленческая структура современного ТГК...

Методы прогнозирования национальной экономики, их особенности, классификация В настоящее время по оценке специалистов насчитывается свыше 150 различных методов прогнозирования, но на практике, в качестве основных используется около 20 методов...

Индекс гингивита (PMA) (Schour, Massler, 1948) Для оценки тяжести гингивита (а в последующем и ре­гистрации динамики процесса) используют папиллярно-маргинально-альвеолярный индекс (РМА)...

Методика исследования периферических лимфатических узлов. Исследование периферических лимфатических узлов производится с помощью осмотра и пальпации...

Роль органов чувств в ориентировке слепых Процесс ориентации протекает на основе совместной, интегративной деятельности сохранных анализаторов, каждый из которых при определенных объективных условиях может выступать как ведущий...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.009 сек.) русская версия | украинская версия