Нина Колядина

Розвиток офіційно-ділового стилю української мови, як і будь-якої іншої мови, тісно пов'язаний з розвитком державності. Виникнення основ діловодства (тобто юридичної документації - законів, указів, грамот, купчих тощо) сягає ще часів Київської Русі. Невдовзі після приєднання України до Росії в 1654 році розвиток діловодства українською мовою дещо гальмується, а пізніше, у зв'язку із забороною української мови царським урядом, і зовсім припиняється. Проте здобутки давньої української офіційно-ділової мови не були повністю втрачені. Вироблена в період Української Народної Республіки (1919-1922 pp.), а потім в умовах радянської дійсності українська ділова мова мала вже на що орієнтуватися. "Вона успадкувала від донаціонального періоду основну термінологію, усталені форми, синтаксичні структури".

З огляду на політичні, соціальні, культурні, історичні та інші вимоги життя постала необхідність вдосконалення мовної культури (усної і писемної) та формування якісно вищого підходу до оволодіння мовними значеннями. У повсякденній практиці великого значення набуло офіційно-ділове спілкування, а відтак постала нагальна потреба вивчення курсу "Українська ділова мова". Як зазначає С. Я. Єрмоленко: "Зміна суспільного статусу української мови закономірно спричинилася до розширення стилістики офіційно-ділового спілкування".

Незважаючи на велику кількість праць, що стосуються різних сторін і аспектів офіційно-ділового стилю української мови, ця галузь науки перебуває в стані інтенсивного розвитку. Недостатньо досліджені жанрові різновиди офіційно-ділового стилю, не існує однозначної думки про те, яка форма -усна чи писемна - лежить в основі стилю, а також історія формування офіційно-ділового стилю сучасної української літературної мови. Предметом дослідження цієї праці є офіційно-діловий стиль української мови в період з 1917 року по 1933 рік.

Досліджуючи розвиток лексики будь-якого історичного періоду, звертають увагу на такі чинники: 1) позамовні (конкретні соціальні явища); 2) внутрішні чинники її саморозвитку. Надаючи великого значення у розвитку української літературної мови позамовним чинниками, тобто впливу на неї конкретних соціальних явищ, не можна, проте, не зважати і на умови її внутрішнього розвитку, оскільки "стимули саморозвитку не асоціальні: вони всі зумовлені сутністю мови як найважливішого засобу спілкування"3. Для дослідження розвитку лексики офіційно-ділового стилю зазначеного періоду слід звернути увагу на історичні події того часу.

Уже з лютого 1917 року відбулися певні зміни в житті суспільства, які були викликані соціальними й економічними конфліктами. В Україні відроджується політичне життя, відкриваючи нові можливості для вжитку української мови. Відразу формується український уряд, відновлюються або засновуються різні партії. Дуже швидко українська мова шириться на такі ділянки житгя, які досі були тією чи іншою мірою поза її межами: військо, фінанси, судівництво, освіта, наука.

Можна впевнено говорити, що статус української мови за критичні 1917-1921 рр. змінився разюче, а багато в чому і вирішально, порівняно з попередніми десятиріччями. Після двохсотлітньої перерви українська мова стає мовою законодавства, адміністрації, війська і зборів7. Правда, нарізних рівнях державного апарату були помітні відмінності. Сільська й центральна адміністрація послуговувалася українською мовою, а міська дуже часто - російською. Не було простим питання науки в українській школі: бракувало досвіду, підручників, досвідчених викладачів українознавчих предметів і просто україномовних вчителів. У квітні 1917 року Тимчасовий уряд видав розпорядження про школи в Україні: у початкових класах дозволялося навчання українською мовою, а російська ставала обов'язковим предметом з другого класу; у вчительських семінаріях створювалися курси української мови, літератури, історії й географії; у вищих школах засновувалися кафедри української мови, літератури, історії й права. Освітня політика не змінилася після встановлення Гетьманату. У дуже складних умовах доводилося працювати уряду, але все ж таки були певні досягнення, особливо в зовнішній політиці та в культурі. Відкрито університет у Кам'янці-Подільському, засновано український державний театр, державну драматичну школу, Національний музей, Національну галерею, Український державний архів. 14 листопада 1918 року урочисто відкрито Українську Академію наук. Україна нормалізувала дипломатичні відносини з рядом країн.

Незаперечним здобутком української мови, поруч з поширенням її в ділянці урядових і громадських відносинах, стала функціональна різноманітність. Так, у політичному житті, багатому на новостворені партії, українську мову вживали тепер куди частіше, ніж перед тим, у прилюдних дискусіях і полеміці. За 1917-1930 роки видано велику кількість термінологічних словників. За даними каталогу Державної публічної бібліотеки України і за "Покажчиком з української мови" Л. Червінського і А. Дикого вийшло близько 20 словників правничої мови. Серед них такі: Ванько Є. "Кишеньковий російсько-український правничий словник для адвокатів та урядовців" (К., 1918); ЄвтимовичВ. "Московсько-український словник для військових" (К., 1918); "Короткий московсько-український словник судівництва та діловодства" (Полтава, 2-е вид., 1918); Леонтович В., Єфимов О. "Московсько-український правничий слов-ничок"(К., 1919); Осипів Мик. "Російсько-український словник найпотрібні-ших у діловодстві слів" (практичний порадник) (Харків, 1926); "Російсько-український словник правничої мови" за ред.Кримського А. Ю. (ВУАН, 1926); Якубські С. та О. "Російсько-український словник військової термінології" (К., 1928). Велика кількість словників з правничої та адміністративної термінології - показник того, що вперше за двісті років бюрократична машина почала користуватися українською мовою. Словники були різними, але загалом їхній рівень був невисокий. Як правило, вони складалися похапцем, щоб задовольнити нагальну потребу, а їхнім упорядникам часто бракувало лексикографічного досвіду.

Заслуговує на увагу словник "Російсько-українська фразеологія ділової мови" В. Підмогильного і Є. Плужника, який вийшов у Києві 1926 року. У передмові автори зауважували: "З нашого думання починається наше дбання. Який рівень нашої свідомості, такі наші й ділові якості. Відбувши курси української мови та її синтакси, радянський службовець безсилий проти "мовних штампів" звиклої російської мови, не маючи під рукою не тільки фіксованої української ділової лексики, а й того матеріалу, що давав би йому хоч якусь відповідь". Автори намагалися розробити й уніфікувати ділову українську фразеологію. З історії нам відомо, що формально ло усталити, а нерідко й доповнити, використовуючи розмовну практику, діалекти, історичні джерела, іншомовні запозичення чи будуючи новотвори".

У роки боротьби за незалежність планувати мову було важко, а ще важче в обставинах постійного неспокою запроваджувати заплановане в життя. У справі наукової нормалізації мови зроблено небагато. Але там, де праця велася, мовознавці намагалися використовувати власні ресурси, а не вдаватися до запозичень. Специфіка ділової мови висвітлювалася в ряді спеціальних праць. У зв'язку з перебудовою особливостей російських офіційно-ділових паперів у 20-30-их роках на сторінках російської періодики з'явився ряд статей, написаних як юристами, так і мовознавцями, що мали велике значення й для української офіційно-ділової мови, норми якої вироблялися й удосконалювалися. В українській мові окремих розробок, які стосуються вивчення офіційно-ділового стилю української мови в період з 1917 по 1933 роки, немає. Але були спроби окремих учених проаналізувати розвиток лексики української мови цього періоду.

Однією з перших праць того часу з історії української літературної мови є короткий "Начерк розвитку української літературної мови" професора М. Ф. Сумцова. Ця праця має науково-популярний характер і, очевидно, ставила своїм завданням висвітлити перед широкою громадськістю ті важливі питання, які постали у зв'язку з новими функціями української мови як мови державної. Автор пропагує українську мову як "гучну, милоголосну, з великими музичними завдатками"6. М. Ф. Сумцов висловив міркування і про деякі загальні питання стану української літературної мови в перші роки її державного вживання. Насамперед - це питання про "українську" і "галицьку" мову6. Автор турбувався про створення наукової української термінології: "Перехід державних інституцій на українську мову викликає страшенну путанину слів і виразів в термінології. Не маючи ніякої допомоги за браком відповідних людей і книжок, кожна інституція силкується щось зробити власними силами якого-небудь випадкового чиновника, полузнавця мови, який там дещо маракує по-українськи. В першу чергу треба скласти по всіх інституціях реєстрики потрібних для них термінів, звернутися до Києва й просити дати одноманітну для всіх відповідь, щоб одна й та ж термінологія не розроблялася по городах і селах. А уряд, мабуть, поспішить доручити це діло спеціальній комісії, яка прийме на увагу й розгляне усе, що потрібно, дещо залишить без перекладу, бо нащо перекладати такі слова, які мають міжнародне значення і по всіх усюдах уживаються однаково? Зовсім не треба. Далі комісія може... придумати деякі нові терміни, відповідаючи потребам теперішнього часу".

Праця М. Ф. Сумцова - це початок наукової розробки питань історії української літературної мови, зокрема принципів вживання термінів у мові.

У мовностилістичних рисах офіційно-ділового стилю української мови знайшло своє відтворення його функціональне призначення. Це відносно новий стиль в історії сучасної української літературної мови, який удосконалювався і розвивався після утворення УНР разом зі створенням нового права, нових суспільних відносин.

Нина Колядина