Студопедия — ТОРЖЕСТВО СВІТЛА НАД ПІТЬМОЮ У ФІЛОСОФІЇ С.ФРАНКА
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ТОРЖЕСТВО СВІТЛА НАД ПІТЬМОЮ У ФІЛОСОФІЇ С.ФРАНКА






 

У статті аналізується проблема добра і зла у філософії С.Франка, яка у руслі російської релігійної філософії, була вагомим внеском в подальше усвідомлення одвічних проблем людського буття. Вона істотно протистоїть релятивізації абсолютних моральних цінностей.

Проблема добра і зла хвилювала людство від початку часів і завжди відносилася до числа “вічних” філософських проблем, але саме в сучасному контексті, на тлі кризи культури та духовності вона постає з небаченою досі гостротою, виявляючи при цьому нові грані, що потребують всебічного вивчення та пошуку шляхів її розв’язання. Звернення до історико-філософського досвіду осмислення одвічних проблем завжди було запорукою рефлексивно-критичного підходу до реалій сьогодення.

Етичне вчення С.Франка отримало свій завершений і систематичний виклад в роботі “Світло в пітьмі: Досвід християнської етики і соціальної філософії” [10]. Саме філософія С.Франка постає об’єктом дослідження цієї статті, а предметом розгляду є проблема добра і зла у філософії С.Франка.

Творчістю російського філософа займалася велика кількість дослідників, які вивчали різні сторони його філософії. Наприклад, В.Ларіонова велику увагу приділяє франківському інтуїтивізму, тоді як Г.Аляєв вивчає в основному його персоналізм, а І.Крекшин та І.Євлампієв зосереджують свій погляд на метафізичній проблематиці російського філософа. З огляду на це автор статті прагне заповнити прогалину в дослідженні творчості С.Франка та зосередити свою увагу на розглядові онтологічного підґрунтя проблеми добра і зла в етиці російського мислителя.

В цілому робота С.Франка “Світло в пітьмі” – це спроба етико-філософського тлумачення відомих слів євангеліста Іоанна: “І світло в пітьмі світить і пітьма не поглине його” (Іоанн Ін. 1,5). Саме в цих словах С.Франк побачив основну загадку і основне моральне протиріччя всього нашого життя, адже людина, на його думку, все своє життя перебуває ніби між двома “вогнями”: між морально-релігійною перевагою світла з одного боку, та могутністю сил пітьми з іншого.

Вказуючи на внутрішню антиномічність слів Євангелія, С.Франк наважується дати їм своє тлумачення: “Світло світить в пітьмі і пітьма протистоїть світлу, не в силі поглинути його, але і не розсіюється перед ним” [10, с.424]. В цих словах – вся трагічність франківської метафізики, адже вони символізують собою “неприродний”, ненормальний стан людського буття. Джерелом осягнення смислу євангельського вислову став для С.Франка новий досвід незрозумілої, протиприродної, але фактично очевидної могутності зла в світі. Подібне торжество сил зла переконало С.Франка в “онтологічній незабезпеченості добра”, в його дуалізмі: метафізичній могутності та емпіричному безсиллі.

Проблема зла у філософії С.Франка пов`язана з проблемою свободи. На думку російського мислителя, свобода особистості постає не як необхідність вибору з вже готових варіантів, а як дарована Богом благодать співучасті у творенні. Тобто, благодать визначає свободу людини, але визначає її саме як свободу творити чи, швидше, співтворити з Богом. Тому С.Франка можна зачислити до прихильників концепції “вкоріненості людської свободи у благодаті” [1, с.160], адже в нього сам факт існування свободи випливає з глибин Бога. “Через ці глибини Бог визначає моє буття, але визначає його саме як вільне самобуття. Дії Бога по відношенню до мене не знищують і не применшують моєї свободи, а, навпаки, вперше породжують її...” [9, с.352].

Отже, свобода у С.Франка виступає сутністю особистості, проте не висхідною, як це було, наприклад, у М.Бердяєва, бо вона твориться божественною благодаттю. В.К.Ларіонова зазначає: “Якщо М.Бердяєв абсолютизував свободу, вважаючи її “нествореною Богом”, то вчення С.Франка страждає недооцінкою свободи та сил зла” [5, с.94]. На відміну від М.Бердяєва, С.Франк знаходить основу для своєї свободи не поза буттям, а в його середині, в тих духовних глибинах особистості, в яких вона причетна до абсолютного буття. Так свобода перетворюється для С.Франка на “онтологічну першооснову духовного життя і стає єдиною точкою людського буття, яка робить можливою безпосередній зв`язок людського та божественного” [6, с.114-115].

Подібно до А.Бергсона, С.Франк утверджує свободу ціною визнання її певної ірраціональності, але у нього вона постає єдністю раціонального та ірраціонального, тобто як трансраціональне. Свобода мислиться російським філософом як трансраціональна за своєю природою, оскільки вона є найбільш явним проявом неосяжного в світі самосвідомості. Тобто, хоча С.Франк і відстоює право людини на свободу, остання в нього співпадає з божественною, з трансраціональною необхідністю. Проте С.Франк “в дусі етичного ідеалізму визнає за особистістю повну свободу у виборі верховного морального принципу” [5, с.137]. Тому “вихідним пунктом у всій процедурі виведення Франком моральності, морального начала є людина, але людина, взята не в системі суспільних відносин, а як напівприродна, напівтрансцендентальна” [5, с.137].

Таким чином, у своєму розумінні свободи С.Франк виходить з металогічного поєднання божественної благодаті та людської свободи, яке відбувається у площині людського самобуття і визначає, а не заперечує буття, як це було, наприклад, у М.Бердяєва. Прагнучи розв’язати протиріччя між благодаттю та свободою, С.Франк переконаний, що свобода становить саму сутність людської особистості, проте вона не виступає фактом свавілля людини, адже свобода трансцендентально визначена присутністю Бога в глибинах людського духу.

Пов`язуючи проблему свободи з проблемою зла, С.Франк наголошує, що до зла людину приводить не свобода взагалі, яка за своєю суттю є основою як доброго, так і злого, а лише несправжня свобода. З огляду на це С.Франк пов`язує зло з пануванням в людині “стихій чистої потенціальності”, які і позбавляють особистість свободи, утримуючи її у відриві від Бога, який виступає єдиним гарантом людської свободи. На думку російського мислителя, “ми вільно можемо прагнути лише до добра, що складає істинну внутрішню основу нашого буття” [8, с.244], щодо зла, то ми “недобровільно в нього втягуємось” [8, с.246]. Іншими словами, зло для С.Франка не є наслідком людської свободи, це, швидше, прояв людської несвободи, людської залежності від сліпих сил реальності.

Так у філософії С.Франка зло, з одного боку – позбавлене основи в бутті і виступає як не-суща реальність, а з іншого – воно, як емпірична реальність, все-таки існує. Це, без сумніву, одне з найскладніших місць у філософії російського мислителя. Намагаючись розв’язати цю суперечність, С.Франк приходить до думки про іманентну, обмежену належність зла до складу світового буття, про онтологічну рівнозначність добра і зла, проте лише в межах емпіричного світу.

Звертаючись до текстів російського філософа, ми читаємо: “Через гармонійну, божественну всеєдність буття проходять глибокі тріщини... безодні зла. Всеєдність, якою вона є емпірично, є деякою надтріснутою всеєдністю...” [8, с.283]. Можна цілком погодитись з І.Крекшиним, який доречно звертає нашу увагу на поняття “емпіричного” у філософії С.Франка (“емпірична всеєдність”, “емпірична реальність”, “емпірична очевидність зла”). Адже “зло для С.Франка – це тріщина лише в емпіричній всеєдності” [4, с.137], тобто, в дійсності нашого світу, який виступає тільки “однією з модальностей абсолютної всеєдності” [4, с.137].

Не дивно, що С.Франк вважає зло недоступним для логічної думки, визнаючи можливість його осягнення лише за допомогою містичного знання. Можна описати зло, але не можна створювати про нього гіпотези. Зло присутнє всюди, де сама реальність “бажає бути позбавленою основи, утверджуючи себе в своїй безгрунтовності” [8, с.530], тому вона і “відпадає від буття і всеєдності, стаючи надтріснутою єдністю” [8, с.533]. Іншими словами, С.Франк намагається сказати, що реальність має невимірну глибину, недоступну для нас, в якій все можливе.

Логіку роздумів С.Франка стосовно проблеми зла чудово демонструє І.Крекшин: “зло алогічне та “безглузде”, тому його неможливо осмислити за допомогою логічних категорій. Раціонально пояснити зло неможливо, адже воно ірраціональне. Зло є “безглуздим”, оскільки воно ірраціональне, тому його існування у всеєдності буття не можна виправдати, воно “неправомірне”. А оскільки зло “неправомірне”, то воно “позбавлене основи”. Зло “безосновне”. А безосновне не може бути доведене. А все, що неможливо довести, не можливо пояснити. Отже, зло пояснити неможливо” [4, с.132].

В ряді висловлювань С.Франка стосовно проблеми зла, відчувається певна спорідненість з ідеями Я.Бьоме: “Місце безумовного народження зла є те місце реальності, де вона народжуючись в Богові і будучи в Богові, перестає бути Богом” [9, с.254]. Тобто, “зло зароджується з невимовної безодні, яка лежить ніби на межі між Богом і не-Богом” [9, с.267]. В життєвому досвіді ця безодня дана нам як наше власне “Я”, як бездонна глибина, що з’єднує нас з Богом і одночасно віддаляє нас від Нього.

С.Франк заперечує онтологічну реальність Ніщо, розвиваючи концепцію абсолютної всеєдності, в якій відносне буття все ж таки залишається буттям, тому його можна визначити як самообмеження абсолютного всередині самого себе. Всі труднощі, які виникають у С.Франка, пов`язані, на думку М.Бердяєва, з його запереченням онтологічної значимості ірраціонального начала, яке сам М.Бердяєв позначав як “пітьму”, “безодню”, “ Ungrund ”. За словами Бердяєва, “світло вічності народжується з темної нескінченості, з темної основи буття. Першопочаткова пітьма не є злом, зло народжується вже після появи світла, як його тінь” [2, с.67].

З цим міг би погодитися і С.Франк, для якого факт існування зла стає “абсолютною межею будь-якої філософії; визнати його існування – означає зізнатись в своєму безсиллі осягнути все буття без залишку” [8, с.533]. Але, на відміну від логічного аналізу, справжня філософія є живе споглядання цілісної реальності, як єдності раціонального та ірраціонального. В своїй останній книзі “Реальність і людина” С.Франк називає таку (справжню) філософію “раціональним подоланням обмеженості раціональної думки” [9, с.253-254]. Лише так, “шляхом осягнення неосяжного” [4, с.133] і можна, на думку російського філософа, “вловити саму проблематику зла” [8, с.532].

Визнання неможливості раціонального пояснення існування зла приводить С.Франка і до думки про неможливість вирішення проблеми теодицеї в раціональній формі, більше того, навіть “сама спроба її побудови не тільки логічно, але морально та духовно неприпустима” [8, с.542]. Оскільки Бог є надраціональним, Його неможливо пізнати, застосовуючи раціональні судження. Так С.Франк з одного боку, приходить до усвідомлення неможливості побудови нової онтології поза метафізикою Абсолюту, з іншого ж – чудово розуміє неможливість ототожнити Бога з реальною, емпіричною дійсністю.

Повертаючись до твору С.Франка “Світло в пітьмі”, варто зазначити, що в ньому автор часто використовує етичну метафору світла, яка дозволяє йому глибше і цілісніше виразити моральний досвід життя. Метафізично всемогутнє і переможне світло, яке є виявом самого Бога, проявляється в нашому світі в стані безвихідної боротьби з пітьмою. Це, на мою думку, постає найбільшим парадоксом нашого життя. Буття взагалі в своїй основі є глибоко антиномічним і логічно пояснити його таємниці практично неможливо. В цьому моменті С.Франк не бачить жодного негативу, адже в протилежному випадку – це б означало спробу виправдання наполегливості пітьми. А російський філософ до кінця залишається вірним виголошеній ним тезі: “пояснити зло означає його виправдати”.

Якщо в “Неосяжному” С.Франк говорив про ірраціональну надломленість всеєдності в земному плані, то в “Світлі...” він говорить вже про “протиприродний стан світового буття”. Тобто, якщо раніше С.Франк намагався осмислити зло з точки зору “металогічної єдності”, то тепер він стає на точку зору “світу”, точніше буде сказати на точку зору “світла, охопленого пітьмою”. Думка філософа, яка спочатку підносилась до металогічної всеєдності, цього разу “впала” на рівень трагічного земного існування, в якому всемогутній Бог залишається до певного часу незримим, що підсилює силу емпіричної пітьми. Тому сама форма буття, яку С.Франк називає світом, за одну мить стає надто хиткою і може легко розвалитись. З цієї причини російський мислитель приходить до переконання, що “в світі буття немає жодної гарантії для панування добра і розуму” [10, с.450].

Але С.Франк не втрачає надії, покладаючи великі сподівання на людину, якій він відводить роль “рятівниці” світу і яка виступає для нього запорукою морального вдосконалення, яке розцінюється російським філософом як внесення в світ благодатної сили любові та добра, як своєрідна серединна позиція між внутрішнім огородженням світу від зла і завданням людини суттєвого його подолання. Моральне вдосконалення, переконаний С.Франк, не варто плутати із спасінням, яке означає “онтологічний переворот в творінні”, в силу якого зло буде остаточно знищене.

Різницю між спасінням та моральним вдосконаленням світу С.Франк зображає як різницю між радикальним зціленням та паліативним лікуванням. Перше – це справа, яка перевищує людські сили і доступна лише божественній всемогутності та божественній благодаті. Тобто, спасіння можливе лише через “обожнення” світу і людини, через подолання самої форми світового буття і єдине, що може людина, так це спробувати стати найкращим “провідником” божественної благодаті. На відміну від “спасіння”, “вдосконалення” світу є справою виключно людської активності, адже воно не є подоланням світу, а навпаки, покликане створити в ньому такі умови, за яких зло було б зведене до мінімуму.

Метою спасіння, за С.Франком, є освітлення пітьми, її подолання, в той час, як мета вдосконалення – якомога більше відгородити світло від оточуючої його пітьми. Сьогодні ці два окремі завдання нерідко змішуються і навіть сплітаються в одне ціле, що було цілком неприпустимим для С.Франка. Якщо врятувати світ людина не може, то вона може його вдосконалити. Основним для загальнолюдського вдосконалення, на думку С.Франка, повинно стати вдосконалення кожної окремої особистості. Це можливо лише за допомогою творчості, адже ми повинні “не просто приймати закон добра, а індивідуальним чином створювати нове добро, якого ще не було у світі...” [5, с.142].

С.Франк істинний смисл творчості бачить у творенні добра. Долучаючись до всеєдності, людина підноситься до творчості, стаючи співтворцем добра. Тут ми зустрічаємось з “принциповою тотожністю онтології творчості і онтології добра, яка випливає саме з розуміння особистості як конкретизації Абсолюту” [1, с.189]. Тому моральне життя, як переконаний С.Франк, не є застиглою та завершеною побудовою, це вічна творчість, вічне становлення людського духу. Так тема творчості у філософії С.Франка органічно випливає з розуміння мети людського життя як “співучасті у всесвітньо-історичному процесі”, “процесі внутрішнього духовного розвитку”. Але, як вірно зауважує Г.Аляєв, С.Франк “був далекий від бердяєвської апології творчості, пов`язаної з безмежним розширенням сфери людської свободи і онтологізацією її підґрунтя (власне, його провалля в Ніщо, яке не має підґрунтя – Ungrund), від перетворення творчості на новий культ, який приходить на зміну релігії спокути” [1, с.157].

Якщо у М.Бердяєва людська творчість була лише продовженням творчості божественної, то у С.Франка вона перетворюється на “покірне служіння божественній правді”. Як слушно зазначає І.Євлампієв, “творчість людини та “творчість” Абсолюту все-таки радикально відмінні між собою, адже в людській творчості немає того, що ми в ній вбачаємо – немає збагачення буття” [3, с.119]. С.Франк і справді “ототожнював творчість людини з актом вираження в сфері скінченого буття змісту всеєдності” [3, с.119]. Тому в певному сенсі франківське розуміння творчості розцінюється і як свого роду її заперечення. Адже творчість розуміється російським філософом “не як створення чогось абсолютно нового, не як творчість з нічого, а лише як новий погляд на те, що вже є...” [1, с.157]. Так творча сила духовного життя зводиться С.Франком “до переживання, до споглядання всесвіту “зі своєї унікальної точки зору” і в цій своїй унікальності дозволяє досягти нового розуміння, нового знання...” [1, с.157].

Торкаючись проблеми любові у філософії С.Франка, варто відзначити, що вона, як і творчість, виходить з глибини надособистого, надлюдського буття – з божественного начала в людині, в якому вони співпадають. Адже не варто забувати, що Абсолютне для С.Франка це “творча любов або любляча творчість”. Так російський філософ надає людині можливість здолати пітьму, просвітивши її промінням істинної любові, яка своїм безпосереднім “спогляданням” в іншій людині її богоподібності, може привести до істинного розуміння людської особистості і, відповідно, до осягнення духовної єдності людства і подолання зла. Тут С.Франк повторює добре відому істину про те, що ми “пізнаємо лише в тій мірі, в якій любимо”.

Так крізь нескінченну пітьму до нас виблискує маленький промінчик світла, який не дає нам остаточно пропасти в світі цьому і який допомагає нам боротися з проявами своєї власної пітьми, але лише за умови, що ми зуміємо прийняти його в своє серце.“Як мало внутрішнього світла, тиші, спокою і як багато бунту, мук, пітьми та гріха в глибинах душ навіть самих “світлих” особистостей” [7, с.153] – з відчаєм вигукує С.Франк, який завжди шукав світла і, зрештою, знайшов його в своєму Абсолюті, в Богові, який “разючим світлом” проходить крізь усю його філософію.

Таким чином, концепція добра і зла С.Франка, якщо розглядати її в руслі російської релігійної філософії, була вагомим внеском в подальше усвідомлення одвічних проблем людського буття. Вона істотно протистоїть релятивізації абсолютних моральних цінностей. В цьому плані освоєння онтології добра і зла (“світла” і “пітьми”) у філософії С.Франка може стати серйозним методологічним підґрунтям для поглиблення критичної аналітики реалій сьогодення в контексті ситуації постмодерну, що є перспективним предметом подальшого дослідження.







Дата добавления: 2015-08-30; просмотров: 471. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Расчет концентрации титрованных растворов с помощью поправочного коэффициента При выполнении серийных анализов ГОСТ или ведомственная инструкция обычно предусматривают применение раствора заданной концентрации или заданного титра...

Психолого-педагогическая характеристика студенческой группы   Характеристика группы составляется по 407 группе очного отделения зооинженерного факультета, бакалавриата по направлению «Биология» РГАУ-МСХА имени К...

Общая и профессиональная культура педагога: сущность, специфика, взаимосвязь Педагогическая культура- часть общечеловеческих культуры, в которой запечатлил духовные и материальные ценности образования и воспитания, осуществляя образовательно-воспитательный процесс...

Интуитивное мышление Мышление — это пси­хический процесс, обеспечивающий познание сущности предме­тов и явлений и самого субъекта...

Объект, субъект, предмет, цели и задачи управления персоналом Социальная система организации делится на две основные подсистемы: управляющую и управляемую...

Законы Генри, Дальтона, Сеченова. Применение этих законов при лечении кессонной болезни, лечении в барокамере и исследовании электролитного состава крови Закон Генри: Количество газа, растворенного при данной температуре в определенном объеме жидкости, при равновесии прямо пропорциональны давлению газа...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.014 сек.) русская версия | украинская версия