Методичні рекомендаціїРозгляд цієї теми, і першого питання зокрема, слід розпочати з визначення поняття „управління”. Управління являє собою цілеспрямовану координацію суспільного виробництва. Управління підприємством є особливим видом діяльності, спрямованої на ефективне функціонування суб'єктів господарювання. При цьому застосовуються різноманітні засоби і методи впливу на усі процеси, що відбуваються на підприємстві. Основоположником управління вважається американський інженер і дослідник Ф. Тейлор (1856-1915). Запропонована ним раціоналізація праці і відносин на виробництві дозволила докорінно змінити організацію й управління, а значить, – і ефективність виробництва. Ф. Тейлор розглядав управління як «мистецтво знати точно, що слід зробити і як це зробити найкращим і найдешевшим способом». Сьогодні у світовій практиці використовують три інструменти управління: ієрархію, культуру і ринок. Ієрархія передбачає чіткий поділ функцій у керованій системі, підпорядкування управлінських ланок за принципом ієрархічного ланцюга, безумовне виконання «вказівок зверху», пряму відповідальність перед вищою ланкою. Ієрархія є характерною для адміністративно-командної економіки. Культура як інструмент управління ґрунтується на використанні в процесі впливу на людей системи норм, правил і засад, визнаних суспільством. Саме вони визначають стиль поведінки працівників, ставлення до виконання своїх обов'язків, формують відповідальність за результати роботи. Ринок як інструмент управління має в основі використання в управлінській діяльності: економічних законів і економічних інтересів суб'єктів господарювання, їх економічної свободи і самостійності. Практично перелічені інструменти управління використовуються в певному поєднанні, хоча кожен з них є домінуючим в тій чи іншій економічній системі. Особливе місце управління в ринковій економіці обумовлене тим, що саме воно повинно забезпечити зв'язок, інтеграцію економічних процесів на підприємстві. Управління підприємством пов'язує воєдино його внутрішні резерви і зовнішнє середовище, найбільш суттєвими компонентами якого є: державне регулювання економіки, конкуренція, стан соціального середовища тощо. Управління в такому разі посилює можливості підприємства адаптуватися до середовища, підвищує конкурентоспроможність. Слід зазначити, що для досягнення будь-якої мети мають бути сформульовані цілі окремих рівнів управління на підприємстві, окремих структурних підрозділів. Такі цілі мають бути взаємоузгодженими між собою. Цілі діяльності підприємства повинні відповідати таким вимогам: 1) мають охоплювати усі сфери діяльності підприємства; 2) мають періодично переглядатись з метою узгодження внутрішніх можливостей підприємства з мінливими зовнішніми умовами; 3) мають забезпечувати концентрацію ресурсів і зусиль; 4) має бути зв'язок між коротко- і довгостроковими цілями; 5) мають бути функціональними, щоб забезпечити трансформацію цілей вищого рівня у конкретні завдання для нижчих рівнів. Функції управління: 1. вивчення потреб споживачів та закономірностей їхнього формування; 2. зіставлення потреб з можливостями їх задоволення та ресурсами; 3. планування діяльності трудових колективів; 4. організація спільної праці всіх суб'єктів виробничого процесу; 5. мотивація до спільних погоджених дій; 6. контроль за результатами діяльності. Ці основні функції тісно пов'язані між собою в єдиному процесі управління. Ігнорування вивчення потреб споживачів, можливостей ресурсного забезпечення їх задоволення, незадовільне планування, слабка мотивація тощо негативно впливають на кінцеві показники діяльності. Основними характерними рисами сучасного управління є: - поступова відмова від управлінського раціоналізму; - розгляд підприємства як цілісної системи; - застосування ситуаційного підходу до управління; - необхідність розроблення і реалізації стратегічного управління підприємством; - визначення необхідності використання інноваційного менеджменту; - усвідомлення провідної ролі лідера як носія нового господарського мислення; - визнання соціальної відповідальності управлінця (менеджера) як перед суспільством у цілому, так і перед окремими людьми. Також при вивченні першого питання семінару, студентам необхідно звернути увагу основні принципи управління підприємством. Принципи управління – це певні засади і правила, якими керуються менеджери в процесі управлінської діяльності. Практично принципи управління реалізуються у сукупності нормативів, правових і моральних норм, соціально–психологічних настанов та ін. Серед сучасних принципів управління можна виділити: - чіткий поділ праці - додержання дисципліни і порядку - повноваження і відповідальність - використання мотивації високопродуктивної праці - забезпечення рівної справедливості для всіх - впевненість у постійності і стабільності роботи - дотримання взаємовідносин з працівниками відповідно до ієрархічного ланцюга - заохочення ініціативи - цільової сумісності і зосередження - ефективності управління. Особливу увагу, при вивченні цієї теми, студентам слід звернути на методи управління. 1. Методи управління, їх характеристика Концепція управлінського процесу, яка застосовується до всіх типів організації, виникла в межах класичної школи. А основними функціями управління вважаються функції планування, організації, мотивації та контролю. Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб отримати потрібний результат, можливо лише через вплив на неї управляючого органу. При цьому необхідні певні інструменти узгодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставленої мети. Відповідно вивчення теми доцільно розпочати з визначення поняття “методи управління підприємством”. Цей термін означає способи здійснення управлінської діяльності, за допомогою яких виконуються функції управління та забезпечується реалізація його цілей і завдань. Вони базуються на дії об’єктивних законів розвитку суспільного виробництва і впливають на економічні інтереси. На практиці застосовуються різноманітні методи управління, які розрізняються за своїм змістом, призначенням, зв’язком із мотивами діяльності, формами застосування. Всі методи управління підприємством класифікуються за чотирма групами: 1) економічні; 2) організаційно-розпорядчі; 3) соціально-психологічні; 4) ідеологічні. Необхідно звернути увагу студента на те, що кожен управлінський вплив має економічний зміст, організаційний аспект, а також соціально-психологічний вплив. 1.1. Економічні методи управління Економічні методи - це система способів цілеспрямованого впливу на об’єкт управління, яка побудована на використанні економічних інтересів. Роль цих методів визначається тим, що вони направлені на забезпечення єдності загальнонародних, колективних і особистих інтересів. Задача економічних методів полягає у постійному стимулюванні виробничих колективів і окремих осіб відповідно до цілей та інтересів суспільства в цілому. Вони мають діяти так, щоб підприємство у максимальному ступені проявляли зацікавленість у якісній роботі на споживача, в економії ресурсів, у широкому застосуванні досягнень науки і техніки. Економічне стимулювання НТП здійснюється через утворення на підприємстві фонду розвитку виробництва, науки і техніки, за рахунок коштів якого проводиться науково-дослідницькі, проектно-конструкторські й технологічні роботи, відшкодовуються витрати на розробку і засвоєння нових видів продукції, фінансуються придбання устаткування і капітальне будівництво. Найважливішим методом економічного стимулювання є матеріальне, стимулювання, яке спирається на економічний закон розподілу матеріальних благ відповідно до кількості і якості праці. Провідну роль тут відіграє заробітна плата, яка ставить розмір винагороди в залежність від особистого вкладу кожного працівника. Диференціація заробітної плати сприяє правильному розподілу трудових ресурсів між галузями і регіонами країни, стимулює зростання кваліфікації і професійної майстерності, підвищення продуктивності і якості праці робітників і службовців. 1.2. Організаційно-розпорядчі методи Організаційно-розпорядчі (адміністративні) методи управління - це способи впливу на трудові колективи і окремих працівників, які ґрунтуються на використанні об’єктивних (організаційних) відносин між людьми. Особливості цих методів містяться у такому: - вони виражають вплив на систему в цілому або на її окремі елементи; - вони надають можливість керівнику прийняти однозначне рішення, яке не дозволить виконавцю вибирати між різними способами дій, як це властиве економічним методам; - вони базуються на обов’язковості положень, інструкцій, наказів, розпоряджень, вказівок і резолюцій керівника, невиконання яких розцінюється як порушення виробничої дисципліни і тягне за собою дисциплінарну догану. Організаційно-розпорядчі методи управління поділяють на три групи: - організаційно-стабілізуючі; - розпорядчі; - дисциплінарні. Студенту слід звернути увагу на організаційно-стабілізуючі методи дії, тому що вони займають головне місце. 1.3. Соціально-психологічні методи управління підприємством Соціально-психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього та професійно-кваліфікаційного рівня призвели до суттєвих змін у системі ціннісних орієнтацій та в структурі мотивації виробничої діяльності людей. Традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій стимулюючий вплив. Все більшого значення набувають такі фактори, як змістовність та творчий характер праці, можливості для прояву ініціативи, соціальне признання власної праці тощо. Реалізація соціально-психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування й регулювання, групової динаміки, вирішення конфліктних ситуацій, гуманізації та демократизації праці. Управління підприємством здійснюється всією системою методів управління. Організаційні методи створюють передумови використання економічних методів. Соціально-психологічні методи доповнюють організаційні та економічні і утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління господарською організацію. 2. Сутність структури управління підприємством. Структура підприємства - це його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів та систему зв’язків, підпорядкованості і взаємодії між ними. Розділяють поняття виробничої, загальної та організаційної структур управління. Виробничу структуру підприємства характеризує склад підрозділів, у яких виконуються відповідні виробничі процеси. Існує декілька принципів класифікації виробничих структур: У залежності від підрозділу, на основі якого будується структура, розрізняють цехову, безцехову, корпусну та комбінатську виробничі структури. За формою спеціалізації основних цехів розрізняють технологічну, предметну та змішану виробничі структури. У залежності від наявності основних та допоміжних процесів мають бути підприємства з комплексною і спеціалізованою структурою виробництва. Формування виробничої структури здійснюється під впливом багатьох факторів. Головними з них є: виробничий профіль підприємства; обсяги виробництва продукції; рівень спеціалізації; місце знаходження підприємства. 3.Основні типи організаційних структур управління: лінійно-функціональні, дивізіональні, матричні. Зазначимо, що організаційна структура управління – це взаємовідносини підзвітності учасників управлінського процесу, включаючи лінії владних повноважень, відповідальності за прийняті рішення, число рівнів ієрархи, а також розроблення системи ефективної координації діяльності підрозділів і окремих працівників. В організаційній структурі управління кожний її елемент (виробничий, невиробничий чи управлінський підрозділ) має своє місце та відповідні зв’язки, які забезпечують їх взаємодію. У загальному вигляді, організаційні структури управління підприємством поділяються на дві великі групи залежно від особливостей, які покладено в основу їх побудови: 1) вертикальна структура; 2) департаменталізація. Особливостями вертикальноготипу організаційної структури є: - спеціалізація на виконанні робочих завдань (поділ праці); - командний ланцюг; - владні повноваження (лінійні і дорадчі). Розрізняють лінійну, функціональну, лінійно-функціональну, дивізіональну та матричну організаційні структури управління. Найбільш розповсюдженими вертикальними організаційними структурами управління підприємством є лінійна і лінійно – штабна, для яких характерними є перелічені вище особливості. При лінійній структурі кожний виконавець має лише одного керівника, який виконує адміністративні й спеціальні функції. Перевагами структури лінійного типу є: чіткість взаємодії, несуперечливість команд, надійний контроль. Але керівник має бути при цьому висококваліфікованим універсалом. При функціональній структурі управління виконавці одночасно підпорядковані керівникам всіх функціональних відділів. Функціональна структура забезпечує компетентне керівництво на підставі розподілу функцій, але цей тип має суттєві недоліки: суперечливість і непогодженість рішень, труднощі координації взаємодій. Лінійно-функціональна організаційна структура спирається на розподіл повноважень і відповідальності по функціях управління та прийняття рішень по вертикалі. Така структура сприяє спеціалізації і швидкій реалізації управлінських рішень. Виникнення дивізіональної структури пов’язане з централізацією загальнокорпоративних функцій та поглибленням розподілу оперативних функцій управлінської праці. При матричній структурі управління поряд з лінійними керівниками утворюють ще й тимчасові предметно-спеціалізовані ланки - проектні групи - зі спеціалістів постійних відділів для виконання робіт за окремим проектом або програмою. Розкриваючи зміст останнього питання теми, необхідно зазначити, що окрім внутрішніх органів управління підприємствами, існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб'єктами господарювання. Формування і функціонування таких органів управління є об'єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюються наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій. В систему загальнодержавного управління підприємствами в Україні входить: Президент України, як глава держави в рамках повноважень, керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку. Верховна Рада (парламент) України бере участь в управлінні економікою, окремими її сферами і галузями опосередковано, через формування необхідної законодавчої бази. Центральну виконавчу владу держави репрезентує Кабінет Міністрів України, який практично реалізує соціально-економічну політику країни, координує та спрямовує діяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади – міністерства, державні комітети, комітети та інші установи. Основними складовими елементами чинної системи загальнодержавного управління сферою економіки служать галузеві та функціональні міністерства. До складу органів управління міністерства входять департаменти (управління) та відділи, які керують підприємствами (організаціями) з певних питань у межах своєї компетенції. Важливим робочим органом міністерства є колегія, членами якої є міністр, заступники міністра, начальники (керівники) основних департаментів і відділів. У складі міністерства виокремлюються необхідні функціональні департаменти: планово-економічний, технічний, маркетингу, зі зв'язків із зарубіжними країнами, фінансовий, праці й заробітної плати, виробничо-диспетчерський, центральна бухгалтерія тощо.
Питання для самоконтролю студентів
1. Покажіть пріоритети, узгодженість і взаємодію методів управління підприємствами. 2. Охарактеризуйте функції управління підприємством, покажіть їх адаптацію до умов ринкової економіки. 3. Охарактеризуйте економічні методи управління, наведіть приклади. 4. Охарактеризуйте організаційно-розпорядчі методи управління, наведіть приклади. 5. На базі прикладів покажіть соціальні методи управління. 6. На прикладі покажіть, що психологічні методи управління спрямовані на регулювання відносин між людьми через створення оптимального психологічного клімату колективі. 7. Зробіть порівняння й узагальнення кращого вітчизняного і зарубіжного досвіду управління підприємством. 8. Покажіть роль держави і підприємств у подоланні економічної кризи в народному господарстві України. 9. Доведіть необхідність і принципи формування вищих органів управління підприємствами. 10. Покажіть зарубіжний досвід централізованого управління первинними ланками національної економіки. Тести 1. Суть управлінської діяльності полягає у: а) залученні працівників до керівництва підприємством; б) впливі на процес шляхом прийняття рішень; в) використанні найновіших досягнень НТП в організації виробничих процесів; г) незаперечному виконанні доведених „згори” розпоряджень.
2. Найбільш поширеними концепціями управління є: а) соціальна; б) ординалістична; в) раціоналістична; г) ринкова; д) неформальна.
3. Якщо фірма (підприємство) розглядається як відкрита система, яка вчасно реагує і пристосовується до умов зовнішнього середовища, то концепцію управління такою фірмою прийнято називати: а) ринковою; б) неформальною; в) маркетинговою; г) соціальною.
4. Якщо успіх фірми залежить від внутрішніх факторів, то концепцію управління нею називають: а) ординалістичною; б) раціоналістичною; в) соціальною; г) виробничою.
5. Стратегічне управління – це: а) вироблення стратегії підприємства на основі прогнозів майбутнього стану середовища; б) розрахунок планових показників використання усіх видів ресурсів; в) розробка бізнес-планів підприємства.
6. Сучасні системи управління підприємством повинні задовольняти таким вимогам: а) простота; б) гнучкість; в) наявність ієрархічного ланцюга; г) невелике число рівнів управління; д) побудові структури управління за функціональним принципом; е) невеликі підрозділи з кваліфікованими фахівцями.
7. Основні принципи управління розробив: а) Ф. Тейлор; б) А Маршалл; в) А. Файоль; г) Ч. Бебідж.
8. не належать до принципів управління: а) дисципліна; б) чіткий розподіл праці; в) адміністративний вплив; г) функціональні взаємовідносини; д) заохочення ініціативи; е) рівна оплата праці; ж) мотивація високопродуктивної праці.
9. Дотримання ієрархічного ланцюга як принципу управління передбачає: а) наявність у підлеглих одного управлінця; б) виконання розпоряджень вищого лінійного керівника; в) матеріальну відповідальність за невиконання розпоряджень; г) передачу управлінських рішень «згори донизу».
10. Методи управління поділяються на: а) виробничо-технічні; б) організаційні; в) економічні; г) адміністративно-правові; д) соціально-психологічні; е) ринкові.
11. Наказ є формою впливу: а) економічного; б) соціального; в) психологічного; г) адміністративно-правового; д) матеріального.
12. Основна мета використання економічних методів управління полягає у: а) створенні умов для вільного вибору підприємцем роду діяльності; б) створенні умов та заінтересованості працівників і виробничих ланок у високих кінцевих результатах; в) пропорційний розподіл між окремими виробничими ланками підприємства.
13. Економічні методи управління не включають: а) матеріальне стимулювання; б) планування; в) матеріальну відповідальність; г) ціноутворення; д) групування; е) розпорядження; ж) податки; з) державне регулювання.
14. Соціально-психологічні методи управління передбачають: а) вивчення соціальних запитів та інтересів колективу; б) розпорядчий вплив на працівників; в) аналіз соціальної структури колективу; г) встановлення економічних нормативів по праці і заробітній платі; д) вивчення умов стабільності колективу та умов життя працюючих.
15. Організаційна структура управління – це: а) кількість функціональних підрозділів на підприємстві; б) склад організаційно відокремлених підрозділів підприємства та зв’язки, що існують між ними; в) чисельність і методи впливу вищих керівників підприємства на структурні підрозділи.
16. Найбільш поширеними типами організаційних структур управління підприємством є: а) лінійна; б) виробнича; в) адміністративна; г) лінійно-штабна; д) функціональна; е) матрична; ж) об’єднана; з) дивізіональна; и) множинна.
17. Лінійна структура управління підприємством використовується: а) на невеликих підприємствах з малою чисельністю працюючих; б) на підприємствах, що випускають однорідну і нескладну продукцію; в) на підприємствах приватної форми власності; г) на підприємствах-монополістах; д) на підприємствах з неперервним циклом виробництва.
18. Якщо спеціальні підрозділи при лінійних керівниках виконують дорадчі, а не розпорядчі функції, то така структура управління називається: а) штабною; б) функціональною; в) лінійно-штабною; г) матричною.
19. Перевагами функціональної структури управління є: а) безпосередній вплив на лінійних виконавців; б) функціональний керівник несе повну відповідальність за окрему ділянку роботи; в) можливість використання економічних методів управління; г) підвищення якості управлінських рішень; д) незначна кількість організаційних підрозділів.
20. Недоліками лінійно-штабної структури управління є: а) ріст числа і складності ділових зв’язків; б) протиріччя в управлінських рішеннях; в) ріст управлінських витрат; г) зниження оперативності управління; д) персональна відповідальність лінійного керівника за прийняті рішення та їх виконання.
21. Наявність відділень є характерною для структури управління: а) функціональної; б) множинної; в) дивізіональної; г) матричної.
22. Відділення – це: а) продуктово-ринкова одиниця; б) спеціальний штат на підприємстві; в) підрозділи підприємства, які займаються загальними питаннями; г) підрозділи виробництва і збуту. 23. До основних функцій управління не відноситься: а) планування б) аналіз в) організація г) мотивація д) контроль
24. Функції управління підприємством: а) формування системи оподаткування, визначення амортизаційної політики, формування митної політики б) планування, організація, мотивація, контроль в) економічні, соціально-психологічні, організаційні г) планування, аналіз, контроль. організація
25. Методи управління підприємством: а) планування, організація, мотивація, контроль б) економічні, соціально-психологічні, організаційні в) розпорядчі та регламентуючі г)планування, аналіз, контроль. організація 26. Функція управління, метою якої є формування керівної і керованої систем, а також зв'язків і відносин між ними, що забезпечують кооперування людей і знарядь праці з максимальною ефективністю протікання їх спільної трудової діяльності - це: а) планування б) організація в) мотивація г) контроль
27. Функція управління, яка вказує на комплекс причин, які спонукають членів трудового колективу до спільних впорядкованих і узгоджених дій для досягнення поставленої перед суб'єктом господарювання мети – це: а) організація б) мотивація в) планування г) контроль
28. Функція управляння, яка завершує будь-яку діяльність і представляє собою перевірку, а також постійне спостереження з метою перевірки чи нагляду – це: а) організація б) контроль в) мотивація г) планування
|
