ВИСНОВКИ. Підводячи підсумки дослідження, ми можемо констатувати той факт, що на протязі десятиліть вивчення мовної особистості між вченими не було досягнено консенсусу

Підводячи підсумки дослідження, ми можемо констатувати той факт, що на протязі десятиліть вивчення мовної особистості між вченими не було досягнено консенсусу щодо єдиної дефініції цього поняття. Причина полягає в його складності і багаторівневості. Мовна особистість розглядається з позицій психолінгвістики, прагматики, лінгвокультурології, когнітології, прагмалингвистики, етнолінгвістики, лінгвістики тексту, соціолінгвістики та інших антропоцентричних напрямків. Вивчення мовної особистості на перетині різних галузей науки також обумовлює складність і неоднозначність підходів до визначення, структури, критеріїв і способів опису даного поняття.

Мовну особистість поета слід аналізувати, беручи до уваги, те, наскільки широко і повно представлена в ній історично сформована картина світу, наскільки відчутно сконцентрований в ній мовленнєвий еталон та чи вміщується в його творах культурна енергія народу. При характеристиці мовної особистості автора художнього твору її опис може концентруватися на відмінних від стандартних рис середньостатистичного носія мови і складає унікальність світосприйняття автора та унікальність його художнього стилю.

При розгляді мовної особистості перекладача с точки зору теорії перекладу,можна сказати що вона обмежена соціальною функцією професії. Це означає, що об’єм її значення більш вузький, ніж мовної особистості автора. Таким чином, при перекладі автор підбирає лексику, пунктуаційно та стилістично оформлює текст перекладу аби якомога точніше передати зміст, настрій та головну ідею оригіналу. З точки зору перекладача цей процес є об’єктивним, але в ході дослідження ми дійшли висновку, що саме вибір лексичного та стилістичного оформлення перекладу дає читачу відчути мовну особистість перекладача.

Проблематиці вивчення мовної особистості присвячено багато наукових робіт. Поняття «мовної особистості» співіснує з такими поняттями, як «індивідуально-авторська картина світу», «мовна картина світу», «менталітет», «концепт» та ін.

У ході роботи ми спираємося на дослідження Ю.М. Караулова, який дійшов висновку у ході вивчення мовної особистості, що її структура є трирівневою і складається з вербально-семантичного, когнітивного та прагматичного рівнів. Рівнева модель передбачає ієрархію планів: вищим є прагматичний рівень, що включає цілі, мотиви, інтереси, установки і інтенціональності; середній рівень являє собою картину світу, що включає поняття, ідеї, концепти і яка відображає ієрархію цінностей; нижчий рівень – це рівень володіння природною мовою, рівень мовних одиниць.

Творчість Д. Павличка можна вважати віддзеркаленням подій, пережитих ним та українським народом, це велике надбання, яке є вагомим внеском в українську літературу. Теми Павличкових віршів емоційно ілюструють життя українського народу. Всі його твори сповнені любові, теплих слів, пристрасті, значущості, патріотизму та бажання справедливості.

На процес перекладу лінгвопоетічного віршованого тексту впливають не тільки дії перекладача, але й прагматичні, інтралінгвістичні фактори, які відходять від автора - поета; таким же чином на процес перекладу і, по суті, на дії перекладача, впливають етнокульторологічні компоненти, детерміновані мовною особистістю читача.

При аналізі мовної особистості Д. Павличка як поета та перекладача ми розглянули особливості творчості автора, його унікальний стиль та засоби, якими досягається неймовірна експресивність.

Всі завдання, поставлені перед нами на початку дослідження, можна вважати вирішеними, адже при виконанні роботи ми дали визначення поняттям «мовна особистість», «мовна особистість автора», «мовна особистість перекладача», спираючись на дефініції дані В.В. Виноградовим, Г.І. Богіним,Л.В. Засєкіною, О.В. Барсуковою, О.В. Шириною, О.В. Пузирьовим, Л. В. Щербою та ін. Взявши до уваги всі аспекти вивчення поняття, мовна особистість – це соціально-культурна особистість, охарактеризована з боку впливу належної їй мовної культури на її особистісні якості та соціально-культурну ефективність її діяльності як суб’єкта суспільних відносин, вона виражає особисту картину світу за допомогою мови країни в якій ця особистість проживає. Ми дослідили наукові праці про структуру мовної особистості і дійшли висновку,що вона трирівнева, згідно з научними працями Ю.М. Караулова. Виявили засоби та прийоми, за допомогою яких відображається мовна особистість поета та перекладача.Авторські неологізми, якими Д.Павличко збагачує українську мову, називають вже існуючі реалії, вони логічні, відсутня шаблонність, тож сприятливі для тривалого вживання.Деякі неологізми поета лише вносять новизну до існуючих лексем,наприклад: будущина. Авторські новоутворення номінують те, що в повсякденній мові прийнято позначати описовими конструкціями, наприклад: всетворячий, ластівочість, вишневоокий, блакитнозорий. У знайдених нами неологізмах в творчості Павличка, частково запозичене семантичне наповнення слів, що складають основу новотвору.Поетові неологізми відносяться до різних частин мови, але найбільш вживаними є іменники, дієслова, прикметники та прислівники.

Антитези супроводжують вірші Павличка по всій його творчості,таким чином він виражає морально-політичні настрої поета. На лексичному рівні засобом вираження антитези є антоніми,найчастіше зустрічаються антоніми представлені іменниками, а також антоніми з повною граматичною співвіднесеністю, а це означає, що дві частини цього художнього засобу належать до однієї частини мови і мають однакові граматичні показники.

Досить часто в поезії Д. Павличка зустрічаються риторичні запитання призначені викликати певну експресію, ілюзію розмови, діалогу, що начебто відбувається у присутності читача і за його участю. Таким чином поет має, наче живу розмову з читачем, робить його співучасником подій, ставить питання аби підштовхує на роздуми, в якійсь мірі схиляє до емпатії.

Поет застосовує порівняння, які полягають у поясненні одного явища за допомогою іншого, надзвичайно подібного до нього, в якому потрібна авторові риса виступає дуже яскраво. Найчастіше порівняння в поезії та перекладах Д. Павличка висловлюються за допомогою сполучників як, ніби, наче, мов, немов, хоча іноді автор може обходитись і без них: Прийшли аноніми – людці без голів. Він використовує порівняння, яких не було в оригіналі перекладного твору. Дмитро Павличко використовує метафори на місці описових фраз в оригіналі твору перекладу.

Процес плюралізації неодноразово зустрічається в поезії Павличка і пов’язаний з конотонімізацією власних назв, тобто найбільш часто у формі множини вживаються широко відомі топоніми. Вже відомі назви тут набувають нового змісту, наданого автором. Множина стає поетичною універсалією, показником семантизації топоніма, виконує певну стилістичну, художньо-естетичну функцію: Шамілі й Шевченки, Гулаги і Сибіри,освенціми та ін. Неодноразово у своїх віршах Дмитро Павличко використовує топоніми Париж, Чечня, Європа.

В процесі дослідження було виявлено, що поезія та переклади Павличка багаті на суб’єктивні демінутивні суфікси, переважна більшість поєднана з іменниками,до прикметників в його віршах додавалось лише три демінутивних суфікса, а саме: -еньк, -есеньк, -ісіньк. У деяких випадках додавання суфіксів суб’єктивної оцінки надає демінутиву відтінку осуду, іронії, сарказму,презирства та зневаги. Мовна особистість поета виражається в застосуванні суфіксів для вираження певної стилістичної функції надає кореневій частині слова нового відтінку, додаткової семантики, а також певної експресивності та емоційності.

Поява деяких знаків сигналізує про те, що фрагмент треба читати дуже уважно, тому що в ньому можуть міститися відтінки сенсу, значимі для автора.Павличко ділить довгі речення на декілька коротших, виділяє деякі слова комами, ставить знак оклику аби наголосити на чомусь, підкреслити.

Перекладач активно використовує в перекладах один із своїх улюблений художніх прийомів– створення парних синонімічних словосполучень, що сприяє інтенсифікації образності перекладу порівняно з оригіналом

Ми звернулися до класифікації Робінсона і визначили, що при перекладі Дмитро Павличко віддає перевагу двом категоріальним типам: переклад-метафора і переклад-гіпербола, тож ми дійшли висновку–перекладач вважає, що він прагне до еквівалентності, але насправді привносить своє власне бачення до оригіналу й збагачує переклад авторським задумом яскраво виражаючи свою мовну особистість.