З М І С Т
ВСТУП Актуальність дослідження. Економічний та соціальний розвиток країни залежить насамперед від активізації інноваційної діяльності. Великий вплив на рівень впровадження інновацій справляє забезпечення ефективного управління інноваційними венчурними проектами, що і обумовлює актуальність даного дослідження. Реалізація інноваційних проектів багато в чому залежить від здатності проекту отримати фінансування. В Україні сьогодні не створена відповідна індустрія венчурного інвестування, існують проблеми законодавчого характеру, відсутня підтримка з боку самої держави. В умовах глобалізації та інформатизації існує безліч прикладів компаній, які працюють в умовах повної відсутності державних кордонів. Таким чином, постає питання залучення міжнародного інноваційно-венчурного середовища для реалізації вітчизняних проектів і створення конкурентоздатних інноваційних компаній. Метою дослідження є аналіз підходів до управління венчурними інноваційними проектами, виділення критеріїв, які впливають на успішність розвитку таких проектів та надання рекомендацій щодо використання сучасних підходів до реалізації інноваційних проектів в Україні. Для досягнення мети були поставлені наступні завдання: - виділити теоретико-методологічні основи визначення міжнародного інноваційно-інвестиційного середовища; - дослідити особливості інноваційного менеджменту і методи, які в ньому застосовуються; - на прикладі Google Inc. розглянути основні етапи реалізації венчурного проекту; - розглянути основні документи, на основі яких інноваційний проект може отримати фінансування; - розробити рекомендації для успішної реалізації інноваційних проектів українськими підприємцями. Об’єктом дослідження є інноваційні венчурні проекти. Предметом є управління розвитком проекту на окремих його стадіях в умовах міжнародного інноваційно-венчурного середовища. В ході роботи були використані наступні методи дослідження. Порівняння – метод застосовувався для співставлення стабільних та інноваційних процесів, які визначають специфіку менеджменту в компаніях та проектного менеджменту. Метод індукції – на основі досліджень і висновків про «Google Inc.» робились припущення щодо розвитку стартап-проектів як таких. Для теоретичних досліджень було застосовано історичний метод – при розгляді розвитку венчурної індустрії в світі та етапів розвитку стартап-проектів. Серед методів способу реалізації було застосовано графічний та табличний методи. Графічний метод – використовувався для наглядної ілюстрації взаємодії суб’єктів інноваційно-інвестиційного середовища, демонстрації розвитку світового ринку венчурного інвестування, а також перетворення ідеї, новацій та винаходів на готові інноваційні продукти та послуги, а також для представлення взаємозв’язку між основними напрями діяльності Google Inc.. Табличний метод – для наглядного розгляду змін місця України в міжнародних рейтингах, зміни кількості венчурних фондів Україні, узагальнення відмінностей між інноваційними та стабільними процесами, а також класифікації способів мотивації в Google Inc.. Наукове значення одержаних результатів полягає в тому, що визначено поняття міжнародного інноваційно-інвестиційного середовища, виділені його параметри, узагальнені суб’єкти такого середовища та розроблена схема їх взаємодії в ході створення інновацій. Також розроблені рекомендації щодо використання сучасних підходів до реалізації інноваційних проектів в Україні. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що розроблені рекомендації можуть бути використані молодими українськими підприємцями та вже діючими компаніями, які бажають реалізовувати інноваційні проекти. Наведені методи залучення міжнародного інноваційно-венчурного середовища та отримання фінансування є готовими до використання підприємцями та інноваторами з України.
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ІННОВАЦІЙНО-ВЕНЧУРНОГО СЕРЕДОВИЩА
1.1. Міжнародне інноваційне-інвестиційне середовище: його сутність та параметри
Сучасне становище України важко назвати таким, що сприяє розвитку інновацій. Щоб проілюструвати це, потрібно розглянути саме поняття інновацій. В зарубіжній та вітчизняній літературі простежується багатогранність визначення цього поняття. Західні дослідники (Б. Санто, В. Д. Хартман, Б. Твісс, Г. Перлакі, Е. Менсфілд, Р. Фостер, Й. Шумпетер, П. Друкер та ін.) трактують категорії інноватики залежно від об'єкта та предмета свого дослідження. Наприклад, Ф. Ніксон уважає, що інновація — це сукупність виробничих, технічних і комерційних заходів, які ведуть до появи на ринку нових та вдосконалених промислових процесів і обладнання [1]. На думку Б. Санто, інновація — це такий суспільно-техніко-економічний процес, який через практичне використання ідей та винаходів приводить до створення кращих за своїми якостями виробів, технологій та дає прибуток (у разі, коли інновація орієнтована на економічний зиск), її поява на ринку може принести додатковий дохід. [2] Й. Шумпетер трактує інновацію як нову науково-організаційну комбінацію виробничих чинників, створену підприємницьким духом. Саме И. Шумпетером уперше був уведений у науковий лексикон термін «інновація», що в буквальному перекладі означає «втілення наукового відкриття, технічного винаходу в новій технології або новому виді виробу». Крім того, інновація розглядалась Й. Шумпетером як нова функція виробництва, «нова її комбінація». [3] В Законі України «Про інноваційну діяльність» наведено таке визначення інновацій. Інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери. [4] Отже, бачимо, що інновація – це новація, що набула комерційного значення. Таким чином, для створення новацій необхідним є належне становище наукової сфери. Для того, щоб новація мала можливість перетворитись на інновацію, потрібне сприятливе інвестиційне середовище. Саме на стадії спроби комерціалізації виникає безліч проблем. Це напряму пов’язано з інвестиційною привабливістю нашої країни. Щоб проілюструвати ступінь інвестиційної привабливості України, достатньо розглянути деякі рейтинги та індекси. Потрібно зазначити, що у 2013 - 2014 роках індекс глобальної конкурентоспроможності України склав 4,05% бала. Міжнародні експерти визнають, що рейтинг української економіки в цілому є досить низьким. [5] Для оцінки положення України на світовому ринку в поточний момент досить розглянути позиції країни в міжнародних рейтингах в табл. 1.1.
Таблиця 1.1. Позиція України в міжнародних рейтингах
[5; доповнено авторами за даними 6 - 12] Із таблиці видно, що Україна належить до країн з нестабільними умовами ведення бізнесу, несприятливою ситуацією в податково -бюджетній та фінансово-кредитній сферах. Більше того, Standard & Poor's оцінює перспективи України як негативні. Найгірші показники в порівнянні з іншими країнами Україна має з впливу оподаткування на інвестування. В 2013-2014 р. з цього показника Україна займала 145 місце зі 148 країн. Як бачимо, Україна не може запропонувати сприятливі умови для розвитку інновацій. Але, на нашу думку, в сучасних умовах потрібно орієнтуватись не на внутрішній ринок, а на зовнішній. При цьому, під зовнішнім ринком розуміємо не окремий ринок якоїсь країни, а глобальний ринок. Глобальний ринок розвивається завдяки інноваціям. Інновації – це двигун прогресу взагалі та двигун економічного прогресу, як такого. Наука не має державних кордонів, вона є інтернаціональною. Це підтверджується тим, що результати наукових досліджень швидко стають відомими у всьому світі і широко використовуються в країнах, які зацікавлені в цьому. Як ми вже зазначили вище, інновації та інвестиції – дві нерозривно пов’язані між собою категорії. Винаходи та новації, які отримали фінансову підтримку, набувають виробничого та комерційного змісту та перетворюються саме на інновації. Таким чином, ми підходимо до питання визначення інноваційно-інвестиційного середовища та його меж. Інноваційно-інвестиційне середовище – це результат взаємодії суб’єктів інноваційної та інвестиційної діяльності та їх дії із забезпечення власних інтересів, в результаті чого формуються певні умови діяльності підприємства. Тобто, таке середовище утворюється саме на перетині інноваційного та інвестиційного середовищ та включає в себе суб’єкти як першого, так і другого. Суб’єкти інноваційної діяльності – це всі суб’єкти, що залучені в інноваційну діяльність, приймають в ній будь-яку участь, навіть якщо це не основний напрямок їх діяльності. Щодо вітчизняного законодавства, то в Законі України «Про інноваційну діяльність», стаття 5, знаходимо наступне визначення суб’єктів: «Суб’єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об’єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів». [4] Згідно з керівництвом Фраскаті, документом, що був прийнятий ОЕСР в 1993 р. в італійському місті Фраскаті, суб’єкти інноваційної діяльності поділяються на декілька секторів. Класифікатор Фраскаті – міжнародний класифікатор всіх наукових організацій за секторами та типами, які займаються інноваційною діяльністю. 1. Державний сектор (всі установи, офіси та інші органи, які представляють, але, як правило, не продають населенню, ті загальні послуги, окрім вищої освіти, які не можуть бути інакше надані зручним та економічним способом, а також які регулюють державну та соціально-економічну політику суспільства, а також некомерційні організації, що контролюються та в основному фінансуються державою, але не регулюються сектором вищої освіти. Державні підприємства не включаються до цієї групи). 2. Комерційний підприємство (всі фірми, організації та установи, основною діяльністю яких є ринкове виробництво товарів та послуг (окрім вищої освіти) для продажу широким масам за економічно значущою ціною, а також приватні некомерційні організації, в основному їх обслуговування. Включає державні підприємства). 3. Вища освіта (всі університети, технічні коледжі та інші заклади післясередньої освіти, незалежно від джерела фінансування або юридичного статусу; всі науково-дослідницькі інститути, експериментальні станції та клініки, які функціонують під прямим контролем, або регулюються або зв’язані з вищими навчальними закладами). 4. Приватний некомерційний сектор (неринкові, приватні некомерційні інститути, які обслуговують домогосподарства (тобто широку публіку), приватних осіб або домашні господарства). 5. Зарубіжний (всі установи та приватні особти, які знаходяться за межами політичних кордонів країни; всі міжнародні організації (за виключенням комерційних підприємств)). [13] Й.Шумпетер розділяв суб'єктів інноваційного процесу на наступні групи: новатори; ранні реципієнти; рання більшість і відстаючі. Новатори є генераторами науково-технічних знань. Це можуть бути індивідуальні винахідники, дослідницькі організації. Вони зацікавлені в одержанні частини доходу від використання винаходів. У ролі ранніх реципієнтів виступають підприємці, які першими оволоділи нововведенням, які прагнуть до отримання додаткового прибутку шляхом якнайшвидшого просування нововведень на ринок. Вони одержали назву «піонерських організацій». Рання більшість представлена фірмами, які першими запровадили нововведення у виробництво, що забезпечує їм додатковий прибуток. Відстаючі фірми зіштовхуються із ситуацією, коли запізнювання з нововведеннями приводить до випуску нових виробів, які вже морально застаріли. Всі групи, крім першої, відносяться до імітаторів. [14] Таким чином, в основному, поділ суб’єктів відбувається за їх роллю в створенні інновації. Оскільки інноваційна діяльність – це і наукові розробки, і впровадження їх у виробництво, і комерціалізація, то, відповідно, окремі суб’єкти будуть задіяні на певній стадії створення інновації. Суб’єктами інноваційної діяльності, які належать безпосередньо до наукової діяльності, можуть бути академії наук, вищі навчальні заклади, науково-дослідні інститути, асоціації, а також творчі колективи та індивідуальні винахідники. Серед суб’єктів, які є виробниками інноваційної продукції, інноваційні підприємства (ведуть підприємницьку діяльність, яка пов’язана із розробкою, виробництвом та поставками інноваційної продукції) та підприємства, які так чи інакше займаються інноваційним виробництвом, навіть якщо це не основна їх діяльність. Суб’єкти, які зацікавлені в отриманні прибутку від участі в статутному фонді інноваційних підприємств. Частку в статутному фонді вони отримують завдяки допомозі в розвитку підприємства на певному етапі його життєвого циклу. Такими суб’єктами є бізнес-інкубатори, інкубатори нових фірм, інкубатори інноваційного бізнесу. Суб’єкти, які забезпечують інформаційну та консультаційну підтримку інноваційних підприємства. Це консалтингові фірми, навчальні фірми, впроваджувальні організації, інноваційні центри. Суб’єкти, які займаються фінансуванням венчурних (ризикових) підприємств, якими є інноваційні підприємства. До таких належать державні та комерційні банки, інвестиційні компанії, венчурні (інноваційні) фонди, страхові компанії, пенсійні фонди, спеціалізовані компанії, приватні особи. Також існують суб’єкти, чия роль полягає у створенні середовища, сприятливого для розвитку інновацій. Це технопарки та технополіси. Суб’єкти інвестиційної діяльності є важливою частиною суб’єктів інноваційної діяльності, але взагалі поле їх діяльності ширше. Воно може включати вкладання коштів в менш ризикові види діяльності. Суб’єктів інвестиційної діяльності можна поділити на три групи: - держава; - господарські товариства, підприємства та об’єднання; - фінансово-кредитні установи. Суб'єктами (інвесторами та учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути фізичні та юридичні особи України й іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців. А також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. За своїм статусом інвестори можуть бути корпоративними, інституційними та індивідуальними. Корпоративні інвестори - це, переважно, акціонерні товариства, а також підприємства інших форм власності, що мають вільні грошові кошти. Інституційні інвестори - це портфельні інвестори, які формують інвестиційний портфель на підставі фундаментального прогнозу поведінки у довготерміновому та середньостроковому періодах. Зазвичай це фахівці, робота яких полягає в довірчому управлінні активами. Інституційними інвесторами є банки, інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Індивідуальні (приватні) інвестори - це фізичні особи, які використовують свої нагромадження для інвестування. Індивідуальний інвестор найчастіше зацікавлений у тому, щоб вільні грошові кошти принесли дохід, що стане джерелом доходів при досягненні пенсійного віку або забезпечить фінансову стабільність його родині. [15] Загалом, взаємодію всіх суб’єктів інноваційно-інвестиційного середовища можна представити на схемі (рис. 1.1.)
      
Рис. 1.1. Взаємодія суб’єктів інноваційно-інвестиційного середовища [розроблено авторами] Розглянемо більш детально діяльність деяких суб’єктів інноваційно-інвестиційного середовища. Академія наук. Бере участь у створенні фундаментального знання (це не інноваційна діяльність), частково в доведенні фундаментального знання до прикладного наукового знання (це вже інноваційна діяльність). Надає допомогу іншим учасникам інноваційного процесу (іншим суб'єктам інновацій) у пошуку найбільш відповідного фундаментального знання, для того щоб зробити з нього інновацію. Тобто, кажучи іншими словами в пошуку вже «дозрілого» фундаментального знання. Не є частиною інноваційної інфраструктури. Вищі навчальні заклади. Можуть частково брати участь у доведенні фундаментального наукового знання до прикладного та ужиткового, до дослідних зразків. Але головна їх мета і завдання в інноваційному процесі - надання інноваційним центрам активних, молодих студентів, які прагнуть взяти участь в інноваційному житті заради власного збагачення і для задоволення. Їх енергією і мотивацією буде рухатися інноваційна діяльність. Тому важливо налагоджувати тісні контакти вищих навчальних закладів з Академією наук і надавати студентам всі можливості для пошуку в базах Академії майже «дозрілого» фундаментального знання. Не є частиною інноваційної інфраструктури. Науково-дослідні інститути. Займаються дослідженнями в галузі науки і техніки, розробкою науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. В рамках НДІ можлива глибока спеціалізації дослідників, співпраця вчених, зайнятих в різноманітних галузях конкретної науки. Не є частиною інноваційної інфраструктури. [16] Асоціації вчених та інноваторів – сприяють розвитку науково-освітньої та інноваційної сфер, розвитку інфраструктури та підтримки підприємництва. Займаються розробкою та впровадженням інноваційних технологій та проектів, досліджують ринок інновацій, ринок трансферу технологій, проводять оптимізацію взаємодії між суб’єктами інноваційної діяльності, займаються пошуком потенційних інвесторів, партнерів та клієнтів на ринках створення, трансферу та впровадження технологій. Творчі колективи винахідників та індивідуальні винахідники – категорія людей, які в вільний час займаються винахідницькою діяльністю. Можуть працювати в НДІ або інших закладах, пов’язаних з наукою, або ж працювати в будь-якій іншій сфері, яка ніяк не пов’язана з науковою діяльністю. Інноваційні підприємства (фірми) - господарюючі суб'єкти, «що перехоплюють естафету» у розробників та винахідників після створення досвідчених зразків і доводять інновацію до стадії промислового виробництва. Венчурне підприємництво — це ризикова діяльність, у процесі якої створюються і впроваджуються у виробництво нові товари, технології, послуги, результати наукових досягнень, технічні новинки. Венчурне інвестування стало одним з найефективніших інструментів впровадження прикладних інноваційних розробок в світі. До появи венчурного капіталу в світі були відомі кілька джерел фінансування малого та середнього бізнесу: банківський капітал, великі корпорації і компанії та заможні люди, що готові вкладати значні кошти в ризикову справу. Світовий досвід свідчить, що важливу роль у трансформації господарського механізму, інтенсивності його структурної перебудови відіграють саме малі організаційні форми - венчурні (ризикові) фірми та інвестиційні фонди (венчурне фінансування). [17] Бізнес-інкубатор - це структура, що спеціалізується на створенні сприятливих умов для виникнення та ефективної діяльності малих інноваційних (венчурних) фірм, що реалізують оригінальні науково-технічні ідеї. Це досягається шляхом надання цим фірмам матеріальних, інформаційних, консультаційних та інших необхідних послуг.[18] Інкубатори нових фірм - форма підтримки розвитку місцевих невеликих нових компаній з боку регіональних органів управління з безпосередньою участю місцевих спонсорів, які контролюють і спрямовують роботу «інкубаторів». Клієнтами «інкубаторів» є інноваційні фірми, виробники нової техніки, консалтингові фірми. «Інкубатори» часто беруть участь у власності фірм-клієнтів. Інкубатори інноваційного бізнесу - економіко-правовий простір, де діє пільгове оподаткування, поширене венчурне фінансування, виявляються посередницькі послуги: технічна експертиза, маркетинг, інформаційне забезпечення, управлінське консультування, ліцензування. Технологічний інкубатор - структурний підрозділ підприємства (відділ, лабораторія), що займається розробкою нових технологій. Венчурні (інноваційні) фонди - своєрідні інтелектуальні диверсифікати, тісно пов'язані з численними впроваджувальними наукомісткими організаціями. Венчурні фонди спільно з впроваджувальними організаціями розробляють план робіт, вирішують питання збуту (продажів), здійснюють підбір менеджерів вищої кваліфікації, проводять патентний аналіз та ін. Вони є одним з провідних структурних ланок так званих інкубаторів інноваційного бізнесу. Технопарк (науковий, дослідний, технологічний парк) - науково-виробничий територіальний комплекс з досить складною функціональною структурою, головна задача якого складається у формуванні максимально сприятливого середовища для розвитку малих наукомістких фірм-клієнтів. Структурною одиницею технопарку є центр, а до числа найбільш важливих центрів відносяться: дослідницький центр, інкубатор, науково-технологічний комплекс (інноваційний центр), промислова зона, маркетинговий центр, центр навчання та ін. Кожен з перерахованих центрів реалізує спеціалізований набір послуг, наприклад, послуги, пов'язані з проведенням дослідних робіт або з перепідготовкою фахівців з якого-небудь певного технологічного напрямку. Організація, що здійснює формування територіальної інноваційної середовища з метою розвитку підприємництва в науково-технічній сфері шляхом створення матеріально-технічної бази для становлення, розвитку, підтримки і підготовки до самостійної діяльності малих інноваційних підприємств і фірм, виробничого освоєння наукових знань і наукомістких технологій. Предметом діяльності технопарку є створення умов, сприятливих для організації, розвитку і діяльності малих інноваційних підприємств, для прискореного виробничого освоєння результатів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, винаходів і відкриттів вченими, викладачами, аспірантами ВНЗ, створення конкурентоспроможних, орієнтованих на експорт та імпортозамінних технологій, товарів і послуг і доведення їх до споживача на комерційній основі. Технополіс - фінансовий диверсифікат, де об'єднані капітали держави, комерційних банків, промислових організацій, венчурних і благодійних фондів, особисті заощадження громадян. Ризик, супутній впроваджувальної діяльності, пропорційно ділиться між усіма кредиторами, а інноваційні організації отримують можливість зосередити свої зусилля на розробці і впровадженні новітніх досягнень науково-технічного прогресу. Консалтингові фірми - надають різноманітні послуги суб'єктам ТІД (наприклад, послуги з патентування винаходів, маркетингу, інженерно-консультаційні послуги по перебудові підприємницької діяльності на основі виробництва і реалізації інновації (реінжиніринг бізнесу), оперативно та гнучко реагуючи на попит. [19] Отже, границями інноваційно-інвестиційного середовища є його параметри, що включають всіх суб’єктів, як фізичних, так і юридичних осіб, незалежно від статусу, які задіяні на будь-якій стадії інноваційної діяльності, від появи на світ ідеї, до її реалізації, фінансування та комерціалізації. Виділення поняття інноваційно-інвестиційного середовища та його параметрів сьогодні є актуальним, адже розвиток суспільства взагалі, світової економіки та економіки України зокрема неможливий без використання інноваційних розробок. А для того, щоб перейняти успішний досвід інших держав та для того, щоб нові потенційні суб’єкти змогли знайти своє місце в інноваційному процесі, потрібне розуміння яким чином цей процес відбувається, які суб’єкти, на яких етапах та на яких засадах приймають в ньому участь. Інновації та інвестиції – це ті категорії, що не можуть існувати одна без одної. Інновації потребують фінансових вкладень, щоб набути свого комерційного змісту, потрапити у масове виробництво та приносити користь суспільству, а винахідникам та іншим учасникам фінансову винагороду. В свою чергу, інвестиції, вкладені саме в інноваційні проекти, приносять найбільший відсоток доходу, адже такі вкладання є ризиковими, а дохід прямо пропорційний величині існуючих ризиків. Інноваційно-інвестиційне середовище включає в себе велику кількість суб’єктів. Їх можна класифікувати за різними ознаками. Всі вони виконують певні функції та взаємодіють між собою. Інновації є результатом цієї складної взаємодії.
1.2. Ретроспективний огляд розвитку венчурного інвестування у світі
Венчурне підприємство є одним з суб’єктів інноваційно-інвестиційного середовища. Діяльність такого підприємства зорієнтована на практичне використання інновацій, технічних та технологічних новинок, результатів наукових досліджень, що ще не були апробовані на практиці. Венчурний бізнес – це саме той елемент інноваційно-інвестиційного середовища, який перетворює новації в інновації. Він об’єднує наукові розробки та фінанси, перетворюючи їх на готовий продукт, який пропонується ринку. Венчурний капітал - капітал, який функціонує у нових сферах діяльності й пов'язаний з великим ризиком. Це також інвестиції у венчурні проекти освоєння нових технологій чи продукції. Венчурний капітал інвестується в малі наукоємні фірми як через спеціалізовані компанії, так і через пряме цільове фінансування корпораціями, а також за рахунок коштів (субсидій) окремих державних структур, пенсійних фондів, страхових компаній, зарубіжних інвесторів, особистих заощаджень населення. Відповідно до цього, спеціалізовану діяльність щодо виробництва і просування на ринок нових товарів ведуть компанії і фонди венчурного капіталу та малі венчурні фірми. Венчурні фірми, як правило, утворюються або групою однодумців — учених, інженерів, спеціалістів, винахідників або науковими закладами, університетами чи приватними особами, які бажають організувати свою справу. Вони мають певні наукові, інженерні ідеї і хочуть реалізовувати їх практично у рамках малої фірми. Малі фірми створюються і на великих підприємствах під винахідників новації. Створення венчурного підприємства складається з трьох головних складових: ідеї нововведення (нового продукту, технології, послуги); суспільної потреби та підприємця, який готовий на основі такої ідеї створити нове підприємство; ризикового капіталу для фінансування такого підприємства. Засновництво венчурної фірми, як правило, проходить чотири стадії. На першій - група інженерів-винахідників, вчених разом з венчурним підприємцем організовують компанію для виробництва нової продукції; на другій - засновники розробляють економічну стратегію, вивчають ринок, прогнозують його розвиток, проводять роботу щодо підготовки виробництва, організовують випуск і реалізацію нової продукції для заздалегідь одержаних замовлень певних фірм. На третій стадії налагоджується технологія і водночас збільшується виробництво продукції для широкого споживання; на четвертій - вкладаються додаткові інвестиції для розширення обсягів виробництва. На цій стадії малі фірми створюють корпорації відкритого чи закритого типу, тобто проводять емісію і реалізують власні акції на ринку цінних паперів або великим корпораціям. [20] Світовий досвід показує, що роль венчурної індустрії полягає у: - перерозподілі фінансових ресурсів у масштабах економіки завдяки окремим перевагам, таким як оперативність прийняття інвестиційних рішень, чітка оцінка ризиків і відсутність суб’єктивних підходів при розподілі фінансових ресурсів; - створенні нових комерційних успішних інноваційних підприємств, які є ініціатором росту галузей в інноваційній сфері; - створенні додаткових робочих місць для висококваліфікованого персоналу в нових інноваційних сферах; - забезпеченні довгострокових результатів розвитку підприємств завдяки більш якісному стратегічному баченню з чітким і сфокусованим операційним контролем; - підвищенні норми прибутку у економіці в цілому, оскільки у венчурному бізнесі вона завжди вище середньої по країні та галузі. Індустрія венчурного інвестування займає важливу позицію в комплексі заходів з переходу держави на модель інноваційного розвитку та підвищення конкурентоспроможності на світових ринках капіталу, оскільки сприяє стимулюванню економіки шляхом активного інвестування та підтримки бізнесу з високим потенціалом росту в існуючих і новостворюваних секторах промисловості та сфері послуг. [3] Венчурна індустрія зародилася у США при активній державній підтримці у 50-х роках XX сторіччя. Держава здійснювала прямі інвестиції в малі підприємства. У кінці 1950-х рр.американський уряд створив інститут SBA (Small Business Administration). Конгрес США прийняв закон про інвестиції в малий бізнес, згідно з яким інноваційний проект, схвалений SBA, міг одержати державну позику на пільгових умовах. Усім федеральним агентствам, бюджет яких на наукові дослідження і розробки перевищував 100 млн дол. США, законодавчо була закріплена обов'язкова участь у програмі SBIR (Small Business Innovative Research). У рамках програми агентства відраховують кошти на НДДКР. Так, у 1992 р. федеральні агентства направляли 1,25% від своїх бюджетів на НДДКР на підтримку малого бізнесу; у 1993-1994 рр. - 1,5%; у 1995- 1996рр. - 2%; з 1997 р. - 2,5%. SBIR покликана полегшити малому бізнесу знаходження початкового капіталу, допомогти йому брати участь у НДДКР, які фінансуються урядом. У цій програмі держава виступає свого роду бізнес-ангелом, вкладаючи через свої федеральні агентства кошти на початковій стадії високоризикових проектів. Програма складається з трьох етапів. На першому фірми повинні продемонструвати можливість запропонованого ними нововведення задовольнити заздалегідь оголошені потреби відомства. Обсяг фінансування на цьому етапі не перевищує 100 т
|
