Lt;question>Бұйрықты сөйлемді табыңыз.

Цілий спектр факторів сприяв формуванню у 1988, а особливо в 1989 та 1990 роках перших антикомуністичних партій соціал-демократичного та ліберального спрямування. Тут і ріст політичної активності населення, і послаблення ідеологічної та політичної цензури, і поява нових суспільних груп на базі формування зародків нових форм власності (кооператори, орендатори, акціонери, ліберальна інтелігенція), а разом з тим, і усвідомлення необхідності представити в органах влади свій специфічний інтерес, захистивши його. Це і криза, як політична, так і ідеологічна, що існувала в СРСР, однопартійної моделі, і пробудження національної самосвідомості, і вплив політики «відкритих дверей» із зовнішньополітичної сфери на внутрішньополітичну (прагнення вивчити і втілити в життя досвід розвинених капіталістичних країн Заходу), а в цілому кризовий стан радянського суспільства і пошук варіантів виходу з нього.

Партійний тип суспільної організації легально заявив себе лише на етапі розквіту політизованого «неформального» руху, оскільки культурно-політична традиція в СРСР не сформувала у широких мас населення схвального ставлення до наявності у верхніх ешелонах влади декількох партій, до того ж залишався великий ризик нових репресій з боку комуністичної влади. І лише після реабілітації майже всіх політичних в’язнів до кінця 1987 року, призупинення дії статей 70-й («антирадянська агітація») та 190-й («пособництво антирадянській агітації») УК РСФРР з’явилися перші спроби в СРСР створити політичні партії.

Першою «опозиційною по відношенню до тоталітаризму політичною партією» в СРСР став Демократичний Союз (ДС), установчий з’їзд якого відбувся у Москві 7-9 травня 1988 року. На ньому були прийняті програма, та уставні принципи новоствореного партійного об’єднання. Організаторами партії виступили представники семінару «Демократія та гуманізм» (В.Новодворська, І.Царьков), групи «Довіра» (Є.Дебрянська), клубу «Перебудова-88» (В.Кузін, Ю.Скубко).

В програмі Союзу було зафіксовано, що ДС – політична партія, опозиційна тоталітарному державному ладу СРСР. Вона «засуджує систему політичного правління, що виникла у жовтні 1917 року», і «відкидає не тільки сталінізм, але й культ Леніна, ідеологію марксизму-ленінізму як фундамент тоталітарного ладу». Основною метою ДС було оголошено «ненасильницьку зміну існуючого суспільного ладу і побудову правової держави на засадах гуманізму та демократії», «сприяння формуванню суспільства, заснованого на принципах політичного та економічного плюралізму, багатопартійності, радикального перетворення економіки на засадах вільної конкуренції різних форм власності і можливостях вільної агітації за певний суспільний порядок».

До початку 1989 року склалася внутрішня структура Демократичного Союзу, що включала різноманітні фракції і нефракційні групи. Найбільш численними фракціями, зафіксованими в уставі організації були: соціал-демократична (А.Лукашев В.Кузін), ліберально-демократична (В.Новодворська, І.Царьков), комуністів-демократів (А.Грязнов), християнсько-демократична (А.Дерев’янкін). Валерія Новодворська в рамках ДС створила декілька фракцій – ліберально-демократичну (1988 рік), революційно-демократичну (1990 рік), ліберально-революційну (1991 рік). На протязі 1989-1990 років основними формами участі партії у політичному житті країни було проведення несанкціонованих мітингів, збір підписів під зверненнями до влади, поширення листівок, широка видавнича діяльність. Проте ДС не сприймалося суспільством в якості серйозної політичної сили, що виходила із реальної політичної ситуації та претендувала на підтримку широких мас населення.

Самопроголошення ДС слугувало сигналом для інших політичних утворень, що прагнули зафіксувати свою першість у справі партійного будівництва. У 1989 році ліберальний напрям поповнили Демократична партія (метою якої було проголошено «ліквідацію тоталітарного режиму в СРСР і створення демократичного суспільства на принципах дотримання економічної, політичної і духовної свободи громадян». Засновниками партії були Л.Убожко, Ю.Вронський, В.Орєхов, А.Черепанов), Ліберально-християнська партія, Християнсько-демократичний союз Росії, які ставили за мету економічне та духовне відродження Росії і створення на її території правової демократичної держави на принципах християнської демократії.

У 1990 році організаційно оформилися найбільш впливові представники ліберального руху РСФРР. Серед них Партія конституційних демократів (ПКД), організаційну основу якої складали політичні групи колишнього протопартійного об’єднання Союзу Конституційних демократів, що діяв з жовтня 1989 по травень 1990 року. На установчому з’їзді, що відбувся у травні 1990 року була затверджена програма та статут новоствореної партії, та обрано її Політичний комітет у складі І.М.Сурікова, В.Б.Золотарьова, М.О.Глобачова та інших її організаторів. Мета діяльності ПКД полягала у «досягнення конституційно-демократичного устрою суспільства», що визнає пріоритет прав особи по відношенню до прав держави і приведення внутрішнього законодавства у відповідності з нормами міжнародних конвенцій в області прав людини». В числі практичних завдань ПКД розглядала: «формування сильного демократичного блоку, що здатен забезпечити мирне проведення радикальних реформ, а також недопущення будь-якої диктатури в суспільстві»; «домагатися права на участь у представницьких органах влади», «деідеологізація держави та економіки»; «конституційне закріплення принципу розподілу влади»; «деполітизація армії та правоохоронних органів». У національному питанні партія виступала за децентралізацію держави з перетворенням її у союз добровільно-асоційованих юридичних рівноправних земель і національно-територіальних утворень, правові відносини яких закріплюються Конституцією.

Впливовою політичною силою першого періоду формування багатопартійної системи в РСФРР (1989-1991 років) стала Ліберально-демократична Радянського Союзу (з 1992 року Ліберально-демократична партія Росії) Вона була заснована 31 березня 1990 року у Москві і зареєстрована 12 квітня 1991 року. На Установчому з’їзді партії у березні 1990 року було затверджено її Програму та Устав, а також обрано голову ЛДПРС В.В.Жириновського. Основні програмні постулати Ліберально-демократичної партії СРСР базувалися на наступних п’яти принципах: правова держава, багатопартійність, багатогалузева економіка, президентська форма правління, деідеологізація всіх державних та суспільних інститутів. В області державного будівництва визнавалося верховенство закону, постійно діючий парламент (Державні збори) за президентської форми правління, де уряд підзвітний президенту, ліквідація галузевих відомств. Адміністративно-територіальний поділ країни повинен ґрунтуватися на принципі «економічної доцільності» (передбачалося створення 50-60 областей з населенням не більше 5 млн. чоловік). Життям областей повинні керувати ради на чолі з головами. Армію країни слід формувати на професійній і водночас добровільній основі. До того ж особистий склад армії, правоохоронних органів, КДБ повинен бути безпартійним. Декларувалося створення суду присяжних, пожиттєве обрання суддів тощо. В основу економічного розвитку країни програма партії поклала ринкову економіку і вільне підприємництво, всеохоплююче залучення іноземного капіталу, імпорт та експорт радянської робочої сили і спеціалістів за кордон, що дасть змогу на думку лідерів партії, вийти із існуючої кризи. В області громадянських прав партія виступала за вільне волевиявлення та право всіх націй в межах СРСР на самовизначення, відміну всіх видів характеристик, прописки за місцем проживання як «елемента феодального права», видачу закордонних паспортів всім громадянам та відміну виїзної візи. Таким чином основною метою партії було створення «вільної демократичної правової держави» на основі багатогалузевої економіки та особистої свободи її громадян.

Роль координуючого центру ліберальної демократії на початку 1990-их років відігравала Демократична партія Росії (ДПР) (лідери партії - Н.І.Травкін, Г.Є.Бурбуліс, О.П.Бородін, І.В.Констянтинов, Г.Каспаров). Оргкомітет за створення ДПР виник 21 квітня 1990 року на засіданні представників Об’єднання «Демократична платформа в КПРС», Міжрегіональної депутатської групи та виборчо-парламентського блоку «Демократична Росія». Ще в процесі вироблення програмних документів ДПР пережила ряд організаційних розколів: перший призвів до відділення Вільної демократичної партії, другий - до утворення фракції вільних демократів, з її подальшим виходом із ДПР. Обидва розмежування відбулися в процесі вироблення ідеологічних і організаційних принципів діяльності партійних утворень.

На Установчому з’їзді партії у Москві 27 травня 1990 року в результаті тривалих дискусій було затверджено устав та програму Демократичної партії Росії, яка відтепер визначалася як масова політична партія, що об’єднувала в своїх рядах прибічників радикального оновлення держави. Метою діяльності партії оголошувалося «політичне та духовне відродження народів Росії». ДПР ставила перед собою наступні завдання: «відтворення Російської державності у формі Демократичної республіки; створення на основі багатопартійності правової держави із суворим розподілом влади; децентралізацією державного управління на основі народовладдя; економічне оздоровлення республіки через розвиток ринкових відносин; підтримка підприємницької діяльності; розробка та прийняття програм соціального захисту населення. В числі інших завдань: «консолідація всіх демократичних сил в боротьбі за конституційне відсторонення партапарату КПРС від влади; реалізація всіх громадянських прав та свобод; деідеологізація науки та освіти; деполітизація діяльності правоохоронних органів та органів державного управління.

4 вересня 1990 року разом із Демократичною платформою Російської Федерації та Соціал-демократичною партією Росії ДПР утворила політичну коаліцію з метою домогтися відставки союзного уряду Н.І.Рижкова та сформувати російський «уряд народної довіри».

Процес формування партій ліберального-демократичного напряму доволі бурхливо проходив республіках Прибалтики. У 1988 році була утворена Християнсько-демократична партія Естонії, програмні документи якої ставили за мету відновлення естонської державності за рахунок створення комітетів естонських громадян, а також людей, що прагнуть його отримати, проведення виборів у Естонський Конгрес, розпустивши при цьому Верховну Раду та Раду Міністрів Естонії, збереження та захист естонської національної культури). Слідом за нею, протягом 1989-1990 років були утворені Демократична партія Литви (метою якої було проголошено «відновлення вільної, незалежної і демократичної Литовської держави в якому суверенна державна влада належить народу і здійснюється на демократичній основі») та Ліберальна партія Латвії (у маніфесті про створення партії зазначалося, що вона «буде шукати шляхи до суспільного ладу, який забезпечить всім можливість брати на себе повну відповідальність за свою роботу, надасть людині свободу дії як особистості». В політичні сфері Ліберальна партія відстоювала як вищу цінність людства – індивідуальність, категорично відкидаючи оцінку людей за класовими, кастовими чи расовими ознаками).

У листопаді 1990 року на основі об’єднання невеликих демократичних партій Мінська, Бреста та Гродно, а також ліберально-демократичної та радикально-демократичних політичних груп утворилася Об’єднана демократична партія Білорусії (ОДПБ). Її установчий з’їзд прийняв програму та устав партії, а також обрав Раду ОДПБ, куди ввійшли її співзасновники – В.Афанасьєв, Є.Райко, Г.Самойленко, М.Турганов, С.Гусак та інші. Програма партії ставила за мету побудову у Білорусії «демократичного суспільства з пріоритетом загальнолюдських цінностей над класовими, дотриманням плюралізму у всіх сферах суспільного розвитку».

Першою українською політичного партією ліберального спрямування стала Ліберально-демократична партія України (ЛДПУ), Установчий з’їзд якої відбувся 24 листопада 1990 року у Києві. На ньому були прийняті Програма та Статут партії, та обрано її Координаційну раду у складі О.Толпиго, Є.Рилєєва, Я.Гольденберга, М.Оверковського, В.Козака, А.Руденко, що склали організаційне ядро ЛДПУ. Із дня заснування діяльність партії була спрямована на розповсюдження в Україні ліберальних ідей, розробку програм та концепцій реформування українського суспільства. В проекті програми підкреслювалося неприйняття соціалізму, як ідеології, оскільки він є несумісним із гуманізмом та демократією, і є головною причиною кризи економічного, культурного та духовного життя України. Ліберальна партія вважала за необхідне вихід республіки із складу СРСР та прийняття серії законів для захисту приватної власності і вільного підприємництва, а також для боротьби з корупцією та організованою злочинністю. В області економіки ЛДПУ виступала за поетапний перехід до вільної ринкової економіки. 16 грудня 1990 року була утворена Демократична партія України (ДемПУ). На Установчому з’їзді партії було прийнято програму та устав ДПУ та обрано її національну раду у складі Ю.Бадзьо, Д.Павличка, В.Дончика, М.Швайка, та інших. ДемПУ ставила собі за мету досягнення державної незалежності України та побудову в ній демократичного та гуманного суспільства, де будуть створені усі умови для забезпечення добробуту народу, свободи його світогляду та віросповідання. Базуючись на проголошених принципах суспільної діяльності партія ставила перед собою такі завдання: забезпечення прав, свобод, соціального та правового захисту населення; поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову з конституційним передбаченням їх конкретної взаємодії та залежності; рівність та відповідальність всіх незалежно від посадового стану, перед законом; будівництво багатогалузевої економіки, що базується на приватній та державній формах власності, становлення ринкових відносин з елементами державного регулювання. Демократична партія України вбачала УРСР унітарною державою з єдиною державною мовою – українською і забезпеченням вільного розвитку мов усіх національних меншин та етнічних груп, що мешкають на території держави.

Поряд з цим 1990 рік став роком активного створення партій соціал-демократичної орієнтації. У травні 1990 року була утворена Соціал-демократична партія Росії (лідери партії – О.Румянцев, Л.Волков, Б.Орлов). На установчому з’їзді партії був затверджений її устав та основа програми СДПР «Шлях прогресу і соціальної демократії». Стратегічною метою своєї діяльності партія проголосила «створення громадянського суспільства соціальної демократії», розрив з більшовицькою традицією, проголошення та реалізація на практиці реального суверенітету та державної незалежності Росії з конфедеративною формою державною устрою в межах республіки. У своїй діяльності СДПР виступала за систему парламентської демократії, заснованої на авторитеті представницької влади вільно обраної на багатопартійній основі; деідеологізацію всього державного апарата, збройних сил та інших правоохоронних органів; досягнення єдності всіх демократичних сил; створення єдиного блоку «громадянський мир», що включає всі цивілізовані політичні сили і формування на його основі коаліційного уряду народної довіри. В галузі економіки партійні функціонери підтримували невтручання держави в економіку, юридичну рівність всіх форм власності та перехід до регульованої ринку як необхідної передумови стабілізації економічно становища країни. Заходи в соціокультурній сфері базувалися на ідеологізації виховання та освіти, гарантування на законодавчому рівні розвитку національних культур, забезпечення соціального захисту населення. В плані практичної політики СДПР пропонувала з метою виходу із суспільно-політичної кризи проведення «круглого столу», уряду та суспільства, який повинен розглянути коло питань, пов’язаних із подоланням кризових явищ в економіці, характері взаємовідносин між республіками, обговорити заходи пов’язані із реальною демонополізацією влади (в першу чергу – деполітизацію державних органів і ідеологічної демонополізацію ЗМІ). Партія вважала себе реформістською парламентською партією соціального партнерства, що спирається на досвід загальнодемократичного руху і «притримується ідеологічного нейтралітету, без офіційного світогляду».

У червні 1990 року на базі Федерації соціалістичних клубів Москви та Міжрегіонального комітету незалежних соціалістів була утворена Соціалістична партія (СП), у Виконавчий комітет якої увійшли В.Кагарліцький, В.Кондратов, В.Попов, О.Воронін, В.Комаров, Є.Островський, П.Семенков та інші. Ключовою ідеєю програми соціалістів виступала соціальна справедливість, основою якої повинна стати «демократична економіка», що передбачає розвиток виробничого самоуправління, муніципалізацію основних засобів виробництва, передачу державних підприємств у власність трудовим колективам, наявність сильних і незалежних від держави політичних структур профспілок. В зв’язку з цим своїм найближчим тактичним завданням Соціалістична партія вважала створення організованого робітничого руху, як альтернативи безвладдю в сфері економіки та міжнаціональних відносин. Ще однією партією соціал-демократичного напряму стала створена у грудні 1991 року Соціалістична партія трудящих (лідери – колишні члени ЦК КПРС Р.Медвєдєв, А.Денисов, А.Н.Мальцев, Г.І Скляр та інші). Метою своєї діяльності партія проголосила відстоювання інтересів «найманих робітників розумової та фізичної праці, колективних та індивідуальних виробників, джерелами доходу яких є особиста праця та власність…», збереження Російської Федерації як державного об’єднання народів, що історично склалися на певній території, відродження економічного та політичного союзу СРСР. Свої основні завдання СПТ бачила у перетворенні Росії на правову державу, в якій буде реально забезпечено верховенство права та рівність всіх громадян перед законом. В економічній сфері програма Соціалістичної партії Трудящих передбачала забезпечити перехід до багатогалузевої економіки з рівноправ’ям усіх форм власності, введення в практику планування соціально-економічного розвитку країни, покликаного стимулювати перетворення в економіці та соціальній сфері.

Утворення партій соціал-демократичної орієнтації можна було спостерігати і в інших республіках СРСР. Зокрема, протягом 1990 року організаційно оформилася низка соціал-демократичних партій Прибалтійських республік, Білорусії, України та Молдови. Їхні програмні положення виходили із наступних принципів: «людина – самостійна цінність, свобода її самоствердження є невідчужуваною»; «громадянське суспільство – саморегульована система вільних об’єднань вільних людей – протистоїть тиску державної влади і захищає сутність людини. Суспільство - ціль, держава – засіб для функціонування суспільства». Головним своїм завданням соціал-демократичні партії республік вважали: подолання «монополії політичної та економічної влади, яка знаходиться в руках партійно-державного апарату; перехід до плюралістичного демократичного ладу європейського типу та парламентської системи побудованої на основі багатопартійності та свободи діяльності для опозиції; забезпечення децентралізації структур влади і всіх життєвих сфер суспільства; надання права прийняття рішень органам місцевого самоврядування. Основою збалансованого розвитку регіонів, на думку, соціал-демократів повинна слугувати їх економічна та політична самостійність. Інвестиційна, консультативна допомога, що виходить із центру покликана розвивати ініціативу на місцях та підвищувати якість життя народу, гарантуючи йому самостійність та незалежність у прийнятті рішень.

В економічній сфері партійні функціонери прагнули ліквідувати державну монополію на власність в сфері виробництва та розподілення національного доходу, здійснити перехід до вільної ринкової економіки, децентралізувати виробництво через створення і введення в дію нової податкової системи, провести аграрну реформу (на основі ліквідації колгоспів та радгоспів відновити селянські господарства). Для досягнення своєї мети соціал-демократи вважали єдино можливим метод перманентних реформ в суспільно-політичному житті країни і в цьому плані були готові співробітничати з будь-якими політичними організаціями, цілі і методи яких не суперечать досягненню ними поставлених завдань.

Узагальнюючи сказане, можна виокремити спільні вимоги, що були характерними для усіх політичних партій та рухів ліберальної та соціал-демократичної орієнтації в період горбачовської «перебудови». Серед них: захист прав людини і свобода особи, реформа системи державного управління, заперечення тоталітаризму, розподіл влади, повна реалізація прав особи в сфері економіки, вільна конкуренція в економіці, боротьба з корупцією, реформування бюрократичного, аморального суспільства в сучасне суспільство політичної демократії і ринкової економіки, реформування пенсійної системи, реорганізація системи медичного обслуговування, формування ефективної системи освіти, підтримка вітчизняної науки і культури. Вважаючи себе невіддільною частиною загальнодемократичного руху партії соціал-демократичного та ліберального спрямування ставили собі за мету сприяти перетворенню СРСР на політично стабільну демократичну правову державу з розвиненим громадянським суспільством на основі загальновизнаних принципів миру, демократії, гуманізму та солідарності.

 

 

lt;question>Бұйрықты сөйлемді табыңыз.

<variant>Мәтінді тез тер

<variant>Адамзат баласы дамудың барлық тарихи кезеңінде есептеу жұмыстарын жүргізіп отыруға әрқашанда мұқтаж болды

<variant>Есептеу техникасының дамуы ерте кезден басталды

<variant>Алғашқы компьютерді кім ойлап тапты

<variant>Оған бұл бағдарлама ұнады ма