Частина 1 13 страница

Основная задача руководителя – координировать действия сотрудников. Нечёткое формулирование и изложение указаний порождает разногласия, а максимально понятные, структурированные указания значительно способствуют корректному выполнению поставленной задачи. Однако здесь не стоит забывать про возможность проявления инициативы работником. При проверке выполнения поставленных перед сотрудником задач возникает вопрос: применять критику или избегать её, ведь она неизбежно ущемляет самолюбие критикуемого, заставляет его оправдываться и защищаться. Но без акцентированного внимания к ошибкам не обойтись: критика в некоторых случаях побуждает к саморазвитию, стремлению доказать умение исправлять ошибки.

Критика тесно связана с дискуссией. Умение свободно дискуссировать облегчает совместную работу профессиональной команды. Выяснение причин наличия у оппонента иного мнения и умение привести веские объективные аргументы позволяет в некоторых случаях переубедить собеседника. Однако не во всех случаях уместно переубеждение. Умение выслушать и понять противоречивые точки зрения, сконцентрироваться на понимании другого человека и воздерживаться от высказывания собственных мыслей – одно из важнейших положительных качеств лидера.

Искусство общения и для лидера, и для любого руководителя – один из основных «инструментов» влияния. Чем качественней, эффективней само общение, тем больших результатов может достичь лидер или руководитель.

 

Гоцуцова Ю., Харченко К.

ХДАДМ

ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ СПІЛКУВАННЯ ПІДЛІТКІВ

Мета дослідження – виявити гендерні аспекти спілкування в підлітковому віці. Підліток – хлопець або дівчина, що перебуває в перехідному віці від дитинства до юності. Залежно від країни проживання вік підлітків – це вік між дитинством і дорослістю (від 12 до 18–19 років).

У цей період дуже важливі гендерні аспекти спілкування, адже в підлітковому віці формується особа і власне «Я». Це вік, коли людина поступово входить у доросле життя. Сучасна психологія вирізняє підлітковий вік як один із найскладніших періодів у житті людини. У цей період особа має підвищену збудливість, імпульсивність. Відбувається маніфестація тих аномалій особистісного розвитку, які в дошкільний період існували в латентному стані. Відхилення в поведінці властиві майже всім підліткам. Характерні риси цього віку – чутливість, часті різкі зміни настрою, зниження самооцінки. Розлади бувають поведінкові й емоційні. Емоційні переважають у дівчаток (депресія, страхи й тривожні стани). Порушення в поведінці в чотири рази частіше бувають у хлопчиків. Основним лейтмотивом психічного розвитку в підлітковому віці є становлення нової, ще досить нестійкої самосвідомості, зміна Я-концепції, спроби зрозуміти самого себе й свої можливості. У цьому віці відбувається становлення складних форм аналітико-синтетичної діяльності, формування абстрактного, теоретичного мислення.

Найважливіша проблема – спілкування з однолітками, соціалізація. Саме спілкування з однолітками вимагає високої емоційної напруги. Підліток активно відкидає свою належність до світу дітей, але при цьому не почувається повноцінним дорослим. Дитина-підліток витрачає багато енергії на почуття, пов’язані з успіхом і стражданнями відчуження. Міжособистісне спілкування підлітка реалізується як у спілкуванні з дорослими, так й у спілкуванні з однолітками. Роль їх у формуванні особистості підлітка є якісно різною. Спілкування між підлітками має певні психологічні функції, тому що, по-перше, спілкування з однолітками є специфічним каналом інформації, за допомогою якого підлітки, юнаки дізнаються про те, що дорослі їм не розповідають. По-друге, це особливий вид діяльності й міжособистісних стосунків, що сприяє формуванню навичок соціальної взаємодії, уміння підкорятися колективній дисципліні й водночас відстоювати свої права, співвідносити особисті інтереси із суспільними. По-третє, це специфічний вид емоційного контакту.

У підлітковому віці виявляється більш гостра потреба в міжособистісному спілкуванні. Спілкування стає самоціллю, у якій підлітки реалізують свої інтереси, формують уявлення про себе й навколишній світ. Підлітковому віку притаманне створення власної думки на основі порівняння її з думками однолітків. Підліток «переживає» спілкування не тільки на інтелектуальному, але й на фізіологічному та емоційному рівнях. Одна з головних тенденцій перехідного віку – переорієнтація зі спілкування з батьками, учителями й загалом старшими на комунікацію з однолітками, більш-менш рівними за статусом.

Серед мотивів відповідальної поведінки ми визначили такі гендерні відмінності: серед хлопців домінантним мотивом відповідальної поведінки є «мотиви спілкування»; на відміну від хлопців, у дівчат домінантними мотивами виступають «суспільні мотиви». Як для дівчат, так і для хлопців провідним мотивом відповідальної поведінки є «мотиви спілкування». Слід зазначити, що представники жодної статті не обрали «прагматичні мотиви» та «мотиви егоїстичного самоствердження». Як показує практика, причини труднощів підлітків, юнаків, які можна пов’язати із труднощами освоєння нових стосунків, нового періоду в житті людини, багатогранні й можуть бути репрезентовані різноманітними комплексами.

На думку підлітків, ідеальний юнак, на відміну від дівчини, має загальну привабливість, силу особистості, більш важливий соціальний статус, але різниця між такими якостями незначна. На думку старших підлітків, ідеальна дівчина повинна відрізнятися емоційністю, чуйністю.

Гендерні аспекти дуже впливають на процес спілкування. Відповідність такому стереотипу формує впевненість у собі, розширює коло контактів, полегшує процес спілкування, а невідповідність гендерному стереотипові утруднює встановлення близьких взаємин, звужує коло контактів. Уважаємо, що на основі цієї роботи можна укласти методичні рекомендації, що продемонструють гендерні аспекти в міжособистісних стосунках, оскільки вони визначають успішність розвитку особистості в підлітковому віці.

Гулаков Р.

КЗ «ХГПА»

НАБУТТЯ ІНФОРМАТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
ЯК ВАЖЛИВА УМОВА СТАНОВЛЕННЯ
МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Дослідження з проблем інформаційної культури, інформаційно-комунікативної, інформаційно-технологічної компетентності тощо набувають усе більшого значення в розвиткові системи освіти й науки України. Більшість учених виділяє професійні, ключові, предметні компетенції, які ґрунтуються на специфічних атрибутах предмета вивчення й формуються під час навчання відповідної дисципліни.

Аналіз компетентнісного підходу до навчання інформатики, здійсненого різними авторами (зокрема А. Л. Семеновим, А. Ю. Уваровим) показав значне розходження в змісті й номенклатурі основних компетенцій у галузі інформатики. Це свідчить про те, що процес визначення стабільного набору ключових інформатичних компетенцій ще не завершився. На основі аналізу понять компетентності та інформаційної компетентності виявити сутність компетентності в галузі інформатики, сформулювати поняття інформатичної компетентності, уточнити його компонентний склад і зміст. У педагогічній науковій літературі немає єдиної думки щодо означення понять компетенції та компетентності. В окремих роботах ці поняття розмежовуються, в інших – ототожнюються.

М. А. Холодна вважає, що компетентність – це особливий тип організації предметно-специфічних знань, що дають змогу приймати ефективні рішення у відповідній галузі діяльності. На її думку, знання повинні відповідати таким вимогам: різноманітність, структурованість, гнучкість, оперативність і доступність, здатність до їх застосування в нових ситуаціях, категоріальний характер знань, володіння не тільки декларативними, але й процедурними та конструктивними знаннями; рефлексії, тобто знання про широту й глибину своїх знань.

Інформатична компетентність віддзеркалює не тільки соціальний досвід людства, але й індивідуальний досвід людини. У зв’язку з цим інформатична компетентність людини більшою мірою індивідуальна, ніж соціальна, оскільки є не стільки характеристикою розвитку інформаційного середовища певного суспільства, скільки характеристикою самої людини.

Сутність інформатичної компетентності особи полягає в тому, що, заломлюючись через професійну діяльність, вона виявляється у більш високій якості цієї діяльності та більш високому рівні розвитку цілісної індивідуальності й особистості людини. З одного боку, інформатична компетентність, як суб’єктивне явище, відзначається динамічністю, мінливістю за рахунок тих перетворень, які відбуваються в досвіді людини, у її психіці та особистості. З іншого боку, інформатична компетентність як об’єктивне явище також збагачується, уточнюється, доповнюється у зв’язку з розвитком самого інформаційного середовища та його інфраструктури.

Отже, інформатична компетентність, безперечно, не може бути вичерпною, залишається відкритою. Уточнення категорії інформатичної компетентності дає змогу розробити технологію становлення її у студента.

 

Гулакова М.

КЗ «ХГПА»

ПИТАННЯ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ
ДО УРОКУ ІНФОРМАТИКИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

У сучасному світі відбувається об’єктивний процес проникнення інформаційних технологій в усі сфери життєдіяльності людини, засоби інформатизації дедалі інтенсивніше входять у навчальний процес загальноосвітньої школи й вищого педагогічного навчального закладу. Філософські підвалини переходу до інформаційного суспільства, закладені М. М. Амосовим, Д. Беллом, 3. Бжезинським, Н. Вінером, В. М. Глу­шковим, І. Масудою, А. П. Сухановим, Е. Тоффлером. Проблеми інформатизації суспільства набули подальшого розвитку в дослідженнях В. М. Ка­саткіна, М. Кастеллса, Д. Тапскотта, А. Д. Урсула, О. Б. Шевчука та ін.

Застосування інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ) у навчальному процесі початкових класів загальноосвітньої школи має широкий спектр від використання їх як засобу, що дає змогу вчителеві впливати на організацію педагогічної праці (для підготовки до проведення уроків), до використання ІКТ у навчанні самими школярами (створює можливість під час опанування роботи з комп’ютером вправлятися у вивченні деяких навчальних предметів початкової школи з використанням комп’ютерних програм). Робота з комп’ютером учнів початкових класів, зважаючи на вищезазначені аспекти, може бути, на нашу думку, чинником впливу на його особистісні якості. У сучасній дидактиці існує кілька підходів до класифікації уроків: за дидактичною метою, за метою організації пізнавальної діяльності, за основними етапами навчального процесу, за методами навчання, за способами організації навчальної діяльності учнів. Питання вибору типу й відповідної структури уроку (його складників, кроків) потребує ретельного обмірковування таких умов: зміст навчального матеріалу, вік учнів, різні методи й форми. Тобто вчитель спочатку має визначити, що планує зробити, а тільки потім – як і якими засобами. Інформаційно-комунікаційні технології відіграють важливу роль у навчанні інформатики в початковій школі.

Готуючись до уроку з використанням ІКТ, учитель має скласти план уроку, виходячи з його цілей. Добираючи навчальний матеріал, педагог має дотримуватися основних дидактичних принципів: систематичності та послідовності, доступності, диференційованого підходу, науковості тощо.

Уроку із застосуванням ІКТ відповідатимуть: 1) принцип адаптивності (пристосування комп’ютера до індивідуальних особливостей дитини); 2) керованість (у будь-який момент можлива корекція вчителем процесу навчання); 3) інтерактивність і діалоговий характер навчання (ІКТ мають здатність «відгукуватися» на дії учня і вчителя, «вступати» з ними в діалог, що і становить головну особливість методик комп’ютерного навчання); 4) оптимальне поєднання індивідуальної та групової роботи; 5) підтримання в учня стану психологічного комфорту під час спілкування з комп’ютером; 6) необмежене навчання (зміст, його інтерпретації та додатки досить великі).

Отже, під час проектування уроку вчитель може використовувати різні програмні продукти, як-от: мови програмування (пакет Microsoft Office, що містить, окрім загальновідомого текстового процесора Word, ще й систему баз даних Access та електронні презентації PowerPoint); систему баз даних (ефективну й універсальну систему навчання й перевірки знань); текстовий редактор Word (для підготовки роздаткового та дидактичного матеріалу); електронні презентації (для створення наочності до уроку).

Гулович М.

НТУ «ХПИ»

РАЗВИТИЕ ИНОЯЗЫЧНОЙ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ КОМПЕТЕНТНОСТИ СТУДЕНТОВ В УСЛОВИЯХ ПРИМЕНЕНИЯ СОВРЕМЕННЫХ ИНФОРМАЦИОННЫХ ТЕХНОЛОГИЙ ОБУЧЕНИЯ

Актуальность и значимость рассматриваемой проблемы для решения важных научных и практических задач. В современном образовании главной целью изучения иностранного языка студентами вузов разных направлений подготовки становится иноязычная профессиональная компетентность, а желаемым результатом − использование иностранного языка как доступного средства общения и обогащения опыта профессиональной подготовки, залога академической мобильности, конкурентоспособности на международном рынке труда. Поэтому внимание исследователей и преподавателей высших учебных заведений привлекает проблема поиска эффективных способов формирования иноязычной профессиональной компетентности. Одним из способов её совершенствования можно считать применение компьютерных информационных технологий, которые соответствуют ключевым принципам современной системы высшего образования − гуманизации, индивидуализации, модернизации, информатизации.

Основная часть с элементами научной новизны. Иноязычная компетентность − это комплекс знаний, умений, навыков, позволяющих успешно использовать иностранный язык, как в профессиональной деятельности, так и для самообразования и саморазвития личности. В ходе обучения иностранному языку, нацеленному на развитие иноязычной компетенции, к обучаемому предъявляются такие требования: а) уметь самостоятельно конструировать собственные знания; б) развивать свои умения, работать с оригинальной информацией; в) пользоваться разнообразными формами доступа к информации и её оценки.

Эффективным инструментом являются языковые портфолио (Self-Assessment, Administrative Language Portfolio, Language Learning Portfolio, Reading, Listening, Speaking, Writing Portfolio, Integrated Skills Portfolio, Show Case, Feedback, Comprehensive Language Portfolio), которые позволяют оценить собственную языковую компетенцию в различных языках, самостоятельно совершенствовать умения иноязычного речевого общения, используя самостоятельно или с помощью преподавателя подобранные тексты, задания и образцы речевой продукции, показать достижения в использовании изучаемого языка в ходе интервью при приеме на работу, в учебное заведение или в других целях. Всё большую популярность приобретает e-portfolio, которое с помощью современных технологий Web2.0е, можно использовать для поддержки открытых моделей обучения на протяжении всей жизни.

Преподаватель, наряду с сохранением своего прежнего ролевого статуса, призван обеспечить более высокие уровни консультирования и мотивации обучающихся в том, что относится к критическому отбору информации, ее источников, организации адекватных учебных ситуаций, ликвидации выявленных пробелов. Эффективными помощниками в такой деятельности становятся современные информационные инструменты: диагностические, тестовые; игровые, обучающие CD-программы, мультимедийные энциклопедии, презентации, веб-квесты, веб-журналы, вики-среды, профессионально-направленные аудио- и видеокурсы, мультимедийные курсы, общение с реальными носителями языка посредством Интернет-форумов, электронной переписки со студентами и преподавателями страны изучаемого языка.

Выводы и возможные направления дальнейших исследований. Использование современных информационных технологий делает процесс развития иноязычной профессиональной компетентности более увлекательным, эффективным и мотивированным. Дальнейшие исследования видим в разработке новых методов совершенствования развития иноязычной компетенции.

Деткова А.

УО «МГУ им. А. А. Кулешова»

ФОРМИРОВАНИЕ ПРАВОВОЙ КОМПЕТЕНТНОСТИ СТАРШЕКЛАССНИКОВ КАК СРЕДСТВО ПРОФИЛАКТИКИ ОТКЛОНЯЮЩЕГОСЯ ПОВЕДЕНИЯ

Современная социокультурная ситуация предъявляет высокие требования к объёму и качеству правовых знаний, умений, навыков несовершеннолетних как наиболее активной части общества. Проблема правового образования и воспитания является одной из самых важных на данный момент, поскольку для большинства граждан Республики Беларусь характерна правовая безграмотность, незнание законов и методов защиты своих прав, правовой нигилизм и правовой инфантилизм. Эти черты присущи в первую очередь подрастающему поколению и являются одной из причин правонарушений, преступлений несовершеннолетних и различных форм отклоняющегося поведения. В связи с этим актуальной становится проблема формирования правовой компетентности несовершеннолетних. Для многих из них уровень правовой компетентности, достигнутый в учреждении образования, станет основным фундаментом, на котором формируется правосознание и правовая культура личности, происходит социализация и социальная адаптация человека как субъекта правоотношений.

Правовая компетентность – это свойство личности, выражающееся в совокупности компетенций в правовой области знаний, способности активно влиять на процесс развития и саморазвития социально-ценностных характеристик личности, позволяющее выполнять социально-ценностные функции в обществе, предупреждать и устранять противоправные проявления поведения. С детских лет у человека закладываются элементы правовых знаний. Это выражается и в отношении к тем правилам поведения, с которыми ребёнку придётся сталкиваться: быть честным, справедливым, уважать старших, ценить труд других, не обижать слабых, уметь прийти на помощь другому. Правовое воспитание начинает осуществляться с самого рождения ребёнка, однако в правовые отношения он вступает гораздо позже, а именно в подростковом возрасте.

По мнению М. А. Галагузовой, подростковый возраст является самым трудным и сложным из всех возрастов. Исследовательница выделила характерные особенности подросткового возраста: эмоциональная незрелость, недостаточно развитое умение контролировать собственное поведение, соразмерять желания и возможности в удовлетворении своих потребностей, повышенная внушаемость, желание самоутвердиться и стать взрослым. Подросток – это ещё недостаточно зрелый и социально возмужалый человек; это личность, находящаяся на особой стадии формирования её важнейших черт и качеств; это лицо, вступившее в период правовой ответственности за свои действия и поступки. Подростков, чьё поведение отклоняется от принятых в обществе правил и норм поведения, называют трудновоспитуемыми. Трудновоспитуемость подростка, несоблюдение норм и правил, установленных в обществе, рассматривается в науке через явление, называемое девиацией (отклонением). Отсюда и отклоняющееся поведение, которое может быть охарактеризовано как взаимодействие ребёнка с микросоциумом, нарушающее его развитие и социализацию вследствие отсутствия адекватного учёта средой особенностей его индивидуальности и проявляющееся в поведенческом противодействии установленным нравственным и правовым общественным нормам.

В связи с этим важно организовать правовое обучение несовершеннолетних, что будет способствовать формированию устойчивых навыков в области правой действительности, которые позволят иметь не только теоретические представления об определённых юридических нормах жизни, законах страны, но и применять эти знания на практике. Формирование правовой компетентности относится к первичной стадии профилактики асоциального поведения среди несовершеннолетних, т. к. создаёт условия для того, чтобы ребёнок смог сделать правильный выбор во взаимодействии с действительностью и предполагает максимальное недопущение ситуаций вступления в конфликт с законом.

 

Долуда А.

УІПА

ДО ПИТАННЯ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ-ТЕХНОЛОГІВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ У ВНЗ

Уже протягом понад двадцяти років незалежності українські освітяни активно шукають моделі освіти, яка б відповідала реаліям ХХІ ст. Конкурентоспроможність молодого фахівця харчової галузі значною мірою залежить від ступеня оволодіння ним сучасними знаннями з гуманітарних, соціально-економічних, природничо-наукових і професійно-практичних дисциплін, уміннями мислити й діяти в системі ринкової економіки. Сьогодні кожне підприємство харчової галузі зацікавлене у фахівцях, які мають певний досвід роботи в системі, здатні якісно виконувати свої обов’язки відразу після закінчення навчання у ВНЗ. Випускник повинен мати не тільки високу кваліфікацію, а й систему знань, яка полегшує пошук і самостійне засвоєння нових знань, навіть таких, які знаходяться за межами його особистого досвіду.

Харчова промисловість України стрімко розвивається, виробничі потужності збільшуються, з’являються нові робочі місця. За даними Федерації роботодавців України, першу десятку найдефіцитніших професій для підприємств України очолюють інженери-технологи харчової галузі. Одним з основних напрямків розв’язання цієї проблеми є забезпечення конкурентоспроможності молодого фахівця після закінчення навчання у ВНЗ, особливо на початкових стадіях його фахової діяльності. Тому мета дослідження – визначення суперечностей між змістом і структурою професійної підготовки майбутніх інженерів-технологів харчової галузі та вимогами галузі до таких фахівців.

Ми проаналізували галузеві стандарти вищої освіти, нормативні документи підготовки фахівців харчової промисловості (ОКХ, ОПП, навчальні плани), навчально-методичне забезпечення дисциплін, а також ознайомилися зі світовим досвідом із відповідної тематики. Привертає увагу зміст і методика викладання дисципліни «Проектування підприємств з основами САПР», вивчення якої дає змогу студентові-технологу оволодіти теоретичними і практичними основами проектування харчових підприємств, що є невід’ємним складником формування професійних компетенцій фахівця спеціальності 6.01010420 «Професійна освіта. Харчові технології».

Проведений аналіз указаної документації дав змогу виявити і сформулювати такі суперечності між рівнем підготовки майбутнього інженера-технолога у ВНЗ та вимогами харчової галузі до молодого фахівця: 1) невідповідність між теоретичним змістом навчального матеріалу та предметно-практичним характером діяльності майбутнього спеціаліста; 2) суперечність між швидким розвитком харчової індустрії та повільною реалізацією сучасних тенденцій розвитку галузі у вищій школі; 3) суперечність між індивідуальним характером засвоєння навчального матеріалу й колективним характером діяльності різних спеціалістів у процесі вирішення спільного завдання в реальній ситуації; 4) суперечність між недостатнім рівнем володіння випускником науковим методом отримання знань і здатністю індуктивного та дедуктивного мислення фахівця під час виконання посадових обов’язків.

Отже, актуальними є більш детальний аналіз особливостей підготовки фахівців зі спеціальності 6.01010420 «Професійна освіта. Харчові технології», з’ясування стану виявлених проблем і запропонування шляхів їх розв’язання.

 

Дубяга А.

НТУ «ХПІ»

«КРИЗА РОЗЧАРУВАННЯ» ОСОБИСТОСТІ
НА СТАДІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

У наш час розгляд проблеми професійної освіти є дуже актуальним, тому що під час такої підготовки можуть виникати кризи, неуспішне подолання яких відбивається на всьому процесі становлення й розвитку особистості як професіонала. Тому вважаємо, що розгляд проблеми «кризи розчарування» у студентів є нині досить актуальним. Мета нашого дослідження –виявити тенденції формування «кризи розчарування» у студентів ВНЗ.

З’ясовано, що на стадії професійної освіти студенти розчаровуються в отримуваній професії, у них виникає незадоволеність деякими навчальними предметами, з’являються сумніви в правильності обраної професії, зникає інтерес до навчання, тобто відбувається криза, що виразно виявляється здебільшого в перший та останній роки навчання у вищій школі.

У сучасній науковій літературі визначено декілька видів «розчарувань», які мають назву «захист – розчарування» і пояснюються тим, що молоді фахівці відчайдушно чинять опір перспективі змінити їхній уже усталений погляд на навколишній світ, на свою професію і – головне – на самого себе, на своє місце в цьому світі та в обраній професії. Кращим засобом захисту від такої перспективи є розчарування не в самому собі, а в навколишньому світі, включаючи й розчарування у своїй професії, й у своєму навчальному закладі. Так, умовно виділяють приблизно такі варіанти «захистів – розчарувань»: розчарування в колись улюблених викладачах, розчарування в деяких дисциплінах або в усій спеціальності відразу, розчарування в навчальному закладі, розчарування в перспективах подальшої роботи. Але все-таки серйозним «розчаруванням» називають саме розчарування в самому собі, невпевненість студента в тому, що він правильно обрав професію, що з нього вийде справжній професіонал.

Також потрібно зазначити, що вирішальне значення у виникненні криз на перших стадіях професійного становлення мають об’єктивні чинники: змінення провідної діяльності, кардинальні зміни соціальної ситуації. На подальших стадіях велику роль відіграють суб’єктивні причини: перебудова професійної свідомості, зростання рівня самооцінки, вияв потреби в самоствердженні, тобто особистість сама стає ініціатором криз професійного розвитку.

Отже, указана тема сьогодні досить актуальна, і є сенс у проведенні експериментального дослідження, присвяченого вивченню динаміки формування «криз розчарування» у студентів.

 

Зелёнко В.

УО «МГУ им. А. А. Кулешова»

ПЕДАГОГИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА РОДИТЕЛЕЙ: ТЕОРЕТИЧЕСКИЙ АСПЕКТ

Данные археологии, этнографии, фольклористики свидетельствуют о том, что вместе с обществом на протяжении всех периодов его развития функцию воспитания постоянно осуществляла семья как первичная минимальная общественная ячейка, основанная на браке, кровнородственных отношениях людей, на общности быта, взаимной моральной ответственности и социальной необходимости в физическом и духовном воспитании человека.

В современном мире семья – это не только ячейка общества, но и социальный институт, в рамках которого осуществляются все основные функции, необходимые для нормального существования человека. Среди них важнейшими функциями являются хозяйственно-бытовая, репродуктивная, функция психоэмоциональной разгрузки, интеллектуального развития. Особую значимость имеет воспитательная функция, поскольку от качества её реализации зависит достойное продолжение рода, формирующее влияние на состояние общества в целом. Степень и благотворность воздействия семьи на ребёнка определяется её педагогической культурой и воспитательным потенциалом.

Педагогическую культуру родителей определяем как педагогическую подготовленность и зрелость их как воспитателей, которые дают реальные положительные результаты в процессе семейного и общественного воспитания детей. Такая культура родителей является составной частью их общей культуры, в которой заложен опыт воспитания детей в семье, приобретённый разными категориями родителей непосредственно в своей и других странах или взятый из народной семейной педагогики. На современном этапе развития общества проблема воспитательного потенциала семьи обусловлена ее нестабильностью. Объективные изменения, происходящие в семейном социуме (трудности во взаимоотношениях между родителями и детьми, отсутствие между ними эмоционального контакта, незнание детских потребностей), приводят к отрицательным последствиям в развитии личности ребёнка. Деструктивное влияние семьи на личностное формирование детей может проявляться в возникновении у них социально не одобряемых форм поведения (непослушание, недисциплинированность и т. п.), в определённой деформации в личностной сфере несовершеннолетних (равнодушие, отсутствие самокритичности, жестокость и др.).

По мнению В. М. Целуйко, верный путь воспитания детей в семье – предупреждение педагогических ошибок родителей, ведь именно ошибки родителей зачастую могут привести к серьёзным и непоправимым последствиям, которые в дальнейшем окажут влияние на развитие ребенка, его становление как личности, жизнь в целом. Важно организовать процесс воспитания так, чтобы ребёнок был способен усвоить нормы, правила и ценности общества, в котором он растёт и развивается. Сами родители должны выступать образцом поведения и примером для ребенка. Немаловажным является и наличие благоприятных педагогических условий: ответственность родителей за воспитание и будущую жизнь детей, хорошая организация семейного быта, ведение домашнего хозяйства с активным включением ребенка в трудовую деятельность, педагогически целесообразный выбор мер воздействия, отношение к ребенку как к личности.

Итак, основную ответственность за воспитание ребенка несут родители, а другие социальные институты призваны помочь, поддержать, направить, дополнить воспитательную деятельность родителей. Некоторые учёные считают, что «нет проблемы детей, а существует проблема родителей»: чтобы успешно осуществить свое назначение – воспитать детей, родители нуждаются в знаниях и умениях.

 

Іванова М.

НТУ «ХПІ»

НАВИЧКИ ЕФЕКТИВНОГО ЛІДЕРСТВА

За сучасних умов розбудови й оновлення всіх сфер суспільного життя в Україні особливо актуальною стає проблема лідерства, адже суспільство потребує лідерів, які здатні об’єднати навколо себе людей для досягнення поставленої мети і створити сприятливі умови для подальшого його розвитку.

Лідер – особистість, за якою інші члени групи визнають право брати на себе найбільш відповідальні рішення, що зачіпають їхні інтереси і визначають напрямок і характер діяльності всієї групи. Лідер має володіти певними навичками, засвоєння яких допоможе досконало опанувати всі ключові аспекти лідерства. Спектр навичок, якими повинні володіти лідери (за Дж. П. Кенджемі):