Луганськ 2011

«08» апреля 2012 г. г. Орел

 

Дело №2-117/2011

 

Железнодорожный районный суд г.Орла

 

Решением от «07» мрат 2011г. по иску Добчинского В.П. и Петровой В.П. к ОАО МПК «Спецавтобаза» о возмещении убытков и компенсации морального вреда, причиненных в результате ДТП суд решил:

Иск Добчинского В.П. и Петровой В.П. к ОАО МПК «Спецавтобаза» о возмещении убытков и компенсации морального вреда, причиненных в результате ДТП удовлетворить частично.

Взыскать с ОАО МПК «Сецавтобаза» в пользу Добчинского В.П. 53490 рублей в счет возмещения стоимости восстановительного ремонта автомобиля, 3500 рублей в счет компенсации затрат по оказанию услуг независимого оценщика, 3000 рублей в качестве возмещения затрат по оказанию юридической помощи, 1804, 7 рублей в качестве возмещения затрат по оплате государственной пошлины.

Взыскать с ОАО МПК «Спецавтобаза» в пользу Петровой В.П. 2500 рублей в качестве возмещения оплаты за медицинские услуги, 15000 рублей в качестве компенсации морального вреда, 400 рублей в качестве возмещения расходов по оплате государственной пошлины.

 

Решение вступило в законную силу «07» апреля 2011 г.

Взыскатель: Добчинский Владимир Петрович, проживающий по адресу: 302001,г. Орел, ул. Комсомольская, д.352, кв.17

Взыскатель: Петренка Валентина Павловна, проживающая по адресу: 302028, г. Орел, ул. Полесская, д.24, кв. 49

Должник: ОАО МКП «Сецавтобаза»,

Место нахождения: г. Орел, Новосильское шоссе.ю д18

Срок предъявления исполнительного листа к исполнению 3 (три) года

 

Судья ________________________

(подпись и Ф.И.О.)

 

 

Серия ПС № 001022518

 

 

Луганськ 2011

УДК 811.161.2’76.6:33 (075.8)

Б 90

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

(лист № 1/11-11346 від 14. 12. 2010 р.)

Рецензенти:

К.Д. Глуховцева, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української філології та загального мовознавства ЛНУ імені Тараса Шевченка;

О.М. Рудіна, кандидат педагогічних наук, доцент, проректор з науково-методичної роботи Луганського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти;

Л.О. Базиль, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української мови та літератури Глухівського національного педагогічного університету імені О. Довженка.

 

Бузько І.Р.

Б 90 Українська мова в професійному мовленні економіста (науковий стиль): навчальний посібник / І.Р. Бузько, Г.П. Бондаренко, Л.О. Кутенко. – Луганськ: вид-во СНУ ім. В. Даля, 2011. – 248 с.

 

ISBN 978-966-590-888-3

 

Призначення посібника – ознайомити студентів нефілологічних спеціальностей, насамперед економістів, з особливостями наукового стилю, виробити навички написання тез, конспектів, рецензій, анотацій, рефератів, укладання бібліографічних описів; активізувати й поглибити знання термінів економічного фаху, особливостей їх перекладу, правопису й слововживання.

Матеріал представлено таким чином, щоб студенти мали можливість повторити теоретичні відомості й закріпити знання під час аудиторної й самостійної роботи.

Для студентів економічного профілю освіти вищих навчальних закладів різного рівня акредитації, фахівців банківської, фінансової, економічної галузей, викладачів.

 

УДК 811.161.2’76.6:33 (075.8)

ISBN 978-966-590-888-3

© Бузько І.Р., Бондаренко Г.П., Кутенко Л.О., 2011

© Східноукраїнський національний
університет імені Володимира Даля, 2011

 

ПЕРЕДМОВА

Новий підхід до викладання курсу „Українська мова (за професійним спрямуванням)” полягає у зміні акцентів з офіційно-ділового на науковий стиль. Науковий стиль заслуговує особливої уваги, оскільки студенти, навіть володіючи певними мовними навичками, неспроможні стилістично грамотно скласти власний науковий текст (оригінальний і вторинний). З огляду на це формування компетентностей науково-професійного мовлення нефілологів, зокрема економістів, потребує вдосконалення їхніх знань про особливості мови наукової літератури, структуру наукового твору, вміння анотування й реферування наукової літератури, а також підготовки до написання власного наукового тексту: конспекту, реферату, статті, курсової, бакалаврської та магістерської роботи.

Пропонований посібник зорієнтований на формування знань про специфіку усної та писемної форм реалізації наукового стилю української мови з урахуванням фахової спрямованості майбутніх економістів.

Зміст видання відповідає вимогам програми курсу „Українська мова (за професійним спрямуванням)”, рекомендованої Міністерством освіти і науки України, наказ № 341 від 17.04.2009 р.

Виклад теоретичного матеріалу про мовні особливості наукового стилю, усні й писемні жанри наукової літератури, специфіку економічної термінології логічно поєднується з відпрацюванням практичних умінь, пов’язаних із засвоєнням особливостей слововживання економічних термінів, їх правопису й словозміни.

Система завдань до кожної із тем є поліфункціональною: надає широких можливостей для комплексної реалізації навчальної, тренувальної, коригувальної, діагностувальної й контролювальної функцій. Особливої уваги заслуговують вправи на засвоєння економічної термінології, вправи на переклад і редагування текстів, відпрацювання практичних умінь написання анотацій, рецензій, тез, статей та ін. Оптимальна кількість завдань дасть змогу викладачеві організувати ефективну роботу студентів як під час практичного заняття, так і в процесі самостійної роботи з вивчення дисципліни „Українська мова (за професійним спрямуванням)”. Дидактичний матеріал представлено текстами власне наукового й науково-навчального підстилів, а також термінологічними одиницями зі сфери економіки.

Подані після кожного розділу тестові завдання для контролю й самоконтролю розраховані на стимулювання якісного й свідомого засвоєння навчального матеріалу.

Призначення російсько-українського словника-мінімуму економічних термінів – забезпечувати покращення фахової термінологічної компетенції студентів-економістів, полегшувати виконання практичних завдань.

У додатках подано орфографічний і граматичний матеріал, мета якого забезпечити досконале оволодіння нормами сучасної української літературної мови на лексико-граматичному матеріалі економічного фаху.

Посібник ″Українська мова в професійному мовленні економіста (науковий стиль)″ має важливе практичне значення, його застосування у процесі мовної підготовки студентів економічного напряму освіти сприятиме: підвищенню рівня їхньої загальномовної підготовки, фахової термінологічної компетенції й грамотності, практичному оволодінню основами наукового стилю, що забезпечить професійне спілкування економістів на належному рівні.

Видання може бути використане викладачами, студентами вищих навчальних закладів, економічних ліцей, гімназій – усіма, хто цікавиться особливостями української наукової мови, прагне підвищити рівень культури професійного спілкування.

Наука чужою мовою

не пускає в людині глибокого коріння.

І. Огієнко

Розділ 1

ПОНЯТТЯ ПРО НАУКОВИЙ СТИЛЬ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

§ 1. Сфера використання, функції, підстилі,
жанри наукового стилю

План

1. Поняття стилю сучасної української літературної мови. Класифікація функціональних стилів.

2. Становлення й розвиток наукового стилю сучасної української літературної мови.

3. Сфера використання наукового стилю, його функції, підстилі, жанри.

 

Ключові слова: стиль,мовний стиль,науковий стиль, підстиль, власне науковий підстиль, науково-популярний підстиль, науково-навчальний підстиль, галузева термінологія, сфера вживання наукового стилю, функції наукового стилю, жанр, жанри наукового стилю.

1. Поняття стилю сучасної української літературної мови. Класифікація функціональних стилів

Користуючись мовою в своєму повсякденному житті, люди залежно від потреби вдаються до різних мовних засобів. Добір і комбінування найпридатніших саме для цієї мовленнєвої ситуації слів, словосполучень, граматичних форм тощо відбувається відповідно до змісту й мети висловлювання. Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією мови.

Слово "стиль" — багатозначне, воно походить від латинського stylus — "паличка для письма" – письмове знаряддя, яке використовувалося в часи античного Риму й середньовіччя. У літературі й взагалі в мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження.

Мовний стиль – це різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматики, фонетики). Стиль визначається як функціональний різновид мови, оскільки під час спілкування він виконує певні функції.

Кожний стиль характеризується за такими параметрами:

· сфера поширення (коло мовців);

· призначення;

· система мовних засобів;

· жанри реалізації;

· підстилі

На підставі зазначених ознак у сучасній українській літературній мові традиційно виділяють п’ять функціональних стилів:

1 ) науковий, мета якого повідомлення про результати наукових досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез тощо; сфера поширення – наука, техніка, освіта.

2) офіційно-діловий, призначення якого регулювання офіційно-ділових стосунків – у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах; сфера поширення – офіційно-ділові стосунки, законодавство, адміністративно-правова діяльність.

3) публіцистичний, призначення якого обговорення, відстоювання й пропаганда суспільно-політичних ідей, активний вплив на слухача, спонукання його до діяльності; сфера поширення – громадсько-політичне життя, ЗМІ (газети, журнали, радіо, телебачення).

4) художній, призначення якого вплив на думки й почуття людей за допомогою художніх образів, формування ідейних переконань, моральних якостей, естетичних смаків; сфера поширення – художня література, різні види словесного мистецтва.

5) розмовний, призначення якого обмін інформацією, враженнями, думками, невимушене спілкування на побутовому рівні, сфера поширення – побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими.

Крім зазначених стилів, виділяють релігійний або конфесійний – стиль проповідей, богослужебних книг, відправ; епістолярний (стиль листування) та ораторський (стиль публічних промов). Проте диференційні ознаки цих стилів перекриваються ознаками інших стилів, зокрема офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного[1]

2. Становлення і розвиток наукового стилю сучасної української літературної мови

Науковий стиль сучасної української мови (мова науки) почав формуватися ще в давній книжній українській мові за зразками і під впливом грецької і латинської мов (латина на той час була мовою наук усієї Європи). Частково науковий стиль формувався з власне українських мовних засобів. Хоч «наука» Київської Русі, за винятком богослов'я, була популяризаторською, все ж вона мала істотне значення для становлення наукового стилю української мови. Визначними творами наукової літератури того часу були історичні переклади, зокрема переклад світової історії Іоана Малали (VI ст.), що являв собою історію Давньої Греції, Риму та Візантії. Крім історичних творів, у X—XI ст. були поширені й природничі. Це насамперед «Шестодневи» — виклад природознавства у формі коментаря до історії шести днів творення світу. Також вони містили короткий виклад світської «науки» й полеміку щодо неї, філософське вчення про елементи, про рух небесних світил, про тварин та рослин.

У XVI – XVII ст. наукові книги — монографії, трактати, лексикони, прогностики, послання, бесіди — готувалися й видавалися українськими вченими в Острозькій академії, Львівському братстві («Адельфотес»), Києво-Могилянській академії, Києво-Печерській лаврі та в інших навчальних закладах, братствах, монастирях України. У Києво-Могилянській академії, наприклад, було розроблено теорію онтології терміна, виділено властивості наукових номінацій.

Відсутність українських наукових установ та вищих навчальних закладів в Україні у часи бездержавності, постійні заборони урядів різних держав викладати українською мовою і друкувати книги негативно позначилися на розвитку наукового стилю. Тільки в середині XIX ст. почав формуватися науковий стиль нової української мови у своєму науково-популярному різновиді. Сподвижниками загальнонаціональної наукової мови в Україні були Пантелеймон Куліш (1819-1897 рр.), Микола Костомаров (1817-1885 рр.), Михайло Драгоманов (1841-1895 рр.), Іван Франко (1856-1916 рр.), Іван Верхратський (1846-1919 рр.), Володимир Антонович (1834-1908 рр.), Іван Огієнко (1882-1972 рр.), Михайло Грушевський (1866-1934 рр.), Агатангел Кримський (1871-1942 рр.), Борис Грінченко (186-1910 рр.) та ін. Ці вчені вважали, що створення наукової української мови є цілком закономірним і неминучим процесом у розвитку літературної мови.

Перша серйозна спроба поставити питання про науковий стиль української мови в теоретичному плані належить П. Житецькому (1836-1911 рр.). Він накреслив перспективу його розвитку, брав активну участь у виробленні норм українського правопису, написав глибокі наукові дослідження з історії української мови, літератури, фольклору. Проте умов для практичної реалізації цього не було ще тривалий час.

Першою українською науковою установою вважають Літературне товариство імені Тараса Шевченка, яке почало працювати 1873 р. у Львові й було зорієнтоване на розвиток української науки, освіти, культури. У 1892 р. з ініціативи І. Франка воно реорганізувалося в Наукове товариство імені Тараса Шевченка й мало історико-філософську, філологічну, математико-природничу секції. Тоді ж було засновано видання «Записки Наукового товариства імені Тараса Шевченка», в якому публікувалися матеріали з історії, фольклористики, етнографії, мовознавства, літературознавства. З 1907 р. почало діяти «Українське наукове товариство» у Києві. Ці товариства видавали українською мовою наукові записки, збірники, матеріали; періодичні видання (часописи, вісники), монографічні праці й підручники з історії, літератури, економіки, права, філософії, біології, медицини, геології, фізики, математики, хімії, техніки. У 1939 р. діяльність Товариства імені Тараса Шевченка в Україні припинилася, але продовжилася за кордоном (Париж, Сідней, Нью-Йорк, Торонто), де воно пропрацювало 50 років XX століття. У 1988 р. Наукове товариство імені Тараса Шевченка повернулося до Львова.

Однією з проблем Наукового товариства імені Тараса Шевченка було формування української наукової термінології. Завдяки його роботі вже наприкінці XIX ст. існували загальнонаукова, гуманітарна й фахова термінології, що відображали рівень науки на той час: аналіз, синтез, абстракція, аргументація, аспект, генеза, абсолютизм, методологія, об'єктивний, полеміка, діагностика, симетричний та ін.

У 1918 р. при київському Науковому товаристві було створено Термінологічну комісію, покликану виробити термінологію природничих наук. Важливою подією у розвитку термінознавства (було створення в 1919 р. Орфографічно-Термінологічної (Правописно-Термінологічної) комісії при Українській академії наук. Комісія мала природничу, технічну, правничу, орфографічну секції.

У 1921 р. при Академії наук було створено Інститут української наукової мови, основним завдання якого було вироблення спеціальної термінології з різних галузей знання і впровадження української мови в усі сфери суспільного життя. Однак тоталітарний режим, що існував в СРСР, уже наприкінці 20-х років XX ст. жорстоко обірвав ці починання. Термінологічні комісії інституту намагалися інтенсивно працювати, але запиту на українську термінологію не було, бо українська мова витіснялася російською з управління, науки, виробництва, освіти.

Питання термінології висвітлювалися і на сторінках науково-популярного журналу «Рідна мова» (заснований у 1933 р.), головним редактором і видавцем якого був Іван Огієнко. Статті часопису присвячувалися питанням юридичної, шкільної, військової, автомобільної та інших терміносистем. Фахівці аналізували семантику слів-термінів, виділяли з-поміж існуючих ті, які точніше, на їхню думку, передають суть поняття або вже сприйняті народом. Сам І. Огієнко працював над виробленням цілісної системи термінологічної розбудови української літературної мови, орієнтуючись на термінографічну практику Інституту української наукової мови, на теорію терміна, розроблену київськими вченими. Результати його праці були відображені на сторінках часопису. Тобто журнал «Рідна мова» продовжив традиції розвитку української термінології, вироблені українською термінологічною школою кінця XIX — початку XX ст.

Наприкінці XX ст. з утвердженням незалежності України, з прийняттям Закону про мови, яким за українською мовою визнано її статус державної, почався процес оздоровлення науки, наукової термінології, збагачення фахових терміносистем відповідно до рівня сучасного розвитку наук питомо українськими термінами й терміносполученнями. Однак слід пам'ятати, що жодна мова не має своїх чистих терміносистем, без запозичень. Природа наукової мови така, що вона різною мірою, але завжди запозичує у якості термінів слова з інших мов.

 

3. Сфера використання наукового стилю, його функції, підстилі, жанри

Науковий стиль – функціональний різновид літературної мови, що обслуговує різні галузі науки, виробництва, освіти і реалізується у спеціалізованих текстах різних жанрів[2]

Він належить до книжних стилів літературної мови, яким властиві попередня підготовленість висловлювання, ґрунтовна обізнаність з проблемами й темами, монологічність, унормованість мови. Сфера його використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта.

Призначення наукового підстилю – повідомляти, пояснювати, з’ясовувати, обґрунтовувати, роз’яснювати, класифікувати поняття; систематизувати знання; аргументувати докази. Основними функціями є пояснення наукових ідей, повідомлення про результати досліджень, переконання в правильності гіпотез.

Форми вираження наукової думки: найчастіше – письмова (підручник, стаття, тези тощо), рідше – усна (наукова дискусія, доповідь, полеміка).

У межах наукового стилю виділяють такі підстилі: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний. Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний підстиль характеризується своїми особливостями використання мовних засобів.

Власне науковий (академічний) підстиль застосовується для повідомлення про результати наукових досліджень у вузькому колі фахівців, обізнаних з певною проблемою. Реалізується в таких жанрах, як монографія, рецензія, наукова стаття, наукова доповідь, курсова, дипломна, магістерська робота, тези тощо. Основний засіб донесення інформації – ваузькогалузева термінологія.

Науково-популярний — застосовують для дохідливого доступного викладу інформації про наслідки складних наукових досліджень для нефахівців. Реалізується в статтях науково-популярних часописів, книжках, призначених для широкого кола читачів. Мета науково-популярного підстилю – зацікавити читача науковим відкриттям. Через це вузькогалузева термінологія, не зрозуміла широкому загалові читачів, вживається мінімально й обов’язково пояснюється; замість абстрактних формул і положень подається конкретний ілюстративний матеріал, наводяться яскраві приклади із життя, які надають повідомленню образності й емоційності. В основі наукової популяризації лежить засада: про невідоме говорити через відоме, зрозуміле. Цим і пояснюється використання елементів художнього мовлення (епітетів, порівнянь, метафор).

Науково-навчальний – це мова навчання в усіх типах закладів освіти. Реалізується в підручниках, посібниках, лекціях, бесідах, методичних рекомендаціях, навчальних і навчально-методичних посібниках для доступного, логічного викладу наукової інформації. Характеризується простотою викладу, чітким структуруванням викладу матеріалу, спрямованим на активізацію мислення учнів, поступовим, послідовним уведенням термінологічної лексики.

Кожен зі стилів має свої характерні особливості й реалізується у властивих йому жанрах. Жанри – це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення і сферою спілкування, „конкретна форма організації мовного матеріалу функціонального стилю, текстова реалізація моделей і структур, що сформувалися й закріпилися в мовних ситуаціях”[3].

За способом репрезентації розрізняють усні (доповідь, дискусія) й писемні жанри наукової літератури (тези, стаття, рецензія тощо).

За характером виконуваних функцій виділяють власне наукові жанри (доповідь, стаття, монографія, оригінальні тези); науково-інформативні (анотація, тези (вторинні), конспект, реферат); науково-довідкові (словник, довідник, каталог);.

За приналежністю до підстилю розрізняють жанри власне наукового підстилю, жанри науково-навчального підстилю, жанри науково-популярного підстилю

До жанрів власне наукового підстилю належать: монографія, рецензія, відгук, наукова стаття, наукова доповідь, курсова, дипломна, магістерська робота, тези (оригінальні), реферат (науковий).

До жанрів науково-навчального підстилю належать: підручник, посібник, лекція, начальний реферат, тези (вторинні), конспект, словник тощо.

До жанрів науково-популярного стилю належать: нарис, книга, популярна стаття чи лекція.

За ступенем узагальнення розрізняють первинні і вторинні жанри. До первинних, тобто оригінальних творів дослідницького характеру, відносять наукові роботи метою яких є передавання наукових відомостей, отриманих у процесі наукових досліджень (наприклад, монографія чи стаття). До вторинних –– ті, які створюються на основі вже наявних наукових текстів з метою опису їх змісту (реферат, конспект, анотація, рецензія, тези).

За формою жанри наукового мовлення поділяються на великі й малі. До великих жанрів належать дисертації, енциклопедії, монографії, довідники, навчальні посібники, до малих – наукові статті, реферати, анотації, тези, огляди, рецензії.

Отже, в науковому стилі діють суворі стильові норми, порушення яких свідчить про низький рівень мовно-наукової культури автора. Щоб уникнути цього, необхідно дотримуватися всіх основних вимог стилю й конкретного його жанру.

 

Запитання для самоконтролю

 

1. Дайте визначення поняттю функціональний стиль літературної мови. Назвіть п’ять провідних стилів сучасної української літературної мови, їх призначення й сферу використання.

2. Охарактеризуйте процес становлення і розвитку мови української науки.

3. Назвіть, які українські журнали й громадські організації були причетні до розвитку української наукової мови.

4. Назвіть сферу використання наукового стилю, його функції.

5. Назвіть підстилі наукового стилю, їх ознаки.

6. Дайте визначення поняттю „жанр”. Назвіть жанри, у яких реалізуються власне науковий, науково-навчальний і науково-популярний підстилі.

§ 2. Мовні особливості наукового стилю

План

1. Мовні особливості наукового стилю на лексичному рівні. Поняття про термін і термінологію.Номенклатура й професіоналізми їх ознаки, вимоги до вживання.

2. Мовні особливості наукового стилю на морфологічному рівні.

3. Мовні особливості наукового стилю на синтаксичному рівні.

 

Ключові слова: загальновживана лексика, термін, терміносистема, термінологія, загальнонаукова термінологія, галузева термінологія, номенклатура, професіоналізм, „авторське ми”.

 

1. Мовні особливості наукового стилю на лексичному рівні. Поняття про термін і термінологію. Номенклатура й професіоналізми їх ознаки, вимоги до вживання

Лексика наукового стилю складається з трьох шарів: 1) загальновживана (нейтральна), 2) загальнонаукова термінологія (лексика), 3) спеціальна (галузева) термінологія.

Загальновживана лексика використовується в науковому стилі, як правило, лише в прямому значенні, що дає змогу об’єктивно позначити сутність поняття чи явища. Тому, якщо слово багатозначне, в науковому стилі воно вживається лише в одному значенні (рідше двох). Наприклад, дієслово бачити має 4 значення:

1) сприймати органами зору (Я бачу перед собою поле пшениці);

2) усвідомлювати, розуміти (Я бачу, що завдання для тебе надто складне);

3) мати зір (Після операції хворий став бачити);

4) вважати, визнавати когось кимось (Ви бачите в мені ще учня, а я вже самостійний дослідник).

У науковому стилі з наведених значень застосовуються лише два – перше й друге.

Прагнення до узагальнення, абстрагованого характеру викладу виявляється в тому, що в науковому стилі абстрактна лексика переважає над конкретною. Слово в науковому стилі зазвичай називає не конкретний неповторний предмет, а клас однорідних предметів або явищ, тобто виражає не окремий неповторний предмет, а клас однорідних предметів або явищ, тобто загальне наукове поняття.

Другий значний шар наукової мови складає загальнонаукова (термінологія) лексика. Це вже безпосередня частина метамови науки, тобто мови опису наукових об’єктів, явищ і процесів різних галузей науки й техніки. Загальнонаукові терміни виражають категорії й поняття, які застосовуються в усіх галузях наукового знання й називають логіко-філософські категорії, пов’язані з процесом пізнання. Наприклад: система, елемент, структура, функція, модель, парадигма, програма, метод, фактор, аналіз, синтез, операція, питання, задача, явище, процес, ґрунтуватися, результат, аспект, етап, характер, діапазон, факт, актуальність, цінність та ін.

Третій шар лексики наукового стилю складає термінологія. Термінологія – це основа наукового стилю, провідна, найбільш суттєва ознака мови науки. Можна сказати, що термін втілює в собі провідні особливості наукового стилю й гранично точно відповідає завданням наукового спілкування. Термін – це слово або словосполучення, яке точно й однозначно називає предмет, явище чи поняття науки й розкриває його зміст.

Термінологічна лексика також поділяється на загальнонаукову термінологію й вузькоспеціальну або галузеву.

Вузькоспеціальні (галузеві) терміни на відміну від загальнонаукових називають специфічні для кожної галузі знань предмети та явища, поняття й категорії. Кожна галузь науки має свої терміни: медичні, юридичні, філологічні, технічні, математичні, фізичні, економічні тощо. Сукупність термінів певної галузі науки, виробництва становить т е р м і н о л о г і ю галузі. Наприклад, до економічної термінології належать кошторис, позичка, видатки, до технічної – потужність, пружність, міцність, тиск, швидкість тощо.

Конкретний зміст поняття, позначеного терміном, стає зрозумілим лише завдяки дефініції – лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття. Наприклад: дивіденд – частина прибутку акціонерного товариства, яка щорічно (чи з іншою періодичністю) розподіляється між акціонерами відповідно до кількості й виду акцій, що знаходяться в їхньому володінні [4].

Значення термінів зафіксовано в спеціальних словниках, довідниках відповідної галузі знань.

 

Для довідок

Словники економічних термінів

Перекладні:

1. Боярова Л.Г., Корж А.П. Русско-украинский словарь современных банковских, финансово-кредитных и комерческих терминов. – Харьков: Основа, 1997. – 265 с.

2. Воробйова С.А., Молодід Т.К. Російсько український словник соціально-економічної термінології. – К.: Літера ЛТД, 2002. – 120 с.

3. Международная система учета и статистики в банках Украины: Русско-украинский словарь финансово-банковских терминов. – Харьков: Прапор, 1998. – 159 с.

4. Русско-украинский финансово-банковский словарь: Банковское дело, бухгалтерия, финансирование, экономика, страхование. – Харьков: Фортуна-прес, 1997. – 208 с.

Тлумачні:

5. Бухгалтерський словник / За ред. Ф.Ф. Бутинця. – Житомир: Рута, 2001. – 224 с.

6. Довідник бухгалтера: оплата праці, оподаткування доходів громадян, відрахування в соціальні фонди. – К.: Воля, 2003. – 484 с.

7. Завгородній А.Г. та ін. Облік і аудит: Термінологічний словник. – Львів: Центр Європи, 2002. – 671 с.

8. Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 496 с.

9. Словарь-справочник предпринимателя. Рынок: экономика, маркетинг, финансы, законы. – Херсон, 1993. – 250 с.

10. Словник сучасної економіки Макміллана / Пер. з англ. – 4-те вид. / Гол. ред. Девід Пірс. – К.: Навч. книга, 2000. – 856 c.

11. Язык рынка: Словарь / В.Ф. Халипов, А.А. Васильева и др. – М.: Книга, 1992. – 380 с.

 

Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:

а) системність терміна (належність терміна до певної термінологічної системи, зв’язок з іншими термінами певної предметної сфери);

б) наявність дефініції (визначення);

в) однозначність терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;

г) стилістична нейтральність, відсутність експресії, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків;

д) відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми.

За приналежністю до певної частини мови більшість термінів – це іменники (готівка, лишок, неплатоспроможність), зрідка зустрічаються терміни прикметники (заставна, гуртовий, товарно-грошовий) та інші частини мови.

За будовою виділяють однослівні терміни (чек, попит, ринок)та терміни-словосполучення, які можуть складатися з двох, трьох, чотирьох і навіть більше компонентів (видатковий ордер, вільно конвертована валюта, цінний папір, фонд оплати праці підприємства).

За походженням розрізняють власне українські (продаж, собівартість, роздріб) й іншомовні терміни (дебет, вексель, депозит).

Трапляється, що „чуже” слово знаходить синонім у мові, до якої прийшло, тоді утворюються терміни-дублети, наприклад: експорт – вивіз, імпорт – ввіз.

Існують такі вимоги до використання термінів:

1) термін мусить бути стандартним, тобто його потрібно вживати лише в тій формі, яка зафіксована у словнику відповідної галузі;

2) якщо термін є багатозначним, автор документа має будувати текст так, щоб одразу було зрозуміло, яке значення терміна має на увазі автор;

3) укладаючи документ, слід ураховувати адресата й не вводити спеціальних термінів до документів, адресованих широкому загалу нефахівців у певній галузі науки.

Крім термінів, у мові професійного спілкування виділяють номенклатуру й професіоналізми (або професійні просторіччя), які називають конкретні поняття вузької професійної галузі.

Номенклатура („номени”) – це слова, що називають конкретні (одиничні) об’єкти науки й техніки[5].

Як правило, це формули; власні назви в географії; елементи в біології, хімії, медицині; назви рослин і звірів у біології; найменування типів і класів машин, механізмів, нерідко з цифровими й літерними позначеннями, що характеризують номер моделі, розмір деталі тощо. Наприклад: літак ТУ-134, танк Т-34, вимикач М-25.

В економіці до номенклатурних назв відносять: назви професій (підприємець, банкір), грошових одиниць (долар, євро), установ і підприємств, які здійснюють економічну діяльність (банк, біржа)[6].

Номенклатуру й професіоналізми подають у словниках певної галузі.

Професіоналізми (професійні просторіччя) – слова й звороти, які використовуються людьми певної професії і є напівофіційними назвами понять цієї професії. Найчастіше професіоналізми утворюються унаслідок метафоричного перенесення ознак одного предмета на інший на підставі подібності, або як результат скорочення термінологічних словосполучень із додаванням до них емоційно-оцінних суфіксів. Часто професійне просторіччя – це загальнонародні слова, ужиті в специфічному значенні, наприклад, у редакторів: ляп – помилка, висячий – рядок, що не вміщується в сторінку; у водіїв: загоряти – сидіти без діла, бублик – руль, гума – автопокришка тощо.

Значна часина професіоналізмів – неофіційні розмовні замінники термінів. Наприклад (економічні): оборотка (оборотна відомість), платіжка (платіжна відомість), чекушка ( чекова книжка), безнал (безготівковий розрахунок), вал (валовий прибуток) та ін.

Серед економічної професійно-наукової лексики особливу групу становлять запозичені з англійської мови й дослівно перекладені так звані термінологізовані професіоналізми: „жирний кіт”, „левова частка”, „вівця”, „бики” та ін., основна маса яких залишається словами з вузькою сферою професійного вживання (література, призначена для обмеженого кола фахівців, що займаються певною економічною проблемою). На відміну від розмовних професіоналізмів, що є емоційними замінниками термінів, термінологізовані професіоналізми не мають відповідників на рівні термінологічної лексики, вони подаються в галузевих словниках поряд із термінологічними одиницями.

Найчастіше професіоналізми й професійне просторіччя вживаються в усному мовленні людей певної професії. У писемному мовленні професіоналізми практично не вживаються. У практиці ділового спілкування треба бути обережним щодо їх уживання в службовому папері чи науковому тексті. Інакше документ може перетворитися з офіційного на неофіційний або викликати непорозуміння, ускладнити ділові стосунки.

Таким чином, лексика наукового стилю є складним утворенням, яке поєднує декілька лексичних шарів, базовим серед яких є термінологія.

 

2. Мовні особливості наукового стилю на морфологічному рівні

Морфологічні особливості наукового стилю української мови полягають у деякій обмеженості використовуваних граматичних форм і частої повторюваності деяких частин мови. Так, у мові науки переважають іменники (тема, гіпотеза, проблема), прикметники (крива, шиплячі), дієприкметники (зазначений, залежний, описуваний). Уживання цих частин мови складає понад половину слів наукового тексту.

Високий відсоток іменників обумовлений тим, що наука передусім розглядає й пояснює сутність речей, предметів і явищ, які позначаються іменниками. До того ж переважають іменники, що означають неістоти й абстрактні поняття. Багато іменників, які не мають в загальнолітературній мові форм множини, набувають їх у науковому тексті. Це насамперед речовинні (масла, нафти, маршрути, бетони) й абстраговані (вологості, місткості, потужності, щільності).

Порівняно велика кількість дієприкметників і прикметників пояснюється завданнями опису, характеристики аналізованих об’єктів.

Найширше в текстах наукового стилю представлені відносні прикметники, оскільки саме вони на відміну від якісних здатні з граничною точністю виражати необхідні ознаки понять (ринкова економіка, валютна система, банківська система). Під час використання якісних прикметників перевага віддається аналітичним формам в