Використання статистичних даних.

Ю. Г. Мельничук

 

Проблематика

засобів масової комунікації

 

Конспект лекцій у 2-х частинах

 

Частина друга

 

 

Чернівецький

національний

універистет

 

 

ББК 76.120.0я7 + 76.310.0я7 + 76.320.0я7

К 658

УДК 070(07) + 654.19(07)

 

Друкується за ухвалою редакційно-видавничої ради Чернівецького національного університету

імені Юрія Федьковича

 

К 658 Копистинська І. М., Мельничук Ю.Г. Проблема­тика засобів масової комунікації: Конспект лекцій у 2-х ч. – Ч.2. – Чернівці: ЧНУ, 2009. – 96 с.

Видання містить аналіз проблем, висвітлення яких у пресі вивчається в курсі «Проблематика ЗМІ». Друга частина курсу лекцій присвячена екологічній та соціальній проблематиці.

Для студентів спеціальності «Журналістика».

ББК 76.120.0я7 + 76.310.0я7 + 76.320.0я7

 

 

© ЧНУ, 2009

 

Зміст

Екологічна проблематика ЗМК

Тема 1. Роль екологічної журналістики

у суспільстві............................................................. 5

1. Розвиток екологічної журналістики....................................... 6

2. Поняття «екологічна журналістика»..................................... 9

 

Тема 2. Проблеми екології і ЗМІ..................................... 13

1. Тематика екологічного матеріалу........................................ 13

2. Актуальність екологічного матеріалу................................. 16

 

Тема 3. Термінологія і статистика

в екологічних матеріалах............................... 24

1. Використання термінології.................................................. 24

2. Використання статистичних даних...................................... 30

 

Тема 4. Джерела екологічної інформації.................. 33

1. Редакційні і позаредакційні джерела.................................... 33

2. Інтернет-джерела для екологічної проблематики............... 35

3. Способи одержання інформації........................................... 38

4. Кодекс етики екологічного журналіста............................... 47

 

Соціальна проблематика ЗМК

Тема 5. Соціально-побутові теми у ЗМІ.................... 49

1. Поняття соціальної журналістики........................................ 49

2. Теми, актуальні для соціальної журналістики сьогодні..... 50

3. Основні принципи роботи у соціальній журналістиці........ 51

4. Словничок соціальних термінів........................................... 51

 

Тема 6. Проблематика здоров’я.................................... 56

1. Правила для кореспондентів, що займаються питаннями

здоров’я, розроблені Всесвітньою організацією

охорони здоров’я................................................................... 56

2. Статті про інвалідів – мова та етикет.................................. 56

3. Тема ВІЛ/СНІДу в пресі....................................................... 59

 

 

Тема 7. Дитяча проблематика у ЗМІ............................ 77

1. Основні положення Конвенції ООН про права дитини....... 78

2. Рівноправні, але не зовсім:

діти з обмеженими можливостями....................................... 78

3. Ні дискримінації – усі діти рівноправні............................... 80

4. Діти і сім’я............................................................................. 81

5. Дитяча праця......................................................................... 82

6. Здоров’я і благополуччя дітей............................................. 84

7. Повага. Право дітей на індивідуальність............................. 84

8. Діти – підопічні держави...................................................... 86

 

Тема 8. Матеріали про нацменшини.......................... 89

1. Етичні аспекти роботи з матеріалами про нацменшини.... 89

2. Ознаки мови ворожнечі щодо нацменшин.......................... 92

3. Як не розпалити міжетнічного конфлікту........................... 93

 

ЕКОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМАТИКА ЗМК

 

Тема 1. Роль екологічної журналістики у суспільстві

(лекція розроблена за посібником Бєлякова О.О.

«Екологічна проблематика в засобах масової інформації» (К., 2002.))

1. Розвиток екологічної журналістики.

2. Поняття «екологічна журналістика».

 

Навіщо засобам масової інформації екологічна проблематика? Таке питання іноді виникає у читачів. Багато хто упевнений, що їм достатньо проблем політики та економіки. Навіщо ще й еколо­гія? Але і їх хочеться запитати: а навіщо вам ковток повітря чи во­ди? Щоб жити. Жити, а не існувати! Та чи можна назвати жит­тям стан нашого довкілля, особливо у великих містах, де звичайну пит­ну воду купують у супермаркетах, а повітря починають прода­вати на сувеніри? Спочатку як екзотику в Санкт-Петербурзі до 300-річчя міста, а потім, як і воду, щодня на поличках магазинів.

Можливо, років п’ятдесят тому ідея продажу питної води була дещо абсурдна, як зараз незвичним є факт продажу повітря. Але нині це сприймається як норма. Принаймні для людини, яка сте­жить за своїм здоров’ям. «Подбай про себе!» – закликає реклама на кришеч­ках пляшок. Це сьогодні – про воду. А завтра – про повітря?

Проте чому завтра? В Японії вже продають повітря, збага­чене киснем, у вуличних автоматах. Ми купуємо кондиціонери та фільтри, щоб очищати середовище багатоповерхових коробок, які стали помешканням сучасної людини. Людини, що вже забула, коли востаннє зустрічала схід сонця та купалася у ранішній росі. Ви ще переконані, що і сонце, і вода, і повітря залишатимуться для нас завтра? І для наших дітей та їхніх онуків?

Може, екологічна проблематика засобам масової інформації дійсно не потрібна, бо дуже буденна, без сенсацій? Коли не стане повітря чи зникне вся вода – ото буде сенсація! Та чи виживуть ті, хто чекатиме на неї? Давайте ж випередимо цей час.

1. Розвиток екологічної журналістики

Одна з найболючіших проблем сьогодення в Україні й в усьому світі – зростаюче забруднення довкілля. Журналісти були вимушені звернути увагу на цю тематику, адже природа є запо­рукою всього нашого життя.

Тривалий час термін «екологiя» був відомий хіба що фахів­цям. Уперше його використав німецький біолог Ернст Геккель у 1866 р. Дещо символічно, що перша частина слова в перекладi з грецької означає «дiм». «Логос» – наука. Отже, стати мудрими хазяїнами у нашому домі ми можемо лише за умови опанування науки про нього.

Фундаментальну специфіку екології визначено її міждисцип­лінарним статусом. Вона має зв’язки з історією і філософією, із соціологією і математикою, фізикою та хімією, правом і психо­логією, економікою і біологією, етикою та естетикою, демогра­фією і природокористуванням. На думку багатьох дослідників, екологія є природною і гуманітарною наукою. Як природна – во­на не може виключити людину, а як гуманітарна – не може бути відокремлена від природи.

Екологічна рівновага на планеті є передумовою виживання людини. Працівникам засобів масової інформації необхідно усві­домити це в першу чергу, аби потім донести цю істину до кожного. Журналісти мають оволодівати екологічними знаннями й поширювати їх у суспільстві. Саме тому екологічна освіта є однією з передумов їх професіоналізму.

У Порядку Денному на ХХI сторіччя, що його було прийнято на конференції ООН у Ріо-де-Жанейро, підкреслено: «ЮНЕСКО, ЮНЕП та університети повинні постійно доповнювати навчальну програму для майбутніх журналістів з теми охорони природи й розвитку».

Біля джерел природоохоронного руху в усьому світі стоять саме журналісти та письменники. Підтвердження цьому є в різних країнах. Поштовхом для розвитку екологічної політики і журналістики стала діяльність журналістки й письменниці зі Сполучених Штатів Америки Рейчел Карсон. Вона дослідила протягом багатьох років отруєння довкілля хімікатами, особливо пестицидами. Висновки було оприлюднено в книзі «Безмовна весна». Спочатку хімічна індустрія спробувала запобігти впливу цього видання на громадськість, придбавши його примірники.

 

Проте книга вже стала бестселером. Позиція журналістки та письмен­ниці мала величезний вплив на громадськість. Тоді з’явилися і природоохоронні громадські ініціативи.

На думку українського філософа М.І.Хилька, творча інтелі­генція однією з перших почала добиватися широкого визнання естетичної, моральної, духовної і навіть економічної цінності норм екологічної культури. Її представники не тільки аналізува­ли негативні процеси, а й формували соціально-екологічний іде­ал, уявлення про активний і творчий спосіб природокористуван­ня, яке ґрунтується на пізнанні екологічних законів. Ставлячи найвище інтереси справи, вони не тільки мали мужність говори­ти правду в художніх творах, а й поклали її в основу всього сво­го життя. Соціальна активність письменників і журналістів про­буджувала громадську думку проти екологічного варварства в нашому природокористуванні, сприяла розвитку екологічного руху.

Саме люди мистецтва з естетичним (універсальним, еколо­гічно-культурним) ставленням до природи глибоко відчували сус­пільну потребу в оптимізації й соціоприродної взаємодії та всіма доступними засобами сприяли формуванню екологічної культури суспільства: прозою і римою, художніми та документальними кі­нострічками, публіцистичними статтями й усними виступами.

На установчому з’їзді всеукраїнської екологічної асоціації «Зелений світ» наприкінці 1980-х років найбільш вагомим, емо­ційним та проникливим виступом була не одна з промов фахівців-екологів, а саме письменницьке слово Олеся Гончара. Він чутливо й активно відреагував на проблеми екології, спрямувавши свій дар проти руйнівного ставлення до навколишнього середовища. Видатний діяч не змирився з байдужістю, грабіжницькою ко­рисливістю відомств, що обертаються хижацьким винищенням природи, злочинною безгосподарністю, моральним зубожінням людей.

Олесь Гончар у своєму творі «Чим живемо» поставив над­звичайно складні запитання, пошук відповідей на які стане осно­вою творчості й журналістів наступних поколінь. Усі ми маємо пам’ятати засторогу «зірки Полин», яка мабуть не випадково впала саме на українську землю. «І чим викликана була з’ява її - чи недбальством людським, жорстокістю, їхньою невдячністю, порушенням самої рівноваги буття, чи глумлінням над Матір'ю природою, яка завжди була така добра до нас у своїй віч­ній, безмірно терплячій любові? І чому та полинна розгнівана сила вибрала саме нас, що хотіла так страшно сказати ниніш­ньому віку, від чого хотіла всіх нас застерегти? І якою повинна бути література після глобального цього потрясіння, яких мо­ральних висот людині треба сягнути, щоб відкрити нові далечі? Адже за самим своїм світовідчуттям, рівнем пізнання, за розумінням долі роду людського і його істинного покликання ми вже ніколи не будемо такими, якими були до цього тисячі літ.»

Дослідження сучасних соціологів та психологів переконливо свідчать, що однією з причин глобальної екологічної кризи є зростання в другій половині ХХ ст. кризи людського духу. Це насамперед сплеск антисуспільного егоїзму, нігілізму, локаль­них і регіональних збурень у суспільствах. Надзвичайно загроз­ливі й планетарна епідемія аморальності, алкоголізму, наркома­нії та проституції, тотальної легковажності, бездумності й жадо­би швидкої наживи, індивідуальна деградація в різних її проявах, зниження культурного й духовного рівня, ріст корупції, людської некомпетентності та непрофесійності при вирішені питань тощо.

Наступні покоління вже не мають права на аморальні рішення і дії проти довкілля. Аби зрозуміти вагу «останньої хвилини» нашого буття, згадаємо девіз «зелених» про відповідальність перед майбутнім: «Ми не отримали Землю в спадщину від батьків, ми взяли її в борг у наших дітей!»

Програмою дій суспільства ХХІ ст. має стати програма, викладена в документах Міжнародної екологічної конференції в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. Саме журналісти мають акцентувати увагу на таких основних відмінностях старої й нової філософії життя. Її викладено в підручниках з екології, зокрема Г.О. Біляв­ським і Р.С. Фурдуєм. Варто постійно звертатися до цих прин­ципів, аби врахувати їх у матеріалах для мас-медіа.

 

Філософія буття
Стара	Нова
Навколишнє середовище, природні ресурси безмежні, тому вичерпавши потрібне в одному місці, можна пересу­ватися в інше й продовжувати споживати стільки, скільки хочеш (або можеш).	Визнання незаперечного факту обме­женості природних ресурсів. Рецик­лічність, оптимальність і най­ширше використання відновних ресурсів до­поможе запобігти їх виснаженню.
Життя людей можна зробити кращим завдяки постійному нарощуванню наших матері­альних достатків і прибутків.	Життєва цінність - це не проста сума наших загальних банківських ра­хунків.
Вартість будь-якого проекту визначалася сумарною влас­тивістю матеріалів, необ­хідної енергії, праці, тобто на першому плані була еконо­мічна доцільність, вигода.	Вартість проекту - це не просто сума вартості енергії, праці й сировини, це, у першу чергу, екологічні збитки, вартість погіршення людського здо­ров’я й стану екосистем.
Природа має бути перемо­жена.	Ми повинні знати, розуміти природ­ні процеси й співпрацювати з Приро­дою, ураховуючи її закони.
Нові технології допоможуть вирішити всі наші проблеми.	Тільки розумне поєднання нових технологій із зусиллями кожного члена суспільства у вирішенні при­родоохоронних заходів допоможе ви­йти з глобальної екологічної кризи.
Людина стала над природою, відокремилась від неї і по­винна керувати природними процесами.	Ми - невід’ємна частка природи, Всесвіту й мусимо керуватися законами Природи, поважати всі елементи довкілля. Усі інші живі істоти - такі самі рівноправні члени біосфери, як і ми.
Відходи є неприємним, але неминучим продуктом люд­ської діяльності.	Відходів не має бути взагалі. Як і в Природі, де відходи одних організ­мів є ресурсами інших, так і в людській діяльності вони повинні органічно вписуватися в природний кругообіг речовин.

 

Професіоналізм журналістів та їх конкретні справи для охо­рони довкілля є життєво необхідними для поліпшення стану дов­кілля України. Тільки активна участь кожного та справжня любов до природи змінить наш світ на краще.

2. Поняття «екологічна журналістика»

Якщо розглядати словосполучення «екологічна журналісти­ка» в широкому аспекті, то, на думку ряду дослідників еколо­гічною можна вважати будь-яку журналістику. Адже навколиш­нє середовище - складна система, де люди, жива і нежива приро­да знаходяться в різноманітних взаємовідносинах. У результаті глибокого аналізу якої-небудь економічної, соціальної чи іншої проблеми майже неминучим є вихід на екологічну проблема­тику. І навпаки, звернення до якої-небудь екологічної проблеми як до області знань, до події, що пов’язана з впливом на навко­лишнє середовище (наприклад, про аварію на підприємстві), незмінно призведе до інших аспектів цього впливу: економічного, політичного, соціального, медичного, етичного.

Якщо намагатися визначити поняття «екологічна журналіс­тика» більш вузько, то можна сказати, що вона розуміє безупин­не, широке висвітлення екологічних питань як глобального, так і локального значення. Предметом такої журналістики можуть бути не тільки проблеми, але й позитивні заходи, що спрямовані на охорону навколишнього природного середовища.

На думку російської дослідниці Л.М.Землянової, екологічна журналістика – сфера журналістської діяльності, що зосереджу­ється на висвітленні таких глобальних проблем, як запобігання ядерній катастрофі, забрудненню довкілля відходами хімічної промисловості й інших видів шкідливого для життя людства ви­робництва. І наприкінці XX ст., і сьогодні аналітики стверджували й продовжують стверджувати, що марнотратне ставлення до природних ресурсів планети зовсім неприпустиме, бо ставить людство під загрозу його самознищення. Тому екологічна проблематика потребує від мас-медіа великої відповідальності, глибоких знань і пропагування дбайливого й ощадливого використання природних ресурсів. Екологічна журналістика за допомогою мас-медіа повинна доносити до кожної людини ідею необхідності нового ставлення до навколишнього середовища. Тільки спільними зусиллями людство може зупинити загрозу загибелі цивілізації та планети.

Екологічна журналістика є одним з інструментів вирішення екологічних проблем. І це накладає відповідальність на журна­ліста, котрий висвітлює таку тематику. Важливо, аби він сам розібрався в суті проблеми, про яку розповідає іншим. Непро­фесійна робота з фактами, зайве прагнення до сенсаційності в подачі матеріалу можуть не тільки заплутати читача, викликати паніку, але й нададуть привід чиновникам, відповідальним за вирішення екологічних проблем, зайвий раз підкреслити неком­петентність журналістів і громадськості та ігнорувати думку громадян у прийнятті екологічно важливих рішень. З іншого боку, грамотне й коректне висвітлення існуючих проблем може вплинути на їхнє позитивне рішення. Адже найчастіше саме публікації в газетах є поштовхом до дій громадян.

На думку низки російських дослідників (А. Кочиннева, О. Берлова, В. Колесникова), функціями журналіста, що займа­ється висвітленням проблем довкілля, є такі:

· інформаційна: надання аудиторії даних про стан нав­колишнього середовища, інформування про існуючий чи потен­ційний ризик для здоров’я людини й екосистем;

· просвітницька: ознайомлення читачів з основними законами екосистем, із небезпекою і негативними наслідками антропо­генного впливу на довкілля; встановлення взаємозв’язків між окремими явищами, що спричиняють зміну клімату чи виник­нення іншого ризику для здоров’я людей;

· організаційна: «стимулювання» населення до прийняття тих чи інших рішень, до конкретних дій;

· контролююча: інформуючи про діяльність влади, підпри­ємств, котрі забруднюють навколишнє середовище, журналіст до­помагає громадянам реалізувати право на інформацію про стан довкілля і захищати право на існування в безпечному світі.

Висвітлення екологічних проблем – це також і питання демократії. Більшість із них – безпосереднє відображення політики й економіки: наприклад, проблеми збереження і знищення хімічної зброї, промислових і радіаційних забруднень тощо. Це означає, що розкриття цієї теми в мас-медіа тісно пов’язано з політичною й економічною ситуацією в суспільстві. Раніше, ще за СРСР, люди мали завжди мінімальний доступ до інформації про стан навколишнього середовища. Після серії екологічних катастроф, з яких найбільш відома Чорнобильська, після приховання істини владою, населення перестало довіряти офіційним даним. Інформація, отримана журналістами з неофі­ційних джерел, викликала більше довіри. Зрозуміло, що державні й комерційні організації прагнуть відстоювати свої інтереси, і будь-яка влада намагається приховати інформацію, що зображує її в невигідному світлі, однак у зрілому демократичному суспільстві є механізми подолання таких тенденцій. Мас-медіа – один з інструментів побудови демократичного суспільства.

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Що таке екологічна журналістика?

2. Які функції екологічної журналістики ви знаєте?

3. Коли вперше журналістикознавці запропонували термін «еколо­гічна журналістика»?

4. Які екологічні теле- і радіопрограми ви знаєте?

5. Прослухайте радіопрограми «Якість життя» на радіо «Ера» та «Зелена планета» на Українському Радіо. Яка їхня тематика, які проблеми аналізують ведучі?

Рекомендована література до теми:

1. Бєляков О.О. Екологічна проблематика в засобах масової інформації. – К., 2002.

2. Беляков А.А. Экологическая пресса Украины. – К., 1995.

3. Масова комунікація та екологічна політика – К., 2001.

4. Бугрим В.В. Чорнобильська катастрофа у засобах інформації // Чорнобиль і преса: реалії взаємодії: Матеріали Першої Міжнар. науково-практ. конф. «Чорнобиль у засобах інформації», Київ, 15-16 квітня 1991 р. – К., 1992.

5. Фридман М. Шарон и Фридман А. Каннет. Пособие по экологической журналистике. – М., 1998.

6. Адаменко О.М., Періжок Й.І., Пилипчук О.Я. та ін. Основи екології. – Івано-Франківськ, 2000.

Тема 2. Проблеми екології і ЗМІ

(лекція розроблена за посібником Бєлякова О.О.

«Екологічна проблематика в засобах масової інформації» (К., 2002.))

1. Тематика екологічного матеріалу.

2. Актуальність екологічного матеріалу.

1. Тематика екологічного матеріалу

Перед журналістом, який постійно висвітлює екологічні про­блеми, питання «Про що писати?» майже не виникає. Інша річ – молоді журналісти або працівники засобів масової інформації, які тільки-но опановують цю проблематику. Досить часто вони запи­тують себе та колег, яку ж тему обрати.

У першу чергу треба приділити увагу причинам формування екологічної кризи. Також необхідно розглядати екологічні загро­зи, які виникають унаслідок військових дій, техногенних ката­строф, недотримання стандартів тощо. Важливе значення має поєднання екологічної проблематики з медичною. Заслуговують на увагу роботи українських учених, їхні нові розробки.

У сучасних ЗМІ дещо однобічно висвітлюється законотворча робота, діяльність парламентарів. Цікавим стає намагання деяких партій політизувати екологічні проблеми. Тому на це також не­обхідно звернути увагу. (Прочитайте, наприклад, матеріал Вален­тина Смаги «Хто природу охороняє, той її і губить» у газеті «Ве­чірні вісті» за 27 травня 2003 р.).

На місцевому рівні читача можуть зацікавити локальні еколо­гічні негаразди, якість питної води, повітря, стан забрудненості ґрун­тів тощо. Якщо засіб масової інформації має тематичний розділ, кот­рий постійно висвітлює екологічні проблеми, доцільно поєднувати місцеві матеріали з інформацією національного та світового рівня. Зупинимося на деяких темах, про які було згадано, детальніше.

Про це говорять і учені, і люди, які стоять на сторожі наших духовних цінностей. Наприклад, про це, з акцентом на ролі мас-медіа, йдеться в книзі «Трансформація карми» Надії Домашевої-Васильєвої: «Природа задихається від черствості та егоїзму су­часної системи відносин у суспільстві, вона гине від байдужості людей до красоти і гармонії. Уся планета затиснута в лабетах механічної цивілізації та обплутана фальшивими цінностями, які щодня навіюються нам засобами масової інформації, а точніше, нашими власними стереотипами мислення, котрих ми ніяк не можемо позбавитися… на Землі існує лише одна, одна-єдина проблема – відсутність любові. Усе інше виходить із цього».

Отже, чи любимо ми самим себе, своїх дітей та онуків, які теж хочуть жити серед цієї природи?

На жаль, ми постійно зраджуємо наші прийдешні покоління. Почастішали випадки, коли молоді пари не можуть народити ді­тей або народжують їх інвалідами через хвороби, викликані забруд­нен­ням довкілля. Найбільш екстремальні приклади – Чорно­бильська катастрофа та війни. Після трагедії в Чорнобилі радян­ські медики примушували майбутніх матерів у деяких регіонах робити аборти та забороняли протягом певного часу народжувати дітей жінкам, котрі проживали на забруднених радіацією тери­торіях. Але страж­дають не тільки жінки. Багато проблем виникає і в чоловіків, які були в Чорнобилі, або брали участь у військових конфліктах.

Вчені констатують: уроджені дефекти спостерігалися у 60% дітей, які народилися в сім’ях американських військових, що брали участь у війні в Затоці й мали справу з «урановими» снарядами.

Декілька тисяч солдат США і Великобританії, котрі воювали в Іраку 1991 року, страждали частковою втратою пам’яті. У них були виявлені порушення в роботі печінки і нирок, вони потерпали від частих лихоманок, головного болю, низького кров’яного тиску.

А в українському парламенті майже ніхто з депутатів чомусь і не подумав про здоров’я майбутніх дітей молодих військових, відправлених ними до Іраку на війну 2003 р. Негативні наслідки цієї війни виявляться ще не скоро, адже дія їх справлятиме особливо тяжкий вплив на прийдешні покоління.

Ще жахливіші дані наводить «Газета.Ru», яка надрукувала ма­теріал «Війна порушить екологічний баланс» (22 березня 2003 р.). Війна призводить до серйозної екологічної катастрофи не тільки в районі бойових дій, але й у всьому світі. Продукти горіння нафти викликають різке зростання кількості легеневих захворювань. Не­безпечні наслідки загрожують передусім дітям і людям, які страж­дають від астми. На думку завідуючого лабораторією теорії клімату Інституту фізики атмосфери Землі члена-кореспондента Російської академії наук Ігоря Мохова, у разі великих і досить тривалих наф­тових пожеж забруднення атмосфери, крім очевидної екологічної шкоди, веде до появи ефекту ядерної зими.

 

Через підвищену задимленість атмосфери сонячні промені не можуть прогрівати поверхню землі й регіональна температура повітря падає на декілька градусів. Нафта горить особливо складно на нових родовищах, де вона під власним тиском б’є з-під землі фонтаном. Наприклад, один з таких газонафтових факелів, що палав у Казахстані, пожежники не могли згасити протягом двох років. Навіть довелося застосувати підземний вибух, щоб перекрити свердловину. Після війни в Затоці в 1991 р. пожежі в Кувейті американці не могли загасити близько року. Крім пожеж, велику загрозу для здоров’я людини має розлив нафти. Екологи нагадують, що під час війни в 1991 р. нафта покрила більше, ніж 500 кв. км морської поверхні в Перській затоці. Втрата, нанесена морським біоресурсам, була величезною, а акваторія, яка постраждала від забруднень минулих років, досі не відновлена. Крім того, при роз­ливі нафти висока ймовірність її проникнення в питну воду. Це, у свою чергу, може викликати зростання кількості ракових захво­рювань і призвести до народження дітей із фізичними недоліками, оскільки нафта – це канцерогенна речовина.

Удари по хімічних заводах, на думку екологів, можуть викли­кати той самий ефект, що й застосування хімічної зброї. Для здо­ров’я військових і місцевого населення дуже небезпечними, безу­мовно, є бомбардування з використанням снарядів з ураном. Дані, отримані при вивченні наслідків їх застосування під час «Бурі в пустелі», а також у Югославії, дають можливість зробити висновок, що використання цих снарядів призвело до серйозних наслідків.

За даними фахівців з організації «Екозахист», у районах, силь­но забруднених збідненим ураном, у три-чотири рази збільшилася частота передчасних пологів і викиднів, а також лейкемії та інших видів онкологічних захворювань.

Не можна забувати й про людські жертви, які в такій вели­комасштабній військовій операції будуть дуже значні. Демо­графічні та екологічні наслідки першого військового конфлікту в Іраку позначаються й досі. Війна 2003 року значно погіршила цей демографічний стан. Результати екологічної катастрофи завдали шкоди всій планеті.

Існує велика кількість екологічних тем, які можуть стати справжніми сенсаціями. Ще більше тем, на яких можна зробити просто хороший матеріал. Особливої уваги заслуговує міждис­циплінарна тематика, поєднання проблем екології з соціальними питаннями тощо.

Іноді студенти кажуть, що молоді це не цікаво. А ви спро­буйте написати і про молодих людей, і про їхні проблеми в контексті захисту довкілля. Майже кожну з екологічних тем мож­на опрацювати таким чином, що вона буде цікавою для кожного, незалежно від віку.

 

2. Актуальність екологічного матеріалу

Враховуючи стан довкілля в Україні, будь-який з аспектів його збереження може заслуговувати на увагу журналіста та стати цікавим для читача. Але для засобів масової інформації ще важ­ливо мати інформаційний привід. Саме в цьому контексті дореч­ним буде використання актуальних екологічних подій і дат, пов’язаних з ними.

Не слід забувати про так звані сезонні матеріали, що спону­кають читачів до роздумів над проблемами новорічних ялинок, первоцвітів, нересту, агротехнічних робіт, пожежної безпеки в лісі.

Важлива частина роботи екологічного журналіста – повідом­лення про екологічні заходи та різноманітні дати. Зразковим у цьому плані може бути намагання організації «Зелене досьє» інформувати журналістів на сторінках «Екотижня» про такі дні. Звичайно, їх перелік краще формувати кожному журналісту осо­бисто, враховуючи специфіку саме вашого засобу масової інфор­мації. Додаткові дані можна знайти в щорічниках, календарях ООН, місцевих архівах тощо. Ось деякі ідеї:

1 січня – Новий рік.

29 січня –День мобілізації зусиль проти загрози ядерної війни.

2 лютого – Міжнародний день водно-болотних угідь.

19 лютого – Свято дельфінів.

1 березня – Міжнародний день захисту тюленів.

14 березня – День дій проти гребель, на захист річок, води й життя.

15 березня – Всесвітній день споживача.

22 березня – Міжнародний день води.

1 квітня – День зустрічі птахів.

7 квітня – День охорони здоров’я.

17 квітня – День довкілля в Україні.

22 квітня – День Землі.

26 квітня – Роковини Чорнобильської катастрофи.

10 травня – Міжнародний день мігруючих птахів.

12 травня – Свято екологічної освіти.

15 травня – Міжнародний день клімату.

22 травня – Міжнародний день збереження біорізноманіття.

1 червня – Міжнародний день захисту дітей.

5 червня – Всесвітній день охорони довкілля.

8 червня – День океанів.

17 червня – Міжнародний день боротьби зі спустелюванням.

6 серпня – День дій за заборону ядерної зброї.

16 вересня – Міжнародний день захисту озонового шару.

22 вересня – День без машин.

27 вересня – Міжнародний день туризму.

27 вересня – Всесвітній день морів.

28 вересня – Міжнародний день боротьби за заборону МОКС-палива.

1 жовтня – Всесвітній день вегетаріанців.

2 жовтня – Всесвітній день свійських тварин.

4 жовтня – Всесвітній день захисту тварин.

Друга середа жовтня – День захисту від стихійних лих.

16 жовтня – Всесвітній день харчування.

17 жовтня – Міжнародний день боротьби зі злиднями.

31 жовтня – День Чорного моря.

24 листопада – День без покупок.

Третій четвер листопада – Всесвітній день відмови від паління.

3 грудня – День боротьби з пестицидами.

14 грудня – День ліквідатора катастрофи на ЧАЕС.

 

Радимо постійно користуватися цим календарем. Можете навіть скопіювати для вашого засобу масової інформації. Якщо у вас є рубрика на кшталт «День за днем», то це стане суттєвою допомогою у формуванні новин для неї.

Ви побачили деякі незнайомі дати? Або й знайомі, але вагаєте­ся, що ж повідомити про них? Пропонується невеличка підказка.

1 січня – Новий рік. Запропонуйте зустріти його по-новому. Багато екологічних організацій проводять акції «Замість ялинки – зимовий букет!» Давайте зберігати наших красунь разом. Якщо ваша аудиторія переважно сільська, варто згадати про таку гарну можливість, як висадження ялинки у ґрунт і щорічні хороводи біля неї просто неба. Така форма зустрічі новорічних свят буде цікава й мешканцям міст, котрі мають присадибні ділянки або будинок за містом. Знайдіть потрібну аргументацію, якою може бути і радість споглядання зірок, і свіже, морозне повітря, і навіть феєрверк, який навряд чи загрожуватиме кімнаті... Для дітей мож­на навести цитати чи приклади з казок або сучасної літератури. І дорослим, і дітям запам’ятається, наприклад, майже фантастична ідилія зустрічі Нового року дітей-сиріт разом з лісовими твари­нами, цікаво змальована в книзі нащадка відомого поета Воло­димира Лермонтова «Свято назавжди!». Проявіть таку саму фан­тазію і ви, інтригуючи та мотивуючи вашу аудиторію зустріти свято біля справді живої ялинки.

2 лютого – Міжнародний день водно-болотних угідь. Цього дня 1971 р. розпочала відлік Рамсарська конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів. 29 жовтня 1996 р. Верховна Рада України схвалила відповідний закон, стала членом Рамсарської конвенції. Пріоритетами національної політики Ук­раїни у цій сфері є виявлення цінних водно-болотних угідь, охо­рона їх та налагодження екологічно безпечного використання ресурсів. Ще одним пріоритетом, на думку спеціалістів, має стати відновлення природного стану осушених територій, які мають величезне значення в регуляції водообміну.

19 лютого – Свято дельфінів. Міжнародний день захисту морських ссавців по праву може бути перейменований на день захисту дельфінів, адже вони є єдиними представниками мор­ських ссавців, які мешкають у наших солоних водах. Раніше в Чорному морі жив тюлень-чернець, та востаннє його бачили 15 років тому. У Чорному й Азовському морях є три види дельфінів: афаліни, білобочки й азовки, усі з сімейства китоподібних. Вага найбільших – афалін – досягає 300 кг, а «маленькі» азовки не бувають більше 100 кг. Усі три види занесено до Червоної книги України, а також до Міжнародного Червоного списку.

15 березня – Всесвітній день споживача. Розповідайте про «зелене» споживання та запроваджене в Україні маркування екологічної продукції.

22 березня – Міжнародний день води. За висновками екс­пертів ООН, понад 20 % населення Землі (1 млрд. 400 млн. осіб) страждають від нестачі води, придатної для пиття та зрошування посівів. До кінця першої чверті нинішнього століття ця цифра збільшиться ще на 900 тис. Найгострішим дефіцит водних ресур­сів буде у Африці та на Близькому Сході, дещо меншим – в Індії, Китаї, Перу, Великобританії та Польщі. Нестача води в багатьох країнах пов’язана з нераціональним її використанням та забруд­ненням. У червні 1999 р. у Лондоні на ІІІ Конференції міністри екології та охорони здоров’я 35 європейських країн, у тому числі й України, підписали Протокол з проблем води та здоров’я, зобо­в’язавшись оберігати своїх громадян від захворювань, пов’язаних із забрудненням води, захищати водні ресурси, створювати системи усунення небезпечних ситуацій. У березні 2000 р. в Гаазі проходив Всесвітній водний форум. Тоді тисячі людей у 140 країнах проводили різноманітні акції, закликаючи свої уряди до ефективнішого управління водними ресурсами. Результатом стало підписання Декларації з питань безпеки води у ХХІ ст.

1 квітня – День зустрічі птахів. На початку квітня за тради­цією зустрічають птахів. Плануються акції, під час яких будуть проведені конкурси, вікторини, розвішані шпаківні.

17 квітня – День довкілля. Заходи, присвячені йому, спрямо­вані на поліпшення стану навколишнього середовища, озеленення, очищення водних джерел, поширення екологічних знань та ін. «День довкілля» був затверджений Указом Президента від 6 серпня 1998 р.

До цього дня проводять й інші заходи. «Марш парків» – що­річна міжнародна екологічна акція, спрямована на підняття престижу заповідної справи та надання практичної допомоги природоохоронним установам. Основні заходи «Маршу парків» розпочнуться у День довкілля і завершаться в День Землі. Нака­зом Головного управління національних парків і заповідної спра­ви призначено координатора для проведення маршу в Україні. Це – Національна асоціація природоохоронних територій України.

22 квітня – День Землі. День Землі святкують у Києві регу­лярно вже протягом кількох років. Ця традиція вперше виникла в США: 22 квітня 1970 р. в Нью-Йорку студенти, школярі та їхні вчителі організували національний День Землі. Вони запропону­вали зазирнути вглиб екологічних проблем і разом пошукати їх вирішення. З 1990 р. цей день проголошено Міжнародним. День Землі – день міжнародних акцій на захист п