Глава 1.4. Метод теорії управління

Не менш важливим і взаємопов'язаним з питанням визначення предмета державного управління є питання методу адміністративно-управлінської науки. Перш ніж визначити, що таке метод науки управління, необхідно з'ясувати, що таке метод науки взагалі.

¹³ Реформування державного управління в Україні проблеми І перспективи / Наук, кер В.В Цветков -С.88

Метод - це спосіб, підхід, інструмент, яким користується певна наука для дослідження закономірностей, що становлять її предмет. Це набір різноманітних засобів, які використовуються у тій чи іншій науці і дають можливість всебічно пізнати її предмет. Тут під методом теоретичного дослідження розуміється сукупність прийомів досягнення поставленою наукою мети чи вирішення конкретного дослідницького завдання, а під методологією -- вчення про використовувану в певній науці систему методів. Таким чином, теорія управління являє власну систему наукових понять, ідей і методів їх реалізації, що збагачують практичний досвід і відображають закони процесів, тобто процесів управління. Система наукових понять, доповнених методами теоретичних досліджень, тобто їх методологією, утворює теорію управління.

1.4.1. Види методів теорії управління

Якими ж методами користується управлінська наука? В теорії управління вирізняють три групи найважливіших методів дослідження:

1) загальні методи дослідження явищ і процесів управління (іноді їх називають підходами);

2) логічні методи пізнання;

3) емпіричні методи досліджень.

До загальних методів дослідження явищ і процесів управління належать:

- соціологічний підхід відзначається тим, що управління розглядається насамперед як спільна діяльність людей. Сучасний стан державного управління характеризується зростаючим впливом соціального фактору;

- системний підхід розглядає організацію як цілісне явище, всі складові якої взаємопов'язані цілями, функціями, принципами, методами, структурами, процесами, кадрами і матеріально-технічним забезпеченням. Ця єдність взаємодіє з іншими системами, реагує на стимули середовища і завдяки зворотному зв'язкові дістає інформацію про вплив своїх реакцій, але її внутрішні зв'язки міцніші, ніж зв'язки з зовнішніми системами;

- традиційний підхід концентрує свою увагу на цілях адміністрації -сприяти ефективності (досягнення бажаних організаційних цілей) й продуктивності (досягнення цілей без зайвих затрат) та завданнях -раціоналізації та розробки ефективного зв'язку між засобами і цілями;

- комплексний підхід передбачає залучення до дослідження всієї сукупності методів відповідних наук у ході вивчення процесів державного управління, використання в процесі вивчення комплексу різних галузей наукових знань;

- історичний підхід виходить з того, що як управлінські знання, так і інститути управління, постійно удосконалюються, їх стан у кожний історичний період визначається конкретними факторами, притаманними цим періодам. Ось чому для правильної оцінки стану та визначення

напрямків розвитку науки управління необхідно знати історію та фактори, що впливають на її розвиток;

- культурологічний підхід встановлює залежність управлінської поведінки від рівня культурного середовища суспільства;

- біхевіористський підхід сформований під впливом психології і розглядає організацію передусім як соціальну систему, в якій розвиваються стосунки, конфлікти й зв"язки, що їх керівник не завжди спроможний зрозуміти й проконтролювати. На відміну від інших підходів біхевіористський погляд більше зосереджується на людях, їх взаємозв'язках та співпраці. Він наголошує на розвитку інтуїції та розуміння, які спираються на емпіричні дослідження, спонукаючи управлінців та науковців досліджувати нераціональні й раціональні, неформальні й формальні аспекти організаційної поведінки. Біхевіористський підхід ставить своїм завданням пояснити, чому люди поводяться саме так, а не інакше, і чому в результаті саме таким чином функціонують управлінські процеси і системи. Дослідження здійснюються шляхом побудови логічно сконструйованої моделі, з якої дедуктивно одержується правдиве свідчення;

- інституційний підхід зосереджується на структурах державного управління і формально-правових рисах політичної системи. Такий підхід здебільшого нехтує зв"язок між важливими інституційними структурами і змістом державної політики.

Другу групу становлять логічні методи пізнання, їх основу складають теоретичні прийоми - аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання, експеримент, абстрагування, узагальнення і обмеження, сходження від абстрактного до конкретного та ін.

До третьої групи належать методи емпіричних досліджень. Мається на увазі сукупність конкретно-соціологічних прийомів, за допомогою яких нагромаджується і систематизується емпіричний матеріал і дані конкретних соціологічних, економічних, політологічних, правових та історичних досліджень. Сюди входить і аналіз статистичних даних, прямих спостережень, вивчення різноманітних документів, матеріалів опитування населення тощо. Кожен із названих методів (їх груп) застосовують не ізольовано, а в комплексі. Це дає змогу отримати більш повні та всебічні результати досліджень.

Використовуючи охарактеризовану систему наукових понять і методи теоретичних досліджень, управлінська наука виробляє власну методологію і теорію для більш повного та об'єктивного практичного вирішення своїх основних завдань.