Види принципів

У науковій літературі існує велика кількість підходів до групування принципів державного управління. Так, наприклад, Н.Нижник визначає такі групи принципів:

1. Суспільно-політичні, що відображають та розкривають соціальну природу державного управління, його детермінованість і обумовленість суспільством. Систему цих принципів характеризують демократизм, законність, об'єктивність, гласність.

2. Культури управління, що синтезовані через дослідження функціональної та організаційної структур державного управління, до яких відносяться: функціональність; диференціація та фіксування функцій шляхом видання правових норм; сумісність функцій; концентрація функцій; необхідність (стосовно управлінських об'єктів); комбінування функцій; відповідність функцій потребам і запитам управлінських об'єктів.⁴⁹

Г.Атаманчук виділяє принципи об'єктивності, демократизму, правової упорядкованості, законності, федералізму, поділу влади, публічності.5°

Як видно, виділення і характеристика принципів державного управління вимагають глибоких і цілеспрямованих досліджень. Тому запропоновані тут принципи базуються на об'єктивних закономірностях державного управління та отримали практичне застосування як в

Реформування державного управління в Україні: проблеми І перспективи / Наук, кер В.В.Цветков. -С.162-163.

Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций -С. 193-197.

національній, так і зарубіжній управлінській діяльності. Отже, серед загальносистемних принципів можна виділити такі: законність, демократизм, публічність, єдиноначалля і колегіальність, централізація і децентралізація, плановість, науковість, ефективність.

Законність - цей конституційний принцип розглядається сьогодні як основоположний принцип державного управління, який визначає рівень демократичності суспільства. Це означає, що закони, які реалізуються в процесі державного управління, повинні відповідати праву з точки зору загальної та рівної для всіх свободи і справедливості та оберігати громадян від проявів будь-якого свавілля (як фізичних, юридичних осіб, так і держави). Закони та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на основі та у відповідності з положеннями Конституції, відповідати їй і не суперечити в процесі практичного здійснення функцій державного управління. Згідно з змістом цього принципу громадяни повинні мати гарантоване право, відповідно з яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Такі засади передбачають гарантування державою втілення в життя відомого загальноправового принципу "дозволено те, що не заборонено законом" для громадян та загальноправового принципу "можна лише те, що дозволено законом" для органів державної влади. Тобто, право повинне домінувати над владою, зокрема над діяльністю органів державного управління, унеможливлювати свавілля з боку останніх, створювати умови для широкого контролю з боку суб'єктів громадянського суспільства за діяльністю держави в цілому, в тому числі за здійсненням функцій державного управління.

Разом з тим необхідною умовою реалізації принципу верховенства права і закону є повага до права і закону з боку населення, формування у них правосвідомості, адекватної сучасному розвитку правової держави. Реалізація принципу верховенства права і закону є суттєвою передумовою здійснення державного управління на засадах загальнолюдських цінностей, пріоритеті права і національного законодавства, зміцнення правосвідомості та правопорядку.

Демократизм -- утвердження цього принципу стало результатом багатовікової боротьби народів за визнання їх носіями суверенітету і єдиного джерела влади, а відповідно, за гарантування прав і свободи громадян. Принцип демократизму встановлює народовладдя в державному управлінні, адже демократичний характер влади і держави зобов'язує сформувати і відповідну їй демократичну систему управління, яка б базувалася на демократичних засадах її здійснення в інтересах усіх, або переважної більшості громадян, можливості їх максимального залучення до обговорення проектів управлінських рішень, відкритості інформації, гласності обговорення і прийняття рішень, рівного доступу громадян до державної служби. Принцип демократизму передбачає використання для цього таких загальнодемократичних засад та ідей, як

поділ влади, верховенство права та закону, функціонування багатопартійної системи, забезпечення діяльності опозиції, панування загальнонародних інтересів над класовими, загальнолюдських - над національними, публічних - над приватними, утвердження гласності та плюралізму думок тощо.

Публічність - цей принцип демократичної правової держави забезпечує зв'язок державного управління із суспільством, громадянами. Він подібний до принципу, який часто згадується в літературі - принципу гласності і врахування громадської думки. Але публічність за охопленням явищ є поняттям значно ширшим від останнього, яке включає: доступність державного управління для громадян через право вибору відповідних органів і участі в їхній діяльності; прозорість функціонування органів виконавчої влади; громадський контроль за діяльністю органів державного управління; інші види контролю за дотриманням конституційне закріплених інтересів суспільства, прав і свобод громадян.

Єдиноначалля і колегіальність - у сучасних умовах реформування всіх сторін життя українського суспільства великої ваги набуває єдиноначалля і персональна відповідальність за прийняття тих чи інших рішень, за виконання службових завдань, за використання (чи невикористання) 'службових повноважень. Однак підвищення ролі фахових знань і фахівців покладає на відповідних посадових осіб необхідність проведення ґрунтовної підготовки проектів управлінських актів, наукових консультацій і експертиз, нарешті, всебічного обговорення цих проектів на засіданнях колегій, рад чи нарад при відповідних органах виконавчої влади.

Централізація і децентралізація - державне управління повинне бути побудованим на засадах розумного співвідношення концентрації влади і децентралізації, оскільки порушення цього балансу в будь-який бік призводить до негативних наслідків. Переважання централізації породжує безініціативність нижчих ланок системи органів виконавчої влади. Надмірна децентралізація веде до відсутності єдності у формуванні та здійсненні державної політики, єдиних вимог, нормативів і оцінок в її результатах, а отже, створює умови для волюнтаризму і суб'єктивізму для порушення єдності державного управління, його дезорганізації та некерованості.

Плановість полягає у плануванні організації та здійснення державного управління, у створенні планів соціально-економічного розвитку окремих населених пунктів, територій, регіонів, галузей народного господарства, проектуванні та реалізації програм вирішення тих чи інших питань.

Науковість - дотримання цього принципу означає, що вся система Державного управління формується у відповідності з вимогами науки управління. Для того, щоб державне управління отримало наукове

підґрунтя, необхідно дотримуватися двох основних умов: постійне вивчення законів, принципів, методів та інших складових управлінської науки; систематичне удосконалення практики управління на основі останніх досягнень науки, вивчення і узагальнення передового досвіду.

Ефективність. Виходячи із загального розуміння ефективності праці, під ефективністю державного управління слід розуміти результат досягнення поставленої мети за максимально можливої економії суспільної праці.⁵¹ Суть принципу полягає у виборі найбільш ефективного в конкретних умовах управлінського рішення на основі всесгороннього аналізу і вивчення інформації, розгляду багатьох варіантів рішень з метою досягнення певної мети за найменших витрат. Головним критерієм ефективності сучасного державного управління є якнайповніша відповідність управлінської діяльності інтересам суспільства, забезпечення прав і свобод громадян, їх практичної реалізації, здійснення поставлених політичних та соціальних цілей та завдань.

Тепер розглянемо велику групу структурних принципів.

Структурно-цільові принципи державного управління, пов'язані з цілями державного управління, включають у себе такі принципи:

1) узгодження цілей державного управління за головними напрямками між собою, уникнення їх суперечностей;

2) взаємодоповнення цілей, коли одна ціль сприяє іншій та посилює її;

3) підпорядкованість часткових, локальних цілей загальним (стратегічним);

4) послідовность у реалізації цілей, коли результати втілення в життя одних цілей перетворюються в джерело інших цілей;

5) розподіл цілей відповідно до функцій державного управління, що перетворює цілі державного управління в функціональну структуру державного управління.

До структурно-функціонального виду принципів державного управління, пов'язаних із організацією функціональної структури державного управління, можна віднести такі:

1) диференціації та фіксування функцій у формі правових норм шляхом закріплення управлінських функцій у компетенції органів виконавчої влади;

2) сумісності, що передбачає сумісність однорідних управлінських функцій у межах компетенції одного органу, а також сумісності функцій даного органу з функціями інших органів у межах підсистеми або організаційної структури державного управління в цілому;

3) концентрації, тобто надання певному органу таких функцій та відповідних ресурсів, які б забезпечили здійснення цим органом організаційно-регулюючих дій відносно об'єктів управління;

⁵¹ Реформування державного управління в Україні: проблеми І перспективи / Наук кер В В.Цветков - r Ііл

4) комбінування, спрямований на виключення дублювання і паралелізму управлінських функцій, що виходять із різних управлінських суб'єктів організації;

5) відповідності управлінських дій реальним потребам і запитам об'єктів управління.

Серед структурно-організаційних принципів, що відносяться до побудови організаційної структури державного управління, виділяють такі:

1) єдність системи державної влади, яка забезпечує цілісність, узгодженість і дієвість державного управління;

2) територіально-галузевий, що обумовлює залежність організаційних структур від території, галузі народного госполарства, сфери суспільної життєдіяльності;

3) різноманітність організаційних зв'язків, що пронизують систему державного управління вертикальними та горизонтальними організаційними взаємодіями;

4) лінійно-функціональний розкриває об'єм і зміст підпорядкованості і управлінської взаємодії в організаційній структурі державного управління.

І, нарешті, до четвертого структурно-процесуального виду принципів, що здійснюють організацію управлінської діяльності, відносяться такі принципи:

1) відповідності елементів управлінської діяльності (методів, форм і стадій) органів державного уравління їх функціям і організації;

2) конкретизації управлінської діяльності і особистої відповідальності за її результати;

3) стимулювання раціональної і ефективної управлінської діяльності. Такі основні принципи державного управління. За їх посередництвом

втілюються об'єктивні закономірності управління. Вказані принципи виражають вимоги до всіх елементів механізму державного управління, а тому їх комплексне дотримання гарантує упорядкування тієї чи іншої соціально-економічної системи, її цілеспрямоване ефективне функціонування і розвиток. Чим більше оганізація і функціонування компонентів суб'єкта державного управління відповідають вимогам системи принципів, тим соціальне ефективнішими будуть управлінські результати.

Контрольні запитання

1.Що і як вивчає державне управління? 2.Визначіть мету і суть державного управління. 3.Охарактеризуйте роль держави в існуванні суспільства. 4.Що являє собою поняття "державна влада"?

5. Назвіть найхарактерніші особливості поняття "державне управління".

6.Чому державне управління є соціальним явищем?

7.Як співвідносяться між собою суб'єкт і об'єкт управління?

8.Які основні риси державного управління?

9.Які ознаки державного управління ви знаєте?

10.Назвіть особливості і різницю підходів у визначенні предмета державного управління.

11.У чому суть взаємодії державного управління з іншими науками?

12.Охарактеризуйте групи найважливіших методів управлінської науки.

13.У чому різниця між теорією управління та мистецтвом управління?

14.Назвіть категорії державного управління.

15.Розкрийте зміст поняття "принцип державного управління".

16.Що таке підстави систематизації принципів державного управління?

17.Назвіть загальносистемні принципи державного управління.

18.Які є види структурних принципів?

Теми рефератів

1.Державне управління як необхідна умова функціонування суспільного життя.

2.Соціальне управління як організуюча функція суспільства.

З.Роль управлінської науки у проведенні демократичних перетворень в Україні.

4.Значення "спільного інтересу" в утворенні держави.

З.Уряд і соціальні потреби суспільства.

6.Суть і відмінності американського та європейського підходів до визначення предмета державного управління.

Т.Місце інших наукових дисциплін в управлінській науці.

8.Теорія управління і мистецтво управління - складові управлінської науки.

9.Завдання державного управління як науки і навчальної дисципліни у демократичному розвитку сучасної України.

10.Роль принципів державного управління в діяльності органів виконавчої влади України.

Рекомендована література

1.Англійсько-український словник термінів і понять з державного управління / Уклад,- Глен Райт, пер.В.Івашко.- К.: Основи, 1996. - 127 с.

2.Аппарат государственного управления: Интересы и деятельность/ Отв. ред. В.Ф.Сиренко. - К.: Наукова думка, 1993.- 165 с.

З.Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. - М.: Юрид. лит., 1997. - 400 с.

4.Бакуменко В. Державне управління і державно-управлінські рішення: вступ до досліджень // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - № 4. - 1999. - С. 68-79.

5.Гладун 3. Поняття та зміст державного управління: Адміністративно-правовий аналіз / Актуальні проблеми формування органів місцевого самоврядування в Україні. - Ужгород, 1997. - С. 20-37.

б.Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Монографія / За заг. ред. проф. О.Ю.Оболенського. - Хмельницький: Поділля, 1999.-570с.

7.Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. проф. В.Б.Авер'янова. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 432 с.

8.Князев В., Бакуменко В. Від становлення до розвитку (про наукову діяльність Академії на сучасному етапі) // Вісник УАДУ. - 1998. - № 2. - С. 10-15.

9.Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій. - К.: Вентурі, 1996.-208с.

10.Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 736 с.

11.Луговий В., Князев В. Державне управління як галузь професійної діяльності, академічної підготовки, наукових досліджень // Вісник УАДУ. -1997.-№3-4.-С. 9-12.

12.Мартанус Р.В. Социальное управление: Кадры и кадровая политика.- М.: Из-во МГУ, 1986. - 142 с.

13. Менеджмент у державному секторі: матеріали до курсу лекцій. -Ужгород: УДУ, 1997. - 130 с.

14.Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. - К.: НАНУ, Ин-т госуд. и права, 1995. - 208 с.

15.Нижник П., Машков О. Системний підхід в організації державного управління: Навч. посібник / За заг. ред. Н.Р.Нижник. - К.: Вид-во УАДУ, 1998.- 160с.

16.Основи менеджменту для державних службовців / Розр. С.Слава.-Ужгород.: Афенс, 1996. - С.2-19.

17.Основы управления / Под ред. В.П.Радукина.-М.: Высш. шк., 1986. -271с.

18.Основы управления производством / Под ред. Н.А.Сероштана.-Харків: Вища шк., 1987. - 256 с.

19.Основы управления социалистическим производством / Под ред. Г.Л.Таукача.- К.:Вища шк., 1989. - 302 с.

20.Райт Г. Державне управління. - К.: Основи, 1994. - 191 с.

21.Реформування державного управління в Україні: проблеми перспективи / Наук. кер. В.В.Цветков. - К.: Оріяни, 1998. - 364 с.

22.Ру Д., Сульє Д. Управління.- К.: Основи, 1995. - 442 с.