Філософська думка до виникнення великокняжої держави

Джерела філософської думки на наших землях закорінені в сивій давнині: маємо підстави твердити, що вона виникає одночасно з філософськими вченнями в інших країнах (Індії, Китаю, Греції), хоч її зародки проявляються в часи Трипільської цивілізації. Звідси – підстави твердити про тяглість філософування на теренах України навіть незалежно від того, чи визнавати трипільців прямими нащадками українців. Їхні релігійно-мітологічні погляди проявляються у так званих «вічних композиціях мистецьких творів, які пов’язані з антропоморфною пластикою, що засвідчує духовні пошуки, а також знайомить з магічною символікою. У цьому проявляється традиційність світоглядних засад нашої людності від давних часів.

Переконливим доказом рівня філософської думки на давньоукраїнських землях є творчість сина скитського царя Гнура, славетного мисленика Анахарсія (Анахарсиса) Скитського,якийжив у VI столітті до Р.Хр. Згодом елліни визнали його за першого серед «семи мудреців». Наш краянин був знайомий з Фалесом, засновником Мілетської філософської школи, що відома як перша школа в історії античної філософії. На його творчість посилаються визначні античні філософи (Аристотель, Цицерон, Сенека), про нього пишуть Геродот, Діоген Лаертський і Пліній Старший. Через кілька століть після смерті Анахарсія його прославляє давньогрецький драматург Еврипід, а пізніше – римський поет і філософ Тит Лукрецій Кар. Історик Лев Диякон зазначав, що Анахарсій приніс у Скитію звичаї, яких згодом дотримувалася дружина великого князя Святослава Завойовника.

Геродот зазначав, що «серед племен у припонтійських краях ми не можемо назвати жодного, що було б відоме своєю мудрістю, і не знаємо нікого, хто б уславився своїм розумом, крім скитської народності і Анахарсія». Від «батька історії» дізнаємося, що «Анахарсій об’їздив колись більшу частину світу», «набрався багато мудрості», а потім повернувся до рідної країни. Тут він загинув від рідного брата, коли справляв обряди на честь еллінської Матері богів. Відтак про нього забули самі скити.

Більше інформації про Анахарсія (Анахарсиса) подає Діоген Лаертський. Мати мисленика була еллінкою, тому він володів двома мовами. А ще Анахарсій прославився як поет. В Афінах він подружився із мудрим законотворцем Солоном. Проте біограф не дає однозначної відповіді про смерть мисленика. Крім версії, що відома від Геродота, Діоген Лаертський згадує іншу: начебто мисленик загинув на полюванні від стріли брата. Перед смертю він промовив: «Розум оберіг мене в Елладі, а заздрість занапастила мене на батьківщині».

Анахарсій відомий своєю мудрою дотепністю й парадоксальністю. Дослідники вважають, що саме нашому краянинові, а не еллінові Сократу належить афоризм: «Я знаю, що нічого не знаю». Його вплив на тогочасних грецьких філософів і письменників незаперечний. Коли якийсь афінянин дорікнув мисленикові скитським походженням, він відповів з гідністю: «Мені ганьба моя батьківщина, а ти ганьба своєї батьківщини». Він переконував, що ринок – це місце, де обманюють і обкрадають. Йому приписують винахід якоря й гончарного круга.

Легендарному лідійському цареві Крезу філософ писав: «Я приїхав у еллінську землю, щоб засвоїти тутешні норови й звичаї; золота мені не треба, вистарчить мені повернутися до Скитії, ставши ліпшим, ніж був раніше. І ось я їду до Сард, бо знайомство з тобою для мене багато важить».

Після довгого забуття про мисленика згадав Станіслав Оріховський- Роксолан, завваживши, що русь (українська людність) «визнає видатними серед своїх сусідів-скитів лише Токсаріса і давнього Анахарсіса». Слід сказати, що Токсаріс(Токсарід) був другом мисленика.

Нема сумніву, що українці мають підстави вважати, що Анахарсій Скитський належить до творців нашої національної духовної спадщини. Слід зазначити, що мисленик визначив як мету філософування пошуки істини шляхом діалогічного (діалектичного) мислення, - і в тому його пріоритет порівняно з античними філософами Сократом і Аристотелем. Мудрець розрізняв знання і незнання. Його мислення ґрунтується на людино центризмі. Нарешті, Анахарсій виявив суперечність кажучи сучасною мовою між законністю і правопорядком, цебто втіленням правових вимог у суспільному житті.

Грецькі філософи згадують імена інших наших мислеників скитського походження.

Окрім того, філософська думка на наших землях розвивалася у грецьких містах-полісах Причорномор’я, серед готів, а також у проповідях місіонерів різних релігій (християнства, ісламу, юдаїзму). У місті-державі Ольвії осягав таємниці мудрості Біон Бористеніт (ІІІ ст. до Р.Хр.). Його життя мандрівного мудреця нагадує життя Григорія Сковороди. Філософ давав приклад того, як людина має жити без надмірностей. Він повчав, що той, хто «хоче сам звільнитися від нужди і нестатків або іншого звільнити, нехай не женеться за багатством ні для себе, ні для іншого». Ідеал філософа – природне життя, відмова від штучності й багатства, бо воно призводить до жадоби, насильства, перетворює людину в звіра. Причини невдач людини в житті не треба оправдовувати зовнішніми обставинами, а її хибами. У цьому Біон нагадував стоїків, кініків, епікурійців.

Ще одна подібність вчення Біона Бористеніта до концепції «зрідненої праці» Григорія Сковороди. Кожній людині в житті призначена певна роль, що відповідає її здібностям. Якщо вона прагне виконувати іншу роль, тоді стає посміховищем, бо не всі можуть бути героями. Треба діяти відповідно до конкретних умов, а не протидіяти їм.

Як і Анахарсій Скитський, Біон Бористеніт ставить у центр свого філософування людину, її свободу. Проте між ними є певні відмінності. Анахарсій виходить з того, що свободу людині забезпечує розуміння різниці між словом і дійсністю, правилами життя і його змістом, хибним й істинним знанням. На противагу йому Біон пов’язує свободу людини з вимогою «золотої середини» в житті: коли людину не гнітять матеріальні злидні, з одного боку, і жадоба до надмірного багатства, з іншого.

Наприкінці першого століття серед населення Причорномор’я починає утверджуватися християнство, до чого найбільше спричинився Папа Римськийсвятий Климент (1 ст.- поч.ІІ ст.). Його погляди випередили ідеї філософів елліністичного періоду, зокрема стоїків, кініків, епікурійців. Мисленик обґрунтовував християнську ідею спасіння, яка охоплює етичні імперативи, моральні правила доброчинності й процедуру протидії злу, що передбачає насамперед покору й каяття. Наголошуючи на тому, що «душа стає християнською раніше за інтелект», він не протиставляє віри розумові, розглядає їх у взаємозв’язку нескінченного й скінченного, які поєднує Боже Слово.

Треба наголосити на особливостях філософської думки інших народів, які проживали на наших землях. Серед готів, які причетні до етногенези українців, розповсюджувалося християнство в аріанській версії. Аріанство підтримувала Візантія, але на Нікейському соборі у 325 р. воно зазнало поразки, поступившись антиохійській теології, яка використала аргументацію грецької й римської філософії. У Хозарському каганаті, що був розбитий великим князем Святославом Завойовником, розповсюджувалося юдейство. Кочові булгари принесли іслам, але вони не затрималися на наших землях, перейшовши на Балкани. Водночас ще до офіційного прийняття християнства його вчення проповідували західні місіонери. На центральних придніпрянських і північних землях й надалі панувала традиційна мітологія зі своїм тлумаченням «любові до мудрості».

Вже такі факти дають змогу твердити, що ще до виникнення Київської великокняжої держави філософська думка на наших землях відзначалася різноманітністю й багатством, цебто різноголоссям.