Кафедра акушерства и гинекологии

Ідеалом людини у Давній Греції був образ "суспільної людини", що здатна тримати в своїх руках управління державою. Зрозуміло, що мистецтво переконання, володіння Словом було найважливішою рисою цього образу. Провозвісниками такого ідеалу людини виступили в V ст. до н. е. софісти. Не випадково засновником риторики вважається відомий давньогрецький софіст Горгій.

У феномені софістики риторика та філософія досить плідно співіснували. Софісти взагалі виступали як вчителі мудрості, вчителі красномовства. Це була група людей, що заробляли інтелектуальною працею. За досить високу платню вони бралися навчати тих, хто прагнув до громадської або державної діяльності. Однією з найважливіших складових подібної діяльності є вміння публічно виступати, тобто ефективно впливати на розум та почуття громадян за допомогою влучного слова. Для вдалих виступів потрібно було володіти не тільки мистецтвом виголошення промов, але й вмінням обґрунтовувати власні думки, критикувати положення інших ораторів. Окрім того, треба було вміти сперечатися, тобто ставити запитання та давати відповіді.

Для софістів головним було здобути перемогу в суперечці, незважаючи на те, чи виражають їх положення істину. Тому їх можна вважати виразниками індивідуалізму, адже думки співрозмовників для них не мали особливого значення, важливим було ствердити власну перевагу через володіння мистецтвом переконувати. Яскравим свідченням софістичного світорозуміння є думка, сформульована Протагором: "про будь-який предмет можна висловити два судження, протилежних одне одному".

Мається на увазі, що деяка думка людини має стільки ж прав на існування, як і будь-яка інша. Об'єктивної істини немає, тому можна говорити тільки про те, що одна думка є більш переконливою за іншу. Софісти як вчителі мудрості якраз і вбачали своє завдання в тому, щоб навчити цієї переконливості, навчити перетворювати слабку думку на сильну.

Але вже в кінці V ст. стає очевидним той факт, що ідеал "суспільного життя" розпадається на два поняття, які взаємно виключають одне одного: "життя діяльне" і "життя споглядальне". Ідеалом першого був ритор - практик і політик; ідеалом другого - філософ, мислитель.

Як було зазначено вище, засновником риторики вважають Горгія. Однак поряд із ним називають ще й інших вчителів красномовства, зокрема Корака (Коракса) і Тісія. Як свідчать джерела, Корак був державним діячем, однак потім залишив цю справу і відкрив школу, в якій викладав те, що виніс із судової практики. Згодом він написав збірник "загальних місць". Це була хрестоматія готових прикладів ^ля того, щоб їх вчили напам'ять, а потім вставляли в промови. Його учень Тісій завершив роботу і створив посібник, який не містив вже прикладів, але надавав рекомендації щодо самої структури ораторських промов.

З іменами Корака і Тісія пов'язаний такий цікавий випадок, який характеризує в цілому період формування риторичних шкіл:

"Тісій навчився у Корака мистецтву красномовства і сам почав викладати риторику. Оскільки він вже тепер мав хист до ведення судових справ, то він не став платити вчителю винагороду. Корак за це притягнув Тісія до суду. Тісій звернувся до свого колишнього наставника: "Скажи мені, Кораче, вчителем чого я оголошую себе?" Корак відповів: "Мистецтва переконувати кого завгодно". "Але якщо ти навчив мене цьому мистецтву, - продовжив Тісій, - тоді я переконую тебе нічого з мене не брати. Якщо ж ти мене не навчив переконувати, то й у такому випадку я тобі нічого не винний, адже ти не навчив мене того, чого обіцяв".

На це Корак заперечив: "Якщо ти навчився у мене мистецтву переконувати й переконаєш мене нічого з тебе не брати, тоді ти мусиш заплатити мені, оскільки ти вже вмієш переконувати. Якщо ти мене не переконаєш, тоді ти теж мусиш заплатити, оскільки тобі не вдалося переконати мене не брати з тебе грошей".

Судді довго думали над вироком, а потім сказали: "У поганого ворона погане потомство. Як воронята готові зжерти своїх батьків, так і ви пожираєте один одного". Комізм тут полягає у грі слів: адже на грец. корак означає ворон"¹.

Корак, Тісій і Горгій (приблизно 483-375рр. до н. е.) вважаються учнями філософа Емпедокла. Всі вони були родом з Сицилії. В 427 р. до н. е. Горгій прибув в Аттику як посол міста Леонтини, яким загрожували Сиракузи. Горгій так захопив афінську публіку, що вона в результаті віддала йому перевагу тільки за вміння витончено висловлювати свої думки. Через деякий час Горгій переїжджає до Афін та відкриває власну школу красномовства. Саме тут було визначено, що риторика - це майстер переконання. Горгій виділяє ряд засобів, за допомогою яких оратор "веде за собою" душу аудиторії й приносить їй задоволення. Горгію належить винахід словесних фігур.

Найбільшої слави Горгію принесли похвальні (епідейктичні) промови, зокрема "Похвала Олені". У ній, зокрема, висловлена така думка щодо сили слова:

"Слово - найвеличніший володар: видом мале й непомітне, а справи творить чудові - може страх припинити і печаль відвернути, викликати радість, посилити жалість".

31. Зв'язок риторики з іншими науками

Риторика і етика. Інтереси цих наук тісно переплітаються у самому

об'єкті дослідження — моралі (моральні закони), хоча для риторики, на

відміну від етики, не всі закони становлять однакову цінність: головним

для неї є золотий закон «не зашкодь іншому». Що стосується предмета

дослідження, то для риторичної етики таким є поведінка суб'єкта (різні

її види), у якій знаходять своє вираження ті чи інші моральні установки,

а риторика найбільший інтерес виявляє до такої сфери поведінки, як

мовленнєва поведінка, риторика вчинку, і, головним чином, до тих

духовно-моральних умов, які впливають на результативність останньої.

 

Риторика і філософія. Якщо виходити з розуміння риторики як

філософсько-дидактичної науки, то риторика у такому випадку є складовою

частиною філософії: філософія — наука, яка вивчає всезагальні закони

розвитку природи, суспільства, людини, а риторика становить собою науку

про закони ефективної мисленнєво-мовленнєвої переконуючої діяльності,

знання яких дозволяє людині розвинути системність мислення, мовлення й

поведінки, що, своєю чергою, є основою цілісного (не фрагментарного,

уривчастого) бачення людиною навколишнього світу.

 

Риторика і логіка. Ці науки, на наш погляд, знаходяться у відносинах

пересічення, і, володіючи спільним аспектом дослідження, у той же час

кожна з них становить собою відносно самостійну й незалежну галузь

науки. Зокрема, якщо предметом логіки є усе мислення в цілому (різні

його види, форми), закони мислення, то предмет риторики — вербальне

ки — вербальнемислення й ті закони, котрі забезпечують ефективність даного видумислення. Крім того, якщо в центрі уваги логіки перебуває теорія доказу,то риторику цікавить процес аргументації (не в теоретичному, а впрагматичному аспекті) і, перш за все, така функція цього процесу, якпереконання. Риторика і психологія. Нам уявляється, що і ці науки перебувають увідношенні пересічення: психологія вивчає почуттєво-емоційну сферужиттєдіяльності людини, сферу підсвідомого і закони, які нею управляють;риторика виявляє інтерес лише до тієї чуттєво-емоційної сторони, якаактивно впливає на сферу вербального мислення і від управління якоюзначною мірою залежить ефективність мисленнєво-мовленнєвої переконуючоїдіяльності. Риторика і лінгвістика. На сьогодні ставлення до риторики з бокувчених-лінгвістів далеко не однозначне: одні вважають риторику складовоюстилістики, інші — культури мовлення, треті — прагматики четверті —лінгвістики тексту. Все це вимагає детальнішого розгляду відношенняриторики до цілого ряду лінгвістичних дисциплін. Відповідно до нашої концепції, риторика не є частиною якоїсь ізвищеназваних наук, так само як і ці науки не можна відносити доскладових риторики. Між даними лінгвістичними науками і риторикою є,безумовно, щось спільне, і в той же час кожна з них, у тому числі йриторика, становить собою досить самостійну й відносно незалежну галузьнаукового дослідження. Вважаємо, що спільне для усіх перерахованих наук полягає як в об'єкті(мовленнєвій діяльності), так і в предметі дослідження (тексті). Однак своєрідність риторики виявляється, по-перше, у тому, що в центріуваги цієї науки знаходиться не лише мисленнєво-мовленнєва діяльність,але й мисленнєво-мовленнєвий аспект, тобто риторику цікавлять одночаснодві сторони мисленнєво-мовленнєвої діяльності, що визначається самоюспецифікою риторики як науки про закони управліннямисленнєво-мовленнєвою діяльністю, мета якої — переконання. По-друге,риторика вивчає текст не на одному, а на різних етапах його існування(породження тексту, текст як процес, текст як продукт). Зауважимо, що для риторики особливий інтерес становить такий вид тексту,як публічне мовлення, яке за своїми характеристиками повинно бутиправильним, ясним, точним, стислим, доцільним, виразним. Оскількиназвані мовленнєві якості є предметом дослідження різних лінгвістичнихнаук, постільки взаємозв'язок риторики, культури мовлення, прагматики,стилістики не викликає ніяких сумнівів, навіть більше того, ці наукиздатні, на наш погляд, бути джерелом розвитку одна одної (доповнювати,збагачувати). Завдання риторики, як ми вважаємо, полягає у відборі й систематизаціїтаких смислових компонентів з наведених вище мовленнєвих характеристик,які дозволяють публічному мовленню повноцінно здійснювати функціюпереконання (ефективного впливу). Риторика і сценічна майстерність. Публічне мовлення, яке проходитьстадію підготовки, виходить на наступний етап — виконання (виголошення),який є своєрідним спектаклем. Тому риторика використовує ті компонентидо певнихдій. Вона перебуває на стику політичного й дипломатичного жанрівкрасномовства, відзначається посиленою експресивністю, виразністю,апелює до колективних емоцій, прагнень, часом уступає своєрідноюприлюдією до мобілізації колективних зусиль для важливої та невідкладноїмети. Теоретичне й практичне оволодіння всіма різновидамисоціально-політичного красномовства як формами публічного виступунеобхідне тим, хто займається активною освітньо-виховною,громадсько-політичною діяльністю. АКАДЕМІЧНЕ КРАСНОМОВСТВО — один з найдавніших видів ораторськогомистецтва, зокрема у риторичній традиції слов'ян. Просвітницькадіяльність Ярослава Мудрого, князя Володимира та багатьох інших видатнихдіячів культури закладала основи академічного (шкільного, вузівського)красномовства. Видатні науковці, зокрема Феофан Прокопович, Григорій Сковорода, М. В. Ломоносов, Петро Могила та інші були не лише творцями, а йпропагандистами наукових знань, які вони прагнули наблизити до найширшихнародних мас. Академічне красномовство поділяється на три види: 1)Власне академічне (наукова доповідь, реферат, огляд, дискусія); 2)Вузівське красномовство (лекція, цикл лекцій); 3) Шкільне красномовство(шкільна лекція, розповідь, опис, бесіда тощо). Академічнекрасномовство, на думку багатьох дослідників, зокрема О. Михневича, єфундаментом, базою лекційної пропаганди, яка набула особливоїпопулярності, масовості у 60—80-ті роки XX ст., але у 90-ті рокипереживає кризу, шукає нові форми й методи роботи з масовою аудиторією. Питання вузівського та шкільного красномовства вчителя досліджувалибагато вчених, вони відзначали могутній етико-естетичний,пізнавально-виховний потенціал живого слова вчителя, що було спрямованене лише до розуму, а перш за все до серця вихованців. Педагогічна тариторична спадщина А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського, Івана Огієнка,Григорія Ващенка, С. П. Іванової, Є. О. Ножина, Ю. В. Рождественськогота інших справила значний вплив на формування академічного красномовствавчителя, вихователя, лектора в нових демократичних умовах. СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВЕ КРАСНОМОВСТВО охоплює соціально значущі побутовіситуації. Сюди відносять ювілейну, похвальну промову, надмогильну, уснупобутову оповідь, тост (застільна промова), анекдот тощо.Соціально-побутове красномовство має яскраво виражені національнітрадиції, виступає частиною національної духовної культури народу, йогологосфери, живить розвиток усіх інших видів красномовства. Спеціалісти відзначають велику роль побутового красномовства урозвиткові ораторських здібностей мовця, зокрема вчителя-вихователя,який повинен діяти адекватно ситуації, переконливо, впливово, унайрізноманітніших соціально-побутових ситуаціях виховуватикомунікативну культуру своїх учнів, вихованців.

 

32. Особистість оратора.

Російський діяч, мислитель і письменник М.М. Сперанський стверджував: «Підстави красномовства суть пристрасті... Сильне відчуття і живу уяву для оратора необхідні абсолютно. І як ці дари залежать від природи, то, власне кажучи, оратори стільки ж народяться, як і піїти». М.В. Ломоносов писав про те, що оратор повинен володіти дотепністю і пам'яттю, які живлять красномовство, як родюча земля сходи. На відміну від Сперанського він вважав, що ораторське мистецтво можна осягнути, і, крім природних обдарувань, які ділив на душевні і тілесні, називав такі кошти до осягнення ораторського мистецтва: вивчення науки про красномовство, наслідування кращим ораторам, вправи в творі (промов), знання інших наук.
Що ж думають сучасні фахівці про можливість стати оратором? Вони відзначають необхідністю загальних і спеціальних здібностей. Здібності формуються з природних задатків. До них належать особливості нервової системи, функціональної діяльності мозку, будови організму (голосових зв'язок, рухового апарату тощо). Загальні здібності - це сприятливе поєднання у людини таких інтелектуальних та інших особливостей психіки, які однаково важливі для багатьох видів діяльності. Для розвитку інтелектуальних здібностей важлива збудливість, рухливість нервових процесів, швидкість утворення нервових зв'язків. Лектору необхідні такі загальні здібності, як розвинуту довільну увагу, його бвстрое переключення і чіткий розподіл, висока концентрація; хороша образна і логічна пам'ять, кмітливість, гнучкість глибина і широта мислення та ін
Оратору необхідні і спеціальні здібності:
- Спостережливість дозволяє правильно і повно сприймати навколишню дійсність, події, факти, виділяти в них головне; допомагає правильно оцінювати стан аудиторії і, отже, адекватно реагувати на нього;
- Розвинене мислення дозволяє оратору логічно мислити, що дає можливість аналізувати інформацію, проникати в сутність явищ, глибоко, цілеспрямовано й послідовно викладати тему;
- Самостійність розуму - необхідна якість оратора, яке дає можливість критично ставитися до різних джерел інформації, виносити свої судження та оцінки на суд аудиторії, що завжди викликає повагу;
- Творча уява допомагає ораторові вжитися в ситуацію, про яку він розповідає, наочно й образно розповісти про неї;
- Здатність до сильним емоційним переживанням проявляється в захопленості темою, експресивності викладу, що позитивно впливає на слухачів;
- Мовні здібності визначають культуру мовлення оратора, його вміння доносити свої думки ясно, жваво, вражаюче.
Здатність - необхідна, але не достатня умова становлення оратора. У людині, який бере слово, щоб впливати на інших, хочуть бачити Особистість. Власне, тільки Особистість і може впливати на інших!
Можна розвинути і спеціальні здібності.
У ораторській діяльності можна виділити три основні етапи: Докомунікативний (до зустрічі з аудиторією), комунікативний (сам процес виступу перед слухачами), Посткомунікативний (аналіз виступу після зустрічі).
Виступу оратора передує велика попередня робота. Окрім безпосередньої підготовки до виступу, потрібна загальна підготовленість, широта кругозору, ерудиція.
При підготовці до виступу оратору необхідно знання основ діалектичної і формальної логіки, щоб виступ був глибоким за змістом, логічно збудованим і обгрунтованим.
І при підготовці, і при проведенні виступу оратор потребує психологічних знаннях, які допомагають встановлювати контакт із слухачами, організовувати їхню увагу і керувати ним.
Донести свої думки до аудиторії, справити враження красою стилю допомагає ораторові володіння культурою мовлення.
Навички оратора - це засвоєні в результаті численних повторень інтелектуальні, рухові і сенсорні дії, виконання яких не потребує значного напруження пам'яті та уваги, тобто виконується майже автоматично. Це навички аналізу явищ дійсності, вивчення літератури, складання виписок, розподілу уваги під час виступу, навик витримку перед аудиторією, навик орієнтації в часі.
Крім того, до комунікативних навичок, необхідних оратору, відносять професійну спостережливість, володіння мімікою і жестами, здатність висловлювати свої емоції і керувати ними.
Вміння оратора складаються з набутих знань і навичок і дозволяють йому вирішувати складні творчі завдання в процесі підготовки і проведення виступу. Одне з найскладніших умінь, в якому, власне, і проявляється мистецтво оратора, - соразмишленіе з аудиторією, коли аудиторія слідом за оратором замислюється, замовкає, розмірковує, приходить до висновків. Словом, веде себе як співрозмовник в процесі співтворчості.

Кафедра акушерства и гинекологии