Тех, кто будет царствовать после меня, вновь заселит Хаттусас, пусть покараетего небесный Бог Грозы!..» (В.Драчук, «Дорогами тысячелетий», 1976, с. 116). Пізніше народ хатти змішався з іншими народами (хеттами,шумерами, лувійцями, палайцями, касками, хуритами...). Симптомним є те, що хетти, народ, який створив могутню Хеттську імперію, прийняв мову хаттів, як культову, разом з релігійними традиціями, Богами і культурою, що має свідчити про певну культурну спорідненість народів, та високий рівень культурного розвитку хаттів... «В результате смешения и скрещивания индоевропейцев с местными хаттскими племенами, намного превосходящими их степенью культурного развития, сложилась хеттская народность, создавшая во 2 тысячелетии до н.э. могущественное Хеттское государство» (Т.В. Гамкрелидзе «Анатолийские языки и вопрос о переселении в Малую Азию индоевропейских племён» М., 1964, с.7).
Про це свідчить і подібність імен правителів хеттської держави з іменами хаттів. Держава хеттів проіснувала до початку ХІІ ст. до н.е. Поряд з єгиптянами і ассіро-вавилонянами вони були третім великим культурним народом Передньої Азії, про які згадують єгипетські пам’ятники від Тутмоса ІІІ до Рамзеса (XV–XII ст. ст. до н.е.). Відомо, що у 1595 році до н.е. хеттський цар Мурсиліс-I захопив Вавілон. Німецький дослідник Еріх Церен писав: «Этот народ в 1350 году до н.е. разгромил расположенное на верхнем Евфрате царство Митанни, царь которого Тушратта вел обнаруженную в последнее время (в Эль-Амарне) переписку с Аменхотепом III. Рамзес II на пятом году своего царствования (следовательно, около 1295 г. до н.э.) одержал победу над хеттами при Кадеше (в Северной Сирии), которую он назвал «великой», но которая фактически не имела решающего значения, так как в 1280 году до н.э. Рамзес заключил мирный договор и союз с хеттским царем Хетасаром… Чем еще может удивить этот народ, чья столица под названием Хаттусас (Хаттуся [Б.В.]) лежала у горного прохода, на высоте тысячи метров над уровнем моря, народ, который прославлен в Библии как владыка палестинских городов, который, судя по египетским источникам, представлял грозную опасность для царства на Ниле и приблизительно во времена Моисея заключил с ним торжественный договор? Всё это было уже хорошо известно науке и не давало больше поводов для удивления. И сообщения египетских источников по поводу просьбы к хеттскому царскому дому о царственном женихе для рано овдовевшей молодой царицы, супруги фараона Тутанхамона, в холодном свете научных исследований воспринимались скорее как сомнительные романтические подробности, порождённые достоверными историческими фактами. И все — таки археологи были удивлены. Удивлены, потому что язык хеттов оказался индоевропейским языком…» (Эрих Церен, «Библейские холмы», 1986, с. 237–238). Могутня держава хеттів проіснувала до початку ХІІ ст. до н.е., коли, після вторгнення «народів моря» вона розпалась. Хатти приймали участь у визвольній боротьбі проти «народів моря». Лише на південному сході колишньої держави збереглись міста-держави, що продовжили історію хеттської держави. Такими були царство “Хатти” в Мальдії, “Хатти” у Каркемиші, “Хатти” в Угариті та деякі інші. (И. Дунаевская, “Язык хеттских иероглифов», 1969, с. 27; «История Древнего Востока», ч. II, 1988, с. 194).
Російські науковці відзначають: «После разгрома «народами моря» Хеттской державы, в том числе союзных ей сирийских областей – причём были разрушены Алалах, Амурру и другие области – в Сирии вновь создаются многочисленные мелкие независимые государства; некоторые из них сохраняли хеттские традиции. Так, Каркемиш сохранял название страны Хатти, т.е. хеттов; на Оронте образовалось государство Хаттина. Во многих государствах цари иной раз носили традиционные хеттские имена; официальной письменностью было хеттское иероглифическое письмо» («Всемирная история», Т.1, М., 1955, с. 397). Ці державні утворення називаються науковцями “пізньохеттськими державами”. Англійський науковець Дж.Г.Маккуин вказує: «В 1110 г. до н.э. Тиглатпалсар I достиг района Малатии и окружил царство Мелитена, которое он называл «Великий Хатти». Позднее в этом же районе, возможно в Керхемыше, он столкнулся с другим царём «Великого Хатти». Из этого следует, что все политические обьединения, претендовавшие на наследие империи хеттов, образовывались вдоль древних торговых путей и близ речных переправ…» (Дж. Г. Маккуин…с.52). Інший англійський вчений, О.Р.Генрі зазначає: «Когда в 876 г. до н.э. ассирийский царь встал перед Каркемишем и потребовал пропустить его, царь Каркемиша не сопротивлялся и покорно согласился заплатить ассирийскому царю большую дань, включая 20 талантов серебра (около 1000 фунтов). Ассирийская армия переправилась через Евфрат, пересекла Сирию и вышла к побережью; другие хеттские царства последовали примеру Каркемиша. Неспособность хеттских государств обьедениться в борьбе против завоевателя свидетельствует, по-видимому, о междоусобице, дальнейшими сведениями о которой мы не располагаем. Слабая попытка обьедениться была сделана через восемнадцать лет, когда Салманасар III переправился через Евфрат где-то севернее и столкнулся с силами Каркемиша, Хаттины, Бит-Адини и Самала…». (О. Р. Генри «Хетты», М, 1987, с. 41-42). В кінці VIII ст. до н.е. “ пізньохеттські держави ” були захоплені Ассірією. У 717 р. до н.е. — захоплено Керкемиш, Табал – в 713 р., Гургум – в 711 р., Куммух – в 709 р... В кінці VII ст..до н.е. ці території зазнали чергового нападу об’єднаних сил царя Вавілонії – Набопаласара, та мідян, під керівництвом Кіаксара. Була знищена Ніневія, столиця ассірійської держави. Син Набопаласара, Навуходонасор, у 605 році до н.е., розбив біля Керкемиша армію фараона Нехао. Єгипет остаточно втратив свої завоювання в Азії. (Д. Брестед, Б. Тураев «История Древнего Египта», Минск, Харвест, 2003, с. 559).
Таким чином, Сірія-Палестина стала вавілонською провінцією. Ми ототожнюємо Набусарсара, про якого згадує «Велесова книга», з історичною особою вавілонського царя Набопаласара. Вихід наших пращурів з теренів Малої Азії, «на північ», на північні береги Чорного моря, відбувся в кінці 7 ст. до н.е. З цього часу вчені відзначили припинення вжитку хеттських ієрогліфів у письмі мешканців південно-східної частини Малої Азії. Що спільного між антами (праукраїнцями) і малоазійськими хаттами?. Що надає впевненості автору виводити історію антів І – VІІ ст. н.е. від біблійного народу хаттів ХХІІІ ст. до н.е. — VІІІ ст. до н.е., і вважати їх далекими пращурами українського народу? По-перше. Характерна ознака воїнів народу “хатти” (хатто-шумерів) — оселедець на бритій голові. По-друге. Лінгвістичні дослідження вказують на численні поєднання слів сучасної української мови з словами давньої мови народу хатти та шумерської мови.. По-третє. Релігійні та мііфологічні паралелі (назви богів, імена міфологічних героїв, власні жіночі імена хатток, назви релігійних свят). Четверте. Спорідненість побутова (етнографічна). Подібність керамічного посуду, форма леза мечів, форма житла (будинку), схожість вбрання жінок (головний убір — очіпок, кораблик, півка) та чоловіків (кожух, пояс, сокира — як ознака влади); восьмикутній зірці Іннани відповідає восьмикутна зірка Коляда; царі держави Хатта зображені з «кільцем» - сережкою у вусі, якій знаходимо відповідник на зображеннях українських козаків (князь Святослав, полковник Залізняк, …), тощо. П”яте. Численні топоніми у Малій Азії знаходять свої відповідники у сучасній українській мові. Шосте. Зображення “ Тризуба “, як знака влади, зустрічаємо не лише на давньоруських грошах X-XII ст. київської держави, але й на хеттських печатках, на рельєфних зображеннях у Малій Азії у ХХІІІ -XII-VIIІ ст. до н. е.
Виникає слушне запитання: Чому така спорідненіть виявляється тільки зараз., адже науковий світ відкрив хаттів та хеттів у 70-х роках ХІХ ст., коли англійський сходознавець А.Сейс оголосив світові про хеттів, та їх імперію.? Лише, у 1905 році, німецькому археологу Г.Вінклеру вдалось відшукати столицю хаттів - Хаттусі (Хаттусас), біля сучасного турецького міста Богазкей, і знайти царський архів Хеттської держави. Лише, у 1915 році, чеському вченому Б.Грозному вдалось знайти ключ до прочитання хеттського клинопису і його розуміння.
|
