Пиво наших далеких пращурів–“марнуву“,пили

5500 років тому навіть у древньому Єгипті!!!

І сьогодні у всьому світі знають українські торгові марки

пива “Оболонь”, “Чернігівське”, “Львівське”, “Сармат”.

Це не може не викликати гордість у сучасного українця.

Ще одним з підтверджень правильності ототожнення

венедів з хаттами є запис «Велесової книги»:

«старі отці венедського роду йшли судити родичів біля

Перунового дерева. В той день мали також ігрища перед

лицем старотців і силу юну показували… Волхви жертву

приносили богам, хвалу і славу» (д.№7а)

(Б.Яценко “Велесова книга – Легенди. Міти. Думи. ” –

Київ - 1995, с.249).

Згадаємо, що всі релігійні відправи у Хеттській державі

відбувались за хаттськими звичаями, хаттською мовою,

використовуючи хаттські релігійні атрибути.

Отже, «старі отці венедського роду» - «волхви» були

хаттами. Подаються і імена тих волхів:

«І се прийшли волхви укри Ухоріз і брат його Ословень»

(Там само, [д.№25], с.96).

Імена цілком відповідають пізнішим козацьким

прізвиськам: Василь Кривуля, Максим Покиньборода,

Михайло Телепнейко, Галат Кривошийко, Дем'ян

Пивоваренко, Данило Великошапка, Василь Непийпиво,

Лаврін Вишкварка…»

(«Реєстр усього війська Запорозького після Зборівського

договору з королем польським Яном Казиміром

складений 1649 року жовтня 16 дня» Київ, МСП «Козаки»,

1994).

 

Одразу на пам'ять приходять близькі українській

мові - ім'я царя хеттів- Телепінас (Телепень наш),

будівничого Мемфійського храму, палацу та греблі,

за часів правителя Менаса (Ме наш), бл.3000 р. до н.е

– Ухоревс (Ухоріз).

(«История Древнего Востока» Ч.2, М.,1988, с.296).

Було б корисним ознайомитись з тезами доповіді

«Царь Ухоревс (Diod.1, 50, 3-5) и его место в схеме

истории Египта Гекатея Абдерского и Диодора

Сицилийского // (Международная научно-практическая

конференция «Восток в эпоху древности: Новые

методы исследований междисциплинарный подход,

общество и природная среда», 10-12 декабря 2007г.,

Институт востоковедения РАН Тезисы, М., 2007, с.53-

- 54).

Етимологія слова – імені (прізвиська) – «Ухоріз» є

зрозумілою «той, що відрізав «вуха»».

Для підрахунку вбитих у бою ворогів, у кожного

загиблого відрізалось одне вухо. Це традиція, можливо,

тюркського (шумерського) походження.

Такі випадкі відомі і з пізніших часів, наприклад, після

битви монголо-татар з польсько-угорсько-німецьким

військом, під Лігницьким замком, 9 квітня 1241 року.

Це може бути свідченням того, що на час правління

Мени (Менаса), Єгиптом правили шумери (хатто-

шумери), яких автор ототожнює з «атлантами».

Детальніше, про інші здобутки наших далеких

пращурів автор розповість у третій частині своєї роботи

- “ Атланти і Атлантида “.

У різних народів існували свої способи підрахунку

вбитих у бою воїнів. Одні відрізали вуха, або – руку,

інші – «уд» (чоловічий статевий орган).

В арміях одних народів це робили безпосередньо самі

воїни під час бою, в інших арміях – після бою –

це робили спеціальні рахівники.

 

Jarьmь — Ярмо, Армія. Читач спитає: «що спільного між

словами «ярмо» та «армія»?

Перед тим, як зробити пояснення, хочу зазначити, що

доказову базу ми наводимо у порядку виникнення ідеї

нашого обґрунтування. З турецької мови «армія» -

jarmak, яке, за фонетикою, близьке українському

слову «ярмо» (О.Ю. Мансурова «Карманный турецко-

русский словарь», М., 2005, с.26).

Спадає на думку, що сучасні вислови:

«запрягати у ярмо», «підставляти свою шию в ярмо»,

«сунути свою голову в ярмо», «у ярмі ходити»,

«він перебуває в ярмі» у сиву давнину означали:

«призивати на військову службу»,

«зголошуватись на військову службу», «йти на

військову службу», «відбувати військову службу»,

«він перебуває на військовій службі».

Слово «ярмо» не є алегорією, яка б визначала

«важкі», «нестерпні» умови тої служби.

Все значно простіше, і буденніше. Частина наших

пращурів, серед воїнів, носили на шиях металеві

обладунки, які ми зараз знаємо, як «ярмо».

Для чого це робилось?

Нам здається, що серед воїнів, траплялись і чоловіки,

яких направляли на військову службу, за певні

правопорушення.

Саме, на їх шиях, мав бути той хомут – «ярмо», який

вказував на статус таких воїнів.

Пригадались слова «Велесової книги»:

«Наші отці одні хомути носили і ніяк не звалися

інакше, як язичники»

(«Велесова книга», К.,1995, д.№6г, с.35).

Акцентуємо увагу на тому, що наші пращури

«одні хомути носили», тобто, ніхто, з

воїнів інших народів, такого «хомута – ярма»

не носив!!!

 

Коли була сформована ця думка, автор вирішив

перевірити своє бачення, заглянувши в

«Етимологічний словник української мови», і

прочитав: «армія, армієць, [ вармія ],

[ армувати ] «озброювати», ст. армея (1627); - р.

болг. aрмія, бр. aрмія, п.armia, вл. armeja, armija, м.

армиjа, схв.армиjа, слн. armija; - запозичено

з німецької або французької мови, можливо, через

польське посередництво; нім.Armee «тс.»,

armieren «озброювати», фр. armee «армія», armer

«озброювати» походить від лат. arma «зброя», armere

«озброювати, споряджати», спорідненого з лат. armus

«верхня частина руки», псл. ormo, укр. рамено, або з

гр. αρμενος «з’єднаний, пригнаний», псл. jarьmь,

укр. ярмо; поширена раніше форма армея замінена

сучасним варіантом за анологією до форм на – ія».

Далі йде змістовний перелік літератури.

(«Етимологічний словник української мови», Т.1,

К.,1982, с.86)

Таким чином, у запропонованому науковцями

поясненні, ми знаходимо і українське слово «ярмо»,

та праслов’янське (хаттське) jarьmь.

Це має свідчити про правильність нашого

ототожнення слів «ярмо» та «армія», що, до речі,

роблять і науковці. Думка, щодо походження слова з

латинської мови, яку вони пропонують, не переконує.

Спробуємо це довести.

Слово, яке в латинській мові визначає поняття:

«ярмо», «хомут» пишеться «jugum», яке нічого не

має спільного з «jarьmь». Латинські слова: «armilla»

([железное] кольцо или обруч; крупный браслет в

три-четыре витка, дававшийся в виде знака отличия

за воинскую службу), «armillatus» (носящий запястье,

украшенный браслетами или роскошными

ошейниками) вважаємо запозиченнями з хаттської

мови (венедської), похідними від хаттського «ярмо».

Ми знайшли слово «ярмак» (армія) у турецькій мові,

отже, на батьківщині добіблійного малоазійського

народу Хатти.

Слово розповсюджене у сучасних мовах, які

відносяться до групи індоєвропейських мов –

німецькій, французькій, польській, словацькій,

сербохорватській, словенській, болгарській,

українській…

Таким чином, автор вважає, що слово хаттського

(венедського) вжитку.

Римський історик Публій Корнелій Тацит згадує серед

німецьких племен, плем’я хаттів, воїни якого носили

«хомути»-«ярма».

В сучасній німецькій мові, одне з визначень слова

«оковы» подається, як «Ketten», в латинському

словнику «catena» (цепь, оковы), які близькі до

назви малоазійського народу - «хатти» (катти).

Думка дослідників про хаттів, як «пращурів

гессенців», або «пращурів адигів», помилкова.

У П.К.Тацита читаємо: «Храбрейшие из них, сверх

того, носять на себе похожую на оковы железную цепь

(что считается у этого народа постыдным), пока их не

освободит от нее убивство врага. Впрочем, многим

хаттам настолько нравится этот убор, что они

доживают в нем до седин, приметные для врагов и

почитаемые своїми. Они-то и начинают все битвы.

Таков у них всегда первый ряд, внушающий страх как

все новое и необычное; впрочем, и в мирное время

они не стараються придать себе менее дикую

внешность»

(«Публий Корнелий Тацит «Аннали. Малые

произведения. История», М., 2003, с.474-475).

Ми вважаємо, що малоазійські хатти (23 ст. до н.е. – 7

ст. до н.е.), авхатти - римського поета Валерія Флака

(як і Геродота [5 ст. до н. е. ]), та хатти П.К.Тацита

(1 ст.н.е.), є одним, і тим самим, народом!!!

Авхатти не є скіфами, а хатти П.К.Тацита – не є

німецьким племенем. Це один давній і чисельний народ

– «малоазійські хатти», яких ми ототожнюємо з

пізнішими венедами.

 

 

Нагадаємо, що царя малоазійських хаттів звали

Памбой, а в латинській мові знаходимо слово «Boja»

(Боя) з визначенням «ошейник, шейная колодка,

которая одевалась на рабов и преступников».

Видається, що це слово потрапило до латинян

завдячуючи хаттам (венедам), як назва предмету, який

носили на шиї саме хатти - бойї

Готський історик (VІ ст.) Йордан у своїй праці ”Гетика”

писав: “ Починаючи від місця народження Вісли, на

безмежних просторах розташувалося багатолюдне

плем’я венедів. Останні хоч і достойні презирства

через слабкість зброї, одначе могутні завдяки своїй

чисельності... “ (Йордан, 1960)

Частина «венедів – хаттів», разом з антами, кімеріями,

сусідніми німецькими племенами, воювали проти

римських легіонів у Тракії, пізніше, на землях сучасної

Німеччини та Франції.

«Велесова книга» вказує:

«Важкі часи настали. Напали на нас римляни од Дунаю,

греки з півдня, а готи з півночі і півдня. Та бо війна зла не

ділила, а римляни сиділи в городах дунайських, на нас

позирали і чекали…»

(«Велесова книга», К.,1995, д.№6б, с.31).

В іншому місці читаємо повідомлення:

«…були кіморії, також отці наші, а ті римлян потрясали і

греків розметали, як поросят устрашених…»

(Там само, д.№6е, с.37);

«А римляни поглядали на нас і задумали зле на нас.

І прийшли з возами своїми і залізною зброєю і посунули

на нас. І тому довго билися з ними і відігнали їх від

землі своєї» (Там само, д.№7а, с.40);

«Говорить тая птиця про героїв боруських, які од рук

римлян упали коло Дунаю біля Троян-валу.

І ті без тризни полягли…» (Там само, д.№7ж, с.50).

 

У німецькій мові знаходимо слова

хаттського та шумерського вжитку:

kuche (кухня [ місце приготування риби – шумерське

слово ]), koch – повар, kochsalz – кухонна сіль, oliwa –

олива, brucke-міст (бруківка), summieren – підсумувати

(сума, підсумок), niere - нирка, durchschlagen – пробити

отвір, де «durch» і є тим отвором – хаттське

(праукраїнське) - «дюрка»,

sieb – сито («сипто» (сип то), від «сипати»; слово

хаттське (венедське)), stromen - струмок (стрімкий),

kostenanschlag – кошторис, де «kosten» відповідає

хаттському «коштувати», mischen (vermischt, gemischt)

– змішаний (перемішати, змішати, мішанина),

dom – собор (хаттське – «дім» та лувійське «дом» є

запозиченнями з мови шумерів), stand – суспільне

становище (хаттське – «стан», наприклад,

«привілегірований стан»), retten – порятунок (рятунок,

врятувати, рятівник), pfahl (spalte) – стовп (паля),

стовпець; про запозичення може свідчити існування

німецького слова- синоніма «saule»,

druck – нажим (друк, друкувати, друкарня),

gurt – пояс (гурт, гуртуватись, згуртованість),

schmalz – сало (смалець), zucker – цукор (цукор),

licht – світло (ліхтар, ліхтарик), rat – рада (рада,

порада, нарада, радник, порадник, Рада),

steppe (steppen) – степ (степовий); слово є

запозиченням з шумерської мови; про це свідчить

існування власного німецького визначення – heide,

suppe – суп (суп, зуппа), vers (verse) – вірш

(віршований), versbau – «стихосложение», можливо,

основа «bau» відповідає сучасному «бай(ка)»,

hutte – хата (хата), gattin (frau) – жінка, pflug – плуг

(плуг), tanzen – танцювати (танцювати, танці),

gurke – огірок (огірок – слово хаттське, утворене

шляхом приєднання шумерами до хаттської основи

«гірок» голосної «о». Етимологія слова «гірок» вказує

очевидно, що хатти солили цей овоч. Пропонуючи його

шумерам, вони казали, що він гіркий – засолений

[ «гірок» ]. Важливим для нас є те розуміння, що німецькі

племена познайомились з цим овочем через

посередництво хаттів [венедів], адже у німецькому

«gurke» відсутня шумерська голосна «о», яка присутня у

сучасній українській мові.

В. Петрук зазначає:

«Українській мові притаманний префікс «о», як-то у

словах «одвірок, опасок, очіпок, опеньок» та багатьох

інших…»

/ В. Петрук «Велика Скіфія-Оукраїна», К., 2001, с. 397 /

Наведені слова, є яскравим свідченням того, як анти

[шумери], будучи тюркським етносом, прилаштовували

хаттські [венедські] слова «двірок», «пасок», «чіпок»,

«пеньок», «гірок» до власного вжитку, залучаючи

голосну «о» перед словами, що починались з

приголосної), musiker – музикант (музика,

музикант), wall – земляний (вал), werben – вербувати

(вербувальник, вербувати), waage – ваги (вага, ваги),

wein – вино (вино), geschmack – смак (смак), moglich –

можливий, можливо (могти), wille – воля (воля,

вільний, вільність), ausrechnen – рахувати (рахунок,

розрахунок, рахівниця), bart- борода, papier- папір,

glatt- гладкий («глад-кий» [гладкий камінь – шумерське

слово, де «кий» (камінь) ]), gast – гість (гостинний,

гостювати), perlen – перли (перлина, перли), maler

(malerisch) - маляр (малюнок, малювати, маляр),

hartung – гарт - (загартований, гартувати), abgehartet

– загартований, harten – загартувати, ziegel – цегла,

печатка (цеглина, цегляний); подвійне значення слова

«ziegel» свідчить про те, що перебуваючи у

Месопотамії, шумери робили печатки з глини; ці слова,

у німецькій мові, є запозиченнями з шумерської мови;

про це переконливо може свідчити факт наявності

шумерського вказівного займенника

«це», попсованого німцями («zie»), шумерської основи

«глей» (німецьке – gel), та наявність суто німецького

визначення слову «глина» - «ton», «lehm»; порівняйте

«siegellack» (сургуч), ware – товар (то [є] war), skala –

шкала (шумерське слово), ei – яйце («ei це»),

шумерське слово, zentrum (zentr) – шумерське слово

«це н(у)т(-)р(о)», «це середина». Правильність

визначення етимології підтверджується іншим

німецьким словом «мittelpunkt», яке подається разом з

словом zentrum (zentr), де «мitte» (середина),

pinsel - пензель (пензлик),

farben – фарба (фарбувати, пофарбований), raten –

радити (порада, нарада), humor – гумор, schnur – шнур

(шнурівка, шнурок), banda – банда (шумерське слово,

означає те саме, що і хаттське слово «стадо»), strich –

штрих, wetter – погода (вітер; німецьке слово є

запозиченням з хаттської мови), ziel – ціль, rettung –

рятувати (порятунок), stohnen – стон, kreide – крейда,

dach – дах, dachziegel – черепиця, wert – вартість,

, werter – вартовий, sonne – (сон [це] – шумерське

слово), salat – салат, haken – гак, sofa – софа, zivil –

цивільний, borgen - борг (заборгувати), buche – бук,

krucke – палиця(крюка), saen – сіяти, brutal – жорсткий

(брутальний), wollen – волати (бажати), termin – термін

(терміновий, терміново), bluse – блуза, borschtsch –

борщ, wissen - звісно (звістка), schinken – шинка,

(шинок, шинкар), galopp – галоп, laut – голосно (лаяти,

лайливий, лайка [сварка], порода собаки «лайка»;

слово «laut» є запозиченням, про що свідчить німецьке

визначення собаки «лайки» - «eskimohund», та

«лаяти» - «bellen». Від останнього запозичення

виникло лувійське – «взбелениться»), liegen – лежати

(ліг, прилягти, ліжко), grab – надгробний (гріб

[труна]), salzen – насолити (сіль, сало, засол, росол),

stossen (zerstossen) - наштовхнутись (натовкти),

stoss (удар), «надавати стусанів», burde – ноша

(бурдюк), dama (damen) – дама (дамський);

слово шумерське, визначає «повію»

«ту жінку, яка «дає» (кохання)», від слова «дам»

(даю), palast – палац, dosis - доза («досить»

[ вистачить ]), satt – досита (ситний, ситно), essen –

їсти (лувійське – «есть»), kerbe – зарубка

(викарбовувати, карбувати, карбованець, скарб;

Слово «карбованець» визначало предмет на якому,

методом «карбування»(тиснення), робився напис.

Таким чином, метод нанесення знаків на глину

(метод письма) визначається нами, як «карбування», а

сам «письмовий» знак (клинописний знак) – «карб».

Слово «скарб», яке зараз визначає «щось дуже дороге»,

«коштовність», «коштовну річ», може свідчити, про

відношення наших далеких пращурів до вміння писати,

до знань письма!; слово «kerbe», у німецькій мові, є

запозиченням з хаттської, про що свідчить власне

німецьке слово «тиснення» - druck),

karpfen – короп, platte – плита, плаский (плитка, плато);

слово хаттське (венедське), про що свідчить вказіний

займенник «то», який зберігся у німецькому слові у

формі «tte»; похідним від «platte» - «platz» (площа –

пласка ділянка землі),

buch – книжка (буквар, азбука, бук – ці слова хатто-

шумерського вжитку. Наприклад, «йаз», з тюркських

мов означає «писати» (А.Ю. Кримський «Твори в п’яти

томах», Том четвертий – «Сходознавство», К., 1974,

с.456); таким чином, слово «буквар» визначає

«корисну» [ цінну ] дошку [ з букової деревени ], а слово

«азбука» визначає поняття «писати на [ буковій ]

дошці».

Присутність основи «бук» в словах: «буквар», «азбука»,

«buch» знаходить свій відповідник у шумерській

логограмі «LU. DUB.CAR. GIS.»,

де DUB – «дуб», і вказує на матеріал з якого

виготовлювалась дошка для напису – «дуб», «бук».

Нагадаємо читачам, що саме на дошках з дубу

(можливо – буку, грабу) була записана «Велесова

книга» - найдавніша історична памятка писемності

наших пращурів.

Хочу наголосити на помилковому тлумаченні етимології

слова «азбука» українськими та російськими

мовознавцями у числених наукових працях

[ Г.П. Цыганенко «Этимологический словарь русского

языка», К., 1970, с.17;

М.Э. Рут «Этимологический словарь русского языка для

школьников», Екатеринбург, 2007, с.17; … ]),

spiess – спис, zinn – олово; слова: «цінний»,

«дорогоцінний», «цінувати» в давнину визначали

предмет «з олова», його «вартість», ставлення до цього

металу),

еsel – осел, grundlage – основа (ґрунтовний, грунт),

zivil – («це(й) вільний»), звільнений від

військової служб…

(«Краткий немецко-русский – Русско-немецкий

словарь», О.Д.Липшиц, А.Б.Лоховиц, 8000 слов / 10800

слов, М., 1949; «Русско-немецкий словарь», А. А.

Лепинга, 22000 слов, М., 1968)

Ці слова є запозиченням німецьких племен з мови

хаттів(венедів) та шумерів(антів).

Було б доцільним ретельно дослідити

«Повний» німецький словник, на наявність німецько-

українських мовних зв’язків.

Впевнений, що ми змогли б розширити свою доказову

базу.

Німецькі племена, як арійці, теж пройшли довгий шлях з

просторів Східного Сибіру до Європи.

Вони не оминули ні Індії, ні земель Ірану.

Перебуваючи, неодноразово, у студентські роки, у

Сибіру, чув неодноразово, від місцевого, корінного

населення, вислів: «мал» … «мал» - «мал»…,

що означало «трохи», «ще трохи», або «раз», «ще раз».

Саме, в німецькій мові знаходимо подібні за фонемою

cлова: «mal» (раз), «niemals» (ніколи – ні разу),

«nochmals» (ще раз), «zweimal» (двічи; два рази),

«x-mal» (багато раз), zum erstenmal (вперше – в

перший раз).

Ми вважаємо, що цей приклад є одним з підтверджень,

що пращури німців, як одне з арійських племен, разом з

хеттами, хаттами, лувійцями, прийшли з … Східного

Сибіру!

Довгий час німецьке племя проживало в Месопотамії.

Ми ототожнюємо пращурів сучасних німців з

мешканцями міста-держави Ереду.

Згадаємо, що назва шумерського міста «Урук» означає,

з уйгурської мови, як і з шумерської мови - «Зерно».

Очевидно, що і назви інших міст в Месопотамії, того

часу, мали прості, «прозорі» визначення:

«зерно», «земля»…

Ми порівнюємо назву міста «Ереду» з сучасним

німецьким словом «Erde» (земля).

Назва, сусіднього з Ереду, шумерського міста «Ур»,

етимологія якого, очевидно, вказує на зменшену форму

, від «Ур(ук)», тобто, «Малий Урук» (зернятко),

сприяла виникненню у німецьких племен Месопотамії

слова, яке, у сучасній німецькій мові, означає

«годинник».

Нам видається, що час, за який долалась відстань між

містом Ереду та містом Ур (20км.), дала назву одиниці

часу, від якої названо і прилад вимірювання часу –

«годинник» («Uhr»).

Дослідники зазначають, що з вершини зіккурату міста

«Ереду» можна було бачити стіни міста «Ур».

(Войтех Заморовський «Спочатку був Шумер», К.,1983,

с.85-86). Для проведення замірів, та створення

приладу для виміру часу, це могло бути важливою

умовою.

Адже, відстань (прибл. 20 км) можна досить точно

виміряти. За еталон швидкості можна взяти швидкість

руху гінця, вершника…

Та, продовжимо розмову про похід хаттів (венедів) та

шумерів (антів) у Європу у 3-1 століттях до н.е. – у 1-3

ст.н.е.

Можливо, початок цього руху відбувався трохи раніше…

«Велесова книга» згадує про цей військовий похід

венедів, та антів, з жалем: «Мовили матері своїй, що

будимо боронити землю нашу краще венедів, які пішли

на захід сонця і там перед ворогами землю

упорядковують і хибну віру взяли, тримаються її.

Боровин бо мовить, яко сильний, і люд той віру має до

слів тих. А ми не дурні, не безумні, і вірити не мусимо,

доки не побачимо, що венеди повернуться до земель

наших, до степів давніх, щоб глядати ватри іні, як у дні

виходу од П’ятиріччя і Семиріччя, коли на сході відійшли

од нас… За цим маємо жалкувати, та не за часами антів,

бо ті анти завоювали мечем багато, але ж і погубили

дім твій, бо домове ніхто в чужині не будує».

(«Велесова книга», К.,1995, д.№36а, с.121- 122).

Коли автор «Велесової книги» каже: «коли на сході

відійшли од нас», то мається на увазі не сторона світу,

а конкретне географічне місце.

З грецької мови «схід» - «Анатолія».

Чи не в Малій Азії хатти (венеди) покинули

шумерів(антів), та самостійно, раніше антів, вийшли на

північні береги Чорного моря?

Деякі німецькі дослідники вважають малоазійських

хаттів, та хаттів П.К. Тацита, одним і тим самим

народом – пращурами сучасних гессенців.

Процитуємо деякі повідомлення: «Историки

утверждают, что имя собственное Chatti

превращалось в сегоднешнее Hessen постепенно:

Chatti > Hatti > Hassi (ок. 700 г.н.э.) >Hessi

(ок. 738 г. н.э.) > Hessen. Но языковеды считают, что

название менялось по-другому: Chatten > Hatten >

Hatzen > Hassen > Hessen»

(Интернет: Хатты – материал из Википедии –

свободной энциклопедии).

Знаючи етимологію назви столиці малоазійського

народу хаттів – Хатта (Хаттусас), від якої отримав

свою назву і сам народ – мешканці міста- «фортеці»,

ми можем науково стверджувати, що ніякого

відношення до гессенців малоазійські хатти не мають.

Слово «Хаттай», «Хатта», «Катта», «Каттай» означає

з тюркської мови «фортеця». Українське визначення

слова «хата», в сучасному розумінні – «будинок», а у

далекому минулому – «фортеця». Всім відома країна

світу «Китай» отримала свою назву від фортечної

стіни («катай»), яку ми знаємо, як «Велика китайська

стіна».

Назва цієї країни має мати етимологічне визначення

означає – «країна - фортеця».

Саме, в значенні «будинок», слово «хатта»

запозичили німецькі племена у своїх сусідів венедів-

«хаттів» (римського історика П.К. Тацита).

«Русско-немецкий словарь» вказує:

«избушка» - Hutte,

«лачуга» - Hutte,

«жалкая лачуга» - Elendshutte,

«плавильня» -Schmelzhutte,

«собор» - Dom, (шумерське запозичення!) Kathedrale,

«хата» - Hutte, Bauernhaus (власне, німецьке слово!),

«хижина» - Hutte, Hauschen (власне, німецьке слово!),

«шалаш» - Hutte, Laubhutte,

«землянка» - Erdhutte.

Як бачимо, слово «Hatta» (фортеця), в значенні

запозичення - «будинок, помешкання», спромоглося у

мові німецького народу трансформуватись лише в

«Hutte».

Не більше! Навіть у значенні «собор», слово

«Kathedra» вказує на близькість цієї фонеми до

тюркського «Катта(й)» (Хатта(й)).

Ні про яке трансформування назви «Hatten» в

«Hessen» не може йти мова.

Це один з найкращих доказів помилковості теорій

«про хаттів пращурів гессенців», та «про німецьке

коріння хаттів» римського історика П.К. Тацита.

У французькій мові «hutte» (хижина, шалаш), «hote»

(хозяин), «hotel» (дворец, гостиница), «hatte»

(замок), «hature» (техн. зажимная пластина в

замке). Два останні слова знаходять відповідники в

російській мові («замок» - фортеця, та «замок» - техн.

засіб для зачинення дверей).

На завершення цього дослідження наведу останній

доказ того, що хатти П.К. Тацита, як продовжувачі

історії своїх попередників - малоазійських хаттів, не

могли бути німецьким племенем.

Малоазійські хатти вживали вказівний займенник

множини, родового відмінку – «нас» при побудові слів,

що визначали титули, посади, урядові звання хеттів:

«лапарнас», «тапарнас», «менас», «перкунас»,

«уранас», «нептунас», «кронас», «пітханас»,

«гедимінас» «аполонас», «сьраманас» (сіромаха),

який відповідає сучасному українському - «наш».

А в німецькій мові, нащадки своїх далеких німецьких

пращурів, продовжують вимовляти його, як «unzer».

Як бачимо, нічого спільного з хаттським – «nas»!.

Таким чином, хатти П.К.Тацита не німецьке плем’я, а

- венедське. Вони є нащадками малоазійських хаттів.

 

wadar — вадар (вода) 64 вода, відерце (вадар – це), у болгарській мові –

“ в о да “ (вода), але “ в а да ” (джерело, потік).

Шумерське слово “ вадарце ” (вода це) потрапила в

хаттську (венедську) мову, як посудина для води –

“ відерце ”, та лувійську мову - “ ведёрко ”,

“ ведро ”. Шумерські слова: «цебер», «цеберко»

виникли шляхом долучення до німецького іменника

«бер» (ягода) шумерського вказівного займенника

«це». Пращури німців, вказуючи на дерев'яну

посудину з ягодами, промовляли: «бер!» (ягода!).

Шумери повторювали «це (є) бер», тобто, «цебер»,

запозичуючи це німецьке слово, як назву посудини

для ягід. Маленька дерев'яна посудина стає

називатись «цеберко», «цебрик», а велика –

«цебро». Звір, що полюбляв ласувати ягоди (бер),

німцями зветься «Бер» (ведмідь). Наші пращури

знали цього звіра, як такого, що ласує мед –

«ведмедь». Це слово пізніше було занесене

малоазійськими хаттами (венедами) до Італії.

Наприклад, у Ломбардії (seber, ziber), у П’ємонті

(seber, sebreta - «деревяна посудина з двома

вухами»…). Це слово грунтовно досліджене

українським мовознавцем Костянтином Тищенко, але

подається, як запозичення в українській мові,

з готської мови. (К. Тищенко «Етномовна історія

Прадавньої України», К., 2008, с.377-378).

Важливим є наявність у словах seber, seber, sebreta

вказівного хаттського (венедського) займенника «се»

(se), який виникає у хаттській мові, як зміна

запозиченого шумерського «це». Адже, хатти мали у

вжитку свій власний вказівний займенник «то».

.