Розтрощила Русь землю готську і мечами знищилавсякого...” (Б.Яценко “Велесова книга – Легенди. Міти. Думи. ” – Київ - 1995, с.20). Етимологічно близьким до нього є лувійський – “ гарпун “. Царі хатто - шумерів мали більш вишукані, “ орнаментально оздоблені ”, скіпетри – “ перуни “, один з яких і став прототипом сучасного українського герба – “ Тризуба “. Нагадаємо, що ця зброя була атрибутом Посейдона. Науковці зазначають «Трезубец, длинный гарпун с 3 крючковатыми остриями, применялся также в боях гладиаторов», що свідчить про те, що цей вид зброї використовувався навіть у часи перших століть нашої ери. Цей вид зброї згадується у давніх міфах Єгипту, про боротьбу Гора і Сетха (Сета). Після тривалих війн хатто-шумерів(атлантів) з грецькими племенами, та страшного потопу, що був викликаний великим землетрусом, запанував короткочасний затишок. Оговтавшись від несподіваної кари, ворогуючі сторони продовжили війну, яка завершилась захопленням грецькими племенами прибережної частини Малої Азії. Серед військової здобичі, до греків потрапила значна частина зброї хаттів - тризубів- «перунів». Вони були зроблені переважно з міді. Наступні покоління греків зберігали ці військові трофеї у своїх храмах, в пам'ять про славні перемоги своїх пращурів над супротивниками – атлантами. Пізніше, під час спортивних змагань, переможцям надавались ці тризуби, як визнання його сили, та його перемоги. Таким чином, визнавалось, що переможець спортивних змагань, гідний своїх далеких пращурів- переможців атлантів. Ці відзнаки, після завершення змагань, мали повертатись до храмів. Тобто, це були своєрідні, «перехідні» відзнаки-нагороди. Можливо, такі спортивні змагання сприяли трансформації шумерського слова «атлант» у грецьке попсоване запозичення - «атл(ет)». В останньому слові , до нашого часу, зберігається шумерська (тюркська) основа «атл» [ кінь]. Це могло відбутись і значно раніше, коли атланти (хатто- шумери) приймали участь у спортивних змаганнях греків, під час правління крітського царя - Міноса. Нагадаємо, що афіняни, та інші грецькі племена, були підлеглі цьому крітському царю – «атланту», та платили йому данину. Геродот згадує про один прикрий випадок, коли таку відзнаку, як «тризуб», не було повернено до храму: «Точно так же и дорийцы из нынешней области пятиградья (которая прежде называлась шестиградьем) не только запретили соседним дорийцам доступ в Триопийское святилище, но даже не допускали и своих сограждан участвовать (в религиозных обрядах) за непочтительность к храму. При состязаниях в честь Аполлона Триопийского они издревле, по обычаю, давали победителям в награду медные треножники. Победители однако, не должны были брать с собой эти треножники из святилища, но посвящать их богу. Как-то раз победу одержал один галикарнассец по имени Агасикл, который пренебрёг этим обычаем, унёс треножник домой и повесил там на гвозде на стену. В наказание за это пять городов – Линд, Иалис, Камир, Кос и Книд – отстранили шестой город – Галикарнасс от участия (в религиозных обрядах). Так наказали они этот город…» (Геродот «История в девяти книгах», М., 1993, с.57-58). Хоча і названо цю відзнаку «триножник», вона не має жодного відношення до того предмету, який ми розуміємо під назвою «триножник» – казан з трьома «ніжками». Ця відзнака немала об'ємної форми, а була пласка. Її можемо бачити на зображенні з грецького посуду (В.Н.Дёмин «Тайны русского народа», М., 1999, с.105, рис.21). Отже, це типове зображення тризуба, по середині якого, бачимо місце зєднання зброї з древком. По краях зображено, приварені кільця. Ці елементи є творінням греків-переможців, для того, щоб підвішувати військові трофеї на стінах грецьких храмів. Радив би дослідникам уважно оглянути музейні колекції в грецьких містах, на предмет пошуку зброї наших далеких пращурів – хатто –шумерів (атлантів). Переважно, це була мідна зброя, та все ж, мали бути тризуби і залізні, і золоті, і срібні. Грецьке мистецтво знає багато зображень Посейдона з цією зброєю. Вважаємо, назву «триножник» недоречною, та з наукової точки зору - хибною. Назва «Тризуб», або первісна, запозичена греками – «перун», цілком відповідає назві зброї наших далеких пращурів. Слово «перун» можливо складне: «пе – рун». В латинській мові знаходимо «runa» (предпол. метательное копьё, дротик); «runatus [ runa]» (вооружённый метательным копьём), яке, очевидно, є запозиченням з мови хаттів (етрусків – венедів).
Історик (історія) « Словник іншомовних слів» пояснює: “ Історія (від грец. ιστορια; – оповідь про минулі події, дослідження, знання) …” («Словник іншомовних слів» Київ,1974, с. 296; також порівняйте тлумачення, яке подає «Етимологічний словник української мови», Т.2, К., 1985, с.320). На справді, це слово було запозичене давніми греками від хаттів(хатто-шумерів) у добіблійні часи, у часи «атлантичного» періоду. Спробуємо це довести. В уйгурській мові “ тарихшу нас “ (історик, літописець) // «Уйгурско-русский словарь» - составил Э.Н. Наджип, М.,1968, с.274). Словобудова подібна хеттським (хаттським) титулам: «лапар нас», «тапар нас «перку нас», «пітха нас», «м і (е) нас», «гедимі нас», «сьрама нас» (тотожнє сучасному українському – «сіромаха») …... Це свідчить на запозичення слова “ тарихшу нас “ в уйгурську мову з арійської (хаттської), де “ нас “ означає “ наш “. Так само, пращури литовців, хетти, запозичили у хаттів слова: «перку нас»,«пітха нас»... Це дає нам можливість відтворити первісну будову і фонетику запозиченого слова, що означає з уйгурської – “ історик “. Відокремивши займенник “ нас “, отримуємо: “ тарихшу “. У турецькому словнику знаходимо:” tarih “ (історія), “ tarihci “ (історик). У старі часи, інформація про життя роду передавалась з вуст в вуста, як правило, літніми (старенькими) представниками цього роду. Хатти, таких людей, називали “ старшими “, “ старійшими “, “ старими “ “ старіками “, лувійці – “ стариками “. Від хаттського словосполучення “ старший наш “, “ старійший наш “ пізніше утворились слова: “ старшина “, “ старійшина ”, та лувійське запозичення – “ старейшина “, де закінчення “ на “ є залишком повної форми “ наш “ (нас). Так, як тюрки не можуть вимовляти слова, які починаються з двох приголосних, то вони ці слова видозмінюють (Інколи одна приголосна випадає, в іншому випадку – попереду ставиться голосна). Ми бачимо, що “ тарихшу ” і є зіпсованою формою слова - “ (с) - тар – ійши –(й)“ (“ самий старий “). Отже, сучасне уйгурське слово “ тар их шунас “ розуміємо, як хаттське – “ (с) - тар – ійши –(й) – на (с)“. Сучасне слово “ історик “, утворилось від лувійського слова “ старик “, до якої шумери, перед двома приголосними, добавили голосну “ і “: “ (і) – старик “ – «історик». У свою чергу, лувійське складне слово “ старик “ утворене від хаттського словосполучення “ сто років “. Приходимо до сучасного розуміння, що “ старший “, “ старий “ означало людину, якій 100, і більше 100, років.
Українське слово “ рік “, а не лувійське слово “ год “, сформувало закінчення у лувійському слові “ старик “, та уйгурському слові “ та рих шунас“. Це свідчить, що лувійське слово є запозиченням з хаттської мови. Числівник “ ста “ і зараз широко вживається нащадками хаттів. В польській мові, болгарській, та західно-українських говірках, можна почути слово “ Доста! “ (Доста тньо!), що означає – “ досить! “, “ зупинись! “, “ вистачить! “. Це слово попало у широкий вжиток хаттів, так би мовити, з “ шкільної парти “, з школи, де вчитель математики вимагав від учнів знати рахунок до 100!. Це було межею вимог шкільної програми, тому, коли учень продовжував рахувати «більше ста», його зупиняв вчитель, нагадуючи, що рахувати треба до 100. Таким чином, слово «До ста» стало означати «Доста» («вистачить»). Це слово, у сучасному значенні, і відповідає синонімам: “ досить! “, “ зупинись! “, “ вистачить! “. У лувійській мові (сучасній – російській) це запозичення збереглось у семантично близькій формі «доста точно», яке відповідає лувійському «сто п» (остановись!) З болгарської мови “ сетен ” (останній). Наголосимо, що на теренах Західної України говорять: “ ста “, а не - “ сто “, “ дві ста “, а не - “ дві сті “ (лувійське – “ две сти “), “ три ста “, “ чотири ста “. Кількість рогатої худоби, у сто голів, визначалась словом – «ста то» (то (є) сто), яке відповідає сучасному – «ста до», від якого утворилось – «до ста ток», «ста ток». Слова «старо винний», «старо друк», «старо давній», «старо житній», «ста ровір», «ста рійшина», «ста рий», «ста рець», «ста рість», «ста рий» означають «такий, якому більше 100 років». Слово «ба ста», в білоруській, болгарській, словацькій, словенській, сербохорватській мовах подається, як запозичення з італійської мови: «basta» (досить, вистачить, кінець)., «яке розвинулось з етимологічно неясного грецького: «βασταν;» («нести» з семантичним переходом «переносити, витримувати, тривати, бути достатнім (спочатку в грі в карти)». Автор вважає таке тлумачення помилковим. У грецьку, італійську (через латинську), російську мови слово потрапило, як запозичення з хаттської мови. Для всіх інших перерахованих мов воно є рідним словом, і є тотожнім слову «до ста».. («Етимологічний словник української мови» т.1, Київ,1982,с.149) У давні часи, в Єгипті існувала одиниця вимірювання площі землі – «стат» (Д.Брестед, Б.Тураєв «История Древнего Египта», Минск, 2003, с. 503); згадаємо «ста кан» - посуд - мірку для сипучих речовин, та рідини. Російський мовознавець М.Е. Рут зазначає: «СТАКАН. Древнерусское заимствование из тюркских языков, где tostakan «маленькая деревянная миска». Первоначальная форма достакан изменилась в стакан (в севернорусских говорах и сейчас так произносят), а потом, под влиянием аканья, - в стакан.» (М.Э. Рут «Этимологический словарь русского языка для школьников», Екатеринбург, 2007, с.379) Наголосимо, на помилці, яку робить науковець. Тюркське «tostakan» є запозиченням з хаттської (венедської) мови. Хаттське пояснення «то стакан», в тюркській мові подається, як єдине слово, де вказівний займенник «то» злився з іменником «стакан». А у давній Греції, та давньому Римі, одиницею вимірювання був «ста дій». Похідним від цього слова є «ста діон». Всі ці слова є запозиченнями з хаттської (венедської) мови. Спочатку одиниця вимірювання «ста» була запозичена греками, від них потрапила до римлян, і була розповсюджена по безмежній території Римської імперії… Хочу привернути увагу дослідників до одиниць рахунку (з кроком у «100») в українській мові: 1. «ста» та «сто» (інколи заміщують один оного) 2. «дві ста» 3. «три ста» 4. «чотири ста» 5. «п’ят сот» 6. «шіст сот» 7. «сім сот» 8. «вісім сот» 9. «дев’ят сот» 10. «тисяча»
Бачимо, що після четвертого «кроку», закінчення, яке визначає «100 одиниць», змінюється з «ста» на «сот». Автор вважає, що це є свідченням того, що у Хеттській імперії, на певному етапі, відбулась «шкільна реформа». Вона була пов’язана з тим, що до влади у державі прийшла правляча верхівка, іншої етнічної групи (лувійці!!!). Були змінені вимоги до навчання. Відбулись зміни і в програмі навчання рахунку. Те, що у рахунку до «400» збереглось закінчення «ста», може свідчити лише про те, що «програма попередників» встигла пустити глибоке коріння серед кількох поколінь дорослого населення держави, які будучи носіями того «ста», продовжуючи його широко вживати, тим самим, зберегли це «ста» для майбутніх поколінь. Ми повернемось до цих числівників у останньому розділі роботи «Атланти і Атлантида». Таким чином, лувійське (російське) слово “ старик “, на справді, має хаттське коріння: “ ста “ + “ рік “ = “ старік “. Отже, витоки слова “ історик “ є хаттськими, хоча шумери, і оздобили його початковою фонемою “ і “. Від хатто-шумерського слова “ історик “ і походить назва розповіді, яку він розповідав допитливим слухачам – “ історія “. Зазначимо, що з якутської мови (недалекі сусіди уйгурів) слово “ казка “ вимовляється «остуоруйа», яке є давнім запозиченням з хаттської. З хаттської мови слово «історія» потрапило до греків, і тлумачиться останніми, як «розповідь». Фонація таких хаттських слів, як «сто», та «рік» зовсім інша, ніж у грецькій мові: «екатон» (сто), та «хронос», «етос» (рік). («Русско-греческий разговорник» Москва,2004,с.44) Це переконливо свідчить, що слово «історія» хаттського походження, і було давніми греками запозичене від наших далеких пращурів – хатто-шумерів, адже в грецьку мову слово «і сторія» потрапило з шумерською, початковою, голосною «і». Цей висновок підтверджується, найкращим чином, існуванням суто грецького слова - «χρονικα;» (літопис, вид історичного твору).
|
