Daty – дати (данина) с.257****** дати, подати, віддати

 

zuh – жух (одяг) с. 50***** ко-жух (одяг). Шумерське слово “ kuh - zuh ”

визначало одяг (zuh) з риби (kuh), тобто з її

шкіри (луски!). Існує багато Вавілонських

(аккадських) зображень Богів у такому одязі.

 

zuhpan – жухпан жупан – кожух. Можливо давнє значення: “ одяг

слово введене автором у якому ходили на збори “ панкус ” – “ панський

у цей “словничок” самостійно, на одяг ”.

основі власних міркувань.

 

kuwanna – мідь с.170******** ков аль, від - кувати (метал), ков кий,

ков аний, кув альний.

Гіндвін Леонід Олександрович згадує країну

в південно-західній частині центральної

Анатолії – Kuwalija, при цьому дослідник

порівнює цю назву з хеттською ономастичною

основою «неизвестного значения» Kuwa в

словах: Kuwatalla, Kuwanni. (Гиндвин Л.А.

«Язык древнейшего населения юга

Балканского полуострова» М.,1967, с.76.)

Порівняйте болгарські слова “ кова ” (кувати,

підковувати), “ ковач “ (коваль),

“ ковачниця “ (кузня).

 

alipu, alepu – слово с.150********* лепет, лепетати язиком (говорити),

леп етання, нак леп, к леп ати, нак леп ник,

ще леп а, ле міш («ле» - язик, «міш»- те, що

«роз міш ує»).

 

karam (u), le-karam, кераміка – обпечений у вогні глиняний посуд,

es - karam – посуд с.63********* тобто - керамічний посуд.

Es - karam – можливо- “ посуд для їжі ”, де

«es» - українське - їжа(їсти),

німецьке «essen» - (їсти, їжа), литовське –

«esti» (їсти).

Про те, що слово «essen» потрапило до

німців, як запозичення, з мови хатто-шумерів,

свідчить існування суто німецького

відповідника – «speise» (їжа).

«Le – karam» - можливо - “посуд для напоїв ”,

де «Le» - те, що п”ється (лакається), від

“лакати” – пити. «Керамій» з грецької мови

означає «посудина».

 

salep – шалеп (розмовляти) с.150- щелепа (частина черепа, де

151********** розміщується ротова порожнина);

леп етати, леп ет, нак леп, нак леп ник.

 

suva – сува (cтавити, встановлювати, ви сува ти, сува ти, посунути, ви сува нець,.

саджати) с.43,с.77 ********* за сув, сув ало. (дивись «stib»). Наявність у

давніх клинописних текстах таких означень, як

«stib» і «suva», очевидно, вказує на різний тип

«дверей» у помешканні шумерів («stib») та

хаттів(«suva»).

В одних, вхід у приміщення «за stib увався», у

інших – «за suva вся»!!!

Казахський дослідник Олжас Сулейменов в

своїй роботі демонструє житло шумерів, яке

має вигляд юрти. Таким чином, вхід в таке

помешкання дійсно «за stib увався».

Це є ще одним з свідчень того, що шумери

були тюркським народом.

(Олжас Сулейменов «Мова письма – погляд в

доісторію – про походження писемности і мови

малого людства», К., 2006)

 

 

tesha – теша (сон) с.16 *********** тиша, тихо (відсутність звуків)

 

sivatt – сіват – (святковий день) свято – (siva -tо) - день відпочинку,

с.124*********сьомий день тижня – сучасна «неділя»,

а в наш час «будь-який день, вільний від

громадської праці». Значення слова «siva» є

зрозумілим. Воно визначає день відпочинку, як

«щасливий день». Це давнє слово збереглось в

імені одного з верховних богів індуістської

міфології – «Шива» (давн. інд. Çiva) «благой»,

«приносящий счастье».

Таким чином, отримуємо зрозуміле всім

значення «siva -tо», яке має визначення

«щастя то [є]» («то щасливий день»).

(«Мифы народов мира» Т.2, М., 1992, с.642)

 

 

Дякую - слово введене автором дяка, > подяка, > дякувати, > дяк.

у цей “словничок” самостійно, на Аналізуючи російський етимологічний словник,

основі власних міркувань. складений Галиною Павлівною Циганенко, ми звернули

увагу на етимологію російського слова «Спасибо».

«Спасибо – выражение благодарности,

признательности и т.п., то же, что «благодарю».

В русских словарях отмечается с нач. 18 в.

Развилось из др.-русск. словосочетания спаси богь

, оба слова которого срослись, конечный слабый

гласный ь утратился, а вместе с ним отпал и

согласный г (ср. укр. устар. спасибіг >;соврем. спасибі

«спасибо»; звук і в этом слове развился из о

в закрытом слоге). См. пасти»

(Г.П. Цыганенко «Этимологический словарь русского

языка», К., 1970, с.445).

В праукраїнському середовищі слово «біг», поруч з

формою «бог», вживалось цілком самостійно, де звук

«і» знаходився у слові «біг» з його першовитоків.

Слово «Біг», може трансформуватись у «Біж».

На мапі України знаходимо поселення «Біж»,

«Біжівка». В часи середньовіччя, між сучасними річками

Півд. Буг та Зах. Буг існувало поселення «Межибіж»,

яке нащадки шумерів (тюрків) – анти (козаки)

називали - «Меджибіж». («ж» > «дж»).

Отже, «бог», «буг» заміщується «бож», «біж».

Ми категорично не згодні з тезою що «звук і в этом

слове развился из о в закрытом слоге» російського

слова «спасибо».

Слово «біг» є невід'ємною і самостійною частиною

складного хатто-шумерського слова «бігме!»

(«бог знає»!, «бог бачить»!).

Як праросійське (лувійське!) слово «спасибо»,

так і праукраїнське слово «спасибі», яке ми

визначаємо, як шумерську форму слова, є тотожніми

хаттському слову «дякую».

Це слово, вочевидь, відносилось до хаттських слів

релігійної термінології.

Воно часто вживалось на молитовних зібраннях у

хеттській державі, на нарадах – «панкусі» -

дорадчому органі хеттського царя.

Тільки цим можна пояснити сучасну подібність

литовського, та українського слова, як за фонетикою,

так і за значенням, що визначає вдячність – «дякую».

Про що ми вже писали на початку праці.

Литовці, як нащадки своїх далеких пращурів- хеттів,

запозичили це слово з хаттських релігійних молитов.

Жрець, який читав, чи співав, дяку богу називався

дяк.

З прийняттям нашими пращурами християнства,

добіблійна (хаттська) посада дяк продовжує

існувати в українській мові їх далеких нащадків –

сучасних українців.

Треба визнати, що християнство спочатку

прийшло на українські землі. Пращури українців

(хатти – авхатти Геродота!) сприйняли цю віру

раніше пращурів росіян – лувійців (с лувіан – суч.

слов'ян). Тому, слово дяк у російській мові є

запозиченням з мови наших пращурів – хаттів

(венедів)!

Таким самим запозиченням воно є і в грецькій мові –

διαχος (діякос). Відділивши грецьке закінчення ος

(ос), отримуємо основу διαχ (діяк), яка цілком

відповідає українському дяк.

Грецька мова має свій грецький відповідник –

ενχαριστω [ ефхарісто ] (дякую), що вказує на

запозичення церковної посади διαχος (діякос) з мови

народу хатти (венедів).

Лувійці, використовуючи запозичене ними слово –

дяк, долучали до нього вказівний займенник он,

який, у пізніші часи, злився у єдине слово - дякон

(диякон).

Нагадаємо, що таких хаттських, та шумерських слів,

які відносились до групи слів релігійної термінології,

і були запозичені греками, (через них – італиками)

євреями, іншими народами, знаходимо цілу низку:

«ангел», «Євангелія», «меса», «месія», «диякон»,

«історія» («історик»), «Пасха» (хеттське релігійне, а

отже, хаттське свято «Пасхулас»), «субота»,

«сівато» («свято», «святий»! – «щастя»,

«щасливий»!), «амінь» …

 

gurtas –гуртас (місце зібрання) гурт, гурт уватись, гурт ом.

с.145** У німецькій мові це слово означає – “пояс”

(gurt, gurt el), як бачимо значення слова

близьке – “ той, що об’єднує “.

У німецькій мові це слово є запозиченням з

хаттської (венедської) мови.

 

згубити – слово введене автором згу – бити (“ згу “ (мечем)+ бити; “ мечем бити ”).

у цей “словничок” самостійно, на Така назва зброї згадується у “Велесовій книзі”:

основі власних міркувань. “ Поречемо тобі, боже, яко се нам дієш суру пити

смертну і на ворогів грядеш, і тих б”єш мечем

мовленим згу, і світлом мружиш очі...”

(Б.Яценко “Велесова книга – Легенди. Міти.

Думи. ” – Київ - 1995, с.112).

В “ Українському етимологічному словнику “

знаходимо давнє слово “ згу куватись”,

яке, на нашу думку, мало означати:

“ перекликатись ударами меча по щиту, чи

військовому металевому обладунку, воїна ”;

згу бник - “ той, який забирає життя мечем “ –

вбивця;

згу щати – “ ставати пліч-опліч” – “ меч до меча “;

згу сток – “ кров на лезі “ меча, можливо

утворилось від «канавки» на мечі, для стоку крові;

згу ртувати – “об’єднати… мечі! ” (об’єднати свої

військові сили, збройно об’єднатись.);

згу чатися – «злякатися», «злякатися… меча!».

Про те, що основа «згу» в давнину було окремим

словом, з визначенням «меч», свідчить обмежена

кількість слів (6!!!) у сучасній українській мові.

Ця основа рішуче відрізняється від префіксів

«пере -», «при -», «під -», «від -»..., які широко

вживаються в сучасній українській мові.

 

 

ганьбити - слово введене автором гань (ган) – бити (“ ган чіркою бити” - соромити).

у цей “словничок” самостійно, на Сучасний український фразеологічний словник

основі власних міркувань. дає пояснення:” ганьбити – покривати ганьбою

(соромом, неславою) “. Багато дослідників,

досліджуючи історію Хеттської держави, зазначають

шанобливе ставлення до жінок, та їх високий

суспільний стан. У багатьох релігійних обрядах

жінки приймали активну участь і очолювали їх.

Жінка – господиня користувалась повагою чоловіка.

Уявімо собі таку побутову ситуацію: жінка ганчіркою

лупцює свого чоловіка. Старий козарлюга не дуже

припирається, відчуваючи свою провину.

Для чоловіка - воїна найбільшим соромом було,

коли його “била ганчіркою” (ганьбила) жінка.

Нам здається, що це слово відносилось до групи

слів хаттської релігійної термінології, і пов’язане з

хеттськими (отже – хаттськими!) ритуалами

«очищення воїнів» в яких приймали участь жінки,

можливо, старшого віку. Слово «Ганна», яке ми

знаємо, як українське жіноче імя, в хеттській мові

подається з визначенням «баба».

Таким чином, в ритуалі «очищення воїнів», щоб

позбавити його боягузтва, та надати сміливості,

мужності, приймали участь саме старі жінки.

Ця процедура, побиття воїна ганчіркою (жіночим

знаряддям праці) повинна була бути принизливою

для воїна, та викликати у нього сором.

Про існування подібних ритуалів «повернення

мужності», «військової присяги» свідчать хеттські

релігійні тексти (А.Е. Наговицын «Магия хеттов»,

М., 2004, с.138-141, с.145-149).

Процитуємо деякі з текстів:

«Помошники жреца приносят утварь женщины,

прялку и зеркало, они ломают лук, и жрец говорит

так: «Разве не видите вы здесь женской утвари?

Её принесли для клятвенного обряда. Кто нарушит

эту клятву и кто принесёт зло царю, и царице, и

царевичам, того эти клятвы из мужчины пусть

превратят в женщину! Пусть воины станут

женщинами, пусть они наденут на себя женские

одежды и покроют головы тканями! (Б.В.)

Пусть они сломают свои луки и стрелы и разобьют

палицы, а в руки пусть возьмут прялки и

зеркала! …». (Там само, с.139-140).

В іншому тексті, жриця з країни Арцава промовляє:

«Я помещу зеркало и прялку в руки мужчины.

Он проходит под воротами. Когда он выйдет из

ворот, я возьму у него прочь зеркало и прялку.

Я дам ему лук и стрелы, и я ему скажу так:

«Смотри! Я взяла у тебя женственность и дала

тебе мужественность. Ты отбросил прочь пути

женщины, покажи теперь пути мужчины!»

(Там само, с.146).

Знаючи, що на території Хеттської держави,

релігійні ритуали відбувались за хаттською

(венедською) традицією, хаттською (венедською)

мовою, можна впевнено сказати, що слово

«ганьбити» є хаттського (венедського)

походження і входило до слів хаттської (венедської)

релігійної термінології.

 

різьбити - слово введене автором різь – бити (бити по різцю, обробляючи каміння),

у цей “словничок” самостійно, на різець, різ- кий (камінь придатливий для обробки

основі власних міркувань. різцем.

сметана продукт харчування, з яким хатти познайомились у

слово введене автором часи своєї “ малоазійської “ історії.

у цей “словничок” самостійно, на З ним хаттів познайомили мешканці сусідньої країни

основі власних міркувань. - Меттані. Таким чином, продукт харчування

“ с (з) – Меттані “ став називатись - “ сметана “.

Так само, кольорове непрозоре скло, яке застосовувалось у мозаїці, з острова Мальта, ми

називаємо “ смальта ”, а зернову культуру, що

перейняли від греків, – “ гречка “ (грецька).

Мовознавець І.Р. Вихованець вважає, що «грецька» рослина потрапила до східних слов’ян через греків:

«Версію підтверджує якоюсь мірою візантійський похід Святослава. Де вперше натрапили на рослину, то так і назвали…»

(І.Р. Вихованець «Таїни слова», К.,1990, с.47-48).

Асимільованих греків, які проживали в оточенні

хатто-шумерів, називали: “ Грицьками ”,

“ Грициками ”, так само, лувійці та греки називали

хатто-шумерів: “ Антонами ”, “ Антиками ”,

“ Антипами ”.....

 

 

сig – ціг (цегла) С.70** це гла, це(глина), це(глей). Це слово було

запозичене у хатто-шумерів німецькими племенами.

У німецькій мові зустрічаємо: dachziegel

(черепиця, де “ dach ”відповідає українському –

“дах”), ziegel (цегла), siegel (печатка).

Німецькі “ zie ”та“ sie ” відповідають хаттському

(українському) “ се ” та шумерському - “ це ”.

Корінь той самий, трохи попсований – gel,

відповідає українському - гл (и), - гл (а), - гл (е).

Існування суто німецького слова “ глина “ – “ Lehm ”,

свідчить, що “ сig ” вони запозичили у хатто-шумерів.

Давні пращури німців, як і хатто-шумери, робили

печатки з глини. Їх можна побачити у музеях Турції,

Сирії, Іраку.

У хаттську мову (праукраїнську) слово потрапило

від шумерів, про що свідчить вказівний займенник –

“ це “, який злився з іменником “ глина “, “ глей “

(це гла, це глина, це глей). Порівняємо з

болгарським “ ту хла “ (цегла), де “ ту “ є вказівним

займенником, який відповідає українському- “ то “.

У болгарській мові фонема “ х ” витісняє українське

“ г ”, таким чином, болгарське “ хла ” (тухла) цілком

відповідає українському “ гла “ (це гла).

Шумери навчились виготовляти і обпікати глину –

робити цеглу.

Це про них говориться у Біблії (Книга Буття, 11):

“ І була вся земля – одна мова та слова одні.

І сталось, як рушали зо Сходу вони, то в

Шинеарському краї рівнину знайшли, і оселилися

там. І сказали вони один одному: «Ану, наробімо

цегли, і добре її випалимо!». І сталася цегла для

них замість каміння, а смола земляна була їм за

вапно. І сказали вони: «Тож місто збудуємо собі, та

башту, а вершина її аж до неба. І вчинімо для себе

ймення, щоб ми не розпорошилися по поверхні всієї

землі» // (БІБЛІЯ або Книги Святого Письма

Старого й Нового Заповіту – Українського Біблійного

Товариства – 1991- с.10).

В наведеному тексті є кілька важливих моментів, на

яких хочеться зупинитись:

1). Біблія говорить, про переселення народу, який ми

ототожнюємо з шумерами, - «зо Сходу»;

2). Біблія свідчить, що вони першими навчились

робити “ це глу “. Ця назва зустрічається, у давніх

текстах, на глиняних табличках з Малої Азії та

Месопотамії – “ сig “, де “ сі “ є попсованим

шумерським “ це “, а “ g “ – початковою фонемою

іменника “ г лина “. У такій транскрипції це слово

знаходимо у багатьох сучасних європейських мовах.

Отже витоки цього - “ сig “ – шумерські (хатто –

шумерські). Це, у свою чергу, знову ж підтверджує

те, що мова, у згаданому тексті Біблії, йде про

шумерів.

3). «І сталася цегла для них замість каміння...» -

мова йде про те, що шумери, до часу переселення у

Месопотамію (у Шинеарський край) знали каміння,

як будівельний матеріал, будували з нього, вміли

його обробляти. Це вони будували “ Зіккурати “ -

«башту, а вершина її аж до неба».

Вміння обробляти каміння, та будувати з нього,

підтверджується наявністю великої кількості

українських прикметників, з закінченням – кий.

На справді ці сучасні прикметники є складними

словами.

У далекому минулому відбулось злиття

шумерського прикметника з іменником – “ кий “

(камінь, скеля): “ кріп кий “ (міцний, як камінь)...

В українській мові «міцний» тютюн називають

«кріпак».

Таким чином, кріп (міцний) + кий (камінь) =

«міцний камінь». «Кріпити» - зміцнювати.

 

Dumu ummian с.71** дім знань (школа); Dumu (дім) + ummian (ум іння,

роз ум, тобто – “знання”. Отже - “ Дім знань ”).

 

Lu ummeanu с.71** учень;

Lu (людина), яка отримує um me anu (знання).

З шумерської мови “ Ме ” – “ знання “.

В тюркських мовах це значення збереглось в

словах: ме дресе, ме четь, ме ктеб (початкова

школа для хлопчиків), ме джліс.

Подібним чином греки називали свої храми

«Софіями» (Sophia), від грецького σοφια;(знання,

мудрість).

Можливо з цим шумерським (тюркським)

словом пов”язані назви міст, відомих центрів

мусульманської релігії та культури, а отже і

знань - Ме кката Ме діна.

В українській мові воно заховалось у словах:

Біг- ме (“ Бог знає ”, і яке тотожнє арійському -

“ Бог відає ”, “Відья Бог”; слово «Біг» заховалось у

слові «спаси Біг» [суч. «спасибі» ]), му дрість, відь ма

, ма йдан, ме сія, ме са (Богослужіння), ме та,

ме тикувати (розмірковувати), ме тикована голова

(мудра голова, розумна голова, світла голова),

ме дитація (роздум, міркування, поглиблення своїх

знань), ма дикувати (мудрувати, ламати голову;

тотожнє слову “ ме дитація “), нікче ма, нікчемний

(слово «нікче ме», у сиву давнину визначало

людину, яка не бажала вчитись, а отже, не бажала

отримати “ Ме ” (знання); сучасне слово було колись

словосполученням: «ні хче ме» («не х[о]че знань»)).

Вислів: “ У нього є мета “ означав у давнину, що

“ у нього є бажання отримати знання (Ме) “.

Закінчення “ та ”, у слові “ ме та “ є попсованим

вказівним займенником “ то “, який злився з

іменником “ знання “ (Ме).

Отже, “ Мета “ означає “ То знання! “.

“ Метикуватий ” означає: “ той, який озброєний

знаннями (Ме) “.

У Фразеологічному словнику знаходимо

зневажливий вислів: «ні бе ні ме»

(«ні (ані) бе ні (ані) ме»), який означає «не знати»,

«не тямити», «не вміти».

«ні ме» має означати, з шумерської мови,

«ні» (відсутність) «ме» (знань).

Таким чином, «ні бе» означає «ні» (відсутність) «бе».

Значення того «бе», для наших сучасників, вже

втрачене. Можливо, те «бе» пов'язане з словом

«белькотіти» (говорити не зрозуміло).

Отже, отримуємо реконструкцію того «ні бе ні ме»

у визначенні:

«не [вміти] говорити, не [вміти] писати», загалом,

«неук».

Якщо реконструкція наша вірна, то можна говорити,

що в деяких випадках синонімом слову «МЕ»,

у значенні «знання», виступає інше значення

«письмо». Татарське «бельмес» («він не знає»,

«неук»). Запозичене з тюркських мов, російське

«балбес» має означати «той, що не вміє говорити».

Порівняйте киргизьке билбес (дурень).

Сучасне українське слово «німець», та

російське – «немец», є запозиченнями з шумерської

мови, і несуть в собі шумерське словосполучення

«ні ме» («не ме»), а закінчення «ць» («ц»), вказує

на зіпсований шумерський вказівний займенник

«це».

«Ні ме ц [е]ь» (Не ме ц [э]) - («це той, що не

«розуміє» (нашої) мови») = («це той, що не «знає»

(нашої) мови»).

Отже, вислів: «ні бе ні ме» означає «це той, що не

вміє говорити (шумерською!) мовою», та «це той,

що не [ знає ] розуміє (шумерської!) мови».

Слово «розум» є тотожнім, за значенням, слову

«знання»: «розуміти» = «знати»!

Слово мудрість утворене від шумерського

(тюркського) – медресе – “школа знань”.

Сучасний словник зазначає:

«Медресе (араб. Мадрасе – давати уроки; місце, де

дають уроки) – середня й вища релігійна школа у

мусульман у країнах Близького й Середнього

Сходу». («Словник іншомовних слів», Київ,1974,

с.420).

Можемо впевнено поправити науковців: «медресе –

“школа знань”, де «ме» (знання)!!!.

Відь ме – “ та, яка відає «МЕ» (знаннями) “.

Це слово від хатто-шумерів потрапило і до

німецьких племен – Widmen

(відповідає лувійському - «посвящать»).

Про запозичення, свідчить наявність суто німецьких

слів: «weise» (мудрий), «weisheit» (мудрість).

Грецьке жіноче імя Медея (Μεδεια;) визначає жінку

чаклунку. Очевидно, що слово «ме дитація»

грецького вжитку, в якому знаходимо шумерське

запозичення – основу «Ме».

Інше грецьке імя Мегера (Μεηαιρα;) визначає богиню

помсти, відплати. Ці грецькі жіночі імена виникли під

впливом мови хатто-шумерів, адже запозичили

шумерське слово «ме» (знання).

В сучасній російській мові, як спадкоємиці лувійської

мови, шумерське «ме» заховалось в словах:

«у ме ние», «у ме ть», «у ме лец», «у м».

В українській мові, у 17- 19 століттях, вживалось

слово «меценас» (напр. «пан Меценас»).

Воно подібне слову «меценат».

Походження слова визначається: «меценат» [ лат.

Maecenas (Maecenatis) ] - 1. Римський політичний

діяч 1 ст. до н.е., який уславився покровительством

поетам та художникам. 2) Переносно – багатий

покровитель наук і мистецтв. («Сл.ін.сл.», К.,1974,

с.431).

Ми вважаємо, що, знаючи визначення

шумерського слова «ме», слово розкладається на

зрозумілі самостійні складові: «ме» + «це» + «нас»,

яке тотожнє слову «менас»: «ме» + «нас».

Слово у латинську мову потрапило через

посередництво грецької мови, як запозичення від

хатто-шумерів. Латинський словник зазначає, що

«Maecenas, Maecenatis m Меценат (C. Cilnius),

Римск. всадник из знатного этрусск. рода

(Лукумонов), близкий друг Августа, покровитель

Вергилия, Горация и др. поэтов; умер в 8 г. до н.э.

H, Sen etc.» (И.Х.Дворецкий «Латинско-русский

словарь», около 50000 слов, М.,1976, с.609).

Прошу звернути увагу, що слово «Меценат»

виводиться від імені реальної історичної

особи. Можливо, так воно і було, і благодійність цієї

конкретної особи дало назву самій благодійності.

Але, ніхто не буде заперечувати, що саме ім’я, як

слово, ще до надання його, у формі імені, певній

особі при народженні, вже мало певне значення,

певну структуру побудови, певну семантику, свою

фонему, а вони – шумерські, хатто-шумерські!!!.

Зверніть увагу, також на прізвище (фамільне ім’я)

роду, з якого походить Maecenas – «Лукумон», яке

цілком відповідає шумерським логограмам, з

початковим «LU» (людина), які визначають посаду,

назву ремесла, місце проживання і т.і. тої конкретної

людини. Відокремивши те «лу», отримуємо основу

слова - «кумон», яке має насти певне самостійне

визначення.

Корисним буде ознайомитись з етимологією цього

слова, та значенням інституту «Лукомонства» в житті

етрусків. (А.Е. Наговицын «Магия хеттов», М., 2004,

с.100-104, и далее).

Шумерське слово «LU» (людина) присутнє, як

вважає автор, і в імені малоазійського народу,

далеких пращурів сучасних росіян – лувійців.

Слово «лувієць» утворене, як шумерське

визначення, яке вони дали пращурам росіян –

«LU WY» (ви люди!!!). Пізніше це слово дало

назву території, де проживали «лу ви» - «Лувія».

Таке визначення, може свідчити про найдавніші часи,

коли людина, певного племені (етносу), робила

перші спроби ототожнити себе з навколишнім

середовищем. На питання шумерів:

«Хто ви є?», лувійці, розводили плечима, давали

зрозуміти, що вони не можуть визначити себе.

Шумери, розуміючи це, пояснювали їм: «LU WY»

(«Ви – люди»!).

Після переселення з теренів Малої Азії, нащадки

малоазійських лувійців визначали себе, як «с лувии»,

тобто, називали себе – «слувианами»

(суч. «словьяне»). До етрусків ми ще повернемось,

адже історія їх, як ми вважаємо, приховує таємниці

одного з відгалужень малоазійських хаттів (пізніших

– історичних «венедів»).

Повернемось до дослідження шумерського слова

«Мейдан».

Мейдан – площа, на якій моляться, де дають

(“ дан ”), і отримують, “ Ме ” (релігійні знання).

В Україні, як правило, на таких площах, або

поблизу них, будувались церкви.

Згадаємо П.Тичину: “ На майдані, коло церкви,