Студопедия — Але й та не страшна,коли Щеком названі.Се небо кличе нас,і йдемо
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Але й та не страшна,коли Щеком названі.Се небо кличе нас,і йдемо






до нього».

Велесова книга», Київ, 1995, д. №7г, с. 43).

«Щеком Безсмертним» наших пращурів – антів (шумерів) називали

лувійці.

Привертає увагу негативний образ Щека - казкового персонажу, та

позитивний його образ у «Велесовій книзі».

Це свідчить, що автор «Велесової книги», будучи нащадком хатто-

шумерів, описував історію своїх пращурів з великою пошаною, при цьому

свою державу називав - «Русь».

Казка, яка описує Щека негативним персонажем, за своєю суттю та духом

є чужою – лувійською. Коли до влади на Русі прийшли наші сусіди-лувійці,

вони зробили все можливе, щоб забрати у нас не тільки рідне слово,

рідну мову, рідну історію, релігію, Богів, але й рідні нашому народу

народні перекази – казки.

Все замінювалось чужим – лувійським. Казки переписувались на інший

лад. Пройшли тисячоліття, а нащадки лувійців – росіяни, продовжують

нам і зараз нав’язувати свою історію, переписуючи на свій лад нашу

власну – українську історію.

Так, колись і їх пращури - лувійці, переписавши історію наших пращурів –

хаттів (венедів), та антів (шумерів), нав’язали нам свою.

Та, Бог все бачить!

Переписуючи історію чужих народів на свій лад, вони забули свою власну

історію. Як кажуть, дописались до того, що забули свою власну історію!

Раджу росіянам, взявшись за вивчення мертвої лувійської мови, віднайти

своє справжнє коріння – лувійське!

Так само, українцям, вивчаючи шумерську мову, лувійську, хурритську,

аккадську, поглибити знання про, майже втрачену в науці – хаттську

мову, та – малодосліджену шумерську мову – мову наших далеких

пращурів – хаттів (венедів) та шумерів (антів).

 

 

Кийдани - кайдани (у сучасному розумінні: металеві пута, які одягались на ноги

та сковували ланцюгами. В давніші часи, можливо – кам”яні

колодки, від “ кий ” (скеля, камінь);

Мейдан – майдан, майданчик - площа для моління та зібрання. Це слово

тотожнє за своїм значенням лувійському – “ Магадан”.

Топоніми з такою назвою знаходимо на шляху переселення шумерів з

Східного Сибіру – через Казахстан (м. Майдантал), Північно-

Західний Китай (гірський хребет Майдантаг), Афганістан

(м. Майданшахр), Індію (головна площа м.Калькутти – Майдан),

Іран (мис Мейдані), Ірак (м. Майдан), Турцію (м. Мейданджик),

Україну (м. Майдан, Закарпатська обл., по два “ Майдани ” у Волинській обл.., Житомирській, Вінницькій, Львівській, Рівеньській, Чернівецькій, також, по одному – у Тернопільській, Хмельницькій, Харківській, Івано-Франківській, Донецькій. На карті України зустрічаємо також чотири “ Майданівки ”, п’ятнадцять “ Майданів ” з топонімістичним доповненням, наприклад, “ Майдан – Вербицький ”), Росію (м. Майдан, Горьківська обл..), Болгарію (м. Мадан), Польщу

(м. Майданек), Сербію (м. Майданпек), Швейцарію (м. Майден).

Ці назви розташувались своєрідним півмісяцем від Східного Сибіру до

Європи, на теренах, заселених тюркомовними народами.

Сучасне слово “майдан” в казахській (мейдан), уйгурській (мейдан,

мейданче), турецькій (мейдан), афганській (майдан), персидській

(meyden), бенгальській (moydan) мовах, а також у мовах: урду

(meiden), пушту (maydan), хінді (maedеn), курдській (meydan)

означає - “площа”, “базар”, інколи – “поле”, “ поле битви “, але загалом

це – “ місце зібрання “, “ місце моління “.

Мейдан – площа -“ місце моління, через яке дають (та отримують)

знання “.

 

Кухжух - кожух, одяг з шкіри. Це слово визначало одяг (zuh) з риби (kuh),

тобто з її луски. Існує багато Вавілонських (аккадських) зображень Богів

у такому одязі.;

Отже, шумери шили одяг з луски риби!!!. А чи відомий цей факт

історикам та археологам?.

Хатти називали шумерів, за їх уміння ловити рибу, шити з її шкіри одяг,

вміння готувати страви з риби, - “ риб ' янами ”.

У “ Велесовій книзі “ читаємо:

«А із Пендеба йдемо досі до неба синього.

У старі часи рибяни не захотіли лишитись (у своїх краях).

Прийшли до землі нашої і казали, що мають доблесті.

І так загинулине народжувались і вимерли, як безплідні.

І нічого від них не лишилось».

(Б.Яценко “Велесова книга – Легенди. Міти. Думи. ” – Київ - 1995, с.48).

Мова йде про історію малоазійської зустрічі хаттів та шумерів.

На питання “безплідності”, та “ вимирання “ шумерів, як етносу,

можливо дадуть відповідь генетики, біологи, медики.

В епосі про Гільгамеша Інанна (Іштар) називає шумерів «рибним

народом»:

«Іштар волає, мов у муках пологів, владарка богів, чий голос чудовий:

“Хай би той день обернувся на глину, як у зборі богів я намислила кари;

На згубу людям моїм війну зголосила? Чи на те я людей сама

народила, щоб як рибний народ, наповняв море! “

Боги-Ануннаки разом з нею плачуть, боги змирились, плачем

зайшлися…»

(«На ріках Вавілонських [З найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону,

Палестини ]», Київ,1991, с.146)

Автор вважає, що мова може йти лише про значне скорочення етносу,

але не про його остаточне зникнення, “ вимирання “.

Народ живе, якщо живе його мова!...

А, мова шумерів живе і сьогодні, про що свідчить існування шумерських

слів у сучасній українській мові, живучість етнографічних особливостей

народу, наприклад, традиційної зачіски воїнів шумерського народу –

«антів» - “ оселедця “...

 

 

Кушнір - ку (х) – шнір, ку (х) – шнірувати (шнурувати луску риби, тобто –

шити одяг з луски риби).

Сучасне російське (лувійське) значення: скорняк, овчинник,

скорняжить. Слова “шнур”, “шнурівка”, “шнурок”, “шнурувальний”,

“шнурувати” – є шумерськими. Вони були запозичені хаттами,

лувійцями та німецькими племенами.

Хатти мали свій відповідник – “ мотузка ”.

З сучасної російської та німецької мов: шнур, шнурок та – schnur,

schnursenkel (шнурівка для взуття).

 

 

Кухаркух (риба) – “той, що готує рибу”; кух – ня (місце, для приготування

риби), кух - о – варити (варити рибу), кух - о – вар, кух - а рювати,

кух - о – ль (чаша для рибної юшки), кух – ля, ку (х) – лінар (майстер

приготування риби), кух арка.

Від цього шумерського слова утворились, запозичені лувійцями –

(к)- ух а, ку (х)-шать; литовське – «juse» (рибний суп), німецькі слова –

kuche (кухня), kochin (кухарка), koch (кухар), kochen (варити,

готувати), aufkochen (закіп”ятити).

Таким чином, слова «(к) уха», «(к) ю (х) шка», « (х) шать» всі мають

спільного пращура – шумерське слово «кух» (риба).

Сучасне литовське - «juse» втратило початкову приголосну «к» та між

складову – «х». Вочевидь, їх далекі пращури – хетти вимовляли –

«(k) ju (ch) se», від якого, ймовірно, виникло лувійське запозичення -

ку (х)-шать.

Основи українських іменників, з закінченням «ар»: «гончар», «титар»,

«паламар», «лікар», «знахар», «пекар», «перукар», «каламар», «кептар»,

«кулінар», «вікар(ій)», «чоботар», «кухар», «чатар», є суто

шумерськими!!!

 

 

Субота – субота, день тижня. Складне слово: су (вода) + боти (взуття) –

загалом – “ день миття взуття “.

У цей день, який передував святковому дню – “ сівату “, милось взуття.

Свято ” — святковий день, тобто - “ сиват -то ” – сучасна - неділя!!!.

З литовської мови: “ неділя “ (savaite), “ свято “ (svente), “ святий “

(sventas), “ храм “ (sventove, sventykla). Греки та іудеї, перейнявши у

малоазійців назву дня, називали так день, що передував неділі – тобто –

суботу. Вираз “ у суботу “, по грецьки та єврейськи, звучить:“ тосавато “ –

“ то свято “. Вказівний хаттський займенник «то» вказує на те, що слово

«субота» греками та євреями було запозичене саме у хатто-шумерів.

У наших пращурів святковим днем була неділя, а не субота!

У євреїв таким днем відпочинку була субота, тому не дивно, що вони саме

суботу називали святом – «тосавато» (то свято!), тобто, «щасливим»

днем.

Це пояснюється тим, що у давні часи днів праці було шість, і

лише сьомий день – «сівато»(свято) був днем вільним від роботи

(«діла»), тому його інколи наші далекі прещури – хатти називали

«неділя».

Саме шість днів працював Бог, створюючи землю та життя на ній.

Про це говорить Біблія.

А етимологія слів «неділя» та «субота» вказує дуже виразно на цей день

відпочинку.

Другий вихідний - «субота» долучився до «неділі» під тиском життєвих

реалій – розповсюдження християнства, основою якого були Біблійні

канони, написані єврейськими рабінами. У кожній окремій країні,

запровадження суботи, як другого вихідного дня, відбувалось у різні

історичні часи. Це питання може бути темою окремого дослідження.

У кінці дня, перед неділею, хатто-шумери мили взуття, яке визначалось

словом «су» + «боти», і надало назву цьому дню.

Цей ритуал “очищення” взуття передував відвідуванню храму на святкову

молитву. Від хатто-шумерів слово “ боти ” (взуття) потрапило до німецьких

племен та греків: вote (посильний), eilbote (кур’єр), тобто “ той, який для

виконання своїх обов'язків, одягає боти ”, dienstbote (відповідає

лувійському запозиченню «деньщик»).

Черевики з грецької мови – “ ботакя ”, чоботи –“ ботес “.

Українці мають взуття, яке називається “ чоботи ”, поляки - “ бути ”.

Литовський відповідник “ взуття ” – “ batas “, “ pusbatis “, близьке –

skubotas “ (поспішний). З болгарської мови “ чоботи ” – “ ботуш “.

У французькій - “ вotte “ (чобіт), від нього - “ вottine “ (жін. р.).

Лувійським відповідником є слова – пехи, сепехи (суч. «сапоги»), пехота.

У запозиченній формі, в сучасній російській мові, вживаються слова

ботинок ”, “ боты

Порівняйте французьке “ botte “ (сапог),“ bottine “ (ботинок), “ sabot

(деревянный башмак).

Пройшли тисячоліття... Сьогодні я згадую, як мої покійні дідусь

Михайло та бабця Ганна Березяки (с.Білка Перемишлянський р-н

Львівська обл..) з вечора мили взуття перед відвідуванням, у вихідний

день - неділю, церкви.

Очевидно, і у давні часи взуття коштувало не дешево. Не всі його мали.

Люди ходили до храму у взутті, в якому щоденно працювали.

Миття взуття було суворою вимогою жерців.

Ми вважаємо, що, запозичене далекими пращурами французів від хатто-

шумерів, слово “ sabot “ (деревянный башмак), яке за своєю фонемою

відповідає сучасному українському слову «субота», найкращим чином

підтверджує втрачену етимологію шумерського словосполучення

«су + бота».

Давнє шумерське складне слово субота («миття взуття»),

сприяло визначенню у хатто-шумерів одного з днів тижня.

Запозичене пращурами французів у формі «sabot», це слово набуло

нового визначення – «деревянный башмак».

Очевидно, французьке запозичення зберегло у собі давнє шумерське

визначення матеріалу, з якого ці «боти», чи їх підошва, виготовлялись –

дерево!

А через тисячоліття французьке слово «sabot» сприяє виникненню ще

одного французького слова «sabotage» (саботаж), від «saboter»

«стучать деревянными подошвами», не желая работать, подчиняться

приказу».

(М.Э. Рут «Этимологический словарь русского языка для школьников»,

Екатеринбург, У-Фактория, 2007, с.350).

Таким чином, сучасне українське слово «субота», та французьке слово

«sabotage», мають спільного давнього пращура хатто-шумерське

словосполучення: «су» + «бота» (вода + взуття) = «мити взуття»!

У російській мові, як наступниці лувійської, заховалось шумерське

запозичення - «су» (вода) у слові «сударь» («той, що подає воду» -

господар), «сударыня» («дружина того, хто подає воду»; треба

наголосити, що «вона тільки дружина того, хто подає воду», і сама

вона не подає воду!!!), «судорога».

Читаємо:

«Судорога ж. – корча, спазмы, сведенье мышц, дёрганье мясных волокон

в животном теле. «Судорога в ногах», в икрах сводит ноги.

«Корча» - более сильное, длительное сведенье мышц, с коробленьем

членов, а судороги болем местны и полегче. «Судорожные болезни».

Судорожные движенья – внезапные, будто кто-нибудь дёргает.

«Судорожь» пск. - лёгкая дрожь, озноб»).

(В.И. Даль «Толковый словарь русского языка», М., «ЭКСМО», 2006,

с.634-635).

Нам здається, що етимологічне визначення «водяная дрожь»

(«су» + «д(о)рожь») є цілком науковим.

 

 

Работа - робота. Складне слово: “ Ра “ + “ бота “ (“ Ра “ + “ боти “).

“ Ра “ (сонце) + “ боти “ (не “ взуття “ !!!, а “ йти ” – ієрогліф у вигляді

зігнутої ноги, який означав “ рух “).

Це слово виникло, коли хатто-шумери перебували у Єгипті, на початку

3-го тис. до н.е.

Їх перебування ми пізніше підтвердимо історичними документами,

етнографічними матеріалами, мовними відповідниками.

Уявімо велике наметове містечко, поруч кам’яних копалень, чи поруч

недобудованої піраміди... Піднімається на небосхилі сонце...

Наглядач за роботами (розпорядник робіт), йде повз наметове

містечко, і сповіщає: “ Ра боти! “, “ Ра боти! “... (сонце “йде”!

сонце “йде”!..., тобто, “ сонце «зійшло»! “, “ сонце «зійшло»! “...),

що мало означати початок трудового дня.

Уявімо, що інколи, робочий день міг починатись, з іншого заклику:

пора!“, “ пора! “(вже зійшло “ сонце “, вже зійшло “ сонце “…)

Це мало означати, що «вже час» починати робити, «вже час» починати

справу... В такому значенні це слово існує в сучасній українській мові.

Наведемо витяг з давнього тексту, з гробниці головного колісничного

Ейя:

«… Как прекрасно на небе сияние твоё, солнечный диск живой,

положивший начало всему! Ты восходишь на небосклоне восточном,

наполняя всю землю своей красотой! … вся земля торжествует, всё

пробуждается, омывают себя, воссияние славя твоё, а затем люди все

начинают работу свою! … Один ты землю создал по желанию сердца,

вместе с людьми, всяким скотом и жывотными, теми, что ходят по ней,

и теми, что устремляются в небо на крыльях своих!

Странам чужим назначил ты место, а человеку любому – его пищу и век,

Ты всех людей разделил по речи и коже, чтоб различать чужеземца от

нас! … Земля существует под властью твоей изначала, ты время само,

и живут все в тебе, созерцают они всю твою красоту до захода,

прекращают работу, когда ты уходищь на запад! При восходе своём ты

людей поднимаешь ради сына твоего от плоти твоей, царя Верхнего

и Нижнего Египта…»

(Петер Элебрехт «Трагедия Пирамид» М.,1984, с. 177 – 179)

 

Казахський дослідник-тюрколог Олжас Сулейменов, розглядаючи

лексему «робота», помилково, як ми вважаємо, виводить її від «раб»:

«раб (роб) > роботи – «працювати, як раб» (укр.) = рабить (архірус.) >

> рабьт > рабьт – ати > «работать» (рос.)».

(Олжас Сулейменов «Мова письма – погляд в доісторію – про

походження писемности і мови малого людства», К., 2006, с.451).

Ми вважаємо таку взаємозалежність, при виникненні слів, помилковою.

Від терміну «піднімається сонце» (Ра – боти) утворилась назва будь-

якого виробничого процесу – «работа», а вже від назви, яка визначала

працю, утворюється назва того, хто займається нею – «Раб» (Работич).

О. Сулейменов наголошує, що «Тюрки й слов'яни перебували здавна і

довго у тісних до двомовности союзах, що може свідчити про процеси

соціально-етнічних схрещень» (Там само, с.451).

Хочемо підкреслити, що шумери, як тюркський етнос, безперечно був у

тісних стосунках з лувійцями, пращурами сучасних росіян (слов'ян), та

їх стосунки з хаттами були тривалішими і ранішими. Саме з хаттами у

шумерів відбулись значні «соціально-етнічні схрещення».

У ті далекі часи, єгиптяни, як і хатто-шумери, мали календар,

орієнтувались відносно сторін світу, вимірювали час по сонцю, знали

геометрію, математику, їм відоме було число “ пі ” (= 3.14)...

Математичні і астрономічні обчислювання робились, орієнтуючись по

сонцю, ці дії називались: “ роз Ра хунками “, “ Ра хувати “, “ Ра хунок “.

Одиниця вимірювання називалась – “ Ра з ”.

І сьогодні, інколи, ми говоримо, не: “один”, “два”, “три”...,

а – “ раз ”, “два”, “три”...

Слово “ пора “ означало – “ час “, тобто, час вимірювався “ по Ра

(“ по сонцю “).

Таким чином, сучасне розуміння слова “ пора “ (“ вже час... ”),

цілком відповідав такому ж значенню і у далекому минулому.

Всі категорії часу (минулий, теперішній, майбутній) визначались

складними словами, частиною яких, було єгипетське слово – “ сонце

(Ра): “ вчо – Ра, “ сьогодні “ (“ за- Ра – з “, “ од- Ра - зу”,

“ з – Ра – зу “), “ завт – Ра.

Значення: “ починати роботи разом з сонцем “ визначалось словами:

з – Ра – зу “, “ Ра – зом “.

Час появи сонця, можливо визначався словом “ Ра – птом“ (зненацька).

Впевненість “ у тому, що кожний раз, після того, як сонце сховається

за обрієм, воно знову з”явиться, «повернеться», «підніметься на небі,

визначалось словом – “ віРа “.

Цікавим є те, що слово, яке визначає команду: «підіймай» «Віра!»,

І яке науковці виводять від італійського слова «vira re» (повертати),

Цілком відповідає, за фонетикою, та своїм значенням, українському

слову «Віра» - «впевненість … у «поверненні» … Ра».

Впевненість у чому? Впевненість у «поверненні Ра» (сонця)!!!

Назва єврейської книги - «Тора» теж містить у собі визначення «Ра»

(сонце). Етимологія слова проста: вказівний займенник хаттського

вжитку «то» злився з іменником, який визначає єгипетське значення

«сонце» (Ра), тобто, «то [ є ] Ра».

В сучасній літературі знаходимо таке пояснення, яке, як нам здається,

цілком відповідає нашому розумінню значення того слова:

«Учение – свет, особенно если это Тора, что и означает «свет»»

(«Тайны мистификаций»,ООО «Бук Хаус», М., 2006, с.177)

Латинським словам «radius», «radian» (промінь) відповідає

українське - «радість» (милувати око, вабити, відчувати приємність),

адже, схід сонця завжди «милував око», «вабив погляд»…

 

Ці, два останні, приклади автор навів не для того, щоб визначити

витоки цих слів, з тої, чи іншої мови, а для того, щоб впевнити читача у

цілком науковому обгрунтуванні всіх слів, з складовою «Ра», які

досліджуються в цьому розділі роботи.

На світанку хатти (венеди), вказуючи на схід сонця, промовляли:

то вирій Ра “ (то є пробудження сонця).

Шумери (анти), запозичуючи сказане хаттами, повторювали:

до обрій Ра-нок “ («то є час пробудження сонця», що стало,

у сучасних українців, щоденним привітанням – “ добрий ранок “,

де закінчення “ нок “ є давнім шумерським самостійним словом,

первісне значення якого ми зараз втратили.

Порівняйте близькі за змістом слова: “ ра нок “, “ світа нок “, “ сніда нок “.

Ми майже впевнені, що слово «нок» означало «час».

Таким чином, наведені вище, складні слова, мали означати:

«час (сходу) сонця», «час, (коли) світає» «час, снідати».

Хаттське «то вирій» перетворилось в шумерське «до обрій» (добрий).

Таку заміну хаттської приголосної «в» на шумерське «об» ми вже

розглядали раніше.

Увечорі хатти (венеди), вказуючи на захід сонця, промовляли:

то вирій віче Ра “ (то є «сон» [ відпочинок ] сонця).

Шумери (анти), запозичуючи сказане хаттами, повторювали:

до обрій віче Ра “, що стало, у сучасних українців, щоденним

привітанням – “ добрий вечіра “ («добрий вечір», «доброго вечора»)

Українське слово «вічність» вказує на «час після життя»,

на «час смерті», або на час, коли «вічі закриваються» (очі, вочі);

на «час відпочинку»

Вражає те, що ми, за допомогою лінгвістичного аналізу,

заглибились у розуміння побуту хаттів та шумерів, у часи їх перших

контактів, коли пояснення хатта «то є пробудження сонця»,

сприймалось шумером, як особисте привітання.

При зустрічі з хаттами, шумери повторювали його, як привітання

перехожого.

Хатти, розуміючи у чому справа, з вічливості до сусідів - шумерів,

у відповідь, повторювали, сказане шумерами.

Виходить: чому навчили, те і маємо!

Слово, яке сприймалось шумерами, як привітання при зустрічі,

трансформувало своє значення у слово – побажання, того самого.

Таким чином виникло слово - іменник – “ добро ”, та прикметник

– “ добрий “.

Можливо, ранком, у день, та у вечорі, приносились якісь «приношення»

Сонцю (Ра).

На ці роздуми наштовхує існування у сучасній українській мові

висловлювань «давати на добривечір», «давати на добридень»…

Коли люди молились Сонцю, то ставали навколішки перед ним

(ставали «Ра чки»).

Тут, треба докладніше розглянути етимологію слів «молитва»,

«молитись», «молити».

Пам’ятаєте, що у Біблії часто згадується край Ханаанський,

де проживали хетти, хатти, шумери, інші народи, як такий,

«де ріки течуть молоком і медом».

Ці мотиви опису казкового краю зустрічаємо в українських та

російських казках, також, в описах українських земель 14-18 ст.

польськими літописцями. Поклоніння рікам згадується і в хеттських

текстах («Мифы народов мира», Т.2, М., 1992, с.375)

Ці описи не треба сприймати, як художні алегорії оповідачів.

Наші пращури, поклоняючись рікам, на берегах яких проживали, лили у

ріки пожертву - молоко і мед.

Слово «молити» є складним, і складається з двох осібних основ:

іменника «мо» (молоко) та дієслова «лити», які разом

утворюють слово «молити» («молоко лити»), від цієї дії виникає і її

назва – «молитись» («приносити пожертву»).

Сам ритуал пожертви богам стає «молитвою».

Поклоніння рікам згадується часто у хеттських

релігійних текстах, про що ми розповімо у третій частині цієї роботи -

«Атланти і Атлантида».

Ритуал, лити молоко у ріки, відомий у тюркських народів.

Відомий він і у народів Східного Сибіру, наприклад, у евенків.

Автор вважає, що цей ритуал, разом з наведеними словами, потрапив

до наших далеких пращурів – хатто-шумерів (венедів-антів) від тюрків,

якими були «анти» (шумери).

З єгипетською назвою сонця – “ Ра “, пов’язані наступні хатто-

шумерські слова: Ра но (коли ще не розвиднілося, перед світанком),

Ра нок, Ра нній, Ра дість, Ра діти, по Ра, по Ра тись (працювати,

орієнтуючись у часі, по сонцю),ві Ра, вчо Ра, позавчо Ра, завт Ра,

післязавт Ра,п Ра давні часи (“ часи, коли було лише сонце? “;

похідне – “ п Ра щур “- перша людина?), Ра птом (лув. «неожиданно»),

Ра зом (лув. «вместе»), Ра хувати (лув. «считать»), роз Ра хунок

(лув. «ра счёт»), Ра хунок (лув. «счёт»), Ра з, «Ра дуга» («дуга Ра» -

«дуга сонячних промінів») та лувійські слова:

«Ра ссвет», «Ра нний», «Ра дость», «Ра доваться», «вче Ра»,

«послезавт Ра», «Ра счёт».

Існують хатто-шумерські слова (автор їх підкреслив) з складовою –

“ ра “, які не мають подібного відповідника у лувійській мові.

Це, може свідчити, що лувійські слова, з наявною складовою “ ра “,

є запозиченнями з хатто-шумерської мови.

У сучасній російській мові існує слово “ утро “, яке за своїм

походженням, - шумерське. Воно тотожнє, за своїм значенням,

хаттському слову “ світанок “.

Складне слово “ фа Ра он “ теж має складову, яка означає “ сонце “ (Ра).

Німецький дослідник Петер Элебрахт зазнача: «О царе не следовало

упоминать прямо: фараон, т.е. «(тот, кто) в большом доме», -

слово, получившее распространение во времена Нового Царства (хотя

встречается оно уже в текстах 5 династии); в европейские языки

проникло через Библию… Сын Ра (солнца) – непременное

определение, следующее за личным именем царя в его титуляторе»

(Петер Элебрехт «Трагедия Пирамид» М.,1984, с.199).

Вважаємо, що значення слова, яке подає німецький дослідник, невірне.

Так, як «Ра» (сонце) є самостійним словом, розкладемо слово

«фараон» на складові: «Фа – РА – (о) – Н», де «Н» є залишком

хатто-шумерського – «нас» (наш).

Таким чином, слово «фа-Ра-о-н» можна записати у повній формі –

«фа-Ра –о- нас», як і малоазійські (хаттські) титули: «лапар- нас»,

«тапар- нас», «пітха- нас»…

«Фа» - іменник, може відповідати значенню: «промінь».

Можливо, «Фа» відповідає грецькому «фар ос» (маяк), болгарському

«фар» (маяк) в значенні – «промінь сонця», «промінь Ра».

З цього випливає, що єгипетське ім”я «фа ра он» (хатто –шумерське

слово «фа ра о нас»), відповідає, за змістом, грецькому

«Προμετεθυς;»(прометейес),

яке утворене від хатто - шумерського словосполучення –

«промінь то є», «той, що дає (людям) промінь (світло)».

«О», у слові «фараон», є таким самим, сполучником, як і «о», у слові

«кух – о – варити», де «кух»(риба) + «варити» = «готувати рибу».

Таким чином, слово «Προμετεθυσ;» було греками запозичене, як і сама

легенда, від хатто-шумерів. Про це свідчить той факт, що фонема

грецького сучасного слова «промінь» зовсім інша!!!

Латинське слово «Lucifer» (светоносный, несущий свет; Люцифер –

сын Авроры, бог утренней звезды, утренняя звезда) видається нам

запозиченням з шумерської мови (LU –CI – FER), або з лувійської

(LUCI – FER).

Слово «Фараон» давнє, і використовувалось за часів довго до царів 5

династії (2563-2423р. до н. е.).

В Єгипет воно потрапило разом з хатто-шумерами – «атлантами»!

З історичних джерел, на сьогодні відомих науковцям, народ Хатти

вперше згадується у 23 ст. до н. е.

Міфічний цар острова Крит – “ Мі нас “ (Ме нас), якому греки

сплачували данину, був також хатто-шумером, адже, “ Ме - нас

означає “ Мудрець наш “, “ Знання наші “, де шумерське слово “ МЕ

означає “ знання ”. Один з наймогутніших грецьких Богів Посейдо н

(Посейдо- нас), де приголосна «н» є залишком повної форми хатто-

шумерського «наш», та хеттського «нас», був богом значної частини,

асимільованих греками, хатто-шумерів. Про правильність нашої думки

свідчить і ім'я сина Посейдона – «Кронос».

На певному етапі спільного проживання, до 12 ст. до н.е., Посейдон був

введений до пантеону головних грецьких Богів, і нічим не поступався

головному Богу корінного, грецького етносу – Зевсу.

Які є цьому докази?

Про це свідчать самі грецькі міфи, вказуючи, що Посейдон був батьком

Атланта – отже – хатто-шумером.

Атрибутом Посейдона був тризубець, знак, який ми знаходимо

на хеттських глиняних печатках, який, і зараз, є державним гербом

України.

Звертаємо увагу читачів на один з висновків науковців-мовознавців,

який знаходимо у сучасному лінгвістичному словнику:

«Хетто-лувийские языки

Памятники хеттского языка относятся к 18-13 в.в. до н.э., лувийского

клинописного и палайского – к 14-13 в.в. до н.э.

Лувийские иероглифические тексты (древнейшая надпись на печати

относится к 16 в. до н.э., основная масса текстов – к 10 - 8 в.в. до н.э.)

написаны письмом, которое некоторые учёные сближают с

египетским…»…... «Лувийский язык (Лувийский клинописный язык) –

один из вымерших хетто-лувийских языков (лувийско-ликийская

подгруппа).

Был распространён не позднее 2-го тыс. до н.э. на Юго-Западе Малой

Азии, на территории Лувии, входящей в состав Хеттского царства, и

областей Кицуватна и Арцава…»

Лингвистический энциклопедический словарь» М.,

«Советская Энциклопедия», Гл. ред. В. Н. Ярцева, 1990, с. 571, с. 277).

Це підтверджує, дотично, наші висновки, про хатто-шумеро-єгипетські

(та лувійсько-єгипетські) взаємовпливи – культурні, мовні, політичні...

Зупинимось на математичних знаннях єгиптян, та хатто-шумерів.

Слово “ піраміда ” має безпосереднє значення до сонячного світила.

Це слово складне: “ Пі – Ра – міда “.

По – перше. “ Пі “ означає, сучасне математичне число, яке дорівнює

3.14.

По- друге. “ Ра “ свідчить, що піраміда будувалась, орієнтуючись

відносно сторін світу, які визначались за допомогою сонця (Ра).

Науковці наголошують, що «Древняя пирамида ориентирована в







Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 450. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

Основные разделы работы участкового врача-педиатра Ведущей фигурой в организации внебольничной помощи детям является участковый врач-педиатр детской городской поликлиники...

Ученые, внесшие большой вклад в развитие науки биологии Краткая история развития биологии. Чарльз Дарвин (1809 -1882)- основной труд « О происхождении видов путем естественного отбора или Сохранение благоприятствующих пород в борьбе за жизнь»...

Этапы трансляции и их характеристика Трансляция (от лат. translatio — перевод) — процесс синтеза белка из аминокислот на матрице информационной (матричной) РНК (иРНК...

Броматометрия и бромометрия Броматометрический метод основан на окислении вос­становителей броматом калия в кислой среде...

Метод Фольгарда (роданометрия или тиоцианатометрия) Метод Фольгарда основан на применении в качестве осадителя титрованного раствора, содержащего роданид-ионы SCN...

Потенциометрия. Потенциометрическое определение рН растворов Потенциометрия - это электрохимический метод иссле­дования и анализа веществ, основанный на зависимости равновесного электродного потенциала Е от активности (концентрации) определяемого вещества в исследуемом рас­творе...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.014 сек.) русская версия | украинская версия