Історія Польщі. керівництво коронного війська покинуло поле бою, а слідом за ним і військо почало панічно втікати

керівництво коронного війська покинуло поле бою, а слідом за ним і військо почало панічно втікати. Б. Хмельницький здобув чергову перемогу. Пилявецька втеча стала ганебною сторінкою у польській воєнній історії. Вона відкрила козацькій армії дорогу на Захід.

Похід Б. Хмельницького в західноукраїнські землі мав характер демонстрації сили. З головними силами він попрямував до Львова і на початку жовтня атакував його передмістя, після чого обложив місто. Облога тривала три тижні. Гетьман задовільнився великою грошовою контрибуцією, більша частина якої пішла на оплату татарських союзників. 26 жовтня він рушив на Замостя, захоплення якого відкрило б йому шлях на Варшаву. Доки тривала козацька облога Замостя, у Варшаві 17 листопада королем був обраний брат Владислава IV - Ян Казимир, причому недвозначна підтримка Б. Хмельницьким його кандидатури стала чи не вирішальним чинником елекції. Гетьман, вважаючи його поміркованим політиком, сподівався домовитися з ним щодо задоволення козацьких вимог. На елекційному сеймі претендентом на королівський престол виступав також молодший брат Яна Казимира вроцлавський єпископ Кароль Фердинанд, проте, переконавшись у тому, що шансів бути обраним у нього немає, він 11 листопада зняв свою кандидатуру. Через тиждень після елекції Яна Казимира Б. Хмельницький, провівшипопередні переговори з його посланцем, якому виклав козацькі вимоги, зняв облогу Замостя і повернув свої полки на схід. 2 січня 1649 р. він тріумфально в'їхав до Києва.

Козацько-польські переговори,започатковані під Замостям, продовжувались у лютому 1649 р. в Переяславі. Польську делегацію (комісію) на них очолював А. Кисіль. Із заяв гетьмана під час переговорів стало очевидним, що "козацький автономізм" "набув цілком нових територіально-політичних обрисів. З традиційної козацької території Наддніпрянщини об'єкт зацікавлень Б. Хмельницького перемістився на всю Русь по Львів, Холм і Галич, а суб'єктом її стає вже не Військо Запорозьке, а "народ увесь руський", що його належить вибити "з лядської неволі" (Н. Яковенко). 20 лютого 1649 р. під час переяславських переговорів польські комісари урочисто вручили Б. Хмельницькому королівські булаву і хоругву як символи його гетьманської влади. Це означало визнання гетьманства Б. Хмельницького королем та Річчю Посполитою. На тих самих переговорах йшлося про перемир'я між сторонами конфлікту. Гетьман погодився на перемир'я тільки "до трави", тобто весни. Пограничною межею перемирних територій було визначено межиріччя Горині (притоки Прип'яті) та її правої притоки Случі.

У червні 1649 р. воєнні дії відновилися. З 10 липня Військо Запорозьке облягало волинське місто Збараж, а 15-16 серпня під містом Руського воєводства Зборовом воно спільно з татарами завдало поразки коронній армії, якою командував Ян Казимир. Проте перемога Б. Хмельницького не влаштовувала його союзника хана Іслам-Ґірея III, який намагався затягнути козацько-польську війну, що давала його ордам змогу безкарно спустошувати українські землі. 17 серпня хан, підкуплений Є. Оссолінським, таємно від Б. Хмельницького пішов на угоду з поляками, яка передбачала умови козацько-польського примирення. Під тиском хана гетьман був змушений прийняти ці умови, котрі далеко не відповідали успіхам української зброї і понесеним повсталими жертвам. За Зборівською мирною угодою, укладеною 18 серпня представниками козацького і коронного військ, встановлювався 40-тисячний козацький реєстр; під владу Війська Запорозького переходила територія Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств; земські уряди на цій території могла посідати тільки руська православна шляхта, а євреї та єзуїти мали бути з неї виселені; натомість шляхті, незалежно від її віросповідання, дозволялося повернутись до своїх маєтків у цих воєводствах; унія в Речі Посполитій повинна бути скасована, а київському православному митрополитові