Історія Польщі. У другій половині 30-х років Європа стала ареною агресивних дій Німеччини та Італії

У другій половині 30-х років Європа стала ареною агресивних дій Німеччини та Італії. Польська зовнішня політика спиралася на концепцію балансування між Німеччиною та СРСР з оглядом на Францію. Однак Франція тоді шукала зближення з СРСР і уклала з ним у травні 1935 р. Договір про взаємну допомогу, а Великобританія була схильна йти на поступки Німеччині та Італії, щоб не допустити нової війни на континенті. За таких умов польська дипломатія, очолювана Ю. Беком, піддалася на німецькі обіцянки мирного співіснування. Навесні 1936 рі Гітлер порушив версальські та локарнські угоди, окупувавши т.зв. Рейнську демілітаризовану зону. Франція та Великобританія не вжили заходів для відпору Німеччині. Це переконало польську дипломатію в необхідності утримання нормальних стосунків із своїм західним сусідом. У таборі військових лунали голоси занепокоєння з приводу швидкого озброєння Німеччини. Навесні 1936 р. президент І. Мосьціцький утворив Комітет оборони держави (Комітет оброни паньмтва, КОП), до якого увійшли вищі представники влади й війська. Тоді ж Е. Ридз-Сміґли дав наказ розробити план можливої війни з Німеччиною. На початку 1938 р. військові опрацювали стратегічний план, в якому зазначалося: "Воєнний потенціал Польщі порівняно з Німеччиною настільки малий, що треба визнати Польщу нездатною до самостійної війни з Німеччиною..."

На початку 1938 р. польська дипломатія мала відомості про наступні агресивні кроки Гітлера стосовно Австрії та Чехословаччини, але вважала, що зовнішня активність Німеччини буде поширюватися лише на південь і захід. У березні 1938 p., коли Гітлер здійснив приєднання Австрії до III Райху, польські правлячі кола вирішили скористатися з моменту і змусити Литву погодитися на нормалізацію відносин. 17 березня польський уряд спрямував Литві ультиматум з вимогою встановити дипломатичні стосунки протягом 48 годин. До Вільна прибув Е. Ридз-Сміґли, який дав розпорядження привести збройні сили в бойову готовність. Преса наповнилася закликами на зразок "Командувачу, веди на Ковно!" Литва прийняла ультиматум і встановила дипломатичні відносини з Польщею. Однак на міжнародній арені "литовська справа" викликала недобрий резонанс: Франція висловила занепокоєння розвитком подій, а СРСР попередив Польщу, що не залишиться нейтральним у випадку нападу на Литву.

Наступним кроком Гітлера була Чехословаччина. Польські дипломати були впевнені, що західні країни не будуть воювати за Чехословаччину. Було вирішено використати момент для розв'язання давнього спору за Цєшинську Сілезію. За прикладом німців і за намовою польського МЗС, поляки цього району в березні 1938 р. виступили з вимогою автономії. У вересні 1938 р. керівники Німеччини, Італії, Франції і Великобританії підписали Мюнхенський договір про передачу Судетів Німеччині. 30 вересня польське МЗС скерувало чехословацькому урядові ультиматум з вимогою передачі Польщі т.зв. Заолзької Сілезії. У чехословацького уряду не було виходу, він прийняв польський ультиматум. 2 жовтня польські війська окупували терен у 802 кв.км і 227 тис. населення: Участь Польщі в поділі Чехословаччини погіршила міжнародний авторитет країни, створила враження про союз Варшави і Берліна.

24 жовтня 1938 р. міністр закордонних справ Німеччини Й. фон Ріббентроп запропонував польському послові в Берліні Ю. Ліпському план "загального розв'язання проблем між Польщею і Німеччиною". Він включав приєднання Ґданська до Райху, побудову екстериторіальних шляхів сполучення через польську територію до Східної Пруссії, приєднання Польщі до Антикомінтернівського пакту. У підсумку це означало входження Польщі до блоку агресивних держав і перетворення її на сателіта Німеччини. Спочатку до німецьких пропозицій в Польщі віднеслися легковажно. Польські керівники виступили з територіальними претензіями до Словаччини, яка проголосила свою автономію, і домоглися передачі Польщі невеликих територій в районі Спіша й Орави на