мур, біля Маршала залишаються самі пілсудчики, а серед них багато тільки кар'єристів, посередніх за здібностями, знаннями, характером".
Поляки становили більшість у відродженій Польщі. їхня суспільна свідомість формувалася під величезним впливом національної ідеології, біля новочасних підстав якої стояли ендеки, а також наслідки війн за кордони держави. Глибоко вкоріненим було переконання про справедливість польських кордонів на сході. Про це писали й промовляли політики та публіцисти різних політичних орієнтацій. Характеризуючи ці настрої, відомий історик А. Шельонґовський писав: "Кордони сучасної Польщі тому випливають не з положення окраїн держави або кресів, а з посилки єдиного спільного ядра, яке створює етнічна польська стихія. Під цим кутом зору сучасна політична мапа Польщі якнайбільше нагадує етнографічну мапу з усіма її випадковостями і тільки малим відступом на сході на користь історії й топографії з відходом від засади етнічної чистоти". Меншою мірою притягали увагу поляків "західні креси", поза Верхньою Сілезією і Помор'ям, які вважалися польськими теренами, а також українські землі на схід від Збруча. Підставою такого уявлення було давнє переконання про те, що Польща є найбільш східною частиною західної (латинської) цивілізації ("пшедмуже Еуропи"), в той час як західний кордон є наслідком польсько-німецького компромісу і в майбутньому може бути переглянутий. Прихильниками і пропагандистами ідей "пястівської Польщі" з кордоном по Одрі і Нисі Лужицькій були ендеки, які з недовірою ставилися до "ягеллонської Польщі" з її поглядами, зверненими на Схід. Серед крайніх націоналістичних кіл набули поширення ідеї "великодержавності", які штовхали країну до експансіоністських дій як на Сході, так і на Заході. "Держава, позбавлена прагнень, що виходять за межі її кордонів, є, на наш погляд, безвольним об'єктом, який підпорядковується чужим ворожим раціям, об'єктом, призначеним для знищення", -писали публіцисти радикального санаційного Легіону молодих. Натомість "федеративні" візії Ю. Пілсудського та пілсудчиків на Сході поділяла незначна частина польського суспільства, вважаючи їх нереальними (до прихильників ідеї належали частина соціалістів, людовців і консерваторів).
У трактуванні нації серед більшості поляків переважали погляди, сформовані ендеками на основі великодержавної ідеї Речі Посполитої. Згідно з нею нація є не тільки культурно-духовним феноменом, а й політичним. Тому до складу польської нації включалися також народи, які зазнали політичного й культурно-цивілізаційного впливу поляків і Польської держави. Фактично від ідеї державництва до "державного націоналізму" еволюціонували в міжвоєнний період погляди провідних представників правлячого табору санації. Освіта, виховання, пропаганда, що проводились у загальнодержавному масштабі, спричинили зростання почуттів національної приналежності та партіотизму, подолання регіональних "патріотизмів" серед більшості польських верств на грунті державності. Абсолютна більшість поляків (як і ідеологи більшості політичних партій та груп) трактували Польщу як "національну державу". Національні меншини сприймалися як неодмінний елемент кожної європейської держави і другорядний чинник державотворення. Єдиним винятком була справа Східної Галичини і проблема її автономії. У ставленні до національних меншин вирізнялося кілька провідних течій. Ендеки дотримувалися поглядів про культурну й цивілізаційну нижчість українців і білорусів, які не досягли рівня "політичної нації", тому підлягають асиміляції. Державницькі прагнення цих народів ототожнювалися передусім з "німецькими інтригами" проти Польщі. Ліберально-демократичні кола, пов'язані з соціалістами й людовцями, погоджувалися з наданням українцям і білорусам автономії в складі Польщі. Один з прихильників польсько-українського порозуміння Т. Голувко зазначав: "Якщо хочемо, щоб українці пішли на угоду з нами, мусимо дати їм більше, ніж вони мали в Австрії"'.
