Історія Польщі. радіо для мешканців села

радіо для мешканців села. Після війни кіномережа опинилася в руках держави, яка подбала про її розширення. На екранах кінотеатрів демонструвалася переважно закордонна кінопродукція. З кожним роком зростала частка радянських кінофільмів. Так, у 1948 р. з 309 фільмів, які демонструвались у Польщі, було 136 радянських, 53 американських, 31 англійських, 34 французьких. З великим ентузіазмом сприйняла громадськість перший післявоєнний фільм польського виробництва Заборонені пісеньки (реж. Л. Бучковський), який у 1947 р. переглянула рекордна кількість глядачів (до 1967 р. - 13,5 млн. осіб).

На формування суспільної свідомості поляків першочерговий вплив мали воєнні події. Одним з головних наслідків війни була майже повсюдна деморалізація населення, змушеного постійно боротися за біологічне виживання. Людські жертви, руйнування, фізичне і моральне вичерпання мільйонів людей спричинили погіршення стану здоров'я населення, поширення алкоголізму, крадіжок, моральної деградації. Великі міграції та депортації післявоєнних років також позначилися на суспільній психології. Переважним настроєм більшості було прагнення пристосуватися до дійсності, яке особливо зміцнилося після розчарування щодо підтримки Польщі західними державами. Велика частка поляків пов'язувала свої надії з приїздом до Польщі С. Миколайчика й окремих еміграційних діячів. Позитивним чинником суспільної свідомості були завдання відбудови столиці Варшави і країни загалом, які збуджували патріотичні почуття і давали надію нормалізації побуту. Однак терор і репресії з боку силових органів влади, радянських структур в Польщі породжували прагнення пристосуватися до нових обставин, перевести опір тоталітарному наступові нової дійсності у нові форми. Цю тенденцію добре відбив один з людовців (С. Каспрелік), який у січні 1947 р. писав: "На мою думку організація (ПСЛ -Л.З.) незабаром повинна піти спати, опинитись у свого роду летаргії. Трудно ворожити, як довго цей період летаргії буде тривати. Знаю, однак, що після кожного спання організм стає бадьорим, здоровим і сильним".

Тогочасна ситуація сформувала серед поляків кілька орієнтацій. До першої орієнтації "незломних" належали кола, які залишалися на позиціях антикомунізму і антирадянства, плекали надії на третю світову війну. Вони зазнавали чимраз більших репресій з боку влади. Значна частина населення була згідна піти на компроміс з комуністами, орієнтувалася на політичні ідеї С Миколайчика і ПСЛ; вона готова була визнати існуючий стан, але сподівалася на збереження певних рамок свободи в межах комуністичної системи. До такої "капітулянтської" орієнтації належали не тільки прихильники легальної опозиції, а й численні прихильники ППС, СЛ, СД, громадських і католицьких організацій, інтелігенції. Після виборів 1947 р. частина активних осіб цього табору була репресована або емігрувала за кордон, інша перейшла до "внутрішньої"' опозиції. Менша частина поляків свідомо орієнтувалася на комуністичну модель Польщі і залежність від СРСР. Але вона покладала великі надії на залучення до адміністративних структур, спокушалася образом "справедливої Польщі", владними функціями і численними привілеями. При цьому, спільним почуттям усіх суспільних орієнтацій був незламний патріотизм, який зростав на грунті антигітлерівської позиції переважної частини поляків. Один з робітників Варшави ще 1942 р. писав у щоденнику: "Горжуся тим, що належу до нації, яка не має колективних зрадників, а лише колективні могили". Патріотичні позиції перепліталися в багатьох поляків, передусім молоді, з уявленням про участь в перело-мових історичних подіях, прилучення до яких можливе лише через владні структури. Ідейний зміст документів нової влади притягав навіть частину старої польської інтелігенції. Вираз цим настроям дав відомий польський соціолог Юзеф Халасінський, який 1949 р. писав про мотиви свого співробітництва з владою: "Вважав, що елементарним патріотичним і громадським обов'язком кожного поляка є розпочати на своїй

В умовах комуністичного експерименту

ділянці найбільш напружену працю над усуненням кривд і руйнувань, заподіяних окупантом (...) Другим був суспільний мотив. Завдяки передвоєнній та окупаційній еволюцій моїх поглядів був готовий визнати принципову слушність втілюваної програми соціальної революції". j ■

"■■■■• Тоталітарний режим 1949-1956 pp.

Репресії. Наприкінці 40-х років "холодна війна" і поділ світу на два ворогуючі табори стали реальністю. Радянський диктатор Й. Сталін вимагав ще більш жорсткого підпорядкування держав-сателітів Центрально-Східної Європи своїй волі та інтересам. Виконуючи вказівки Москви, керівники ПОРП посилили репресії проти внутрішніх ворогів. У листопаді 1949 р. відбувся пленум ЦК ППР, присвячений завданням посилення "політичної пильності". Він зняв з усіх партійних посад В. Гомулку, 3. Клішко, М. Спихальського та інших прибічників т.зв. "право-націоналістичного ухилу". У ПОРП розпочалася чистка, яка супроводжувалася новими арештами. До в'язниць були відправлені також численні діячі підпілля, опозиційних партій. Чистка охопила всі структури влади, армію, МО. Вона проводилася апаратом МБП, яким продовжував керувати С. Радкевич. Однак контроль за його діяльністю здійснював радянський генерал Лялін, який змінив Серова. Багатьма департаментами МБП керували радянські офіцери. У ВП Головне управління інформації (розвідка і контррозвідка) очолювали радянські офіцери Д. Вознесенський і А. Скульбашевський. У березні 1949 р. був утворений Х-й департамент МБП, який зайнявся контролем діяльності вищих державних і партійних структур, включно з президентом Б. Бєрутом. Особливою брутальністю поводження із заарештованими відрізнявся слідчий департамент МБП, очолюваний полковником Ю. Ружанським. Апарат безпеки був своєрідною "державою в державі", нитки від якого тяглися до Москви. Й. Сталіну й цього видалося мало і восени 1949 р. міністром оборони Польщі та членом політбюро ЦК ПОРП став радянський маршал К. Рокоссовський. Разом з ним на вищі посади в польській армії були призначені 52 радянські генерали і 670 офіцерів: інструктором ПЗС став ген. І. Сухов, начальником Генерального штабу - В. Корчиц. Понад 200 радянських радників контролювали оборонну промисловість. В армії було запроваджено перекладені радянські устави.

Хвиля чисток мала на меті придушити будь-який опір режиму. Органи безпеки намагалися підготувати показовий "суд" над В. Гомулкою. Однак його співробітники відмовилися давати проти нього компрометуючі матеріали й справа затягнулася. Натомість були проведені арешти довоєнних генералів ВП, і у 1951 р. відбулися судові процеси над ними за звинуваченням у шпигунстві і "контрреволюційній змові". Генерали С Татар, Є. Кірхмайєр, С Моссор, Ф. Герман отримали вироки пожиттєвого ув'язнення, інші - від 10 до 15 років тюрми. Значно суворішим було покарання заарештованих керівників післявоєнного підпілля, а також колишньої АК, які отримували переважно вироки смерті. У процесах військових, яким передували брутальні тортури заарештованих, було оголошено 37 смертних вироків, а понад 90 осіб отримали вироки довготривалого ув'язнення. У тюрмах і концтаборах знаходилося близько 30 тис. діячів політичних партій, Делегатури і АК, більшість яких були засуджені за типовими звинуваченнями у "шпигунстві" на користь "імперіалістичного Заходу". Підставою для вироків були "зізнання" підсудних, які вони давали під тортурами. Так, у 1951 р. до смертної кари було засуджено ген. Ю. Куропєску, але вирок було відтерміновано в зв'язку з тим, що він став давати "свідчення" про вигадану "змову" М. Спихальського. Щораз нові "свідчення" дозволили йому дочекатися смерті Сталіна й періоду "відлиги", які врятували його життя. У всіх державних установах і на підприємствах створювались