Історія Польщі. цінностям. У черговий раз католицька церква сприяла консолідації польського суспільства, не піддаючися на провокації

цінностям. У черговий раз католицька церква сприяла консолідації польського суспільства, не піддаючися на провокації, демонструючи толерантність і гуманізм. Така позиція костелу змусила керівництво ПОРП відмовитися від курсу на конфронтацію і більше не повертатися до антирелігійних переслідувань.

Зовнішня політика Польщі не відзначалася активністю: давалася взнаки залежність від СРСР. Однак в другій половині 50-х років, коли блок НАТО був зміцнений прилученням до нього ФРН, у Старому Світі виникло занепокоєння з приводу загрози атомної війни, зокрема через присутність в обох німецьких державах - ФРН і НДР -іноземних військ. За таких умов міністр закордонних справ Польщі Адам Рапацький у жовтні 1957 р. виступив на черговій сесії Генеральної Асамблеї ООН з пропозицією створити в Центральній Європі безатомну зону, котра б включала ФРН, НДР, ПНР, ЧССР. Пропозиція, що отримала назву "плану Рапацького", передбачала заборону виробництва і розміщення атомної зброї та засобів її доставки в регіоні. Незважаючи на підтримку пропозиції багатьма країнами, НАТО не погодилося на його реалізацію, вважаючи, що це посилить конфронтацію між двома блоками в майбутньому і закріпить післявоєнний поділ Європи. Німецький фактор зовнішньої політики Польщі змушував її керівників постійно шукати протекції в СРСР, оскільки ФРН не погоджувалася визнати новий західний кордон ПНР. Наприкінці 1963 р. В. Гомулка виступив з новою пропозицією заморожування ядерних озброєнь в Центральній Європі. Наступного року А. Рапацький на форумі ООН закликав організувати міжнародну конференцію з питань безпеки і співробітництва в Європі, яка б зняла напруження в протистоянні двох блоків. Але й ці пропозиції польської сторони зависли в повітрі. У 60-х роках зовнішня політика дещо активізувалася: були укладені численні договори про взаємини з країнами Третього світу. Разом з тим зросла політична та економічна залежність Польщі від СРСР. Від східного сусіда Польща одержувала сировину та енергоносії, продукція польської промисловості знаходила широкий збут у СРСР. У квітні 1965 р. було підписано новий Договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу між: ПИР і СРСР строком на 20 років, який передбачав поглиблення взаємин між двома країнами, а ст. 5 його підкреслювала недоторканість державного кордону Польщі по Одрі-Нисі Лужицькій. Польське керівництво з недовірою ставилося до спроб М. Хрущова залагодити відносини СРСР і Німеччини через згоду на об'єднання ФРН і НДР. Після усунення М.Хрущова від влади нові лідери СРСР полишили ці плани. А невдовзі (1966р.) з'явилися тенденції зміни ставлення Бонна до західного кордону Польщі. Прихід до влади у ФРН коаліції соціал-демократів і християнських демократів ознаменувався кроками з метою встановлення нормальних стосунків з Польщею і Чехословаччиною. Наприкінці 1969 р. соціал-демократи здобули перемогу на виборах, і новий канцлер ФРН В. Брандт оголосив про початок нової східної політики. У серпні 1970 р. в Москві, після складних і тривалих переговорів, було підписано Договір між СРСР і ФРН, в якому обидві сторони відмовилися від взаємних територіальних претензій. Це уможливило підписання 7 грудня 1970 р. у Варшаві Договору про основи нормалізації стосунків між ПНР і ФРН. Німеччина визнала кордон по Одрі-Нисі Лужицькій, були встановлені відносини на рівні посольств, підписано довготермінову торговельну угоду, дозволено виїзд до Німеччини тим німцям, які ще залишалися на території Польщі. Договір із ФРН був важливим зовнішньополітичним досягненням Польщі і СРСР, який поклав край невизначеності питання територіальної цілісності Польщі, сприяв розрядці напруженості в Центральній Європі, активізації економічних і культурних взаємин між Польщею і Заходом.

Якщо на міжнародній арені позиції Польщі зміцнилися, то всередині країни зростав опір творчих середовищ посиленню тоталітарних тенденцій в політиці ПОРП. Ці

В умовах комуністичного експерименту

тенденції стали відчутнішими під час пленуму ЦК ПОРП, що відбувся в травні 1967 р. і був присвячений ідеологічним питанням. В основній доповіді В. Гомулка гостро скритикував ревізіоністів і "'провідників буржуазної ідеології", котрі підкопували "соціалістичні цінності" і перешкоджали будівництву нового устрою. На той час розбіжності між керівництвом ПОРП та інтелектуальним середовищем досягли апогею. Науковці і літератори звинувачували партійних керівників у відході від "жовтневого курсу" 1956 p., придушенні свободи слова і думки. Наприкінці 1966 р. з ПОРП було виключено провідних науковців, які відстоювали засади демократії, - професорів Л. Колаковського і К. Помяна. На їх захист стали партійні письменники, які скерували до ЦК ПОРП лист з вимогою відновити їх в партії як "виразників поглядів, що ототожнюють соціалізм з повною свободою творчості". Реакція ЦК ПОРП не забарилася: четверо з авторів листа теж були виключені з партії. Тоді 12 інших підписантів демонстративно вийшли з ПОРП. Подальші репресії впали на студентів і аспірантів Варшавського університету, які також виступили на захист виключених професорів.

Своєрідним "детонатором" подальшого розвитку подій стала війна на Близькому Сході, яка розпочалася нападом Ізраїлю на Єгипет і швидким розгромом останнього ("шестиденна війна"). Польща виступила спільно з СРСР і слідом за ним розірвала дипломатичні стосунки з Ізраїлем. Офіційна пропаганда розпочала кампанію проти Ізраїлю та його посібників - "сіоністів", тобто польських євреїв, які з симпатією ставилися до єврейської держави. В. Гомулка у виступі на конгресі профспілок в червні того ж року вжив щодо євреїв вираз "п'ята колона", який викликав у суспільстві неадекватну реакцію, створивши грунт для пожвавлення антисемітських настроїв. Ним скористалася група "партизанів" М. Мочара, щоб повести наступ проти В. Гомулки і старих комуністичних кадрів, серед яких частина була євреями (дружина В. Гомулки також єврейського походження). Під виглядом очищення партії та державного апарату від "сіоністів" за ініціативою "партизанів" з керівних посад у партійному й державному апараті усувалися прихильники ліберального курсу. Дії "партизанів" підтримало Об'єднання "Пакс" Б. Пясецького. Настанови редакціям ЗМІ давав керівник Бюро преси ЦК ПОРП С. Ольшовський, який всіляко "викривав" "ревізіоністів і космополітів". Відбулися зміни на посадах партійних керівників воєводств. "Партизани" прагнули до повного опанування влади.

На подальший розвиток подій вплинули також процеси демократизації в Чехословаччині, де у січні 1968 р. з посади генерального секретаря ЦК КПЧ було усунуто догматика А. Новотного, до влади прийшли партійні ліберали, очолювані А. Дубчеком. Демократичні процеси в сусідній Чехословаччині збігалися з поглядами польських інтелектуалів на еволюцію соціалізму. Популярним було гасло "Польща чекає на свого Дубчека". На початку лютого 1968 р. В. Гомулка зустрівся з А. Дубчеком, але відкинув його пропозицію спільно формувати "соціалізм з людським обличчям". Натомість польські опозиціонери солідаризувалися з чехословацькими реформаторами.

Між тим, наприкінці листопада 1967 р. пленум ЦК ПОРП ухвалив рішення про підвищення цін на м'ясо і м'ясні продукти, яке викликало протести робітництва, хоча до поважних заворушень не дійшло.

Березневий протест. У такій нервовій обстановці восени 1967 р. режисер Казімєж Деймек готував (до 50-річчя Жовтневої революції в Росії) інсценізацію твору А. Міцкевича "Дзяди" у варшавському Театрі народовому. Прем'єра відбулася 7 листопада і пройшла успішно за участю делегації радянських літераторів. Однак в грудні Відділ культури ЦК ПОРП виступив з критикою вистави, яка нібито мала "антиросійські" акценти і була шкідливою з політичного боку. Чутки про заборону вистави поширилися Варшавою. У середині січня 1968 р. партійні органи постановили