Історія Польщі. спілок на підприємствах, зобов'язував державні структури поновити на роботі працівників, звільнених у 1981-1989 pp.

спілок на підприємствах, зобов'язував державні структури поновити на роботі працівників, звільнених у 1981-1989 pp., осучаснення законодавства в галузі профспілок, охорони праці і соціального забезпечення.

До пакету документів Круглого столу увійшла також постанова про створення Узгоджувальної комісії, яка повинна була слідкувати за реалізацією прийнятих ухвал, а також 11 додатків (протоколів і звітів).

Уміщені в документах Круглого столу постулати вимагали внесення серйозних конституційних змін, які б робили процес трансформації незворотним. 7 квітня 1989 р. слухняний сейм ухвалив запропоновані поправки до Конституції і новий порядок виборів, закон про спілки індивідуальних селян і зміни до закону про профспілки. Через кілька днів Державна рада призначила вибори на 4 червня 1989 р. 17 квітня воєводський суд Варшави формально зареєстрував НСЗЗ "Солідарність"; незабаром знову почав виходити тижневик "Солідарність", з'явилася Ґазета виборча під редакцією А. Міхніка (8 травня), яка швидко набула великої популярності. Розпочиналася виборча кампанія. Однак головний бар'єр уже було подолано: ідея демократизації країни, закладена в документах Круглого столу, починала матеріалізуватися.

Культурне життя (80-ті роки)

Влада і культура. На початку 80-х років у культурному житті поляків розпочалися зміни, спричинені проривом ідеологічної монополії правлячої комуністичної партії. Виникнення НСЗЗ "Солідарність" та її програма демократизації суспільного життя знайшла відгук у творчих середовищах. Наслідком цього стало злагодження цензури (закон від 1 жовтня 1981 p.), активне залучення вчених і діячів культури до поширення знань і цінностей, які не вписувалися до системи "соціалістичної свідомості", популяризації багатобарвних національних традицій, а також світових зразків. Поява обширної літератури т.зв. "другого обігу", пов'язаної з опозицією й "Солідарністю", стимулювала розширення світоглядних обріїв поляків, насамперед молоді. 9 жовтня 1980 р. еміграційний польський поет і літератор Чеслав Мілош одержав Нобелівську премію в галузі літератури, яка засвідчила зв'язок польської культури із загальносвітовими гуманістичними тенденціями. Візит до Польщі папи римського Іоанна Павла II, роль католицької церкви в налагоджені діалогу між комуністичним та демократичним таборами сприяли зростанню впливів костельної ієрархії та релігії в повсякденному житті поляків: костели і приходи поступово перетворювалися на поважні осередки як політичної, так і культурної діяльності некомуністичних кіл. 11 грудня 1981р. у Варшаві зібрався Конгрес Польської Культури, в якому брали участь митці різних світоглядних орієнтацій. Однак його робота була перервана запровадженням воєнного стану, після чого всі громадські організації, товариства і спілки були закриті, а їх відбудова проходила в умовах "нормалізації". Такий розвиток подій спровокував глибокий розкол між владою і більшістю польських діячів культури, які стали на позиції бойкоту офіційних культурних заходів, відмовлялися від співпраці з партійно-урядовими інститутами. Багато творців обрали шлях взаємодії з костелом, незалежними осередками.

Влада, починаючи з середини 80-х років, намагалася привернути на свій бік вчених і митців. Прагнучи досягнути порозуміння з суспільством, вона задовольняла певні вимоги польської інтелігенції в галузі освіти, державних субсидій тощо. У травні 1982 р. сейм ухвалив закон про створення Національної ради культури (НРК) і Національного фонду культури, покликаних поліпшити ситуацію в галузі поширення культурних здобутків серед населення. Національну раду культури очолив відомий культоролог професор Богдан Суходольський. Рада мала дорадчі функції; основні напрями культурної

В умовах комуністичного експерименту

політики надалі розроблялися в Комісії культури ЦК ПОРП. У 1986 p. HPK представила уряду Рапорт про ситуацію в культурі, який засвідчив серйозне відставання Польщі від розвинутих країн світу. Наприкінці 80-х років з'явилися нові рапорти про стан культурного життя поляків, в яких йшлося про негативні тенденції, пов'язані з вибірковістю фінансування культурної діяльності, загальною нестачею коштів, комерціалізацією. У

1986 р. обширний рапорт під назвою Суспільні загрози, умови і засоби їх подолання представила Польська академія наук, попереджаючи про негативні тенденції в розвитку соціальної патології в Польщі, зумовлені системними причинами (зокрема, відзначалося, що кількість зареєстрованих злочинів у 1981-1984 pp. постійно зростала і досягла цифри 538 930). Занепокоєння суспільства погіршенням стану культури у 80-х роках, яке пов'язувалося не тільки з браком коштів, а й із загальною політичною ситуацією в країні, знайшло відображення у Програмі розвитку польської культури до 2000 року, підготовленій міністерством культури і мистецтва 1989 р. У ній підкреслювалася нагальна потреба "демократизації доступу до культури", осучаснення системи обліку інформації, реформи освіти тощо.

Зусилля влади не були підтримані опозиційними колами, які у 1982 р. утворили підпільну Раду національної освіти і прагнули сформувати "паралельне" до офіційного незалежне культурне середовище. У квітні 1989 р. її члени, що увійшли до Громадянського комітету при Л. Валенсі, зібрали Незалежний Форум Культури і опрацювали Хартію Польської Культури. У ній підкреслювалося, що "неподільна" польська культура повинна грунтуватися не на "політичному адмініструванні", а на плюралістичних світоглядних засадах і свободі об'єднання творців, на докорінній зміні системи освіти і виховання, що повинні стати "власністю суспільства, а не державної адміністрації"". "Повна повага до засад демократії і толеранції, - зазначалося в документі, підписаному широко знаним у світі режисером Анджеєм Вайдою, - є найвищим добром і багатовіковою традицією польської культури". Йшлося про те, що польська культура в післявоєнний період активно розвивалася за межами країни. На Заході діяли численні культурні осередки польської еміграції, навколо яких гуртувалися польські митці різних поколінь. У Франції існував Літературний інститут, який видавав часопис Культура і багато інших видань, а також видавництво Спотканя (Зустрічі), що приділяло увагу стосункам поляків з українцями та іншими сусідами. У Лондоні з 1950 р. працював Польський культурний фонд, що публікував літературні серії, а також кілька польських видавництв. У ФРН у 80-х роках виходив часопис Архипелаг, було створене видавництво Товариства "Солідарність" - Погляд. З 1977 р. низка польських творчих товариств в еміграції об'єдналися у Постійну конференцію інституцій польської культури на Заході (15 організацій). Декілька різних культурних фондів (Фонд "Культури", Фонд ім. Я. Ляма, Фонд Лянцкоронських та ін.) підтримували творчість еміграційних і крайових митців. У Польщі розвинулося культурне життя поза офіційними рамками. Підпілля постійно видавало нелегальні й напівлегальні культурні часописи, заборонену літературу (часописи "Аспект", "Погляд", "База", "Везванє" ("Виклик"); назагал у 1982-

1987 pp. було видруковано понад 2,5 тис. книжок і брошур). Під опікою костелу організовувалися Тижні християнської культури, які в 1982-1987 pp. дали можливість працювати понад 1500 малярам, 300 акторам, 100 письменникам, 20 кінематографістам. У XII Варшавському тижні взяли участь понад 8 тис. осіб, у XIII - понад 11 тис. осіб в 50 костелах. Церква влаштовувала виставки і галереї живопису та пластики, кіно- і театральні фестивалі, інші культурні заходи.

80-ті роки позначені змінами у свідомості поляків. Глибока суспільно-економічна криза викликала протест проти тоталітарної системи правління, а також світоглядну дезорієнтацію. Значна частина громадян пов'язувала надії з "Солідарністю" та