РОЗДІЛ 4. СІМЕЙНІ ЗВИЧАЇ ТА ОБРЯДИ

 

4.1. Родильні обряди, що супроводжують народження дитини, ретельно обставляються магічними діями та обереговими знаками, бо таїнство появи на світ належить до особливо делікатних сфер. Аби дитина росла здоровою, під час купання використовують освячені трави та квіти (свячене зілля). Кожен, хто вперше приходить до хати, має покласти під подушку гроші «на щастя». Данний звичай поширенний на тереторії всього селища.

4. 2. Весілля в середовищі кривоозерців є справжнім дійством, що супроводжується музикою, співами, танцями, іграми, набуваючи характеру народного свята. Все починається зі сватання, коли представники молодого й молодої домовлялися про весілля. Невдовзі після цього влаштовуються заручини, які починалися з церемонії посаду – у висловленні молодими взаємної згоди на шлюб та в його освяченні двома родами. Символами єднання є рушник та хліб. Молодих виводят на посад, старший староста накриває рушником хліб, що лежить на столі, кладе на нього руку дівчини, зверху – руку хлопця і перев'язує їх рушником. Після цього молода перев'язує старостів рушниками, а всіх присутніх обдаровує хустками, полотном. Між заручинами та весіллям відбувається підготовка до торжества, обставлена низкою обрядів. Основними є дівич-вечір, бгання короваю та запросини. Дівич-вечір влаштовують напередодні весілля як символ прощання з самотнім життям і роблять це окремо в оселях молодої та молодого. Поки молодий та молода збирають свої дружини, коровайниці – заміжні й добропорядні жінки – готують коровай та весільне печиво (теремок, шишки, калачики, полюбовники). Головним весільним хлібом в українському весіллі є коровай. Найдраматичнішим моментом весілля є обряд покривання, що символізує перехід молодої до громади жінок та під владу чоловіка – після цього розпочинаються загальні веселощі. Важливою складовою весільної обрядовості досі залишається вінчання – церковне освячення шлюбу(опис весільного обряду Лохаївського Віталія Леонідовича, нащадка західноукраїнських переселенців).

4.3. Слід зауважити, що поховально-поминальні ритуали нашої місцевості мають деяку специфіку.Слід звернути увагу на особливості відміності між Калантирки та Волощини. На Калантирці поховально-поминальні ритуали спрямовуються як на забезпечення незворотного переходу душі небіжчика у світ предків, так і на охорону живих від шкідливого впливу духу померлого. Ці обряди складаються з похорону та поминок. Коли вмирає людина, про це оповіщають всіх родичів та односельців. З цією метою на вікна хати і воротах подвіря, де лежить небіжчик, вивішують білі хустки або рушки.. Особливо делікатно ставлятья до душі померлого: забороняється пити воду в хаті небіжчика, адже її може пити душа; коли хтось хоче сісти на лаву, мусить подмухати на неї, аби не розчавити душу покійного. Особливою магічністю позначається винесення труни з небіжчиком, оскільки це пов'язувається з захистом родини та господарства від його шкідливого впливу. Намагаючись перешкодити померлому відшукати дорогу додому, його виносят ногами вперед переважно через задні двері, тричі постукавши труною об поріг хати, щоб покійник попрощався з пращурами і більше не повертався. Як тільки труну виносят з хати, на тому місці, де вона стояла, розбивають новий горщик (символ оновлення життя), а шлях, яким виносили труну, посипають житом та ячменем, аби в домі більше ніхто не вмирав. Мешканці суворо дотримуються напівцерковного звичаю "печатати" могилу. Священик під церковні співи позначає лопатою хрест над могилою, а потім навхрест кидає на труну землю. Дещо незвичним є звичай калантирян класти в могилу покійного – цигарки і горілку. По закінченні похорону для всіх присутніх улаштовують трапезу, обов'язковою стравою на якій є коливо — варена пшениця з медом. Одразу після трапези прийнято ставити на вікно склянку горілки та окраєць хліба, призначені для духу покійного: адже він, за повір'ям, повертався додому протягом дев'яти днів. Наступного дня на могилу несуть сніданок («будити покійного»). Цим завершується похорон, і цим же розпочинаються поминки. Відзначення окремих поминальних днів пов'язується з народними світоглядними уявленнями про життя та смерть. Отож, вважається, що на третій день тіло покидає душа, на дев'ятий — дух, на сороковий же день тіло перестає існувати.

Поховально-поминальні ритуали Волощино.

Відтак убирають померлого в традиційний смертний одяг, кладуть на лаву ногами до дверей, головою на схід. Подекуду спалюють увесь одяг, постіль померлого, а інколи й усі речі, якими він користувався. Це все залишки давньослов'янського поховального обряду.

Кладуть подушечку із сіна, труну вистиляють білим простиладом поверх стружки. У труні покійник має лежати, склавши руки на грудях, із стиснутими вустами, в іншому разі використовуютьзав'язі для рук, щелепи. А на кладовищі перед тим, як має закриватися і забиватися домовина, треба ці зав'язі зняти і залишити в домовині. У руки покійника вкладають, крім свічки, іконку Спасителя або Розп'яття.

Домовину і саму кришку оббивають тканиною, і тут немає якоїсь обов'язковості щодо кольорів.

У головах покійного встановлюється його портрет у чорній рамці або оторочений чорною тканиною.

На похорон нікого не кличуть, не запрошують, а просто повідомляють, з тим, щоб люди самі вирішували про свою присутність тут. По бажанню можна принести панахиду. Принесені квіти можна покласти в труну покійника, а ритуальний вінок залишити там, де й усі інші: у передпокої, сусідній кімнаті. У ніч перед похороном читають Псалтир, інколи для цього запрошували жінок.

Отже, цілу ніч сидять над померлим, зранку копають могилу. І починають готувати поминальний обід. Зранку сходяться люди переважно старі люди. Правлять панахиду, розповідають про життя померлого. Потім усі рідні прощаються з померлим і виходять з хати, а померлого кладуть у домовину.

За народною традицією, після того, як домовина з покійником установлена біля дому, має бути певний час " стояння" - своєрідне прощання його з домом, де він жив, з тими, з ким спілкувався, з усім, що було близьким і рідним при житті.

Далі похоронна процесія йшла в церкву, там ще раз правили панахиду. Якщо церкви немає, то із співом йдуть просто на цвинтар. Переважно дотримуються такого порядку:

-попереду з траурною стрічкою несуть портрет покійного або ікону;

-услід несуть хрест;

-учасники похороної процесії з вінками;

-четверо людей несуть кришку домовини;

-услід рухається автомобіль з домовиною;

-ідуть близькі родичі, потім друзі, знайомі, сусіди померлого;

-завершують процесію оркестранти.

Далі похорон відбувається за певним ритуалом: або траурний мітинг проводить священик. Настає момент прощання з покійником. Цілувати належить у надлобову частину голови у вінчик, покладений на лоб покійного. Далі із домовини прибирають квіти, які будуть покладені на могилу.

За скорботного мовчання домовина накривається кришкою, забивається гвіздками і на рушниках опускається вузькою частиною на схід.

Якщо в ритуалі бере участь священий, то "запечатування" домовини він виконує згідно церковними канонами.

Слід пам'ятати, що похорон не можна здійснювати в перший день Великодня і на Різдво.

Багато незвичайного пов'язували з останньою дорогою покійника, та це не дивно, бо вона сприймалася як дорога у потойбічний світ. Тому були різні магічні забороги, щоб не зашкодити ні мертвому, ні живим:

Коли винесли мерця з хати і з подвір'я, треба слідом за ним позачиняти всі двері і ворота, щоб смерть не повернулася.

Треба зачинити худобу в хліві, щоб померлий не забрав її з собою.

Не можна їсти, коли несуть мерця, бо виросте "мертва кістка";.

Коли несуть мерця, треба закривати двері і ворота.

Не можна йти або їхати проти похорону, не можна переходити дорогу померлому.

Коли ховають молоду дівчину, її одягають у весільне вбрання, стрічки, вінок.

Поминають на 9-й, 40-й день і через рік, а також щороку на проводи. Крім того, поминають в день народження та ангела. Окрім цього у ці дні рідні замовляють панахиду.

(Твоя країна- Україна ст.402-410.)