Міністерство освіти та науки, молоді та спорту УкраїниОкрім поняття "міжнародна спеціалізація виробництва" вживають і такі: "географічний поділ праці", "територіальний поділ праці", "міжнародний географічний поділ праці", зокрема в англійській мові є поняття "international division of labour". Міжнародна спеціалізація виробництва означає спеціалізацію країн на виробництві певних видів продукції або послуг і міжнародний обмін ними. Досить легко уявити собі спеціалізацію за продуктами харчування. Наприклад, банани вирощують у тропіках і не вирощують в умовах помірного клімату. Тропічні країни експортують банани до країн помірного поясу, а останні експортують до тропіків свою продукцію. Країни можуть спеціалізуватися також на послугах, зокрема на рекреаційних (тобто курортних). До країн з розвиненою сферою надання рекреаційних послуг приїжджають туристи з усього світу. При сходженні, скажімо, на вершини у Гімалаях послуги альпіністам надають місцеві жителі — шерпи, адже саме вони можуть переносити великі вантажі в умовах високогір'я, бо добре знають його особливості. Лондонські фінансисти надають банківські послуги замовникам з багатьох країн світу. Лондон також відомий як світовий центр із створення першокласної комерційної реклами, яка вже завоювала чимало престижних міжнародних призів. Міжнародний поділ праці — реальне явище. І ним не можна нехтувати, оскільки між різними країнами завжди існували, існують і будуть існувати відмінності у географічному положенні, природних ресурсах, структурі господарства, навичках і майстерності трудового населення тощо. У результаті міжнародного поділу праці у країнах світу формуються галузі міжнародної спеціалізації, які значною мірою орієнтовані на експорт своєї продукції до зарубіжних країн. Саме ці галузі представляють країну у міжнародному поділі праці. Скажімо, якщо у зв'язку з географічним поділом праці згадати Об'єднані Арабські Емірати, то вони постають в уяві як світовий експортер нафти. Швейцарські майстри відомі як найкращі у світі виробники точної механіки, альпійські фермери — як неперевер-шені виробники одного з найкращих у світі сортів сиру. Швейцарія ще й світовий центр рекреаційних послуг. Говорячи про Канаду, не можна не згадати канадських фермерів (у тому числі й українського походження), які є відомими у світі експортерами зерна. Аргентина відома своїми неосяжними степами і кваліфікованими фермерами (знову ж таки, серед них чимало українців), вона є великим експортером м'яса худоби на світовому ринку. Перефразовуючи відомого поета, можна сказати: "Ми говоримо — Куба, а маємо на увазі — цукор. Ми говоримо — цукор, а маємо на увазі — Куба!" Утвердитися на світовому ринку як виробник найбільшої кількості видів і високоякісної промислової продукції, а отже, завоювати вигідне місце у світовій економіці — дуже непросто. Так, від часу здобуття державної незалежності колишніми колоніями в Африці минуло кілька десятиліть. А вони нині, як і раніше, постачають на світовий ринок лише сировину та сільськогосподарську продукцію. На світовий ринок потрібно прориватися і щодня зміцнювати свої позиції. Міжнародний поділ праці розвивається у двох напрямах — територіальному та виробничому. Перший напрям — спеціалізація країн і регіонів на виробництві певних товарів (їх частин) або послуг. Другий напрям охоплює міжгалузеву, внутрішньогалузеву спеціалізацію та спеціалізацію на рівні окремих підприємств. Вирізняють такі основні види міжнародної спеціалізації виробництва: • предметну (виробництво готових товарів); • подетальну (виробництво складових частин товарів); • технологічну (стадійну). Основними показниками рівня міжнародної спеціалізації вважаються коефіцієнт спеціалізації галузі щодо експортної спеціалізації (розраховується як питома вага певного товару у світовому експорті) та експортна квота (частка галузі). Міжнародне кооперування виробництва перетворюється на міжнародне промислове співробітництво. Найважливішою ознакою промислового співробітництва є комплексність. Провідними у міжнародному кооперуванні вважаються такі методи: • виконання спільних програм; • договірна спеціалізація; • створення спільних підприємств. Країни спеціалізуються для того, щоб брати участь у міжнародній торгівлі товарами та послугами, яка може відбуватися у таких режимах: • вільної торгівлі; • торговельних обмежень; • протекціонізму. Поставки товарів і послуг по лінії міжнародної торгівлі сплачуються відповідною валютою. Можлива і компенсаційна (зустрічна) торгівля. У зв'язку з міжнародним поділом праці потрібно згадати і про явище, якому поки що не приділяють достатньої уваги. Зазначення походження товару з того чи іншого географічного регіону часто ніби магнітом притягує до себе споживачів. У багатьох країнах світу маркування про географічне походження товарів або послуг перебуває під правовою охороною держави. В юриспруденції використовують поняття "найменування місця походження". Його розуміють як географічну назву країни або місцевості (області), яка використовується для позначення товару, що походить з цієї країни або місцевості (області), якщо властивості чи особливості цього товару винятково або істотно визначаються характерними для країни або місцевості (області) природними умовами та(або) людськими факторами. Наприклад, пухову хустку можна правомірно назвати "оренбурзька пухова хустка", якщо вона справді виготовлена у цій місцевості з пуху кіз, які скубають траву у тих далеких степах. Шампанське вино буде справді таким, якщо воно виготовлене у провінції Шампань, у Франції. Трембіту матимуть право називати "гуцульською", якщо вона насправді виготовлена на Гуцульщині з місцевих матеріалів і місцевими майстрами, яким кваліфікація передавалася з діда-прадіда. У багатьох країнах світу зазначення місця походження товарів реєструються у складі товарних знаків (тобто позначень, що застосовуються для розпізнавання на ринку товарів різних виробників). У США регіональне походження товарів посвідчується окремо за допомогою так званої сертифікаційної марки. Деякі країни світу прийняли спеціальне законодавство щодо маркування географічного походження товарів та послуг. 18 червня 1999 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів". Спеціалізація господарств країн відбувається з урахуванням передусім порівняльних переваг для виробництва товарів і послуг, які має кожна з країн. Людство зацікавлене в міжнародному поділі праці, як і в тому, щоб різні люди мали різні спеціальності. Міжнародний поділ праці почався давно, існує нині і триватиме у майбутньому. Країни, які ставали на рейки автаркійного розвитку, рано чи пізно були змушені відмовлятися від такої хибної політики. Великою китайською стіною або залізною завісою від навколишнього світу надовго відгородитися не можна. У нинішній світовій економіці роль населення та ресурсів як визначальних чинників спеціалізацій знижується. Розміщуючи підприємства, що виробляють продукцію, нині орієнтуються переважно на кінцевого споживача. Деякі країни перетворилися на центри наукових досліджень, тоді як інші є джерелом низько-кваліфікованої робочої сили. Економічна наука у зв'язку з міжнародною спеціалізацією виробництва використовує поняття "трансматеріалізація" і "дематеріалізація". Перше поняття означає зниження попиту на природні ресурси, оскільки на зміну традиційним мінералам прийшли матеріали із заданими властивостями (напівпровідники, оптичні волокна тощо), друге — зменшення частки сировини у вироблених товарах. Іншими словами, трансматеріалізація — це зміна суті ресурсів, а дематеріалізація — зміна суті продуктів. Більшість країн спеціалізуються на виготовленні не цілісних виробів, а їх компонентів. Міжнародну виробничу спеціалізацію визначають переважно транснаціональні корпорації. Вони враховують при виборі спеціалізації не лише географічні чинники, а й соціально-економічні. Економічні зв'язки між державами не лише необхідні, а й взаємовигідні. Крім міжнародної торгівлі, зовнішньоекономічне співробітництво розвивається і в інших формах. У світі набули поширення спільні підприємства. Підприємства й організації різних країн об'єднують свої фінансові та інші ресурси і здійснюють спільну виробничо-економічну діяльність на території однієї або кожної з країн. Важливим напрямком міжнародного співробітництва стало створення вільних економічних зон. Така зона є певною частиною території країни, у межах якої діє особливий режим господарювання. Цей режим надає значні пільги для зовнішньоекономічної діяльності. Існує понад 600 офіційно встановлених вільних економічних зон у 70 державах світу. 5. Транспорт та міжнародні зв’язки Узбекістану Транспорт Узбекистану Транспорт: XXI є століттям урбанізації, тобто бурхливого росту міст за кількістю та розмірами і міського населення. Сьогодні із загальної чисельності людство близько 65% становлять міські жителі. Разом з містами розвивалася транспортна система. У старих містах громадського транспорту не було, але 200-ти років тому міський комунальний транспорт виділявся в самостійну галузь, що зажадало пристосування для цієї мети вулиць. Метро Ташкент У Ташкенті знаходиться єдина система метро в Центральній Азії. Ціна проїзду в метро ~ 8 рублів. Добре розвинений і надземний громадський транспорт (автобус, тролейбус, трамвай). Вартість однієї поїздки також ~ 8 рублів. Найбільший транспортний вузол Узбекистану - станція Ташкент - має міжнародне значення. Звідси поїзда йдуть у чотирьох напрямках. Залізниця Ташкент - Ангрен була прокладена в 40-і рр.. минулого століття з метою розробки покладів кам'яного вугілля, а залізниця Джізак - Самарканд протяжністю 110 км прокладена в 1957 р. - для прискорення освоєння Голодного степу. Ця порівняно коротка залізниця зв'язала західні райони республіки з Ташкентом. По цій дорозі доставляються необхідні вантажі для освоєння степу, а також для перевезення звідти вирощеного сільськогосподарського врожаю. Автобуси Ташкента Важливе місце в транспорті Узбекистану належить автомобільному. В даний час немає такої галузі народного господарства Республіки Узбекистан, де б не використовувався цей вид транспорту. Важливість і перспективність автомобільного транспорту обумовлені його великою маневреністю, можливістю швидкої доставки вантажів на порівняно короткі відстані. Автомобільний транспорт доставляє вантажі за принципом "від дверей до дверей". У районах і населених пунктах, де відсутні інші види транспорту, автотранспорт є єдиним видом транспорту для задоволення потреб населення в ньому. Значимість ролі автотранспорту особливо посилюється в гірських районах, які майже недоступні іншим видам сучасного транспорту. Щорічно автомобільним транспортом перевозиться 600 млн т вантажу. Довжина автомобільних доріг перевищує 89 тис. км, з них 74 тис. км - з твердим покриттям. Велика частина асфальтованих доріг знаходиться в Ташкентському вілояте. Після досягнення народом Узбекистану незалежності посилилася увага до будівництва доріг, що зв'язують нашу країну з міжнародними магістралями. У цьому напрямку Узбекистан вносить свій вагомий внесок у будівництво та реконструкцію автомобільної дороги. Як у багатьох інших країнах, в Узбекистані організований Союз з автомобільних перевезень вантажів у міжнародних напрямках. У республіці регулярне автобусне повідомлення було організовано в 1926 році. З тих пір цей вид пасажирського транспорту сильно змінився. Якщо в 1940 році автобусами загального користування було перевезено всього лише близько 9 млн. чоловік, то змінилося майже в 250 разів. У семи містах Узбекистану маються тролейбусні повідомлення і одне місто - столиця республіки Ташкент користується послугами метрополітену, роль якого в місті з двохмільйонним населенням неоціненна. Таксі - офіційно ~ 10 рублів кожен км. + 10 рублів за обслуговування. Таксі можна замовити, зателефонувавши за тел. 062 (у Ташкенті).
Узбекистан як суверенна держава активно веде роботу зформування відкритої економіки. Основою побудови економіки відкритоготипу є широку участь країни в світогосподарських зв'язках,міжнародному поділі праці. Послідовно здійснюючи заходи попоглиблення економічних реформ, формування соціально орієнтованоїринкової економіки, Узбекистан виходить з того незаперечного факту, щоринкова економіка - це вільна економіка, вона має відкритий характер,їй чужі ізольованість і замкнутість. У зв'язку з цим майбутнє нашоїекономіки бачиться в інтеграції її з світовим господарством. Не випадково одним із важливих кроків правового забезпечення дійсноїсуверенітету республіки стало конституційне закріплення Узбекистану яксамостійного суб'єкта міжнародних відносин, що визначає зовнішнюполітику в своїх інтересах, що має право вступати в міжнародніорганізації, системи колективної безпеки, міждержавніосвіти. Республіка Узбекистан активно включилася у багатосторонніміжнародні механізми економічної співпраці, вступила і почалапроводити активну політику в авторитетних міжнародних фінансових таекономічних, організаціях, таких як Організація Об'єднаних Націй та їїінститути, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Міжнароднафінансова корпорація, Організація сприяння економічному розвитку, Багато міжнародних організацій - ООН, МВФ, Світовий банк, Здійснюється ряд проектів, розроблених за участю Міжнародноговалютного фонду, Світового банку, Міжнародної фінансової корпорації тасприяють, зокрема, розвитку в республіці малого та середньогобізнесу та фінансового забезпечення проектів у пріоритетних напрямахекономіки. Узбекистан разом з державами Центральної Азії став членоморганізації економічного співробітництва, створеної Туреччиною, Іраном і Слід зазначити, що співпраця Узбекистану з міжнароднимиорганізаціями будувалося і будуватиметься виходячи з мети, що поєднує якдовгострокові, так і поточні пріоритети. По-перше, це стратегічна інтеграційна завдання-безпосереднєвключення в міжнародні валютно-фінансові і торгові механізми на основістворення рівноправних і відповідають національним інтересам умов длявзаємодії всіх господарюючих суб'єктів Узбекистану із зовнішнім світом. По-друге, це пряме сприяння вирішенню поточних проблем республіки,підтримка реформ, що проводяться шляхом отримання фінансової, технічної таконсультативної допомоги з боку ряду зазначених інститутів на основінаявного міжнародного досвіду. На початковому етапі здійснення реформ довелося практично з нуляформувати сучасний зовнішньоекономічний комплекс республіки, створити посуті новий механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Затри роки незалежності реформа зовнішньоекономічних зв'язків в Узбекистаніпомітно просунулася, перш за все, в організаційно-правових аспектах. Практично знову створені всі необхідні республіканськіінституційні структури. Як уже зазначалося, утворені Міністерствозовнішніх економічних зв'язків, Національний банк зовнішньоекономічноїдіяльності, митна служба. Відповідні зовнішньоекономічніпідрозділи створені і діють в Кабінеті Міністрів, міністерствах івідомствах, корпораціях, концернах, асоціаціях і місцевих органахуправління. За участю зарубіжних партнерів створюється республіканський центрміжнародної торгівлі. У ряді країн світу нами відкриті торгові доми. Надвосторонній основі утворені торгово-промислові палати між З початку здійснення реформи змінився склад і структура учасниківзовнішньоекономічних зв'язків. Право виходу на зовнішній ринок отримали понаддвох тисяч суб'єктів господарювання республіки, в числі яких асоціації,концерни, малі та приватні підприємства. Крім зовнішньої торгівлі, помітно активізувалися інші формизовнішньоекономічного співробітництва, збільшується число створених іщо функціонують на території республіки підприємств з іноземнимиінвестиціями. За перші роки незалежності були прийняті основні законодавчіакти, видані укази Президента і урядові рішення, що заклалиправові основи розширення зовнішніх зв'язків, лібералізації всієїзовнішньоекономічної діяльності, що стимулюють розвиток експортногопотенціалу республіки. Це насамперед закони «Про зовнішньоекономічнудіяльності»,«Про іноземні інвестиції та гарантії діяльностііноземних інвесторів»та інші законодавчі та нормативні акти,які дозволили сформувати основні рамкові умови для здійсненнязовнішньоекономічних зв'язків, укладення та виконання міжнародних договорівв галузі зовнішньоекономічної діяльності, забезпечити захист економічнихінтересів республіки, юридичних осіб і громадян Узбекистану за йогомежами, встановити правові гарантії для діяльності іноземнихінвесторів на території республіки. Істотно був спрощений порядок створення спільних з іноземнимкапіталом підприємств, реєстрації учасників зовнішньоекономічноїдіяльності та ліцензування продукції, що експортується. Все це позитивновплинуло на активізацію зовнішньоекономічної діяльності та на поліпшенняструктури експорту та імпорту. Зовнішня торгівля здійснювалась на першому етапі реформ у двохнапрямках: з країнами СНД на підставі укладених міжурядовихугод і з зарубіжними країнами розрахунками у вільно конвертованійвалюті. Крім того, заохочувалося встановлення прямих зовнішньоекономічнихкоопераційних зв'язків. Ми приділяємо першорядну увагу зміцненню і розвиткубагатосторонніх зв'язків і тісної співпраці з державами Центральної Одним із пріоритетних напрямів нашої зовнішньої політики єрозвиток прямих і багатосторонніх відносин з країнами, які формують За участю іноземних партнерів в республіці розпочато реалізаціюпроектів зі створення нових спільних виробництв, таких як "Уз-ДЕУавто" і Узбекистан прагне зайняти своє гідне місце у світовому співтоваристві. ГЛАВА № 1 Все більше розширення технологічних і географічних кордонів, атакож розвиток нових суспільних інститутів привели до формування діловоїсередовища, яка характеризується конкуренцією в глобальному масштабі. Їївідмінними рисами є використання зарубіжних країн якбази для виробництва і збуту продукції і швидке поширення новихтоварів і нових процесів у міжнародному масштабі. Багато компаній, фірми, підприємства, розширюючи свою сферудіяльності, вступають у взаємини з компаніями інших держав,відкривають свої філії в зарубіжжі, зливаються з іншими компаніями,утворюючи великі корпорації і т.д., тобто починають займатисязовнішньоекономічною діяльністю. У цих умовах менеджеру, залученимидо процесу прийняття рішень в умовах міжнародної конкуренції, необхіднознати особливості управління зовнішньоекономічної діяльності компанії. Компанії, що мають відділення за кордоном, використовують спеціальні методиі структурні побудови, що сприяють досягненню відповідності цілейзару6ежних філій загальним цілям і філософії корпорації. Далі будутьрозглядатися сім аспектів процесу управління і контролю наміжнародному рівні: 1) роль і місце управлінських рішень у ЗЕД; 2)організаційні структури в управлінні ЗЕД; 3) планування управління збоку менеджера; 4) аналіз середовища ЗЕД; 5) корпоративна культура; РОЛЬ ТА МІСЦЕ Управлінські рішення ВО ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Будь-яка корпорація повинна визначати, де слід приймати рішення зтаким різноманітних питань, як асортиментна політика, придбанняфондів і розміщення ліквідних активів. Чим вище утраті прийняття рішень ворганізації, тим більшою мірою їх можна вважати централізованими; ніжнижче цей рівень, тим ближче вони до децентралізованим. Проблемуцентралізації і децентралізації можна аналізувати з позицій компанії вцілому або окремої її частини, обмежуючись, наприклад, конкретною філією. Повну централізацію і децентралізацію можна вважати крайнощами. Засуті, жодна компанія не приймає тільки централізовані або тількидецентралізовані рішення; навпаки, будь-яка кампанія ставить політику ввідповідно до типу проблеми і конкретними обставинами. Місце, деприймаються рішення, може залежати від виду продукції, функції, країни. Показники ефективності функціонування корпорації. Витрати і доцільність. Персонал на рівні корпорації в ціломуможе мати більше досвіду в консультуванні або в дійсному прийняттірішень, але час і витрати, пов'язані з централізацією рішень, можуть невиправдовувати їх високу якість. Ухвалення багатьох рішень не можна відкласти. Необхідно також враховувати віддаленість закордонних філій від штаб -квартири. Однак у міру розвитку засобів зв'язку і транспорту факторвідстані втрачає колишнє значення. Переміщення ресурсів. Фактори виробництва і готову продукцію можнапереміщати з підприємства корпорації в одній країні на підприємство в іншій. Прибутки корпорації часто можна підвищити шляхом переміщення факторіввиробництва - капіталу, кадрів або технології - з однієї філії вінший. Без якогось центрального пункту контролю довелося б передаватизвітну документацію від одного підрозділу іншому, для того, щобвиявити в кожному місці ресурси, які можуть бути використані будь-деще. Аналогічним чином, якщо експортні операції між підрозділаминеобхідні для підтримки безперервного виробничого процесу Економічність та взаємозв'язки, що забезпечуються стандартизацією. Ще один аргумент на користь подібності політики на глобальному і країновомурівнях полягає в прагненні домогтися того, щоб закордонні філіїне відхилялися від загальної лінії або методів ведення справи настільки, щоконтроль буде повністю втрачено. Якщо країнові підрозділи будуть нехайпоступово, але різноспрямовано змінювати продукцію, що випускається, політику таметоди, різноманітність в остаточному підсумку може виявитися настількизначним, що економічність стане недосяжною і надзвичайнозатрудняється взаємообмін кадрами, продукцією та ідеями всередині корпорації. Люди, з якими багатонаціональна компанія має справу (государстенниечиновники, працівники, постачальники, споживачі та широка публіка), все частішедобре поінформовані про її діяльність в інших країнах. Тому концесії,легко отримані в одній країні, часом не настільки доступні в іншій. У такихвипадках для залучення на свій бік широкої громадськості керівництвокраїнової філії, наприклад, може встановлювати пільгові ціни для місцевихдержавних закупівель та розробляти плани участі працівників уприбутках. Але якщо державні чиновники і робітники в іншій країнівимагатимуть прийняттяаналогічних заходів результатом стане зниження прибутків внаслідок виконанняцих вимог або погіршення відносин з громадськістю через їхневиконання. Навіть внутріфірмові рішення про ціни і продукції, що випускається можутьвплинути на попит в інших країнах. Зі зростанням рухливості споживачів,особливо товарів промислового пр.азначенія, хороші або погані результатидіяльності корпорації в одній країні рано чи пізно відображаються на збутіпродукції в усіх інших країнах. Це у великій мірі вірно, колиспоживачі товарів промислового призначення хочуть повчити однаковупродукцію незалежно від країни виготовлення. Якщо ціни значнозмінюються від країни до країни, споживачі можуть, зрештою, прийти довисновку, що дешевше імпортувати, ніж купувати кінцеву продукцію намісці. Стратегія глобальної конкурентної боротьби. Будь-яка компанія повиннавизначати, що саме для неї доцільніше - посилення конкурентнихпозицій в окремих країнах або ж інтегрально, на глобальному рівні. Наявність справжніх чи потенційних споживачів і конкурентів углобальному масштабі також може обумовлювати характер рішення продоцільності підвищення ефективності глобальної діяльності за рахунокфілій в окремих країнах. Наприклад, цінові поступки виробникуавтомобілів в Бразилії можуть допомогти розширення об'єму поставок з іншихкраїн, де покупець має автомобільне виробництво. Компанія можетакож впливати на конкурента, виробляючи і збуваючи продукцію там, деконкурент зосередив основні ресурси, і тим самим покращувати конкурентніпозиції на глобальному рівні. Аргументи на користь компетентності Оскільки основна передумова делегування повноважень - це віра вте, що поставлені на керівні посади люди будуть діятивідповідально, остільки компетентність керуючих філіями є, якправило, визначальним чинником. Хоча існують раціональні чинники,що впливають на відносну оцінку здібностей, відмічено, що занадто частонереалістичні оцінки обумовлюють делегування надмірно широкихповноважень менеджерам як на рівні корпорації, так і у філіях. Донереалістичним оцінками відноситься, скажімо, впевненість, що тількикерівники на місцях знають стан справ в тако мірою, що можутьприймати правильні рішення, або, наприклад, тверде переконання в тому, щотільки управляючі корпорацією здатні на рішення, що гарантують контроль. Переваги керуючих і місцеві умови. Керуючі на місцях, якправило, добре знають, що ефективно та неефективно на місцевому рівні,тому їм зазвичай надають велику свободу дій, коли місцевіумови сприймаються, як сильно відрізняються від умов у країнібазування. Наприклад, менеджери штаб - квартири американської корпораціїпочувають себе набагато більш компетентними у практичному керівництвіроботою канадського філії, ніж мексиканського, оскільки вважається, щодля успіху перших потрібно приблизно те ж саме, що і в США. Тим не меншемісцеві умови можуть бути більш важливі при виконанні одних управлінськихфункцій у порівнянні з іншими. Видається, що й інші фактори впливають на ставлення до керівнихкадрів на місцях. До факторів, що сприяють децентралізації управління,відносяться наступні: численна команда керівників на місцях,тривалість їх роботи в компанії і гарний послужний список. Всі ціфактори певною мірою сприяють передачі повноважень з прийняттярішень на рівень тих або інших країнових філій. Фактори, пов'язані з кінцевою продукцією. Характер що випускаєтьсяпродукції може визначати співвідно
|