Література. .

1. Богуш А.М. Готуємо руку дитини до письма. – 2-ге видання, доопр., доповн. – Тернопіль: Мандрівець, 1999.
2. Вашуленко М.С., Скрипченко Н.Ф. Навчання грамоти в підготовчих класах: Посібник до букваря. – 3-є вид., перероб. – К.: Рад. школа 1982.
3. Вашуленко М.С. Навчання грамоти в 1 класі чотирирічної початкової школи. Посібник для вчителів. – К.: Рад. школа, 1986.
4. Вашуленко М.С. та ін. Навчання в 1 класі чотирирічної початкової школи: Навчання грамоти. Навчання письма. Обучение русскому языку. Робота з дитячою книжкою: Навчально-методичний посібник. – К.: Рад. школа, 1991.
5. Державний стандарт початкової загальної освіти / Освіта України. - № 50, від 13 грудня 2000.
6. Деркач Н.І. Звукова робота в період навчання грамоти шестиліток // Поч. шк. – 1990. - № 11.
7. Коваль Г.П., Деркач Н.І., Пасічник Я.А., Захарчук З.О. та інші. Дидактичні структури уроків, їх зміст та методичне забезпечення в початкових класах. Сучасні вимоги до уроків: Методичне керівництво до навчально-виховної практики. – Рівне, 1997.
8. Дорошенко С.І. Вашуленко М.С., Мельничайко О.І. та ін. Методика викладання української мови: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1989.
9. Організація навчально-виховного процесу у початкових класах загальноосвітніх навчальних закладах: Інструктивно-методичний лист, 2001 – 2002 навчальний рік // Поч. шк. – 2001. - № 9.
10. Калиниченко В.І. Навчання грамоти – одне з головних завдань початкової школи // Поч. шк. – 1994. - № 4.
11. Кирей І.Ф., Трунова В.А. Методика викладання каліграфії в початковій школі: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1994.
12. Львов М.Р., Рамзаева Т.Г., Светловская Н.Н. Методика обучения русскому языку в начальных класах: Учебное пособие для студентов педагогических институтов. – 2-е изд., перераб. – М.: Просвещение, 1987.
13. Прищепа К.С., Колесниченко В.І. Буквар: Пробний підручник для 1 кл. – К.: Форум, 2000.
14. Прищепа К.С. Навчання грамоти в 1 класі (методичні рекомендації): Посібник для вчителя. – К.: Форум, 2000.
15. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-2 класи. – К.: Поч. шк. – 2001.
16. Скрипченко Н.Ф., Вашуленко М.С. Буквар: Підручник для 1 кл. чотирирічної і трирічної початкової школи. – 11-те вид., перераб. – К.: Освіта, 1997.

17. Чуйко Г.А., Білецька М.А., Школьна Г.Ф. Методика викладання української мови в початкових класах. – 4-те вид., переробл. і доповн. – К.: Вища школа, 1975.

 

ІІ. Методика класного і позакласного читання.

 

14. Особливості проведення уроків читання в початкових класах. Організація первинного читання.

 

Читання – важливий навчальний предмет і одночасно – засіб навчання. Чим скоріше сформується навичка читання, тим успішніше учні оволодіватимуть програмним матеріалом.

Читання – один із видів мовленнєвої діяльності (слухання, мовлення, читання і письмо), що забезпечують розвиток комунікативних умінь та навичок.

Завдання уроків читання:

1. Пізнавальні: збагачення знань про природу, суспільне життя, трудову діяльність людей (забезпечується текстовою навчальною інформацією).

2. Виховні:

– сприяти громадянському, етичному, моральному, естетичному, трудовому та фізичному вихованню молодших школярів;

– формувати національну самосвідомість учнів, їх духовність; викликати інтерес до традицій свого народу, його минулого, сьогодення та майбутнього;

– розвивати навички мовної етики.

3. Розвивальні:

– формувати мовленнєві вміння (читати і розмовляти відповідно до норм літературної вимови);

– розвивати увагу, пам’ять, спостережливість; аналітико-синтетичні вміння порівнювати, узагальнювати, доводити, проводити аналогію, встановлювати причиново-наслідкові зв’язки; розвивати творчі здібності, самостійність та навички самоконтролю.

4. Спеціально навчальні (за розділами програми):

– удосконалення техніки читання (спосіб читання, правильність, темп, виразність), щоб забезпечити становлення відповідних якостей читання (свідомість, правильність, швидкість, виразність);

– робота з текстом ( формування вмінь повноцінно сприймати художні й науково-пізнавальні тексти; виховання розвинутого читача, здатного розуміти дійові особи, їх поведінку, авторську думку, висловлювати оцінні судження про зміст та образні засоби твору; забезпечення ефективної роботи з текстом; розвиток в учнів інтересу до книжок, до самостійного читання, читання будь-якого тексту і вибору книжки);

– розвиток зв’язного мовлення (уміння будувати власні висловлювання, вести діалог, відповідати на запитання, ставити питання до прочитаного тексту та в процесі бесіди, зв’язно розповідати про прочитане, почуте, побачене, обґрунтовувати думки).

Визначені завдання мають бути реалізовані в змісті та структурі уроку читання в комплексі. Крім того, успішність навчання молодших школярів значною мірою визначається рівнем оволодіння загальнонавчальними вміннями та навичками (опанування раціональними способами мислення та навчання, вміння розмірковувати та відтворювати навчальний матеріал, вміння слухати й спілкуватися, засвоєння способів перевірки та самоконтролю). Отже, вчитель має постійно дбати про їх розвиток.

Важливою проблемою урока читання є визначення оптимальних шляхів реалізації поставлених цілей у вивченні навчального матеріалу з врахуванням його змісту та можливостей.

Удосконалення техніки читання – першочергове завдання на уроках читання в початкових класах, бо вже на цьому етапі треба готувати учня до самостійної роботи з книгою, допомогти йому в пізнанні навколишнього. Саме тому тут важливі вправи з техніки читання, застосування індивідуально-диференційованих завдань, контроль за розвитком навички читання майже у кожного учня класу.

Вирішальну роль у читанні відіграють зорові відчуття: оптичний образ слова викликає відповідну мовнорухову реалізацію. На швидкість реалізації зв’язку буква – звук впливає ступінь знайомства учнів з буквами (1 клас, початок 2 класу). Зазначене впливає на розвиток техніки читання (спосіб читання, правильність, швидкість).

Упізнавання сигналів (написане чи надруковане слово) здійснюється на основі графічних образів слів, що мають бути в учнів. Накопичення цих образів – важливе завдання уроків читання. Для вирішення цього завдання вкрай необхідне читання у великій кількості. На кожному уроці учні неодноразово мають звертатись до тексту, перечитувати його, знаходити відповіді на поставлені запитання, виділяти структурні частини, елементи тексту для характеристики вчинків дійових осіб і зачитувати відповідні частини тексту.

Збільшенню практики читання сприяє цілеспрямоване позакласне читання. Тому требу ґрунтовно продумати методику і зміст уроків позакласного читання, робити спеціальний добір текстів для окремих учнів чи групи, враховуючи їх мовленнєвий розвиток.

Процес читання нерідко утруднюється недостатнім розвитком активного словника учнів. Слухо-моторна реалізація сигналу затримується впізнаванням слова. Цей процес відбувається скоріше, якщо слово учень знає, вживав його. Отже, треба дбати про збагачення активного словника учнів.

Розширення й збагачення активного словника відбувається не тільки під час говоріння, але й слухання, теж накопичуються мовленнєві зразки (словникові, вимовні, структурно-граматичні). Тому доцільно на кожному уроці проводити слухання (розповідь учителя, читання текстів, прослуховування грамзаписів), відповідно добирати матеріал для слухання (залежно від словникового складу та змісту навчальної статті).

Постійно треба проводити словникову роботу. Одним з видів є “тлумачне” читання (див. питання 25).

Озвучення графічного зразка слова відбувається успішніше в процесі читання, якщо учні самостійно співвідносять те, що вони бачать, з тим, як воно має звучати [15, 114]. Тому і новий текст перший раз має читати сам учень, якомога більше учнів треба охоплювати індивідуальним читанням.

Практика навчання свідчить, що школярі, як правило, позбавлені такої можливості в первинному читанні. Учитель перший раз читає текст сам, на це орієнтують і методичні посібники. Далі діти читають за почутим, відбувається підміна безпосереднього зорового сприймання тексту слуховим. Відпадає впізнавання слів учнем. Це шкідливо впливає на розвиток техніки читання. Якщо перший раз текст читає учень, то значною мірою збільшується практика впізнавання графічних сигналів. Методика первинного читання може бути такою:

1. Читання тексту учнями класу мовчки, відповіді на запитання (1-2 – ставимо і записуємо на дошці до початку читання, щоб воно не було механічним).

2. Читання тексту учнями класу разом напівголосу або пошепки, хором – у слабшому класі, відповіді на запитання (1-2 – ставимо і записуємо на дошці до початку читання, щоб воно не було механічним).

3. Зразкове в орфоепічному і виразне читання тексту вчителем за опрацьованою партитурою – як підсумок всієї самостійної роботи учнів по “впізнаванню” нового тексту.

Зазначену методику первинного читання можна віднести до прозових творів. Віршовані тексти перший раз читає сам вчитель.

Застосовуючи описану методику первинного читання, вчитель може збільшити практику індивідуального читання, більше попрацювати з дітьми, в яких відстає техніка читання.

З метою контролю в первинному читанні вчитель може поєднувати колективне читання з індивідуальним: перериває “хор” і пропонує одному учневі продовжити читання.

Залежно від завдань читання первинне читання прозового тексту може сам вчитель виконати, якщо в тексті багато мовних труднощів, він вимагає образного осмислення, дуже емоційний, коли в класі багато учнів відстає в правильності читання.

Якщо в класі багато учнів користується неправильними прийомами читання, то доцільно первинне читання починати з другого етапу (читання напівголосу), бо під час читання вголос скоріше утворюються зв’язки буква–звук.

Вивчаючи з учнями тексти, великі за обсягом, вчитель читає окремі найбільш важливі за смислом частини, в яких зберігається в основному сюжетна лінія.

Для закріплення зорово-слухових зв’язків треба значною мірою практикувати читання вголос (вголос і мовчки – види читання). Таке читання створює відповідне мовне середовище, сприяє розвиткові навичок вимови. Читання вголос можна контролювати, при ньому забезпечується одночасне навчання всього класу. Його має бути багато на уроці. Однак не треба забувати про читання мовчки.

У читанні мовчки виключається озвучування слів, що сприймаються зором. Учень робить менше пауз, більше охоплює знаків за одним рухом очей, тобто розширюється “поле читання”. Це прискорює читання і дає можливість вдумуватись у зміст.

Однак читання мовчки в молодших школярів розвивається повільно. Тому треба практикувати цей вид читання на кожному уроці (7-8 хвилин) з урахуванням вікових можливостей дітей. Цей вид читання використовується в первинному читанні, для добування з тексту певної інформації, у переказі, під час добору заголовків, при підготовці відповідей на запитання, опрацюванні художніх засобів і т.п.

У практиці навчання відомі різні форми читання: індивідуальне, хорове (якщо треба темп підтягти), напівголосне, вибіркове, партитурне, читання в особах, в парах, ланцюжкове та інші.

Збільшенню мовленнєвої практики сприяє значною мірою аналіз фактичного змісту тексту. При цьому збагачується словник дітей.Запам’ятовуються граматичні форми, що сприяє розвиткові умінь впізнавати слова в процесі читання. Формування висловлювань при роботі над текстом має бути в центрі уваги вчителя. Вирішенню цього завдання сприяють смисловий аналіз (відповіді на запитання), композиційний (визначення структури тексту), лексико-стилістичний (аналіз мовних засобів), емоційно-образний (формування емоційного досвіду дитини) тощо.

Однією з основних вимог до навички читання є орфоепічна правильність. Розвиткові таких умінь сприяє система спеціальних вправ, спрямованих на засвоєння вимови звуків та їх сполучень. Серед них і “орфоепічне” читання (вид допоміжного навчального читання). Вчитель спеціально читає ще раз текст (етап повторного читання), після кожного речення зупиняється й показує, як треба вимовляти слово (добирає слова, важкі з боку вимови), діти повторюють (спочатку хором, потім індивідуально). Після опрацювання вимови слів читають напівголосу за вчителем все речення. Вчитель може перечитувати не всі підряд речення з тексту, а тільки вибірково. У зв’язку з розвитком вимови особливої ваги набуває мовленнєва наочність (показ зразка вчителем, фонохрестоматія, радіо й телепередачі і т.п.).

Особливого значення треба надавати розвиткові навичок виразного читання. Воно можливе тільки після аналізу фактичного змісту тексту. Організації зазначеної роботи сприяє опрацювання партитури (розбивки) для виразного читання.

Формування навичок зв’язного висловлювання – одне з головних завдань на уроках читання. Одиницями зв’язного мовлення є: 1) розгорнута усна відповідь учня на поставлене вчителем запитання; 2) усний переказ тексту (в різних формах), 3) усні твори в зв’язку з прочитаним текстом (М.Р.Львов).

Підготовці зазначених умінь сприяє вправа на постановку питання до тексту. Уміння ставити питання – це свідчення того, що учень добре розуміє зміст прочитаного, що структура питання значною мірою усвідомлена ним, що закладені потенційні можливості відповіді.

Переказ – це ефективний засіб розвитку умінь висловлювати думки. Вчитель має пояснювати недоліки у вимові, у доборі слів, творенні форм, побудові речень. Основним недоліком переказу є бідність мовлення (невиразність, схематичність). Усунення такого недоліку вчитель досягає змістовною роботою над мовними засобами, структурою речень до початку переказу.

Розвиткові вмінь зв’язно висловлювати думки сприяє творча робота на основі тексту. Це може бути переказ із зміною особи (вимагає зміни граматичних форм, структури речень); переказ тексту від однієї з дійових осіб. Проводяться перекази з різними доповненнями: про подальшу долю героїв, про подальший перебіг подій, про корисні справи на основі описаного в книжці. Особливо часто проводиться складання оповідання за аналогією.

У практиці проведення уроку читання широке застосування знаходить ілюстрування в двох видах – словесне та графічне (малювання на папері).

Актуальними формами роботи на уроці читання є драматизація, інсценізація. Це глибоке, емоційне і логічне осмислення тексту. Ці форми роботи можливі лише тоді, коли текст неодноразово прочитали учні, усвідомлений ідейний зміст, дана характеристика героїв, проаналізовані мовні засоби.

Зазначені види творчої роботи на основі тексту створюють умови для розвитку мовленнєвих умінь. Ці види робіт використовують на останніх етапах роботи над текстом, бо вони вимагають застосування умінь вживати слова і будувати речення незалежно від тексту.

У процесі опрацювання тексту дотримуємось таких етапів: 1) підготовча робота до читання тексту; 2) первинне читання; 3) повторне читання тексту; 4) аналіз фактичного і образного змісту; 5) узагальнююча бесіда за текстом; 6) виразне читання тексту; 7) творча робота на основі тексту. Однак слід пам’ятати, що уроки не можуть проводитись за єдиним трафаретом. В уроці не можуть повністю повторюватись всі структурні компоненти та етапи роботи над текстом. Головне, щоб він був цілеспрямованим, таким, що відповідає основним дидактичним вимогам, віковим можливостям дітей, вимогам програми, що сприяє повноцінному сприйманню твору. Обов’язковою умовою ефективного уроку є читання та ефективна робота учнів з текстом.