Методика опрацювання елементів лексики. Робота над засвоєнням лексичного значення слова. Види вправ з лексики.

 

На процес удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів найпомітніший вплив мають знання елементів лексики та їх використання. Методика вивчення лексики спирається на лінгвістичне положення про єдність мови й мовлення.

Метою опрацювання лексики в школі є збагачення активного словника учнів, розвиток зв’язного мовлення, вироблення навичок свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення й сфери вживання відомих слів.

Нові програми з української мови для чотирирічної початкової школи спрямовані на те, щоб учні практично оволодівали найважливішими лексикологічними поняттями, що означає не тільки розуміння їх суті, але й вироблення умінь правильно застосовувати в мовленні.

Як самостійний розділ науки про мову лексика в початкових класах не вивчається. Учнями засвоюються лише деякі лексичні відомості (пряме і переносне значення слова, багатозначність, синонімія та антонімія). Знання, які набувають учні, мають стати лише основою для подальшого удосконалення засобів вираження думок в усному й писемному мовленні.

Лінгвістичне ставлення до слова формується в молодших школярів у процесі словникової роботи. Вона проводиться за такими напрямами: 1. Збагачення словника (засвоєння нових слів або нових значень уже знайомих слів). 2. Уточнення словника (введення окремих слів у контекст, зіставлення, виявлення значеннєвих відмінностей між синонімами, робота з антонімами, аналіз багатозначності, переносносних значень слів тощо). 3. Активізація лексичного запасу (збагачення активного словника учнів). 4. Вилучення з дитячого мовлення нелітературних слів (діалектних, просторічних, русизмів, жаргонів) тощо.

Робота над уточненням і розширенням словника: 1. Лексичний та лексико-стилістичний аналізи мови текстів, що вивчаються на уроці: виявлення незнайомих слів і висловів, уточнення відтінків значень окремих слів і висловів, виявлення слів,ужитих у переносному значенні, добір синонімів, антонімів, визначення їх смислових відтінків, аналіз зображувальних засобів мови тексту. 2. З’ясування значення слів шляхом використання різних способів семантизації: показ предмета чи дії, демонстрація малюнків, ілюстрацій, слайдів із зображенням предметів, добір синонімів, антонімів, введення нового слова до контексту тощо. 3.Виконання завдань на добір слів із певними завданнями: прикметників для опису предметів, слів для характеристики людини, опису її зовнішності тощо. 4. Введення поданих слів у речення чи тексти: складання речень за опорними словами, заміна слів у реченні відповідними синонімами чи антонімами тощо.

Джерела поповнення словника учнів є різноманітними: спостереження за навколишньою дійсністю, зокрема за природними явищами, за життям і працею дорослих, екскурсії, радіо-, телепередачі, різноманітний ілюстративний матеріал, дитячі книжки, журнали, газети.

Особливо важливими для збагачення словникового запасу молодших школярів є навчальні книжки – підручники, довідкова література. Опора на їхню лексику забезпечує реалізацію міжпредметних зв’язків. У підручниках з української мови для 2-4-их класів проблема збагачення словникового запасу школярів розв’язується двома шляхами: через ознайомлення їх із найважливішими лексикологічними поняттями і шляхом розробки системи комплексних вправ лексичного та лексико-граматичного спрямування.

Вивчення елементів лексики в початкових класах розпочинається із ознайомлення зі словом і його значенням. У сучасній методиці існує кілька способів і прийомів пояснення значення слів. Для пояснення семантики незрозумілих слів учителі користуються такими способами: демонстрація предмета чи малюнка (показ натуральних предметів, чучел, макетів, муляжів, діапозитивів, слайдів); використання контексту (самостійне пояснення учнями значень слів, конкретизація, введення в контекст); найпростіший словотворчий аналіз (самоскид); зіставлення паронімів (адресат – адресант), омонімів (коса); тлумачення слів – розчленування загального поняття на часткові (транспорт – це автомобілі, літаки, теплоходи), підведення часткових понять під загальні (муха, оса – це комахи); розгорнутий опис (гімн – це урочиста пісня країни); добір синонімів (рубіновий – червоний), антонімів (хутко –повільно); використання довідкових матеріалів (тлумачний словник, енциклопедії, виноски в читанках.

Завдання учителя – навчити учнів розрізняти пряме і переносне значення слів, уживати їх у мовленні. Ознайомлення розпочинається зі спостереження над спеціально дібраними текстами, реченнями, до складу яких входять прикметники (1-2-ий клас). Далі дітям пропонуються завдання на самостійне відшуковування в реченнях, текстах слів – різних частин мови з переносним значенням, пропонуються вправи на заміну прямого значення слів синонімічними словами або виразами, а також вправи на самостійне складання речень.

Розширенню й активізації словника учнів сприяють спостереження за багатозначністю слів. У цій роботі передбачається: усвідомлення учнями того, що слово може мати не одне, а кілька значень; точність уживання багатозначних слів у мовленні; самостійне з’ясування учнями значень слів; вправи творчого характеру – складання речень, у яких багатозначне слово вживалося у різних значеннях, опис предмета.

Ознайомлення учнів з омонімами починається в період навчання грамоти. Діти усвідомлюють, що окремі слова однаково звучать, але мають різне значення; вчаться вживати ці слова в мовленні.

Під час вивчення будови слова вчитель звертає увагу на корені-омоніми, коли пропонує для морфологічного аналізу слова типу вода і водити, гора й горе тощо.

У процесі роботи над синонімами необхідно домагатися, щоб учні не тільки розуміли спільне або подібне між цими словами, а й засвоювали значення кожного із синонімів, його відмінних відтінків.

Під час ознайомлення учнів із синонімами треба допомагати їм усвідомити не тільки лексичну, а й синтаксичну їх функцію (показувати, як за допомогою синонімів можна пов’язувати речення у зв’язному висловлюванні).

Практика свідчить, що молодші школярі краще сприймають і усвідомлюють значення антонімів, ніж синонімів. Опрацювання антонімів має передусім практично-мовленнєве значення. Завдання його – показати, що використання антонімів у мовленні робить його виразним, допомагає змальовувати контрастні за значенням предмети, надаючи їм протилежних характеристик. Доцільно показати, що антоніми можуть бути: однокореневими (утворені за допомогою префіксів: хмарне – без хмарне), різнокореневі (вгорі - унизу); створені додаванням до слова частки не ( світлий – несвітлий, друг - не друг ).

У 2-4-их класах при опрацюванні розділів “ Слово”, “ Частини слова ” проводиться далі робота з антонімами. Учні виконують різні типи завдань: добір слів до поданих; знаходження в тексті; заміна в реченні, тексті виділених слів антонімами; спостереження за тим, як змінилося висловлювання при введенні антонімів; дописування речень, що мають антонімічний зміст; складання речень, коротких висловлювань із поданими антонімічними парами.