ДІАЛОГІЧНЕ МОВЛЕННЯ
План
1 Класифікація діалогів 2 Риторика маніпуляцій 3 Чоловіча та жіноча риторика
Кожна людина шукає розуміння. В одному фільмі було проникливо сказано: «щастя – це коли розуміють». Дійсно, дійсно сповідальність, відвертість, можливість зняти соціальні маски і бути самим собою – це прагнення багатьох людей у спілкуванні. Микола Бардяєв колись писав, що він «усе своє життя тужив по розмові про найбільш головне, про останнє, долаючи дистанцію й умовності, що позначає екзистенційну, подію,(…)носив в собі подібну розмову, але не зміг пробити середостіння, примусити до такої розмови іншого. Так, досить складно знайти співрозмовника і такий діалог, де б думки і почуття отримали повний відгук в іншій людині, щоб пережити справжню духовну співрідність. Тож як удосконалити діалогічне спілкування, що займає 85% часу усієї людської комунікації? Це питання здавна хвилювало філософів, зокрема, представників філософії діалогу та філософії мови. Нагадаємо, що історично поняття «діалог» (розмова двох) сягає в античність, а «батьком» діалогу як методу пошуку істини вважаються Сократа. У розмислах мислителів подальших епох відзначається вітальня, органі стична природа слова в комунікації, яка стає «ареною зустрічей» енергій комуні кантів» (С. Булгаков). Якщо слово однаково належить і промовця, і слухачу, тобто в «організмі мови» всі частини рівноправні, право на слово не повинно бути пріоритетом тільки одного комуні канта. О. Розеншок - Хюсі тлумачить мовлення як деякий «ефір, в який заглибленні всі люди», де інколи виникає специфічний «електричний ланцюг» і народжується «електрична індукція діалогу». Ми вже згадували діалогічний персоналізм Мартина Бубера, де усе буття взагалі сприймається як діалог між людиною і світом, людиною і Богом. Тільки у відносинах «Я – Ти» людина зустрічається з Іншими і розгортає повноцінне спілкування. Бубер визначає діалогічну багато вимірність і стверджує, що існує діалог «справжній», «технічний» та монолог, замаскований під діалог». «Технічний діалог – суто інформативний, конвенційний. «Замаскований монолог» - це дискусія заради самомилування, самоствердження, де «кожний вважає себе абсолютною та законною величиною, а іншого – відносною та сумнівною». «Справжній» діалог – це зустріч Я – Ти, духовна єдність у спілкуванні. Ідею комунікативної єдності «я – ти» як можливості екзистенційного розкриття особистості проголошував С.Л.Франк. Він також бачив багато вимірність діалогічних відносин. Перший рівень характеризується відчуженням, бо люди ставляться одне до одного як до предметів. Це – певний страх перед Іншими як «явищем мені – не – потрібного – не – я». Другий рівень – це єдність «я» і «ти» в «ми», де Інший сприймається як споріднений, внутрішньо тотожній «Я». Діалог як єдний шлях до метасмислу, до вищої гармонії в житті особистості розглядав у своїх дослідженнях В.Франкл. Він створив метод логатерапії, який являє собою особливий діалог психолога та його клієнта, де спілкування підкоряється одній провідній меті: ініціювати в людині пошук і творення сенсу життя. У будь – якій сфері життя спілкування переважно відбувається діалогічно, і дуже часто співрозвоники, обговорюючи певний предмет, мають на увазі істинну знання про нього. Знайомства, дружба, кохання, навчання, ділові зв′язки, самореалізація – усе це комунікативно здійснюється через дискурс діалогу. Проте діалоги бувають різні за своєю інформативною насиченістю й рівнем порозуміння. Інколи – це просто черговий обмін інформацією, інколи – суперечка, а трапляється й неприхований конфлікт, ворожість. Проте по – справжньому душевні розмови здатні глибоко вплинути на внутрішній світ людини, взагалі - на життя. Це залежить від екзистенційної динаміки особистості, якій ми присвятили окрему тему. Актуальною справою є опанування правил етничного діалогу, активного слухання та поміркованого мовлення в діалозі. Це не тільки підвищує загальну комунікативну культуру, а й сприяє гармонійному співіснуванню людей. Характер діалогу перш за все пов′язаний з мотивацією комуні кантів. Згідно цьому фактору визначаються такі рівні діалогічного спілкування: про мотивний, конвенційний, маніпулятивний, ігровий, духовний. Примітивний Примітивний рівень діалогу виявляє поверхове формальне слухання. Формальний діалог відбувається у буденності просто заради підтримки ритуалу спілкування. У такому діалозі люди духовно й душевно не розкриваються. Відсутні співпереживання, спів розуміння, інколи взагалі відсутні візуальний контакт. Плітки, розмови про погоду, переказ загальновідомого, багато разів повторені сеперечки на одну й ту ж саму тему – вияви беденного примітивного діалогу. Часто виникає запитання, чи можна вважати виявами формального діалогу обмін черговими фразами «привіт- привіт», «до побачення – до побачення», «як справи? – добре». У даному разі це скоріш не діалог, а ритуал ввічливості, обов′язковий етап мовного етикету, який хоч і не несе інформативного навантаження, є виявом культури, дозволяє грати соціальні ролі, залишатися потенційно чемним. Конвенційний Цей тип діалогу багато у чому також формальний, але ця формальність продиктована об′єктивними обставинами спілкування. Подібні діалоги ведуться у соціальних тандемах згідно соціальним ролям: «керівник – підлеглий», «вчитель – учень», «лікар – пацієнт», «продавець – покупець», «водій- пасажир» тощо. Соціальний етикет спонукає витримувати рольові амплуа перехожих, попутників, будь – яких учасників повсякденної соціальної взаємодії. Це так званий «контакт масок». У конвекційному діалозі важливо дотримуватися чітких етикетних правил, бо їх порушень може зіпсувати етичну атмосферу діалогу. При цьому стримана душевність і взаємоповага співрозмовників робить такий діалог приємним, щирим.
Маніпулятивний Маніпулятивні діалоги засновані на раціональному розрахунку комуні кантів, або відбуваються підсвідомо, коли хтось з учасників спілкування нав′язує свою волю, думку, щоб викликати бажані реакції іншої людини. Це – тип діалогу, де один з учасників навмисного зловживає увагою і часом іншого, щоб здійснити прагнення, як правило, меркантильне. Маніпулятор становить до співрозмовника як до речі, але може це вдало маскувати удаваною турботою, увагою. Він експлуатує чужий час, почуття та розум, будує свій вплив на неетичних риторичних засобах. Психологічним підґрунтям риторики у маніпулятивному діалозі є боротьба за владу, прагнення самостверджуватися за чужий рахунок, або за чужий рахунок збагатитися. Ігровий Ігровий тип діалогу притаманний спілкуванню друзів та співрозмовників, в яких народжується симпатія одне до одного. Добрий гумор, жарти, кепкування – ознаки цього діалогу. Знайомство, флірт, дружня бесіда, розмова закоханих – типові ситуації ігрового діалогу. Ігровий настрій придає спілкуванню святковість, піднесеність.
Духовний Це – найвищий рівень спілкування людей, в якому активізується душевно – духовний, інтектуальний потенціал особистості. Співбесіда сприяє відкритості, вільному обміну думками й почуттям, породжує щастя справжнього порозуміння, веде до осягнення вищих цінностей буття у переживанні екзистенційного катарсису, інсайту. У діалогічному спілкуванні досить поширина риторика маніпуляцій. Від актуалізованої риторики вона відрізняється докорінно: маніпулятор – комуні кант спілкується не відкрито, а приховано, зловживає даром слова, щоб певним чином впливати на співрозмовника, на його свідомість, переслідуючи при цьому власні потреби. Маніпуляція може формуватися й підсвідомо коли людина просто зникає до певної компенсаторної стратегії спілкування. Красномовним навчальним відображенням маніпулятивних типів є так званий рольовий трикутник маніпуляцій, що пропонується сучасною американською школою психології та риторики. Це – триада глобальних маніпуляцій, в якій за трьома стратегіями комунікативної поведінки криються шари інших, більш дрібних маніпулятивних моделей:
Рольовий трикутник маніпуляцій Переслідувач – учасник діалогу, що діє під девізом: «Я завжди правий». Він не сприймає критики, чужих заперечень, а сам шукає «слабкі міста» у риториці співрозмовника. Готовий викликати у іншого почуття сорому та провини, бо саме таким чином затверджує свою зверність. Як слухач він не здатний глибоко та щиро співчувати комусь, бо зайнятий насамперед власною персоною, він слухає на рівні логіки. Риторика переслідувача – це постанова питань у «жанрі» допитування, категоричні фрази типа: «Ні, це не так», «Ти кажеш дурниці», «Ви нічого не розумієте», «Так можна. Атак не можна…». Рятівник грає роль завжди готового допомогти іншому, навіть, коли не просять. Він здатний й дійсно допомогти доброю порадою, але робить це нев′язливо. Його риторика: «Давай я тобі усе поясню», «Ось я на твоєму місці…», «послухай пораду розумної людини». Насправді рятівник – замаскований ввічливий переслідувач, бо він також далеко не впевнений у гідності свого співрозмовника, відчуває власну зверхність. Звичайно, у деяких ситуаціях друзі дійсно потребують поради, допомоги. Але тоді це робиться за згодою усіх учасників діалогу та не являється маніпулятивним, пресінговим засобом спілкування. Жертва у своїй риториці завжди жаліється на обставини життя, на інших дюдей чи навіть на саму себе. Робить вона це задля того, щоб отримати від слухача «психологічне прогладжування», ілюзію співчуття, співпереживання: «Мені знову не щастить, «Усі проти мене», «Як усе обридло». Різниця між людиною, яка дійсно страждає від драматичної ситуації життя, і маніпулятором - жертвою полягає у тому, що маніпулятор завжди, незалежно від обставини знаходить будь – який матеріал для своєї ролі, бо звик тільки таким чином компенсувати власну неповноцінність. Існує різниця між чоловічою і жіночою моделями спілкування у діалозі. Жінки – більш емоційні, рухливі, цінують насамперед ставлення співрозмовників, а потім зміст та логіку розмови. Вони легко переключаються з теми, достатньо толерантні, сенситивно відчувають настрій та стан співрозмовника, більш уважно слухають іншого, ніж чоловіки. Чоловіки більш логічні у розмові, менш емоційні, але можуть проявити неабияку агресію, якщо лінія розмови їм не до вподоби. Чоловіки більш здатні до нав′язування своїх думок, можуть пригнічувати статусом, силовим голосом, амбіційністю. При цьому чоловіча риторика у діалозі більш конкретна за змістом, бо чоловікам у більшості своїй не властива любов до балакучості, порожніх розмов. Чоловіки глибше занурюють у тему бесіди, важко переключаються з однієї теми чи стилю розмови на інші. При цьому у порівнянні з жінками чоловіки не такі терплячі слухачі, бо, коли їм здається, що вони дійшли до суті справи, вони часто перебивають співрозмовника, особливо, якщо це - жінка. Щоб спілкування в діалозі було повноцінне, душевно й духовно насичене, необхідно більш свідомо ставитися до цього дискурсу, контролював негативні емоції та пам′яти, що діалог у вищому вимірі – це не просто гаяння часу, а сумісний пошук та затвердження цінностей життя у співтворчості з іншими. Знання законів діалогу важливе у багатьох риторичних жанрах. Помилки у діалогічному спілкуванні на дипломатичному чи на діловому рівні можуть багато коштувати співрозмовникам. Маніпулятивні діалоги – звички у побуті витравляють смак життя, нівелюють особистість. Непорозуміння в діалозі породжує конфліктогенність спілкування. Проте вміння цінувати свій та чужий час, бути уважним співрозмовником - надійні гарантії співдружності людей у діалогічному спілкуванні.
Контрольні питання: 1 Чому саме діалог є провідним дискурсом людської комунікації? 2 Які існують типи діалогічного спілкування та рівні слухання? 3 Що заважає повноцінному діалогічному спілкуванню? 4 Як активно слухати? 5 Як протистояти маніпуляціям у діалозі? 6 Як робити аналітичну оцінку діалогічному дискурсу?
|
