У розрахунку на 1 год. робочого часу
ПРИМІТКИ: 1. Сумарна вага вантажу дорівнює добутку ваги вантажу на кількість його підйомів (переміщень). 2. Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень стола, верстата, конвеєра і т.ін. 3. Висота підіймання не повинна перевищувати 1 м. 4. Відстань переміщення вантажу вручну не повинна перевищувати 5 м. 3.4. Безпека при організації предметних та туристичних екскурсій, туристичних походів Для проведення екскурсій обов'язково повинен бути визначений керівник групи (з розрахунку 1 дорослий на 10 дітей але група не більш 25 осіб). Проведення екскурсій, культпоходів виконується тільки у світлу пору доби і за сприятливих погодних умов. Перед проведенням екскурсії до лісу, річки, озера, парку її керівник ретельно обстежує ту ділянку. У театр та кінотеатр категорично заборонено брати учням вогне-запальні речовини, цигарки. В цих закладах не дозволяється стрибати, бігати, вести себе нетактовно, жувати, лузати насіння, шелестіти папером, їсти. Якщо для перевезення учнів до місця екскурсії використовується громадський транспорт, посадку здійснюють групами під керівництвом дорослого. При цьому в транспортні засоби входять спочатку учні, а потім особа, яка керує ними. У такому самому порядку здійснюється й висадка дітей з транспортного засобу. Для вивчення флори або фауни водоймища необхідно заздалегідь вибрати те місце, де його глибина настільки мала, що вбереже від нещасних випадків. Входити у воду учням забороняється. Для ознайомлення з живими об'єктами водоймища використовуються сачки на довгих палках. Перед тим, як організовувати екскурсію, треба ознайомити учнів з вимогами охорони природи, з місцевими отруйними рослинами, такими, як дурман, блекота, вовче лико, бліда поганка тощо, і категорично заборонити пробувати на смак будь-яку рослину з зібраного матеріалу. Необхідно ознайомити учасників екскурсій з місцевими отруйними тваринами (зміями, павукоподібними, членистоногими), переносниками (наприклад, гризунами) або передавачами (кліщами, комахами) інфекційних захворювань. Не залишати без нагляду учнів. Учням і дорослим не слід довго перебувати біля рослин, що виділяють леткі отруйні речовини (багно болотяне, дурман, ясенець та інші). Не варто брати в рот будь-яку травинку, листочки, колоски: їх випадково можна зірвати з отруйної речовини. Після збору гербарію або лікарських трав слід вимити руки з милом. На екскурсію діти повинні виходити в міцному взутті і спортивних костюмах, щоб захистити ноги від механічних пошкоджень сучками, хмизом, колючими рослинами, гострим камінням, осколками скла, а також від укусів отруйних тварин (наприклад, змій). Категорично забороняється учням під час екскурсій знімати взуття і ходити босоніж. Взуття повинно бути міцне, але вже розношене, краще шкіряне. Для вологої погоди потрібні гумові чоботи (якщо в них потрапить вода, їх витирають зсередини тканиною або сухим сіном). У теплу пору року можна ходити у туристських черевиках, кросівках, кедах. Відкрите взуття на екскурсіях не бажане, а взуття на високих підборах взагалі непридатне. Щоб шкіряне взуття стало м'яким і не пропускало воду, його протирають лляною олією, а підошви – сумішшю олії з парафіном (у співвідношенні 1:1). Мокре взуття швидше висохне, якщо напхати в нього сіна, паперу чи покласти середину тепле каміння. Не можна дітям пити під час екскурсій воду з відкритих водоймищ, тому кожному з них треба заздалегідь запропонувати взяти з дому питну воду у фляжці або пляшці. Вирушаючи на екскурсію з дітьми, учитель повинен мати при собі похідну аптечку першої допомоги. Розкладати вогнище дозволяється у відведених для цього місцях і тільки керівнику групи. Дітям розпалювати багаття категорично забороняється. Необхідні в лісі речі найкраще скласти в рюкзак. На дно рюкзака кладуть важкі та нерівні речі, до спинки – м'які, зверху – ті, що будуть потрібні в першу чергу. Шлейки рюкзака треба відрегулювати так, щоб нижня частина рюкзака спиралася на крижі, сам він вільно сидів, ремінці не надто тиснули. Коли від рюкзака починають боліти плечі, то під шлейки треба щось підкласти (скажімо, рукавиці). Крім того, рекомендується час від часу відводити рюкзак руками ззаду, знизу, полегшуючи тиснення на спину. Оптимальна маса рюкзака для хлопців – 8-12 кг, для дівчат – 6-8 кг. На екскурсію (похід) слід брати лише найнеобхідніші речі, бо надмірна маса рюкзака призведе до передчасної втоми, до незадоволення мандрівкою. Залежно від тривалості походу найнеобхіднішими речами можуть бути: мило, одеколон, рушник, посуд для води та приготування їжі, ліхтарик, шнур, голка з ниткою, аптечка. Медикаменти найкраще тримати в поліетиленовому мішечку. Керівник туристичного походу чи екскурсії до лісу, річки озера бере зі собою ніж та сокиру, які повинні зберігатись у чохлах. Учні не повинні брати зі собою гострих чи ріжучих предметів, які становлять небезпеку під час проведення екскурсії чи походу. Територію заповідника, заповідно-мисливського господарства, заказника, резервату, національного парку відвідують, дотримуючись встановлених правил, тому перед відвідуванням такої території треба повідомити адміністрацію, одержати від неї дозвіл, ознайомитись з правилами. Вимоги безпеки перед початком екскурсії керівник групи зобов'язаний провести бесіду з дітьми ознайомити їх з правилами поведінки і техніки безпеки під час екскурсії, дороги до об'єкта екскурсії (музею, театру, кінотеатру) і дороги після відвідування приміщення, де проходив захід. Перед початком екскурсії необхідно зробити перекличку учнів класу і відмітити присутніх. Для керівництва кожною групою дітей призначається дорослий. Другу перекличку проводять після прибуття на місце екскурсії, третю – перед відправленням у зворотній шлях, четверту – після повернення з екскурсії. Вимоги безпеки керівника групи під час екскурсії повинен забезпечити дисципліну серед дітей та дотримання правил дорожнього руху (під час руху вулицею або під час проїзду в міському транспорті). Під час руху до об'єкта екскурсії та під час самої екскурсії учні повинні беззаперечно виконувати всі розпорядження керівника групи. Організовані групи дітей крокують тільки тротуарами та пішохідними доріжками, а у разі їх відсутності – краєм проїжджої частини дороги назустріч руху транспортних засобів і тільки у світлу пору доби. При переході залізничних колій, доріг, необхідно зупинити групу, пересвідчитись у відсутності небезпеки і потім найкоторшим шляхом перевести учнів. Після години ходу потрібен привал на 5-10 хв. На обід робиться великий привал – на годину-півтори. Не можна спати просто на землі навіть літом. На землю найкраще покласти сухі гілки шпилькових дерев – спочатку більші, потім менші, ще менші, а зверху сіно чи солому. Пити слід тільки чисту джерельну або криничну воду – без домішок, каламуті, осаду, піни, плівки, незвичного запаху і кольору. Забороняється використовувати воду з водойм, у яких помічена мертва риба або інші загиблі істоти. У місцях, де буває багато людей, часто залишаються різні уламки, консервні банки, побитий скляний посуд – треба бути обережним, щоб не поранитись через них. При організації туристичних походів склад групи не повинен перебільшувати 10-20 осіб в залежності від категорії походу. До складу групи повинні входити: керівник, вожаті (повнолітня особа, медпрацівник). Дозвіл на проведення походу видається відділом обласної станції юного натураліста, затверджується маршрутна карта та графік проходження маршруту. Під час екскурсії (походу) можна проводити спостереження, робити малюнки, фотографувати, записувати на плівку голоси птахів. Не дозволяється рвати квіти, ламати гілки, виловлювати птахів, руйнувати гнізда, нори, лігвища. Під час мандрівки не слід залишати сміття, на пунктах відпочинку для цього є відведені місця. Руки в учнів мають бути вільними, для цього блокнот (для замолювання чи записів) і простий олівець утримуються на мотузці. Найбільш цікаве, несподіване бачить у лісі той, хто ходить тихо не шумить, не галасує. Після закінчення екскурсії керівник групи повинен привести учнів на те місце, звідки починалась екскурсія, пересвідчитись у наявності всіх учнів, нагадати правила дорожнього руху, відпустити учнів додому і доповісти дирекції школи про закінчення екскурсії.
4.1. Пожежна безпека в галузі 4.1. Теоретичні основи горіння. Класи приміщень з вибухової та пожежної небезпеки, вогнестійкість будівель та споруд Пожежі наносять суспільству велику матеріальну шкоду, приводять до травм і загибелі людей. Пожежа – це неконтрольований процес горіння, який завдає матеріального збитку. Вона супроводжуються виникненням небезпечних вражаючих факторів: висока температура; загазованість повітря; падаючі конструкції. Вплив на людей:опіки шкіри і легень;отруєння чадним та іншими газами;ураження падаючими конструкціями. Отруєння чадним газом призводить до утрати людиною свідомості, внаслідок чого вона не може вийти з охопленого вогнем приміщення. Статистика свідчить, що до 80% людей гинуть під час пожежі від отруєння чадним газом. Горіння – хімічна реакція, що супроводжується виділенням енергії у вигляді тепла і світла. Необхідними умовами горіння є одночасна наявність: · окислювача (кисень); · горючої речовини; · джерела займання. Ступінь пожежної безпеки горючих речовин характеризується: температурами спалаху, запалювання, самозапалювання. Горючі гази і пил мають концентраційні межі вибуху. Горіння поділяють на кілька видів: спалахування, займання, запалення, самозаймання, самозапалення. Спалахування – цешвидке згоряння горючої речовини, яке не супроводжується утворенням стисненого газу. Температура, яка виникає при цьому, недостатня для швидкого розігріву горючої речовини, тому такий процес нестійкий і не переходить у горіння.Початкова стадія горіння під дією джерела запалювання називається займанням. Займання, яке супроводжується появою полум'я, називається запаленням. Потім наступає процес стійкого горіння. Самозаймання - це явище прискорення швидкості екзотермічних реакцій, яке приводить до різкого підвищення температури і до виникнення горіння речовин при відсутності джерела запалювання. Самозаймання буває тепловим, мікробіологічним і хімічним. Теплове самозаймання – це зовнішній нагрів речовин до температури, яка перевищує мінімальну температуру, за якої починається його самозігрівання, що спричиняє до підвищення температури в масі речовини. До теплового самозаймання схильні деревина і вироби з неї при температурі навколишнього середовища вище 100 °С, а рослинна олія, скіпідарна фарба – при температурі 80...100 °С. Мікробіологічне самозаймання виникає внаслідок самонагрівання у масі речовини під дією життєдіяльності мікроорганізмів. Такі процеси виникають при зберіганні зерна, сіна, торфу та інших рослинних матеріалів. Хімічне самозаймання відбувається внаслідок хімічної взаємодії речовин, а також дії на них повітря і води. До такого процесу схильні рослинна олія і тваринні жири, мастила при наявності великої поверхні окислення і малій тепловіддачі у навколишнє середовище. Здатність олії або жиру до хімічного самозаймання характеризується йодним числом; чим воно вище, тим більше ці речовини схильні до самозаймання. Так, у лляної олії йодне число дорівнює 175...205, температура самозаймання – 343 °С, а у конопляної олії – відповідно 150...172 і 410 °С. У зв’язку з цим значну небезпеку викликає порушення правил при зберіганні соняшникової макухи, промаслених ганчірок, паклі. Білий фосфор і металоорганічні сполуки самозаймаються на повітрі. Карбіди лужних металів вибухають при взаємодії з водою і самозаймаються в атмосфері вуглекислого газу. Тому для запобігання хімічному самозайманню необхідно знати хімічні властивості речовин, які зберігаються. Температура спалахування – це найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюється пара або гази, що здатні спалахувати у повітрі від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для подальшого горіння. Температура займання – це мінімальна температура, при якій речовина загоряється від відкритого джерела запалювання і продовжує горіти після його видалення. Температура самозаймання - це мінімальна температура, при якій відбувається його запалювання на повітрі за рахунок тепла хімічної реакції без піднесення джерела займання. При цьому відбувається прискорення швидкості екзотермічних-реакцій, що призводить до самозаймання. Більшість рідин, що горять, значно пожежонебезпечніші, ніж тверді горючі матеріали, тому що швидко горять, утворюють вибухові пароповітряні суміші і погано гасяться водою. Найбільшу пожежонебезпеку становлять речовини із низькою температурою спалахування, запалення, самозапалення, а також ті, що мають низьку концентраційну межу вибуховості. Рідини, що горять, поділяються на дві категорії: легкозаймисті (ЛЗР) і горючі (ГР). До легкозаймистих рідин відносяться горючі рідини з температурою спалаху, яка не перевищує 610С при визначені в закритому тиглі або 66 °С при визначенні у відкритому тиглі. Рідини з температурою спалахування вище вказаної температури відносяться до горючих. Концентраційні межі займистості – це найменша (нижня концентраційна межа займистості) та найбільша (верхня концентраційна межа займистості) концентрація пари, газу або пилу горючої речовини у повітрі, при якій вона починає або припиняє запалюватися і при цьому горіння поширюється на весь об'єм суміші. Ці межі можна виразити через температуру рідини (табл. 3.3), тому що при будь-якій температурі над рідиною утворюється шар пари, який має відповідну температуру, пружність. Пожежонебезпечний пил в залежності від НКМВ поділяється на чотири класи (табл. 3.4). До I-го класу належить найбільш вибухонебезпечний пил з НКМВ до 15 г/м3; до II-го – вибухонебезпечний пил з НКМВ до 65 г/м3, до III-го – пожежонебезпечний пил із температурою займистості до 250 °С і доIV-го – пожежонебезпечний пил із температурою займистості вище 250°С. Додаткові умови горіння · готовність палива до горіння; · досягнення концентраційних меж займистості; · необхідна енергія джерела запалювання. Імовірність виникнення пожежі на об’єкті залежить від характеру виробництва, технологічного процесу, властивостей сировини. Залежно від цих факторів пожежну небезпеку виробництв класифікують за п’ятьма категоріями: А, Б, В, Г, Д, з них А, Б – вибухопожежонебезпечні; В, Г, Д – пожежонебезпечні. До категорії А (вибухопожежонебезпечна) відносять виробництва, пов'язані із застосуванням газів з нижньою межею займистості 10% і нижче до об'єму повітря; рідин, що мають температуру спалаху парів до 28°С включно, за умови, що далі рідини і гази можуть утворювати з повітрям вибухонебезпечні суміші в об'ємі, який перевищує 5% об'єму приміщення; речовин і матеріалів, здатних вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним. До цієї категорії належать склади балонів з горючими газами, склади бензину та ін.
Таблиця 3.3 Межі займистості гомогенних сумішей
Таблица 3.4 Межі займистості аерозолів (пилу)
Клас I (найбільш вибухонебезпечні)
|
