ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ 13 страницаДитяче самоврядування є конкретним виглядом діяльності школярів. Відповідаючи за окремі розділи роботи своєї команди, діти організовують своїх друзів виконання завдань, беруть участь у плануванні, контролюють і перевіряють одне одного. Як відомо, всяка діяльність людини свого родуупражнением його зусиль і здібностей, і, отже, викликає певне їхній розвиток. Беручи участь у роботі органів самоврядування, учні набувають низку звичок і навиків, умінь і якості знань. Адже, за словами В.М.Коротова, «виховне значення учнівського самоврядування полягає у підготовці вихованців до брати участь у громадському самоврядуванні, у формуванні в дітей віком найважливіших якостей нової людини». Відповідно до дослідженьН.И.Приходько, під час включення які у шкільне самоврядування, вони формується наукове управлінське мислення, що сприяє формуванню таких умінь, як: - аналізувати виникаючі управлінські ситуації та виявляти причини, їх породили; - передбачити наслідки своїх діянь П.Лазаренка та дій колективу; - оцінювати нинішню ситуацію і визначити оптимальне рішення; - аналізувати і синтезувати сприйняту управлінську інформацію; - аргументовано й логічно відстоювати свою думку; - об'єктивно оцінювати свої дії, дії органів самоврядування; - визначати перспективи розвитку самоврядування, планувати роботу з урахуванням цих перспектив; - встановлювати ділові взаємини Юлії з товаришами і педагогами. «Якщо школяр пасивний, бездіяльний, з його управлінських знань і умінь, інформованості мало. Висока управлінська культура школяра неможлива без високої суспільно-політичної активності й громадянським соціальної зрілості». Також, виховне значення учнівського самоврядування у тому, що, практично виступаючи у ролі організаторів у своїй колективі, вихованці набувають ряд моральних рис, необхідних людині сьогодення, як-от: 1. передусім, це особиста відповідальність кожного за спільна справа, за успіхи своєї команди, глибока відданість загальним завданням. Виступаючи за правильної постановці самоврядування ролі уповноважених колективу, діти привчаються вбачати у реформі інтересах спільної справи свої інтереси. 2. формується і такий важливе якість, як принциповістю у відносинах коїться з іншими членами колективу та постійно зросла вимогливість й до своїх товаришам. Характеризуючи свій виховний ідеал,А.С.Макаренко писав: «>Он(ученик.- О.Ю.) мусить уміти підпорядковуватися товаришу і повинен уміти наказувати товаришу. Він повинен уміти бути чемним, суворим, добрим і нещадним – залежно та умовами його життя і. Вона має бути активним організатором. Вона має бути наполегливий і загартований, він має володіти собою - і проводити інших; якщо його покарає колектив, він має поважати та колектив, покарання». Самоврядування є найкращим школою виховання таких якостей. Адже вони, за словамиВ.М.Коротова, будуть закономірним результатом організованих педагогами взаємин і діяльності які у органах самоврядування. 3. що у самоврядуванні розвиває у дітей ініціативу, постійне прагнення доповнити життя колективу щось нове. І тут ініціатива є особистою внеском кожного члена колективу, у поліпшення праці й життя школи цілому. Справжній сенс виховної праці полягає над безплідних розмовах із дитиною, а створенні таких життєвих ситуацій, у яких виявляються кращі риси особистості. І виховне значення учнівського самоврядування саме у створенні практично необмежених можливостей для вправи колективу та кожної особи у соціальному поведінці. В.М.Коротов наголошує у тому, чого слід думати, що позитивні властивості особистості виховуватимуться в дітей віком стихійно, власними силами, варто вводити на дитячому колективі самоврядування. «Там, де педагоги усуваються від роботи у керівництві учнівським самоврядуванням, розвитком, можливі виховні результати, цілком протилежні очікуванням. При неправильної постановці самоврядування виникатимуть в дітей віком, його безпосередніх учасників, такі негативні риси, як зазнайство, зарозумілість, формальне ставлення до діла, індивідуалізм». Безпосередні причини тому можуть бути різними: неправильне здійснення виборності, відсутність звітності окремих органів над іншими, ослаблення чи повну відсутність педагогічного керівництва. Тому важливою умовою досягнення позитивних виховних результатів за розгортання дитячого самоврядування є вміле педагогічне керівництво діяльністю учнів, послідовне проведення вихователями основних вимог до системи шкільного самоврядування. Розвиток учнівського самоврядування загальноосвітніх установах залежить від успішності вирішення цілої низки завдань організаційного, кадрового, програмно-методичного,социально-педагогического і психологічного характеру. 1. Організаційні умови у тому, щоб самоврядування функціонувало усім 4 рівнях (індивідуальний, первинний колектив, колективи зі школи і загальношкільні органи). І тому, передусім, необхідно проаналізувати соціально-педагогічну ситуацію, у якому працює даний заклад, з'ясувати інтереси й потреби дітей і батьків. Важливо як і врахувати особливості школи, її профіль, основні завдання, що вона визнана вирішувати, а як і сформовані традиції, матеріальні і кадрові можливості. 2. Кадрові умови – можливість професійного зростання до сфері самоврядування, а як і активістів учнівського самоврядування. 3.Социально-педагогические умови: - Опертя регулярно працюють з учнями на провідні принципи діяльності, теорію виховного колективу та педагогічної діагностики; облік психологічних і вікових особливостей і можливостей учнів, їх індивідуальних якостей; спрямованість діяльності у потреб та інтересів які у школі. - Включення в роботи з органами учнівського самоврядування наскільки можна більшої кількості педагогів. - Формування позитивного відносини батьків роботі органів учнівського самоврядування і їх до брати участь у своєї діяльності. - Використання у роботі органів учнівського самоврядування традицій, ритуалів, змагань, гри, форм колективного, групового і індивідуального заохочення громадської активності школярів. - Позиція співробітництва педагогів та які у спільної прикладної діяльності. 4. Психологічні умови: - Злютованість шкільних, і первинних колективів учнів. - Слушний психологічний клімат школі, переважна мажорне настрій у ньому. - Формування й розвиток «етичних орієнтирів школярів»: сумлінного творчого ставлення до праці й суспільної роботі, прагнення проявити в низ свої творчі здібності, найкращі риси; розвиток власних вольових якостей, вміння володіти своїм настроєм, бути витриманим і терплячим; доброта, тактовність, чуйність т чуйність у відносинах оточуючими; вміння цінувати думку, правильно ставитися до справедливим зауважень та критики з боку вчителів, товаришів, батьків. - Надання кожному учневі такий роль органах учнівського самоврядування, що відповідає його уподобань та інтересам, дає змога самореалізації. - Зближення формальної і неформального структур первинних і шкільного колективів з допомогою розширення системи доручень відповідно до інтересами. - Розвиток ділового співробітництва, психологічної сумісності, взаємної довіри, поваги, взаємодопомоги і взаєморозуміння між учасниками самоврядування. - Вироблення цілей, цінностей, визначення єдиних і принципів спільної прикладної діяльності і адміністративних взаємовідносин всіх учасниківсамоуправленческой діяльності. - Психологічно обгрунтована позиція і зацікавленість до розвитку учнівського самоврядування. - Бажано моральне й матеріальне заохочення педагогів, дітей, активно що у самоврядуванні. Про їх внесок у спільна справа колективу повинні знати всі учасники процесу творення. 5.Программно-методические умови. - Розвиток учнівського самоврядування вимагає серйозного програмно-методичного забезпечення цього виду всіх рівнях. - Мета і завданняпрограммно-методических документів мають відображати загальну стратегію розвитку, основні засади школи, головні змістовні лінії роботи з розвитку учнівського самоврядування. - Програми навчання навичок організації самоврядування повинні містити рівні труднощі й дозволяти педагогові знайти оптимальний варіант роботи з тим чи іншого групою активістів чи з окремим дитиною. «…учнівське самоврядування у шкільництві може розвиватися як з допомогою розширення його меж, включення досамоуправленческую діяльність нових і нових учасників, але й рахунок ускладнення його завдань».
Питання Громадянознавчі компетентності можна й треба розвивати не лише в рамках окремих навчальних предметів, а й через викладання передбачених навчальним планом предметів інших курсів. Варто пам’ятати, що робота над формуванням активної громадянської позиції – це тривалий і багатогранний процес. Особливості формування й реалізації міжпредметних зв’язків зумовлені базовою наукою, структурою, змістом цього предмета, його завданням і місцем у системі освіти. Повна реалізація міжпредметних зв’язків неможлива без розуміння особливостей шкільного курсу громадянської освіти. Встановлення міжпредматних зв’язків громадянської освіти (далі – МПЗ) це узгодженість завдань і змісту навчання основам шкільного курсу громадянської освіти та іншим дисциплінам, координоване керівництво формуванням знань учнів, розвитком їхніх пізнавальних здібностей і вмінь. Заняття практично з усіх навчальних курсів мають спиратися на засадничі громадянознавчі поняття: патріотизм, свобода, громадянська відповідальність тощо. При цьому слід брати до уваги, яке місце їм відводиться в процесі уроку, які будуть опрацьовані відповідні поняття, метод, що відповідає віковим особливостям та відповідному рівню розвитку навичок учнів. Широкі можливості й необхідність МПЗ історії, економічної географії, права, суспільствознавства громадянської освіти пояснюються тим, що ці навчальні дисципліни присвячені вивченню явищ і процесів суспільного життя, а їх зміст містить низку загальних чи взаємопов’язаних компонентів. Має значення також спільність завдань гуманітарних предметів: синтез знань дає змогу підвести учнів на доступному для них рівні до розуміння закономірностей суспільного життя, вироблення у школярів вміння оцінювати суспільні події, факти. Водночас історія, економічна географія, громадянська освіта і суспільствознство мають свій специфічний зміст, що робить проблему їх взаємозв’язків особливо актуальною, відкриває можливості багатогранного висвітлення явищ і закономірностей. Завдання встановлення МПЗ із громадянською освітою у навчанні інших дисциплін такі: ♦ постійна робота над формуванням в учнів громадянознавчих понять та компетенцій; ♦ активізація життєвої позиції учнів; ♦ розвиток в учнів критичного мислення, зокрема через застосування інтерактивних технологій; ♦ розвиток громадянознавчих якостей учнів та збагачення їхнього соціального досвіду; ♦ розуміння багатогранності суспільного життя; ♦ опертя на відомі знання для набуття нових; ♦ звільнення від надмірного дублювання деяких шкільних предметів. Існує кілька класифікцій міжпредметних зв’язків. Розрізняють МПЗ за часом встановлення, а саме: ♦ синхронні зв’язки (паралельні) – встановлюються при вивченні близького матеріалу в стиснутий проміжок часу (наприклад, тиждень); ♦ асинхронні зв’язки – встановлюються при вивченні близького матеріалу через якийсь проміжок часу і поділяються на: ретроспективні (наступні, спадко- ві) – раніше вивчений матеріал; перспективні (випе- реджаючі) – враховується той матеріал, який вивчатиметься пізніше. Розрізняють МПЗ за змістом: ♦ зв’язки, що побудовані на засвоєнні надпредметних понять і вмінь. Це поняття класифікації, моделі, аналізу вміння працювати з джерелами, реконструювати об’єкт чи явище, навички висунення гіпотез, захисту власних теорій в дискусії тощо. ♦ зв’язки, що побудовані на використанні досягнень однієї науки для вирішення питань і потреб іншої: використанні математичного апарату для пошуку результатів у громадянській освіті; досягненні лінгвістики та географії для розв’язання соціальних головоломок; історії для розуміння сутності громадянської освіти. Так виробляються вміння використовувати поняття та методи одних предметів для потреб інших; ♦ зв’язки, що побудовані на аналізі функціонування певного складного метаоб’єкта, понять, принципи работи якого можна осягнути лише за допомогою знань різних дисциплін. Наприклад, суспільство як явище. Звичайно, в такому випадку можна задіяти гру чи наукову конференцію. Часто використовується і фантастика, і фентезійні світи. Розрізняють рівні встановлення МПЗ: ♦ рівень фактів і понять; ♦ рівень світоглядних ідей і принципів; ♦ рівень закономірностей розвитку суспільства. Методичні умови реалізації МПЗ полягають у наступному: 1. Ретельній підготовці вчителя до уроку: а) ознайомлення з програмами курсів суміжних предметів, з переліком основних понять і вмінь; б) ознайомлення зі змістом підручників і навчальних посібників суміжних предметів (з характером і логікою викладу матеріалу, з визначеннями понять, термінологією, системою питань і завдань, ілюстраціями, документами тощо); в) ознайомлення із календарно-тематичним поурочним плануванням курсів, їх взаємозв’язки. 2. Застосуванні системи заходів, що стимулюють використання учнями МПЗ: а) навчання школярів прийомам пригадування раніше засвоєних знань; б) створення таких міжпредметних завдань, що змусять учнів шукати відповіді у підручниках суміжних дисциплін; в) створення проблемних міжпредметних ситуацій, що вимагають перенесення знань з інших курсів чи суміжних предметів; г) диференційований заохочувальний підхід до учнів з різною підготовкою при оцінюванні виконання МПЗ. 3. Координованій роботі вчителів суміжних предметів з розвитку загальних навчальних вмінь учнів: а) узгодження в часі і характері пояснення загальних способів діяльності, методики їх закріплення; б) єдина система вимог до виконання однакових способів навчальної діяльності. Методи здійснення МПЗ такі: 1) повторення до уроку засвоєного раніше матеріалу із суміжного предмета; 2) ставлення пізнавальних задач, спрямованих на актуалізацію відомого учням матеріалу; 3) включення шляхом бесіди раніше отриманих знань у зміст нового матеріалу для аналізу й узагальнення; 4) формування нового прийому навчальної діяльності учнів (наприклад, складання таблиці, конспекту) з урахуванням того, як він формувався вчителями інших предметів; 5) навчання учителя з опертям чи посиланням на наявні знання школярів із суміжних дисциплін; 6) навчання прийомам пригадування і самостійного застосування відомих знань і вмінь; 7) проведення комплексних уроків, що включають матеріал кількох близьких за змістом дисциплін; 8) співставлення та інтеграція однотипного матеріалу з інших предметів; 9) узагальнення знань на міжпредметній основі шляхом створення тематичних таблиць, які розкривають етапи в розвитку певного явища; 10) організація на уроці самостійної роботи учнів із навчальними посібниками з інших предметів; 11) здійснення міждисциплінарних проектів; 12) проведення інтегрованих уроків. Розглянемо основні напрями встановлення МПЗ громадянської освіти. Одним із провідних завдань шкільної історичної освіти є виховання громадянськості зокрема і на основі становлення громадянського суспільства в Україні та світі загалом. ♦ Історія – дає змогу громадянській освіті використовувати життєві приклади вияву національної свідомості та громадянської активності і боротьби за громадянські права. На заняттях з історії формуються багато громадянських понять та компетенцій, які допоможуть учневі відчути себе справжнім громадянином своєї країни. ♦ Етика – ставить за мету створення умов для формування моральних цінностей і орієнтирів особистості, моральної культури і культури поведінки учня, що є основою для формування громадянських компетенцій. ♦ Література (українська, зарубіжна) – дає змогу громадянській освіті використовувати життєві приклади. ♦ Рідна мова – надає словниковий запас для вивчення громадянської освіти, надає можливість з молодших класів завдяки диктантам і творам піднімати актуальні суспільні проблеми і накреслювати шляхи їх розв’язання. ♦ Іноземна мова – надає певну інформацію щодо особливостей суспільних відносин окремих країн. Особливу цінність має порівняння громадянських цін-ностей нашої Батьківщини з іншими країнами. ♦ Образотворче мистецтво – дає змогу громадянській освіті використовувати життєві приклади, змальовані митцями у їхніх творах, знайомить із мистецькою спадщиною різних країн, виховує толерантне ставлення до здобутків різних культур світу. ♦ Людина і світ (людина і суспільство) – узагальнює особливості розвитку суспільства і людської думки, визначає закономірності розвитку суспільства і людської думки, виконує спільні завдання, використовує спільну термінологію. Задля тіснішого зв’язку із громадянською освітою, курс варто перевести у площину індивідуального і суспільного значення піднятих проблем. ♦ Захист Вітчизни – формує та вдосконалює життєво необхідні компетенції учнів щодо захисту Вітчизни і військово-патріотичного виховання. На заняттях цього курсу варто акцентувати увагу на практичній значущості набутих навичок у природних, техногенних та соціальних умовах, які постійно змінюються. ♦ Право (практичне право, права людини) – надає громадянській освіті категоріальний апарат та уявлення про правове поле відносин людства. На цьому занятті бажано постійно акцентувати увагу на системі захисту прав людини. ♦ Економіка – надає громадянській освіті категоріальний апарат та уявлення про економічні відносини людства. На занятті з економіки бажано постійно акцентувати увагу на системі захисту економічних інтересів людини (як споживача, так і виробника). ♦ Географія – надає подіям географічне (особливості клімату, рельєфу того чи іншого регіону), соціальне (народонаселення, урбанізація, демографічна ситуація, політичний лад, етнічні проблеми), економічне тло, акцентує увагу на глобальних проблемах людства, розумінні географічних аспектів важливих сучасних соціально-економічних проблем. Країнознавча частина курсу географії має формувати в учнів систему поглядів на становлення і соціально-культурний розвиток окремих країн, їхнього етнокультурного розмаїття, розвивати вміння оцінювати складну систему взаємозв’язків між людьми, територіями і природним середовищем. ♦ Біологія (ботаніка, зоологія) – формує наукове уявлення про будову живого світу, впливає на виховання адекватного ставлення до навколишнього середовища. Саме уроки біології дають можливість усвідомити спільну відповідальність суспільства за долю живого світу та всього людства. ♦ Фізкультура – допомагає усвідомити цінність людського життя та здоров’я, потребу особистого фізичного розвитку та гігієни. ♦ Математика – надає вміння оперувати цифрами в процесі вивчення громадянської освіти. Саме завдяки математиці можна навчатися оперувати статистичними даними задля підготовки висновків із тих чи тих питань суспільного життя. Водночас на уроках математики можна здійснити конкретизацію теорій, явищ і процесів та закріплення знань, використовуючи навчальний матеріал громадянської освіти. ♦ Фізика – важлива у розумінні будови і використанні сучасної техніки, нових інформаційних технологій, сприйманні наукових і технічних ідей, формуванні наукової картини світу і сучасного світогляду. На уроках фізики можна обговорити використання результатів дослідження задля розв’язання суспільних проблем. ♦ Астрономія – формує наукове уявлення про будову Всесвіту, цілісне сприйняття світу і розуміння взаємозв’язку і взаємозумовленості явищ, що відбуваються у Всесвіті. Саме уроки астрономії дають можливість усвідомити спільну відповідальність всього людства за долю планети Земля. ♦ Інформатика – дає змогу громадянській освіті задіювати на заняттях навички користувача персональним комп’ютером: працювати з програмним забезпеченням курсу, знаходити матеріал у мережі Інтернет, оформляти результати дослідницької роботи у вигляді веб-сторінок, презентацій, друкованого тексту. На заняттях інформатики варто навчити учнів, як знаходити корисну для них (громади, країни), інформацію, встановлювати зв’язки з громадськими організаціями, органами місцевої та державної влади. ♦ Хімія – дає змогу пояснити учням складові товарів споживання, зокрема акцентуючи увагу на шкідливих речовинах та їхньому впливі на людей і довкілля. На заняттях хімії доречно закріпити в учнів положення про право споживача на вірогідну інформацію про товар, завдяки чому громадянин може зробити самостійний вибір між ціною і якістю товар. ♦ Трудове навчання – допомагає оформляти результати дослідницької роботи. ♦ Безпека життєдіяльності – сприяє усвідомленню цінностей людського життя та здоров’я і важливість його захисту. Наскрізними вміннями, що розвивають практично всі навчальні курси, є комунікативні вміння, вміння працювати в колективі, дослідницькі вміння. Учителям потрібно знати, що поширювати серед учнів принципи громадянської освіти зможе лише той педагог, який сам вірить у необхідність і можливість формувати активну громадянську позицію молодого покоління в школі, який є небайдужим до лицемірства, фальші, подвійної моралі й блюзнірства. При цьому слід пам’ятати про важливість навчання власним прикладом.
Питання Сучасна українська педагогіка спирається на багату спадщину, кращі традиції у вихованні громадян. Останнім часом у нашій країні зроблено низку кроків щодо впровадження системи громадянської освіти: підготовлено пробні підручники, що нині перевіряються на практиці, у загальноосвітніх школах створено декілька експериментальних майданчиків, проводяться конференції та семінари, Академією педагогічних наук України розроблено проект Концепції громадянського виховання. Питання громадянської освіти знайшли відображення у проекті концепції дванадцятирічної освіти. Незважаючи на відмінність підходів, методик і масштабу національних систем громадянської освіти, єдиною залишається їхня мета – громадянин, який цінує ідеали свободи, демократичні цінності та права людини і готовий їх обстоювати. Першою формою реалізації громадянської освіти є впровадження спеціальних навчальних курсів. Найдоцільнішим є введення такого курсу в старших класах. Впровадження його саме в старшому шкільному віці має суттєві переваги. Передусім можна спира- тися на ті громадянознавчі знання та навички, що їх учні отримали раніше, під час вивчення громадянознавчих «модулів» з інших предметів. У цьому випадку курс зможе відіграти узагальнювальну роль. Крім того, впровадження зазначеного предмета в старшій школі відповідає віковим особливостям учнів. При його викладанні потрібно якнайповніше врахувати наявні в учнів громадянознавчі знання. Визначаючи зміст курсу, слід зважати на профіль навчання, але громадянська освіта має бути складовою навчання в класах будь-якої спеціалізації. Це має бути інтегрований курс, своєрідний підсумковий тренінг із демократії на порозі самостійного життя молодого громадянина. Другим напрямом є введення змісту громадянської освіти до інших шкільних предметів. Найбільші можливості для цього надають такі предмети інваріативної частини навчального плану, як історія України, всесвітня історія, основи правознавства, українська та зарубіжна література. Окремі елементи змісту громадянської освіти доцільно запровадити у процесі опанування іноземної мови, географії тощо. Можливості надають також курси варіативної частини – «Права людини», «Людина і світ», «Основи економіки», «Ознайомлення з навколишнім світом» та ін. Вивчаючи ці предмети, учні отримують безпосередні знання про теоретичні засади демократії, історичний досвід і життя сучасних демократичних суспільств, політичну систему та конституційний устрій української держави, взаємозв’язок політичної й економічної систем, соціальну структуру та норми соціальної взаємодії, права людини і механізми їх захисту, тенденції поступу світового культурного процесу. Певні можливості розвитку громадянських чеснот, таких як саморозуміння, здатність робити вибір й відповідати за нього, формування комунікативних навичок і вмінь конструктивно розв’язувати конфлікти, толерантність дають курси «Основи психології», «Психологія спілкування», соціально-психологічні тренінги тощо. Предмети соціально-гуманітарного циклу формують базовий комплекс громадянських умінь і навичок, систему демократичних пріоритетів і цінностей особистості. Передання знань та інформації, що сприяє утвердженню гуманістичних, громадянських ціностей, може здійснюватися під час навчання негуманітарних дисциплін (природничо-математичного циклу, технологій тощо), що розкривають цілісність світу, взаємозв’язок людини з природою, відповідальність за збереження екології та життя на планеті, сприяють розвиткові критичного мислення та аналізу. Упровадження змісту громадянської освіти в різні предмети може відбуватися зокрема шляхом розроблення блоків-модулів для кожного уроку, де можливе і планується застосування громадянознавчого змісту. Формами громадянської освіти можуть бути також освітні або навчально-виховні творчі програми: «Я – громадянин України», «Я і економіка», «Особистість», «Лідер», «Я і моя сім’я», «Я – людина» тощо. Навчання громадянськості, виховання громадянина не слід обмежувати тільки навчальними курсами, спеціалізованими дисциплінами або сумою окремих гуманітарних предметів і тем. Важлива роль відводиться організації позакласної та позашкільної виховної роботи, яка сприяє розвитку громадянських якостей та умінь. Це є третім напрямом реалізації громадянської освіти. Демократичні та громадянські цінності діти засвоюють, беручи участь у повсякденному житті школи, спільноти, громади. При цьому школа може виступати як модель світу дорослих, що є четвертим напрямом впровадження громадянської освіти. Практичною школою демократії для учнів має стати учнівське самоврядування. Воно формує навички проведення передвиборчих кампаній, участі у виборах, створення й реалізації власної політичної програми, апелювання до владних структур із метою захисту своїх прав, ефективної взаємодії з владою. Органи учнівського самоврядування повинні ініціювати розроблення кодексу поведінки учня, його демократичне обговорення і подальше чітке дотримання, здійснюючи у такий спосіб правовий тренінг учнів; вести пошук ефективних шляхів співпраці зі шкільною адміністрацією. Провідну роль у реалізації громадянської освіти відіграють освітньо-виховні заклади (формальної і неформальної освіти): дошкільні; загальноосвітні (І–ІІІ ступенів, гімназії, колегіуми, ліцеї, спеціалізовані школи); професійно-технічні; вищі І–ІV рівнів акредитації (коледжі, технікуми, училища, інститути, університети); заклади післядипломної освіти та ін., позашкільні (центри, будинки, станції, установи, клуби, бібліотеки); заклади та установи культури, громадські (неурядові) організації. Причому на шкільні роки припадає ключовий період формування громадянської культури, громадянських цінностей, самоусвідомлення молодої людини, виховання національної свідомості. Важлива роль у розвитку громадянськості належить сімейному вихованню. Саме в сім’ї формуються базові цінності світогляду молодого громадянина демократичної держави. Впливають на становлення громадянської свідомості також політичні партії, громадські організації та асоціації (молодіжні, жіночі, правозахисні, екологічні тощо).
Питання Протягом майже двохсот років існування місцевого самоврядування в світовій прак тиці воно було об’єктом досліджень представників різних наукових шкіл і течій. Завдяки науці місцеве самоврядування вдосконалювало свої інститути, народ оволодівав його методами і формами, підвищувалася культура місцевої (комунальної) влади. Відповідно до Основного Закону України місцеве самоврядування – це право територіальної громади – мешканців села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища чи міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст. 140). Згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 6) система місцевого самоврядування охоплює: територіальну громаду; сільську, селищну, міську ради; сільського, селищного міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Важлива роль в системі місцевого самоврядування належить органам самоорганізації населення, правовий статус яких визначено Конституцією України (ст. 140) й Законом України «Про органи самоорганізації населення». Відповідно до цього закону такими органами є: будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, сільські та селищні комітети. Територіальна громада – мешканці, які постійно проживають у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні). До територіальної громади входять усі жителі села, селища, міста незалежно від їхнього віку, національності, соціального стану та громадянства. Членом територіальної громади людина стає за народженням у відповідному населеному пункті або в разі прибуття до нього на проживання. Місцеве самоврядування є одним з головних елементів розвитку демократичного конституційного ладу. За своєю природою воно виступає як специфічна форма реалізації публічної влади, відмінна від державної. Воно втілює місцеві інтереси територіальних громад, тоді як держава – загальнонаціональні інтереси, а політичні партії чи громадські організації – політичні, соціальні, культурні та інші інтереси своїх членів. Місцеве самоврядування відрізняється від інших форм публічної влади своїми інститутами, формами діяльності, повноваженнями, правовим захистом і відповідальністю. Характерними ознаками місцевого самоврядування є: ♦ демократизм, що виявляється у виборності його органів (сільських, селищних і міських рад, сільських, селищних і міських голів), різноманітності форм участі в ньому населення (місцеві референдуми, вибори, органи самоорганізації громадян та ін.), гласності й урахуванні громадської думки його органами і посадовими особами; ♦ децентралізованість, тобто побудова системи місцевого самоврядування на засадах наближеності його органів до населення сіл, селищ і міст (первинний рівень місцевого самовря дування), самостійності територіальних громад у вирішенні питань місцевого життя, невтручання держави у внутрішні справи територіальних громад, формування місцевих бюджетів знизу уверх, наділення територіальних громад комунальною власністю, утворення вторинного рівня місцевого самоврядування (районних та обласних рад) на базі первинного рівня, автономії органів місцевого самоврядування у взаємних стосунках, делегування їм окремих функцій виконавчої влади; ♦ гарантованість у межах Конституції і законів України, яка полягає в підтримці місцевого самоврядування державою, закріпленні його конституційного і законодавчого статусу, судовому захисті прав; контролі районних та обласних рад за діяльністю відповідних органів виконавчої влади в районах та областях, уведенні гарантованих мінімумів бюджетних асигнувань і державних соціальних стандартів; ♦ піднаглядність і підконтрольність, що передбачає здійснення державою нагляду за законністю діяль ності органів місцевого самоврядування, судове скасування його незаконних актів, дострокове припинення повноважень його органів і посадових осіб, притягнення винних до дисциплінарної та інших видів юридичної відповідальності. Отже, місцеве самоврядування є пристосованою до потреб територіальних громад формою автономного здійснення публічної влади, яку держава заохочує й контролює відповідно до Конституції і законів України. Основу місцевого самоврядування в Україні становить адміністративно-територіальний устрій держави: області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус і є самостійними адміністративно-територіальними одиницями. За Конституцією України в Автономній Республіці Крим діє система територіальної (адміністративної) автономії в особі її Верховної Ради і Ради міністрів. Питання місцевого самоврядування належать до виключної компетенції України, але її законами Автономній Республіці можуть бути делеговані певні повноваження у цій сфері. Адміністративно-територіальний устрій відіграє важливу роль в організації та діяльності органів місцевого самоврядування. Кожна ланка системи самоврядування має свою територіальну сферу діяльності, свої особливі місцеві інтереси, пов’язані зі специфікою його адміністративно-територіальних одиниць: історичними, економічними, екологічними, географічними і демографічними особливостями, етнічними, релігійними, культурними, національними та іншими традиціями. Будь-яка зміна адміністративно-територіального устрою певним чином може позначитися на місцевому самоврядуванні. Дворівнева система місцевого самоврядування, закріплена Основним Законом України, вказує на те, що держава по-різному підходить до цього інституту в різних адміністративно-територіальних одиницях. Головним осередком місцевого самоврядування є села, селища й міста, де природним шляхом складаються територіальні громади. Чинне законодавство, на жаль, недостатньо диференціює статус кожного виду адміністративно-територіаль них одиниць. Так, міста поділено на міста районного, обласного, республіканського (в Автономній Республіці Крим) підпорядкування зі спеціальним статусом – Київ та Севастополь. Однак є міста за кількістю населення малі, середні й великі, що поки що законодавством не враховано. Спеціальний статус Києва зумовлений тим, що він є столицею України, а Севастополь – велика військово-морська база в Україні. Питання адміністративно-територіального устрою є компетенцією Верховної Ради України (ст. 92 Конституції). До її повноважень належить утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, надання населеним пунктам статусу міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів. Ставлення місцевого самоврядування до громадянського суспільства в Україні є неоднозначним. Якщо міське самоврядування більш-менш реально інтегрується в громадянське суспільство, то сільське (селищне) у своїй більшості перебуває під політичним та адміністративним контролем місцевих органів виконавчої влади і тому до громадянського суспільства (його інститутів) ставиться майже негативно. Регіональний рівень місцевого самоврядування також переважно контролюється місцевими державними адміністраціями, але ступінь інтеграції в громадянське суспільство тут вищий, ніж у сільського (селищного) самоврядування. Місцеве самоврядування має власну фінансово-економічну основу. Необхідною передумовою його ефективної діяльності є наявність достатніх матеріальних та фінансових ресурсів. Європейська хартія місцевого самоврядування, Конституція України приділяють значну увагу цьому питанню. Так, у Хартії задекларовано право територіальних громад на власні фінансові ресурси та обов’язок держави надавати фінансову допомогу слабким територіальним громадам. За Конституцією України (ст. 142) до матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування належить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є власністю територіальних громад
|
