Розвиток освіти і наукових знань в Україні др. пол. ХVІІ – ХVІІІ ст. Києво-Могилянська академія.

XVII—XVIII ст.. в Україні знаменувалися підйомом національного інтелекту, що був спричинений досягненнями в розвитку національної системи освіти. Вона складалася з початкової, середньої та вищої ланки. Початкову освіту можна було отримати в досить розвинутій мережі братських, церковних, монастирських, січових (при полкових козацьких канцеляріях) шкіл. Усі діти, навіть сироти, навчалися грамоті, були писемними. Також існували школи грамоти при церквах. Початковій грамоті навчали й мандрівні дяки.

Середня ланка освітніх закладів була представлена народними училищами, семінаріями, колегіумами. Центром вищої освіти й науки в Україні стала Києво-Могилянська академія. Усі типи навчальних закладів сприяли підвищенню освітнього рівня населення. За неповними даними, у Слобідській Україні в 1732 р. діяло 129 шкіл, у 1740-1748 рр. у семи з десяти полків Гетьманщини налічувалося 866 шкіл. На землях Війська Запорізького мала добру славу січова школа, де навчалися діти з різних міст. Сільські та міські школи утримувалися громадою.

У західноукраїнських землях православні братські школи, що виникли при церквах, занепадають. На їх місці створюються уніатські школи, підпорядковані ордену Василіан, які були призначені для шляхетської молоді й виховували її в католицькому дусі. Едукаційна комісія (1773) - перша в Європі міністерстві народної освіти здійснила реформу шкільної справи, виробила єдиний шкільний статут, надала школам державний статус та виділила грошову допомогу. На Лівобережжі, Слобожанщині, в Києві існували тільки православні школи. Проте початкові школи в Україні не здобули сталої організації і з кінця XVIII ст. початкова сільська освіта почала занепадати, що було пов'язано з закріпаченням селян.

Центром освітнього, наукового і культурного життя в Україні була Києво-Могилянська школа (з 1633 колегія) заснована в 1632 р. митрополитом Петром Могилою. Завдяки гетьману Івану Мазепу в 1701 р. за царськими одержала статус. Дозволялося включати до навчальних програм курс богослов'я та організовувати внутрішнє життя на засадах самоврядування за зразком ВНЗ Європи.

За гетьманування Івана Мазепи для Києво-Могилянської академії спорудили будинок, кількість студентів досягла 2 тис., пізніше 500-1200, вікових обмежень не було. Для бідних учнів при академії існувала бурса. Академія була світським демократичним всестановим навчальним закладом.

За змістом навчальних програм і рівнем викладання академія відповідала вимогам європейської вищої освіти. Повний курс навчання тривав 12 років і поділявся на вісім класів. Вищим ступенем навчання були "школи риторики і поетики" (вивчалися науки гуманітарного циклу), дворічна "школа філософії" (гуманітарні й природничі науки), чотирирічна "школа богослов'я". В академії навчали граматиці, риториці, філософії й богослов'ю; мовам - слов'яно-руській (тодішній українській літературній), грецькій, латині, польській; літературі - класичній грецькій і римській, частково - середньо­вічній; поетичному і риторичному мистецтву; історії, географії. Лекції викладалися переважно латиною. З поглибленням зв'язків з Західною Європою вивчалася німецька, французька, староєврейська мови, і академія.

У Києво-Могилянській академії працювали видатні вчені, письменники, митці: Л. Баранович, В. Ясинський, Д. Туптало, Ф. Прокопович, С. Полоцький, Г. Кониський, І. Гізель та ін. З неї вийшли філософи й державні діячі, поети й історики, композитори й медики, полководці та юристи, серед них - історик І. Гізель, поет, вчений Ф. Прокопович, письменник і філософ Г. Сковорода, гетьман України І. Самойлович. Професори не обмежувались викладанням загальноприйнятих курсів, а самостійно розробляли проблеми логіки, семіотики, психології та інших наук. В академії проводилися публічні наукові виступи, ставилися вистави. Історія зберігла свідчення, що в академії навчалися росіяни, білоруси, молдавани, болгари, серби, хорвати, греки та ін..

Велика увага в академії приділялась вихованню студентів на принципах гуманізму і рівності. Це сприяло розвиткові демократичних ідеалів, плеканню у вихованців почуття гідності й взаємної поваги. Основи виховання молоді розробив Петро Могила, виклавши їх у своїх працях, передусім в "Антології", виданій 1636 р. для молодих колегіантів. На формування виховних ідеалів в академії значний вплив мало запорізьке козацтво.

Велике значення для забезпечення високого рівня навчального процесу в Києво-Могилянській академії мала бібліотека, до якої надходили книги з книго­видавничих центрів Європи. Але більшу частину книгозбірників становили українські друки (перше видання Києво-Печерської лаври "Часослов" (1616), "Граматика" (1619) М. Смотрицького та ін.) Багато книжок для академії придбав П. Могила. Бібліотека академії у XVIII ст. налічувала 12 тис. томів і безліч рукописної літератури та документів. Однак до нашого часу вона не збереглася, знищена під час пожеж 1780 р. і 1811 р.

Після Полтавської битви (1709) академія зазнала репресій. У 1817 р. вона припинила свою діяльність, але через рік була реорганізована в суто релігійний навчальний заклад, що готував кадри духівництва.

Академія заснувала колегіуми в Ніжині, Білгороді, Вінниці, Гощі, Кременці, Чернігові, Переяславі і постійно допомагала їм. У 1727 р. єпископ Є. Тихорський заснував Харківський колегіум, що став центром освіти Слобідської України. З 1765 р. при ньому відкрили додаткові класи, де викладали інженерну справу, артилерію, архітектуру, геодезію, географію. У 1779 р. в Полтаві відкрилась слов'янська семінарія (1786 р. переведена до Катеринослава), в 1780-1789 рр. у Полтавській семінарії навчався І. Котляревський. У колегіумах, крім слов'янських, вивчали французьку, німецьку та італійську мови, історію, географію, малювання. Після закінчення колегіуму студенти могли продовжувати навчання в Києво-Могилянській академії та навчальних закладах Росії.

У Правобережній Україні національна освіта була на значно нижчому рівні, ніж у Східній. Припиняють своє існування більшість церковних братств у Галичині, що призводить до занепаду шкільництва. Після шкільної реформи 1776-1783 рр. у західно­українських землях були організовані початкові (тривіальні) та неповні середні (головні) школи, де, як правило, навчання велося німецькою мовою.

На Правобережжі більшістю колегіумів - Львівським, Кам'янським, Луцьким, Перемишльським, Ужгородським - керував єзуїтський орден. Львівському колегіуму польський король у II половині XVII ст. надав права академії. Після скасування в 1773 р. єзуїтського ордену частина його шкіл перейшла до василіян. Крім колегіумів, при монастирях діяли внутрішні школи (студії). У більшості василіянських шкіл вищим курсом вважались риторика і лише в деяких викладалась і філософія.