Внесок Вернадського.

Великий внесок у розвиток планетарного мислення зробив В. І. Вернадський. Він ніколи не обмежував сферу своїх творчих пошуків галуззю однієї науки. Головні ідеї В. І. Вернадського можна узагальнити наступним чином:

– життя є космічним явищем;

– розвиток життя приводить до виникнення людини — живої істоти, що наділена розумом, розумне життя починає активніше впливати на природу, людина вперше охоплює своєю діяльністю всю біосферу;

– концепція трансформації біосфери у ноосферу;

– людина в сучасному світі має діяти та мислити не тільки в аспекті певної особи, сім’ї, держави, а у планетарному масштабі;

– хоча ідеї людської єдності виникли давно, але релігія не змогла об’єднати людей, тільки наука може стати основою об’єднання. Це пояснюється такими її рисами, як обов’язковість та логічна довідність, охоплення нею всієї біосфери;

– визначено роль наукової думки в трансформації біосфери у ноосферу, що стає теоретичною платформою розвитку планетарного мислення;

– унаслідок досягнень людства в ХХ ст. уперше в історії почав здійснюватись єдиний історичний процес.

На першому етапі наукової діяльності В. І. Вернадський здійснював дослідження в галузі мінералогії. Він уважав, що мінерали — це сліди фізико-хімічних процесів, які відбувалися на Землі. Від дослідження хімії мінералів науковець переходить до вивчення хімічних елементів гірських порід земної кори, з’ясовуючи їх роль і місце в геологічній історії землі. В. І. Вернадський закладає підвалини нової науки — геохімії. Розвиваючись на фоні хімії, фізики, мінералогії, геохімія стає складовою частиною космічної хімії. Було сформульовано ідею про хімічну єдність світу. Вчений вважав, що вивчення земних атомів є ключем до вивчення космосу, висунув думку про матеріальний обмін та енергетичну взаємодію між землею та космосом.

На наступному, другому етапі В. І. Вернадський досліджував роль живих організмів в історії землі, об’єднавши їх під узагальнюючим найменуванням «жива речовина», яка є акумулятором космічної енергії, розподільником її в мінералогічних і геохімічних процесах, носієм та джерелом вільної біогеохімічної енергії («геохімічної енергії життя»), що охоплює всю біосферу — земну оболонку, яка являє єдину сферу життя. Біосферу він розглядав як організовану, динамічну і стійку врівноважену систему, яка незалежно розвивається. Уперше в світовій науці він розглядав еволюцію біосфери як єдиний космічний, планетний, біогенний та антропогенний процес. Біосферу він уявляв як «систему систем», еволюційно зумовлену і функціонально взаємопов’язану множинністю абіотичного і біотичного в екосистемному різноманітті й множинності.

В. І. Вернадський вважав, що «жива речовина» є носієм і творцем вільної енергії, яка охоплює всю біосферу і визначає в основному її історію. Енергетичний біогеохімічний зв’язок між Сонцем і органічним життям на Землі виявляє космічну роль живої речовини як планетарного явища. У роботі «Жива речовина в земній корі та її геохімічне значення» вперше в світовій літературі з геохімічних позицій розкрито функціональну роль живої речовини як геологічної сили планетарного масштабу.

Особливо важливим є його висновок про те, що життя є космічним явищем, про вічність життя в космосі та інших матеріально-енергетичних перетворень, про множинність світів у всесвіті. Він писав: «Не тільки з філософського, але і з наукового погляду ясно, що такий різко протилежний всім іншим фізичним процесам Природи енергетичний характер життєвих процесів не може бути пов’язаний тільки із Землею, він повинен мати світове значення. Життя — на таких умовах — має бути космічним явищем. Воно не може бути справою випадку».

З появою життя почався якісно новий етап еволюції нашої планети. Став змінюватися хімічний склад газів повітряного басейну як наслідок появи вільного кисню і молекулярного азоту, став зменшуватись зміст вуглекислоти в атмосфері та гідросфері, що позитивно позначилося на темпах еволюції нових форм рослинного і тваринного світу. Подальші зміни хімічного балансу планети, біогенні утворення її газової оболонки спричинили зміни клімату, внаслідок чого виникли сприятливі температурні умови для бурхливого розвитку органічного життя. Досліджені В. І. Вернадським біогеохімічні функції живої речовини, дія яких виявляється в глобальному масштабі протягом геологічних періодів, стали доведенням того, що жива речовина є наймогутнішою геохімічною силою на нашій планеті. Біогенна міграція атомів, спричинена нею, являє своєрідну форму організованості, що має першорядне значення в будові біосфери. Наукове обґрунтування біогеохімічних принципів, концепція про взаємозв’язок у біогеохімічних процесах живої і неживої матерії, системний підхід до вивчення еволюції біосфери та її організованості виявили зв’язок еволюції життя з організованістю біосфери, розширили масштаби планетарного мислення цивілізації в системі «біосфера — жива речовина — планета».

На третьому етапі В. І. Вернадський створює вчення про еволюцію і організованість біосфери, формулює вчення про роль наукової думки «соціального людства» у трансформації її в ноосферу, що стає теоретичною платформою розвитку планетарного мислення. «Біосфера, — писав В. І. Вернадський, — володіє абсолютно певною будовою, що існує протягом мільярдів років. Ця будова пов’язана з активною участю в ній життя, ним значною мірою зумовлена в своєму існуванні, передусім характеризується динамічними, стійкими, геологічно тривалими врівноваженнями, які, на відміну від механічної структури, кількісно динамічні в певних межах як щодо простору, так і щодо часу».

В. І. Вернадський підійшов до визначення суті цивілізації як природного феномена планетарного масштабу. «Цивілізація «культурного людства», — писав учений, — оскільки вона є формою організації нової геологічної сили, що створилася в біосфері, не може уриватися і знищуватися, оскільки це є велике природне явище». Він стверджував, що людина своїм трудом і розумом впливає на біосферу, на течію геологічних процесів, особливо у ХХ ст.: «Уперше людина охопила своїм життям, своєю культурою всю верхню оболонку планети, у загальному — всю біосферу, всю пов’язану з життям сферу планети». Ця планетарна діяльність людини має також і космічний характер. Ноосфера, сфера розуму є якісно новою стадією в еволюції біосфери.

Тільки у ХХ ст. людство почало усвідомлювати свою діяльність як геологічну силу в еволюції біосфери. З цього часу стали відчуватися як позитивні, так і негативні результати зростаючого техногенного впливу людини на довкілля. На погляд В. І. Вернадського, взаємозв’язки суспільства з природою, що ускладнюються, — одна з найважливіших екологічних і соціальних проблем сучасності. Різноманітні форми екологічної регресії є результатом суперечливої взаємодії систем із саморегулюванням: біосфери загалом та її частини — людського суспільства. Екологічно необґрунтовані дії людини ведуть до підриву здібності природних екосистем різного рівня до саморегуляції, що порушує екологічну стабільність як в регіональних, так і в глобальних масштабах.

Колективна наукова думка не випадкова, як всяке природне явище, вона закономірна як закономірний у ході часу процес, що створив мозок. Як нова могутня геологічна сила вона має бути спрямована на регулювання впливу техногенезу на біогенез з метою потенційної оптимізації біосфери. В. І. Вернадський вірив уколективний розум людства, яке не може використати наукову думку для руйнування біосфери, оскільки є її складовою частиною.

Всі попередні моделі світу розглядали Світ в єдності двох елементів — біосфери та людини. Біосфера, за В. І. Вернадським, — це оболонка Землі, склад та енергетика якої обумовлені минулою або сучасною діяльністю живих організмів. Ноосфера (сфера розуму) — це сфера діяльності живої ноосферної цивілізації, ядром якої є історична біосфера Землі.