Шкала БофортаБали Швидкість вітру, м/с Назва вітрового режиму Ознаки 0 0-0,5 Штиль Дим з труби йде вертикально 1 0,6-1,7 Легкий вітерець Дим вигинається 2 1,8-3,3 Легкий бриз Легке тремтіння листя дерев 3 3,4 - 5,2 Малий бриз Ворушаться легкі прапорці 4 5,3 - 7,4 Помірний бриз Коливаються тонкі гілки дерев 5 7,5 - 9,8 Бриз Тонкі дерева, кущі коливаються 6 9,9- 12,4 Свіжий вітер Коливаються товсті гілки 7 12,5- 15,2 Сильний вітер Стволи дерев вигинаються 8 15,3-18,2 Шквал Важко йти проти вітру 9 18,3-21,5 Сильний шквал Починають пошкоджуватись будівлі 10 21,6-25,1 Буря Дерева ламаються 11 25,2 - 29,0 Сильна буря Товсті дерева вивертає з корінням 12 > 29 Ураган Пошкодження дерев та будівель Пильні або пісочні бурі засипають сільськогосподарські угіддя, будинки, споруди, дороги і т. д. Шквальні бурі характеризуються раптовістю і нерідко великою руйнівною силою, іноді супроводжуються сильними опадами.
Пилові бурі. Виникають в Україні щорічно в різних районах, найчастіше в степовій зоні. Це складні атмосферні явища, що характеризуються переносом пилу та піску з сильними та тривалими вітрами, що знищують поверхню ґрунту. Типове явище у зораних степах, яке завдає значної шкоди сільському господарству. Пилові бурі за кольором та складом пилу, який переноситься, бувають: чорні (чорноземи); бурі та жовті (суглинок, супісок); червоні (суглинки з домішками окислів заліза); білі (солончаки). Дуже часто бувають короткочасні чорні бурі тривалістю до однієї години, велика кількість їх також може тривати від 10 до 12 годин і порівняно рідко такі бурі тривають понад добу. Червоні бурі тривають довше - протягом декількох днів. Висота підйому пилу може досягати 2 - 3 км, але найчастіше це - 1-1,5 км. У зимово-весняний період у центральних та південних областях України спостерігаються сніжно-пилові бурі.
Смерчі. Найменш досліджене, але найбільш руйнівне явище. Це атмосферний вихор, що виникає у грозовій хмарі та розповсюджується у вигляді темного рукава або хоботу (частіше декількох) за напрямком до поверхні суші або моря. Він супроводжується грозою, дощем, градом і, якщо досягає поверхні землі, майже завжди завдає значних руйнувань, вбираючи у себе воду та предмети, що зустрічаються на його шляху, піднімаючи їх високо над землею і переносячи на значні відстані. Руйнівну дію цієї стихії можна порівняти з дією ударної хвилі ядерної зброї. У стародавніх літописах відмічається, що в ті часи смерчі відбувалися 2-3 рази на століття. Як правило, смерчі супроводжуються сильними зливами і градом, що посилює їх небезпечність. Це найменша за розмірами та найбільша за швидкістю обертання форма вихрового руху повітря. За співвідношенням довжини та ширини виділяють дві групи смерчів: змієподібні (чи лійкоподібні) та хоботоподібні (чи колоноподібні). За місцем виникнення вони поділяються на такі, що сформувалися над сушею, і такі, що сформувалися над водою. За швидкістю руйнувань є швидкі (секунди), середні (хвилини) та повільні (десятки хвилин). В Україні рідко складаються умови для формування смерчів, в основному це явище спостерігається влітку. За останні 20 років зареєстровано 34 випадки. Найбільш характерні вони для степової зони та центрального Полісся. Найчастіше це - територія Запорізької і Херсонської областей та Криму. Невеликі смерчі спостерігаються майже щорічно то в одній, то в іншій області (1-2 випадки на рік) і носять, як правило, локальний характер, його тривалість невелика (до 10 хвилин). Звичайно смерчі завдають значних збитків господарству і призводять до людських жертв. Смерч вважається стихійним явищем, якщо максимальна швидкість вітру в ньому складає 25 м/с і більше; а для акваторій 30 м/с. Розміри смерчу складають: в попереку 5-10 км, рідше до 15 км; у висоту 4-5 км, іноді до 15 км. Воронка - основна складова смерчу. Становить спіральний вихор, який складається з надзвичайно швидкого обертання повітря з домішками води, пилу і т. д. Швидкість обертання повітря у воронці досягає 600-1000 км/г, а інколи і 1300 км/г. Час виникнення смерчу складає від декількох хвилин до декількох десятків хвилин, а час дії - від декількох хвилин до декількох годин. Загальна довжина смерчу визначається від декількох сотень метрів до декількох десятків кілометрів. Середня швидкість переміщення смерчу складає 50-60 км/г, іноді може досягати до 240 км/г. Смерч, при зіткненні з землею, викликає великі руйнування, особливо в сільському і лісовому господарстві та соціально-побутовій сфері. Смерчі, як правило, діляться на 4 групи: * пильні вихри; * малі смерчі короткої дії; * малі смерчі тривалої дії; * смерчі - ураганні вихри. Іноді виділяють водяні смерчі, що розвиваються над водною поверхнею.
Сильні снігопади і заметілі. Сильні снігопади найчастіше спостерігаються в Карпатах, а також у лісостеповій та степовій зонах. На території Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей снігопади бувають щорічно протягом січня-лютого, а в прилеглих районах до Карпат - іноді і в травні. В основному по території України кількість снігових опадів складає 20-30 мм, іноді сягає 40- 70 мм. В Карпатах в окремих випадках випадає більше 100 мм. Один раз на три роки великі снігопади можна спостерігати на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Київської, Чернівецької та Черкаської областей, один раз на п'ять років на території Запорізької, Дніпропетровської, Сумської, Тернопільської, Рівненської, Миколаївської та Чернігівської областей. Заметілі виникають майже щорічно в різних районах, особливо в Карпатах, Криму, а також у Донбасі.
Сильні морози. В Україні в зимовий період спостерігаються сильні морози, що сягають -30 °С та нижче. Найхолодніша частина країни - східні і північно-східні області (Луганська, Сумська, Харківська, Чернігівська) та гірські райони Карпат. В цих місцевостях температура буває нижчою від - 35 °С.
Сильні ожеледі. Небезпечна ситуація на території країни в зв'язку з ожеледями в основному пов'язана з виходом південних циклонів. Ожеледь виникає на земній поверхні та на предметах при намерзанні переохолоджених крапель дощу або туману частіше при температурі повітря трохи нижче 0°С. Сильна ожеледь може виникати з листопада до березня місяця, а найбільша її вірогідність припадає на грудень — січень. Особливо часто вона з'являється на території Донецького Кряжу, Приазовській, Волинській, Подільській височинах та гірської частини Криму. Товщина обмерзань сягає 35 мм та більше. Визначальним фактором небезпечності ожеледі є не стільки інтенсивність, скільки тривалість цього явища. Сильна ожеледь продовжується близько 12 годин, іноді до 2 діб.
Тумани. Явища, що погіршують видимість на шляхах, створюють завади для роботи різних видів транспорту, сприяють забрудненню повітря. Сильні тумани спостерігаються в основному в холодну половину року. Найчастіше вони виникають у гірських районах Криму і Карпат, іноді на південному березі Криму. Сезон туманів починається у жовтні, закінчується у квітні. Кількість днів з туманами тут становить близько 100, а з сильними туманами до 80. На підвищених територіях центральної та південної частини України (Донецький Кряж, Приазовська, Волинська, Подільська, Придніпровська височини) кількість днів з туманами складає близько 80, з сильними туманами - до 30. На рівнинній території південної частини Степової зони тумани бувають близько 30 днів на рік, а сильні - 10-20 днів протягом року.
Лавини - це снігова маса, що спадає зі схилів гір під дією сили ваги (перевантаження схилів снігом, послаблення структурних зв'язків усередині снігової товщі або їх спільної дії). Формування лавин проходить у межах лавинного осередку, який складається із зон зародження, транзиту і зупинки лавини. Лавини виникають на схилах з крутизною від 15 до 50°. Розміри лавин характеризуються масою (в т) або об'ємом (в м3), який може змінюватися від декількох десятків кубометрів (т) до декількох мільйонів кубометрів (т) снігу. Швидкість є однією з основних характеристик лавини, що рухається, величина якої може складати до 100 м/с. Сила удару, що досягає 40 т/м2, а при наявності в лавині чужорідних включень і більших значень (до 200 т/м2), визначає разом з дальністю викиду і щільністю лавинного снігу величину дії лавини на об'єкти, що знаходяться в її зоні. За характером руху лавини діляться на лоткові, зсувні і стрибаючі, залежно від особливостей утворюючого їх снігу - на сухі, вологі або мокрі, а за характером поверхні сковзання - на пластові і ґрунтові. Незалежно від факторів лавиноутворення, лавини діляться на чотири класи: 1-й клас - лавини, безпосередньою причиною виникнення яких є метеорологічні фактори; 2-й клас - лавини, безпосередньою причиною виникнення яких є єдність метеорологічних факторів і процесів, що проходять усередині снігової товщі при таненні снігу; 3-й клас - лавини, безпосередньою причиною виникнення яких є процеси, що проходять усередині снігової товщі; 4-й клас - лавини, безпосередньою причиною виникнення яких є різні випадкові явища (землетруси, діяльність людини і т. д.). За ступенем дії на господарську діяльність і навколишнє природне середовище лавини діляться на: стихійні особливо небезпечні явища - коли схід лавин завдає значної шкоди населеним пунктам, об'єктам економіки і довкіллю; небезпечні явища - коли схід лавин стає па перешкоді в господарській діяльності окремих об'єктів економіки, рекреаційних і спортивних комплексів, а також загрожує населенню і туристичним групам. За ступенем повтору лавини поділяються на два класи - систематичні і спорадичні. Систематичні лавини сходять кожен рік або один раз у 2-3 роки. Спорадичні лавини сходять один-два рази на 100 років, інколи навіть рідше.
Сильні дощі. В Україні серед стихійних явищ найпоширенішими є сильні дощі (зливи). Вони спостерігаються щорічно і поширюються на значні території. Найчастіше вони трапляються у Карпатах та горах Криму.
Град. В теплий період року сильні дощі супроводжуються градом, що завдає відчутних збитків сільськогосподарським культурам. Град - це атмосферні опади у вигляді частинок льоду неправильної форми. Найчастіше град випадає у гірських районах Криму та Карпат. На рівнинній території України число днів з градом не перевищує двох. У 40% випадків випадіння граду спостерігається дрібний інтенсивний град. Великий град помічається в період з кінця серпня до середини вересня в Автономній Республіці Крим, у Полтавській, Чернівецькій, Тернопільській областях, менший - у Сумській, Луганській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській та Херсонській областях.
Сильна спека. У степовій зоні щорічно буває сильна спека з температурою вище 30°С, причому в деякі роки вона перевищує 40°С. Меншою вона буває в зонах Полісся та лісостепу.
Суховії. В Україні інтенсивні суховії спостерігаються майже щорічно. Суховії - це вітри з високою температурою і низькою відносною вологістю повітря. Під час суховіїв посилюється випаровування, що при нестачі вологи у ґрунті часто призводить до в'янення та загибелі рослин. Найбільш зазнає дії суховіїв степова зона, а також частково зона лісостепу.
Посухи. Тривала та значна нестача опадів, частіше при підвищеній температурі та низькій вологості повітря, що викликає зниження запасів вологи у ґрунті і, як наслідок, погіршення росту, а іноді і загибель рослин. Найчастіше вони зустрічаються на півдні степової зони. У більшості випадків мають локальний характер і дуже рідко займають площі до 30-50% території України.
Шквали. Можуть виникати в будь-яких місцях України, але найчастіше шквали бувають у степовій, лісостеповій зоні та Поліссі. Це різке короткочасне (хвилини і десятки хвилин) посилення вітру, іноді до 30 - 40 м/с з зміною його напрямку, найчастіше це явище спостерігається під час грози. Штормовий (шквальний) вітер на території України спостерігається дуже часто, а його швидкість буває в основному від 20 до 29 м/с, а іноді і більше 30 м/с. У гірських масивах Криму і Карпат, західних і північно-західних областях країни швидкість вітру досягає 40 м/с. Ш квалонебезпечна ситуація може виникнути на всій території України. Один раз у 3 - 5 років шквали виникають у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Кіровоградській, Київській, Одеській, Львівській, Харківській, Херсонській областях та на території Криму. Шквали мають яскраво виявлений добовий рух.
Циклони - ділянка низького тиску в атмосфері з мінімумом у центрі. Погода при циклонах переважно похмура з сильними вітрами. В Азово-Чорноморському басейні виділяються своїми руйнівними наслідками осінні циклони. За своїми властивостями, походженням та наслідками вони схожі на тропічні урагани. На Азовському морі циклони часто призводять до штормів, які супроводжуються місцевим підняттям рівня моря, що призводить до великих збитків.
4. ВРАЖАЮЧІ ФАКТОРИ ПРИРОДНИХ ПОЖЕЖ. Особливості ЛІСОВИХ, СТЕПОВИХ І ТОРФОВИХ ПОЖЕЖ. Типи лісових пожеж. Характер проявів і наслідків. Небезпечні фактори пожежі - полум'я та іскри, підвищена температура навколишнього природного середовища, токсичні продукти горіння та термічного розпаду, дим, знижена концентрація кисню. Небезпечні фактори пожежі - прояви, що призводять чи можуть призвести до опіку, отруєння леткими продуктами згорання або травмування чи загибелі людей, заподіяння матеріальних та інших збитків. До небезпечних факторів пожежі належать підвищена температура, задимлення, погіршення складу газового середовища. Поводження вогню в лісі залежить від багатьох факторів і насамперед від характеру самого лісу. У сухих соснових лісах з покривом з лишайників і зелених мохів вогонь поширюється швидко й суцільним фронтом. Чим більш вологий ґрунт і чим більше в живому надгрунтовому покриві слабкопалаючих видів, тим поширення вогню відбувається повільніше, причому вогонь поширюється не суцільно, а головним чином по сухих місцях. А в деяких типах лісу, наприклад у трав'яних, у період вегетації трав, і в потужних сосниках і ялинниках вогонь поширюється дуже слабко або не поширюється зовсім. Природна пожежа - неконтрольований процес горіння, що стихійно виникає і розповсюджується в довкіллі. Він супроводжується інтенсивним виділенням тепла, диму та світловим випромінюванням, що створює небезпеку для людей і завдає шкоду об'єктам господарської діяльності та навколишньому середовищу. Щорічно в суху, жарку погоду небезпека від лісових та торф'яних пожеж різко зростає.
Лісова пожежа - стихійне (некероване) горіння, що поширилося на лісову площу, оточену непалаючою територією. У лісову площу, по якій поширюється пожежа, входять і відкриті лісові простори. До однієї пожежі ставиться вся пройдена вогнем площа, оточена непалаючою в цей момент територією. Лісові пожежі виникають, головним чином, з вини людини та внаслідок дії деяких природних чинників. Причиною пожеж буває виробнича діяльність людини (спалювання відходів на прилеглих до лісу територіях) та її необережність (вогнища, недопалки, сірники). Найбільш небезпечними бувають жаркі та сухі літні дні з відносною вологістю повітря 30-40%. По характеру поширення горіння лісові пожежі діляться на чотири групи. По-перше, низові пожежі. При таких пожежах горіння поширюється по нижніх ярусах рослинності лісового біогеоценозу й насамперед по живому надгрунтовому покриву із включеним в нього опадом з відмерлих галузей, хвої, листів. Низові пожежі підрозділяють на надгрунтові, підлісокустарні й валежникові пожежі. По-друге, верхівкові пожежі. При них полум'яне горіння поширюється не тільки по надгрунтовому покриві, але й по полосі дерев. Серед верхівкових пожеж розрізняють повальні, коли горять одночасно всі яруси лісу; і верхові, коли горіння по кронах на короткий час, як би стрибком, виривається нагору, випереджаючи фронт низової пожежі. По-третє, ґрунтові пожежі, коли беспламенне горіння поширюється в шарі підстилки або торфу. Ґрунтові пожежі залежно від горючого матеріалу діляться на підстилкові, дернові й торф'яні. Торф'яні пожежі у свою чергу підрозділяються на одноосередкові й багатомісцеві. Одноосередкові пожежі виникають в основному від багаття або удару блискавки, а багатомісцеві - у результаті проходження через заболочену ділянку низової пожежі. По-четверте, плямисті пожежі. Найстрашніші із всіх видів пожеж. Поширення горіння відбувається не тільки по надгрунтовому покриві, пологу дерев й чагарників, але й по повітрю, за рахунок розкидання перед крайкою пожежі палаючих часток, від них виникають плями нових загорянь, які потім швидко з'єднуються один з одним, утворюючи велику палаючу площу. Плямисті пожежі, в окремі моменти, можуть поширюватися зі швидкістю 10 - 20 і навіть 50 кілометрів у годину. По статистиці більше число пожеж доводиться на частку низових. Серед низових пожеж розрізняють слабкі, з висотою полум'я до 0,5 метра; середні, висота полум'я яких коливається в межах 0,5 - 1,5 метра й сильні, з висотою полум'я 1,5 метра й вище.). У густому лісі швидкість низової пожежі рідко перевищує 500 метрів у годину, зате на відкритих просторах вона досягає 2 - 3 кілометрів у годину. По характері поширення низові пожежі розділяються, крім того, на швидкі й стійкі. При швидких весняних пожежах згоряє лише верхня, більш суха частина надгрунтового покриву, а при стійких, звичайно в другій половині літа, покрив нерідко прогоряє до ґрунту. Горіння при стійких пожежах триває довше, супроводжуючись тлінням, але тривалість горіння в цьому випадку пояснюється не зменшенням швидкості просування крайки пожежі, а збільшенням її ширини. У розріджених низових лісах пожежа виникає сильніше, а в верхівкових, навпаки слабкіше. Під впливом вітру швидкість поширення вогню збільшується в багато разів. Аналогічне посилення швидкості поширення вогню спостерігається й при русі його нагору по схилі. Посиленню пожежі сприяють також захламлення лісової площі й наявність на ній густого хвойного підліска.
При будь-якій пожежі органічна маса насаджень згоряє далеко не повністю, а при деяких з них, наприклад швидкому низовому частково зберігається навіть живий напочвенный покрив. Ступінь вигоряння лісу визначається як видом пожежі, так і його силою. Дуже важливим горючим матеріалом у лісі є лісова підстилка. Вологість підстилки звичайно буває високої, але при настанні посушливої погоди в другій половині літа підстилка стає пожежонебезпечною. Лісова підстилка найчастіше горить без полум'я. Тління по ній поширюється дуже повільно й зберігається на пожежі протягом декількох днів. При верхівкових пожежах у дерев частково або повністю обгоряють крони. Але самі дерева залишаються цілими. Чим довша фронтальна крайка й чим сильніше горіння на ній, тим складніше затримати вогонь якою-небудь перешкодою. Під пологом лісу фронтальна крайка слабкої низової пожежі затримується звичайно перешкодою шириною 2 - 3 метри (дорога, струмок, випалена смуга). У випадку пожежі середньої сили ширина перешкоди повинна бути більше - 5 - 6 метрів, а при сильній пожежі не менш 10 метрів. На відкритих лісових просторах здатність пожежі переборювати перешкоди зростає багаторазово. Вітер легко перекидає окремі палаючі частки через ріки, болота на відстань 200 - 300 і більше метрів, коли вітер стихає, здатність пожежі до подолання перешкод на відкритих ділянках стає такою, як і в лісі. Середня швидкість верхівкової пожежі не набагато перевищує швидкість низової. Коли, немає сильного вітру, і пожежа не піднімається по крутому схилі, швидкість пожежі не перевищує швидкості пішохода. Після заходу Сонця сила вітру звичайно знижується й швидкість пожежі зменшується.
Торф (від німецького слова Torf) - це горюча корисна копалина, використовується як паливо, добриво, теплоізоляційний матеріал і ін. Торф утвориться зі скупчень залишків рослин, що підверглись неповному розкладанню в умовах боліт. Містить 50-60% вуглецю. Теплота згоряння (максимальна) 24 МДж/кг. Світові запаси становлять торфу порядку 500 мільярдів тонн. Торф придбав сумну популярність у зв'язку з підземними пожежами, відомими людству протягом тисячоріч. Такі пожежі практично не піддаються гасінню й становлять величезну небезпеку. Торфові (ґрунтові або підземні) пожежі виникають частіше наприкінці літа, як продовження низових або верхових лісових пожеж. Заглиблення низової пожежі починається біля стовбурів дерев, потім поширюється у боки зі швидкістю від кількох сантиметрів до кількох метрів на добу. Дерева при цьому повністю гинуть внаслідок оголення і обгорання коріння. Із всіх видів пожеж найменшу швидкість мають ґрунтові (торф'яні). На їхню швидкість не впливають ні вітер, ні добові зміни погоди. Торф'яні пожежі найчастіше бувають у місцях видобутку торфу, виникають звичайно через неправильне поводження з вогнем, від розрядів блискавки або самозаймання. Торф схильний до самозаймання, воно може відбуватися при температурі вище 50 градусів (у літню жару поверхня ґрунту в середній смузі може нагріватися до 52 - 54 градусів) Крім того, досить часто ґрунтові торф'яні пожежі є розвитком низової лісової пожежі. У шар торфу в цих випадках вогонь заглиблюється з стовбурів дерев. Горіння відбувається повільно. Підгоряють коріння дерев, які падають, утворюючи завали. Торф горить повільно на всю глибину його залягання. Торф може горіти у всіх напрямках незалежно від напрямку й сили вітру, а під ґрунтовим обрієм він горить і під час помірного дощу й снігопаду. Такі пожежі можуть виникати на ділянках з торф'янистими ґрунтами і ділянках із шаром підстилки 20 см і більше. Торфові пожежі можуть виникати незалежно від лісових: у районах торфорозробок і торф'яних боліт. Горіння проникає у більш глибокі шари торфу і цьому сприяє наявність у ґрунті коріння. Вогню на поверхні ґрунту при підземних пожежах немає, лише інколи він пробивається з-під землі, але скоро зникає, виділяється тільки дим, який стелиться. На такі пожежі не впливають ні вітер, ні добові зміни погоди. Вони можуть тягнутися місяцями і в дощ, і в сніг. Небезпека торфових пожеж у тому, що в процесі горіння утворюються порожнини (часто з жаром) у вигорілому торфі, в які можуть провалюватися люди, тварини і техніка.
Польові (степові) пожежі виникають на відкритій території при наявності сухої трави і достиглих сільськогосподарських культур. У суху, жарку і вітряну погоду вони поширюються за вітром з швидкістю 25—30 км/год., а в гірській місцевості — до 50 км/год. Швидкість поширення пожежі в зернових культурах у 2—3 рази менша швидкості степової пожежі. Степова пожежа, за сприятливих умов її розвитку, поширюється швидко і має вигляд кромки горіння. Фронт вогню переміщується з найбільшою швидкістю в напрямку вітру і з меншою — у боки проти вітру. При завихреннях іскри і вогонь можуть перекидатися на 100—150 м. Всі екологічні наслідки лісових пожеж можна розділити на короткострокові та віддалені. До короткострокових наслідків відноситься зміна середовища проживання людини в зоні пожежі. Характерне час цих наслідків ненабагато більше характерного часу дії пожежі. Всі короткострокові наслідки лісових пожеж носять негативний характер. До короткострокових наслідків лісових пожеж відносяться: 1) підвищення температури середовища у фронті пожежі (до 300К), що призводить до загибелі людей і тварин, наздогнані фронтом лісової пожежі; окислы азота) в приземный слой атмосферы; 2) викиди шкідливих хімічних речовин (CO, оксиди азоту) в приземний шар атмосфери; 3) високі щільності теплових потоків у фронті лісової пожежі (до 200 кВт / м 2), що призводить до загоряння складів деревини, дерев'яних будинків та інших господарських об'єктів, розташованих у тайзі, в тому числі і нафтопромислів; 4) задимленість приземного шару атмосфери в зоні пожежі, в результаті якої припиняються польоти повітряних суден на місцевих авіалініях і плавання річкових суден; 5) дію інфразвукових хвиль, що генеруються пожежею, на людей. Дія цих негативних факторів звичайно обмежується зоною лісової пожежі. До віддалених екологічних наслідків відносяться ті з них, для яких характерний час наслідків значно більше характерного часу дії пожежі. Віддалені наслідки можуть бути позитивними і негативними. До позитивних наслідків лісових пожеж відносяться: 1) зменшення запасу лісових горючих матеріалів; 2) підвищення родючості грунтів за рахунок її добрива золою; 3) підвищення видового різноманіття в природних системах. До негативних наслідків лісових пожеж відносяться: 1) знищення фітомаси лісових біогеоценозів в тому числі і ділової деревини; 2) руйнування сформованих екосистем, ерозія грунтів, зменшення стоку річок і спустошення земель; 3) зменшення дози сонячної радіації на підстилаючої поверхню і більш пізніше дозрівання сільськогосподарських культур; 4) порушення природного вуглецевого циклу, підвищення концентрації діоксиду вуглецю і глобальне потепління клімату (парниковий ефект); 5) повторне радіоактивне зараження місцевості при лісових пожежах в радіоактивних лісових фітоценозах.
5. Біологічні небезпеки: вражаючі фактори біологічної дії. Небезпечні патогенні мікроорганізми: найпростіші, гриби, віруси, рикетсії, бактерії. Пандемії, епідемії, масові отруєння людей. Загальна характеристика особливо небезпечних хвороб (чума, сибірка, холера, інші). Біологічні небезпеки пов'язані з дією на людину отруйних речовин біологічного походження. До небезпечних факторів біологічного походження належать: - макроорганізми (рослини та тварини); - патогенні мікроорганізми - збудники інфекційних захворювань (бактерії, віруси, гриби, кліщі, паразитичні черви, найпростіші). Отруйні рослини - це рослини, які у процесі життєдіяльності накопичують речовини, які можуть спричинити отруєння і смерть живих істот при різноманітних форма контакту з ними. Отруйними вважаються такі рослини, для яких отруйність видовою, а не індивідуальною властивістю, набутою внаслідок зростання на забрудненому ґрунті (наприклад, радіоактивними речовинами). Існує близько 10 000 видів рослин і грибів, які можуть викликати важкі або навіть смертельні отруєння людей. Шкідливим чинником отруйних рослин є алкалоїд глюкозиди, кислоти, смоли, вуглеводи та інші сполуки. Дія отруйних рослин на людину. За токсичністю рослини поділяють на: - отруйні (бузина, конвалія, плющ тощо); - дуже отруйні (наперстянка, олеандр тощо); - смертельно отруйні (вовче лико, блекота чорна беладона, дурман звичайний); Патогенні (хвороботворні) мікроорганізми – це ті, які можуть спричинити захворювання людини, тварини і рослини. Вони пристосувались до паразитичного типу живлення в тканинах і рідинах організму хазяїна. Інфікований організм відповідає на проникнення патогенна відповідними реакціями, які виражаються у виявленні симптомів хвороби, а також у різних захисних пристосуваннях. До патогенних мікроорганізмів належать багато представників бактерій, грибів, мікроплазм, ритексій, вірусів і найпростіших та ін. Патогенність є видовою ознакою мікроорганізмі, яка характеризує його здатність спричиняти інфекційне захворювання. Вона визначається вірулентністю, агресивністю і таксиногенністю. Вірулентність означає ступінь патогенності даної культури (штампу) мікроба. Вірулентність є його індивідуальною властивістю, яка може змінюватися під впливом природних умов. Гриби - організми рослинного походження. Тіло грибів (міцелій) складається з безбарвних одноклітинних або багатоклітинних ниток, або гіф. За формою розрізняють нитчасті (плісені) та овальні (дріжджі, дріжджеподібні) гриби. За способом розмноження є досконалі та недосконалі гриби. Серед них є і патогенні, і корисні. Дріжджі (мал. 9) синтезують вітаміни групи В, а з плісеней отримують антибіотики (пеніцилін, цефалоспорин та ін.). Гриби спричинюють мікози та мікотоксикози. Найпростіші - одноклітинні мікроорганізми тваринного походження (мал. 10). У несприятливих умовах деякі з них утворюють цисти (амеби й інфузорії). Вегетативна форма нестійка (це треба враховувати під час забору патологічного матеріалу - багаторазово досліджують свіжі випорожнення). Багато найпростіших рухливі, мають джгутики або війки. До патогенних відносять такі: саркододжгутиконосці: амеби - збудники амебіазу (амебної дизентерії), лямблії - збудники лямбліозу, лейшманії - збудники шкірного та вісцерального лейшманіозу, трипаносоми - збудники сонної хвороби, трихомонади (ротові, кишкові і піхвові; піхвова - збудник трихомоніазу) та ін.; інфузорії - кишкові балантидії (збудники балантидіазу); споровики: малярійні плазмодії - збудники малярії, токсоплазми - збудники токсоплазмозу. Віруси — внутрішньоклітинні паразити, розмножуючись тільки в живих клітинах, вони використовують їхній ферментативний апарат і переключають клітину на синтез зрілих вірусних часток — віріонів. Поширені всюди. Викликають хвороби рослин, тварин і людини. Існує декілька механізмів антивірусного захисту організму людини. Один із них — синтез інтерферону, протеїну, що бере участь в блокуванні розповсюдження вірусної інфекції між сусідніми клітинами. Рикетсії – це поліморфні грамнегативні мікроорганізми, які добре забарвлюються за Романовським-Гімзою та Цілем-Нільсеном. Серед них є патогенні та непатогенні мікроорганізми. Рикетсії є збудниками таких захворювань, як висипних тиф, марсельська гарячка, ку-гарючка та ін.. Бактерії — мікроскопічні, переважно одноклітинні, організми, для яких характерна наявність клітинної стінки, цитоплазми, різних включень, відсутність ядра, мітохондрій, пластид та інших органел. Вони звичайно мають клітинні стінки, як рослинні та грибні клітини, але бактеріальні клітинні стінки звичайно зіткані з пептидогліканів. Бактерії швидко розмножуються в умовах високої вологи, впливаючи на внутрішню структуру деревини. Внаслідок їхнього впливу втрачається значна маса деревини. Бактерії переважно живляться целюлозою - основним структурним елементом деревини. Пандемія (від. гр. παν «пан» — все + δήμος «демос» — народ) — епідемія, що характеризується поширенням інфекційного захворювання на території усієї країни, територію сусідніх держав, а в окремих випадках і багатьох країн світу. Характеризується відсутністю імунітету в людства, або сироватки. Серед інфекційних захворювань, які набирали масштабу пандемії чума, холера, грип. Епідемія (від грец. epi- — «серед» і demos — «народ») — тип захворювання, яке є новим для даної популяції протягом періоду збереження імунної «пам'яті» та розповсюджується зі швидкістю, що значно перевищує очікувану, засновуючись на нещодавньому попередньому досвіді (тобто числі нових випадків за одиницю часу). Масові отруєння людей — це злочинна ворожа діяльність, яка полягає в спричиненні шкоди життю і здоров'ю великої кількості людей шляхом внесення отруйних високотоксичних речовин у продукти харчування, джерела води для пиття, у повітря. Під отруєнням розуміється хворобливий стан організму людини внаслідок попадання в нього отруйних речовин. Особлива суспільна небезпечність отруєння полягає в тому, що при цьому може наступити смерть. При вчиненні диверсії в цій формі діяння винного спрямовані на виведення з ладу маси людей, що може спричинити шкоду не тільки економіці України (адже саме люди є основою виробничих сил суспільства), але й посіяти паніку серед населення, спричинити негативні соціально- психологічні та політичні наслідки. Диверсія, учинена у цій формі, визнається закінченим злочином у випадках, коли в результаті суспільно-небезпечних дій суб'єкта злочину спричиняється смерть або завдається шкода здоров'ю великої кількості людей. При цьому слід мати на увазі вид використання отруйних речовин, спосіб їх розповсюдження. Береться до уваги також характер та наслідки отруєння (наявність чи відсутність смертельних випадків, заподіяння серйозної шкоди здоров'ю потерпілим). Якщо масове отруєння відбулося, тобто завдана реальна шкода життю та здоров'ю людей, то має місце диверсія у формі масових отруєнь Особливо небезпечні хвороби. До особливо небезпечних відносяться інфекційні хвороби, здібні до епідемічного розповсюдження з обхватом великих мас населення и/или зухвалі украй важко протікаючі індивідуальні захворювання з високою летальністю або інвалідизацією перехворіли. Особливо небезпечні інфекції (ОНІ) можуть бути карантинними, конвенційними (чума, холера, жовта лихоманка), на які розповсюджуються міжнародні санітарні конвенції (правила). Вони можуть бути зоонозними (чума, туляремія, сибірська язва і ін.), антропонознимі (висипний тиф, натуральна віспа, холера, ВІЛ-інфекція і ін.) і сапронознимі (легионеллез, мікози і ін.). Зоонозні в свою чергу можуть бути природно-осередковими (чума, туляремія, більшість геморагічних лихоманок і ін.), антропургичеськімі (сап, бруцельоз, сибірська язва і ін.) і пріродно-антропургичеськімі (сказ, орнітоз і ін.). Туляремія - зоонозна інфекція, яка характеризується інтоксикацією, лихоманкою, ураженням лімфатичних вузлів. Сказ – гостре інфекційне зоонозне захворювання природи з природною вогнищевістю, збудник - вірус, типова раньова інфекція, при якій уражується ЦНC, і захворювання завжди закінчується летально. ЛЕГИОНЕЛЛЕЗ (хвороба легіонерів, питтсбургская пневмонія, понтиакская лихоманка, лихоманка Форт-Брег) - група інфекційних захворювань, що проявляються інтоксикацією, респіраторними поразками, важкою пневмонією, поразкою ЦНС і бруньок. Зараження найчастіше відбувається при покусах свійськими та дикими тваринами хворими на сказ. Але укус – не єдиний спосіб розповсюдження хвороби. Вірус може проникнути через шкіру при ослиненні хворою твариною, коли слина хворої тварини попадає на пошкодженні ділянки шкіри чи слизової оболонки, це також може спричинити зараження. Висипний тиф — гостре інфекційне захворювання, що передається від хворої людини здоровій разом із вошами і характеризується лихоманкою, своєрідним висипом на шкірі, а також ураженням нервової та серцево-судинної системи. Епідемічний висипний тиф (історичний, тюремний, або класичний) є одним з різновидів великої групи рикетсіозних захворювань людини, до яких, зокрема, належать ендемічний (щуриний) висипний тиф, кліщовий висипний тиф Північної Азії(північноазіатський іксодорикетсіоз), марсельська гарячка. Пізнім рецидивом епідемічного висипного тифу є хвороба Брілла. Чума́ (Pestis) — гостре інфекційне захворювання людей та деяких тварин (головним чином гризунів (300 видів), зокрема пацюків (щурів), з яких інфекцію переносять на людину блохи), що розвивається за типом геморагічної септицемії. Чуму відносять до категорії особливо небезпечних інфекцій, бо, по-перше, її збудник має високу заразність (до чуми, туляремії, бруцельозу сприйнятливі всі люди), по-друге, збудник здатний спричиняти не тільки епідемії, але і пандемії, по-третє, перебіг хвороби дуже важкий. Відомі три великі пандемії чуми, які забрали близько 200млн. людських життів. Сибірка (антракс, карбункул злоякісний) — гостра бактерійна зоонозна інфекція, що характеризується інтоксикацією, розвитком серозно-
|
