УЧЕБНО-МЕТОДИЧЕСКИЙ КОМПЛЕКС ПО ДИСЦИПЛИНЕ

Театральне дійство входило в культ Діоніса і відбувалося лише під час трожеств, які йому були присвячені. Драми ставилися під час Великих Діонісій (березень-квітень) та Лінеїв (січень-лютий). Трагедії з 534р, комедії з 488р. До участі у змаганнях у 5 ст.д.н.е. допускались лише нові п'єси, пізніше перед новою – стара. В змаганнях брали участь троє авторів і з яких кожен представляв три трагедії та драму сатирів. На комедійних змаганнях по одній п'єсі. Поет писав текст, музичну та балетну частину драми, був режисером, в ранні часи- актором. Витрати на постановку доручали багатій людині – хореогу. Хор склад. 12-15людей, 24-комедія.

Перемоги у змаганнях присуджувалися хорегу і поету. Згодом самостійний учасник- головни актор- протагоніст, який підбирав собі помічників, одного для других, іншого для третіх ролей. Згодом кожний протагоніст мусив виступати у кожного поетав одній з його трагедій. Жюрі складалося з 10людей.

На святі Діоніса можливі були лише перемоги судді, встановлювали переможців як серед поетів та їх хорегів, так і серед протагоністів. Переможці увінчувались плющем. Третє місце фактично означало поразку, але всі отримували нагороди Результати завжди записували. Театри в Афінах вміщували до 17тис. В Афінах під театр-півд. пагорб Акрополя, все під відкритим небом.

Оркестра – на ній виступав хор. Посеред неї, алтар Діоніса.

Скена- палатка для перевдягання, згодом стала елементом декорацій. В грецькій драмі дія ніколи не відбувається всередині дому.

Машина підіймала “богів” вгору.

Актори грали в масках. Маска вкривала і голову.Виразом лоба, бровей, формою і кольором волосся маска характеризувала стать, соціальне положення та душевний стан. Жіночі ролі грали чоловіки.

31. Есхіл: загальна характеристика життя і творчості.

Перший великий давньогрецький трагік, здобувший світове визнання. Есхіл народився в аристократичній симї в 525р.д.н.е. в Елевсині жив у Греції. Брав участь у всіх головних боях греко-перських війн. В 472р. Есхіл був вимушений виїхати до Сицілії, де жив при дворі Гієрона. Деякі вважають, що причиною переїзду до Сіцилії стла поразка на в поетичному змаганні із Софоклом.доживає свій вік. Він написав 70трагедій та 20драм, до нас дійшло тільки 7 його трагедій. Помер великий трагік у Сіцілії в 456р.д.н.е.

В творах Есхіла були певні новації. Есхіл увів другого актора. Есприписують застосування розкішних костюмів для акторів. Есхіл писав повязані між собою трилогії, присвячені або одному сюжету, або різним, але так чи інакше повязаних між собою. Завершувалась кожна трагедія сатирівською драмою.

Найбільш віджома трагедія Есхіла “Прометей закутий”.

32. Міф та його трансформація в трагедії Есхіла “Благальниці”.

Трагедія “Благальниці” не датована, це одна з ранніх трагедій Есхіла. В основі трагедії лежить аргоський міф Інах (цар Аргосу). У Інаха була дочка Іо. В неї закохався Зевс. Та Інах почав дорікати Зевсу за це, і от Зівс наслава на царя еринію. Рятуючись від еринії, Інах кинувся в річку. Водночас Гера, ревнуючи Зевся, обернула Іо на корову, наслала на неї гедзя, від укусів якого Іо тікала і добігла до Єгипту, де Зевс повернув їй людську подобу і у них народжується син Епаф, який одружується з Мемфісою, у них народжується дочка Лівія, яка стає коханкою Посейдона, у них народжується два сина: Бел і Агенор. А у Бела два сина: Данай і Єгипет. У Єгипта народжується 50синів, а у Даная – 50 дочок. Єгиптіади закохуються в Данаїд. За наказом Даная, якому оракул провістив смерть від руки зятя, Данаїди в першу шлюбну ніч вбивають своїх чоловіків, лише одна з них Гіпернестра врятувала свого чоловіка Лінкея. Згодом від руки Лінкея загинули Данаїд і його доньки.

За скоїний злочин Данаїди були приречені наповнювати бездонну бочку в Аїді.

Трансформація. Есхіл відкидає частину почтку і згадує про покарання. Зосередив увагу на протистоянні Данаїд та Египтіад. Ми дізнаємося, що до Аргосу (де править Пеласг) прибувають Данай іДанаїди. Мовиться багато про їх тяжкий, неспокійний стан та молитви на честь місцевих богів. Аргоський цар Пеласг, з дозволу свого народу приймає біглянок. Проте від Єгиптіадів зявляється глашатай з вимогою відправити назад в Єгипет дівчат, щоб вони одружились там з синами Єгипту. Між Пеласгом та глашатаєм відбувається суперечка після чого глашатай погрожує війною і відбуває до Єгипту. Цим закінчується трагедія.

33. Пафос та культурно-історичний зміст трагедії Есхіла “Благальниці”.

Пафос трагедії “Благальниці” полягає в тому, що Есхіл перебільшив значення того, що Данай мав аж 50 дочок, а Єгипет 50 синів. Адже біологічно це майже неможливо. Перебільшенням також є те, що всі сини Єгипта закохались в дочок Даная. Адже вони могли б закохатись і в інших жінок та Есхіл побудував трагедію, де Єгиптіади закохались в своїх сестер Данаїд. Культурно-історичний зміст трагедії полягає в тому, що в трагедії Есхіл ставить проблему права жінки обирати собі чоловіка. Адже насправді в Др. Греції жінка всіляко принижувалась. Вона не мала праву вибору чоловіка. В міфології існувала Афродіта небесна і Афродіта народна. Вищим коханням вважалось кохання чоловіка до чол. За часі античності чоловік мав право мати Гетеру. У творі Есхіл відкидає частину, де боги карають Данаїд. В творі Есхіл вивіщує жінку і відстоює її право на чоловіка. Він йде супроти традицій. В цьому творі йде відлуння афінського демократизму.

34. Конфлікт: “Данаїди-Єгиптіади” жіночий аспект.

Есхіл можна сказати присвятив свою трагедію “Благальниці” складній на той час темі, темі шлюбу. Есхіл відстоює право індивіда на власний вибір.(Данаїди самі повинні вибирати собі чоловіка). Давно панувало право чаловіка обирати собі дружину. Ця трагедія ставить питання про вибір жінкі. На ті часи, то був революційний крок з боку Есхіла, бо на той час жінка всіляко принижувалась у всіх сферах. Есхіл в образі Данаїд обстоює право жінок на власний вибір; він їх підтримує. За це його засуджували. Ще одне важливе питання, питання Пеласга, щодо вирішення питання про надання притулку Данаїдам.

Все це спонукало до конфлікту між Данаїдами та Египтіадами.

35. Художня трансформація міфу в трагедії Есхіла “Семеро троти Фів”.

Трагедію “Семеро проти Фів” вважають твором, що знаменує собою перехід від хорової пісні до справжньої драми. В основі лежить міф з фіванського циклу міфів про царя Фів Лая. У своїй трагедії Есхіл відкидає першу частину міфа. Трагедія починається з промови Етеокла. Далі кожна частина трагедії складається з повідомлення вісника про наступ ворога біля фіванських воріт. До кожних воріт Етеокл призначає командувачів, а до останніх воріт Етеокл призначає самого себе. Трагедія закінчується повідомленням про братовбивство. Етеокл та Полінік вбивають один одного. Далі великий похоронний плач.

36. Різні тлумачення трагедії Есхіла “Семеро проти Фів”.

Есхіл в основному дотримується ідеї самого міфу, бо й там на передньому плані родове прокляття за скоєний гріх. Есхілова драма та її конфлікт має різні тлумачення у дослідників.

А.Содомора – вся п'єся Есхіла це художне попередження тим амбітним талановитим людям які прагнули будь-яким шляхом зайняти високу посаду і дуже часто шлях до цієї посади не був чистим та високоестетичним.

А.Лосєв. Есхіл змальовує деградацію і руйнацію первісної общин і зародження та становлення полісу. І за це місто б'ються два рідні брати.

С.Пригодій. Найбільш вражає в цьому творі особа Етеокла і як він зусьрічає брата, більш за все вражає його спокій, і в такому стані він йде в двобій. Собою він врятував своє місто. Тут змальовується самопожертва. Етеокл свято вклоняється богам, хоч він знає, що він приречений богами на загибель.

37. Художні новації в трагедії Есхіла “Семеро проти Фів”.

Жанр трагедії “Семеро проти Фів” несе в собі чимало нового. Це ораторія, де з великою силою передається патетика війни у тих, хто захищає Фіви і в тих, хто нападає на них. Та головна новація – справжній дрматичний характер Етеокла. Він сповнений суперечностей. Етеокл вірний богам і молиться їм у вирішальні хвилини, але й знає про своє родове прокляття, відчуває свою приреченість.Це робить його характер не лише суперечливим, але дійовим, а усвідомлена неминуча загибело до того ж передбачена богами робить цей характер трагічним. Розвиток дії в “Семерих” все ж таки лишається значною мірою епічною, тут також на сцені не відбувається ніяких дій, а даються лише розповіді про них, або різні пов'язані з ними переживання.

38. “Прометей закутий”: жанрова своєрідність.

Прометей – один з титанів, представників старшого покоління богів. Коли Зевс почав боротьбу проти Кроноса та титанів, Прометей підтримав його та допоміг перемогти. Коли Зевс став прешим богом, він перетворився на тирана, прирік людський рід до звіриного існування та хотів взагалі його знищити, але Прометей повстав прти першобога: дав людям вогонь, навчив ремеслам, мистецтвам, словом, дав їм цивілізацію. За це Зевс прикував його до скелі на краю цивілізації. До Прометея приходять доньки Океана, плачуть біля нього, з’являється сам Океан, каже Прометею, щоб той змирився із Зевсом, але гордий Прометей на це не погоджується. До нього з’являється Іо, коханка Зевса, він розповідає їй, що його визволить Геракл, а також передвіщує смерть Зевсу. Прометей відмовлюється розкрити тайну загибелі Зевса і після чого провалюється у підземний світ. Есхіл переосмислює традиційних міф, роблячи Прометея “батьком” людської цивілізації, і, по-друге, зображуючи його ясновидцем, що знає навіть долю богів Олімпу. Останнє дещо позбавляє П. Героїчності, бо одна справа боротися з титаном, не знаючи, як все скінчиться, а друга – знаючи достеменно хто і як переможе. Це внесло суттєві корективи в жанр твору: не хор є тут протагоністом, а герой-титан, який в спілкуванні з іншими, допоміжними фігурами, глибоко й всебічно розкривається. Причому в цій п’єсі відсутня дія, домінує діалог і монолог. Таким чином, виходить монодрама, де все сходиться на центральному героєві, служить його саморозкриттю.

39. Полізмістовність трагедії Есхіла “Прометей закутий”.

Прометей-представник старшого покоління богів. Спочатку він підтримував Зевса в його боротьбі проти Кроноса та тиранів. Але як тільки Зевс посів місце першого бога, він перетворився на жорстокого деспота. Коли Зевс задумав знищити людей, Прометей повстав проти першобога, він дав людям вогонь, розум, різні науки та мистецтва, а також мантику. За це непослухання Зевс прикував Прометея до скелі у Скіфії. До прометея навідуються Океаніди та сам Океан. Прометей передрікає Іо її майбутьнє, також він передрікає смерть Зевса від руки сина, народженого Фетідою.

В цій п'єсі Есхіл змальовує Прометея “батьком” людської цивілізації, ясновидцем. З замкнутого кола п'єси Есхіл пропонує вихід за допомогою розумної дії.

41. Філософія “Орестеї” (Есхіл).

Провідною темою трилогії, її пафосом є священна необхідність покарання зла, помста за зло. Самі боги пильно й ревно слідкують, щоб Орест вчинив священну помсту над убивцями батька. Справа в тому, що давній грек сприймав буття як Космічну гармонію, правду, справедливість, встановлену богами. Чинити зло означало порушувати встановлений порядок. Покарання ж, помста за зло, як свято вірили греки, відновлює первісну гармонію. Також греки твердо вірили, що душа вбитого, якщо за неї не помститися, літатиме по світу й спричинюватиме багато зла як рідним, які не помстилися за кров, так і людям взагалі. Така філософія неодмінно натикалася на суттєву перешкоду. Адже той, хто мстить за зло насильством, сам коїть злочин, породжує нове зло, що вимагає іншого месника. Як же тут перервати зростання зла, єдиний вихід – страждання. Орест страждає, бо саме страждання – це той тернистий шлях, що веде людину до розуміння, мудрості, гармонії. Але Есхіл певно, добре бачив, що не всім людям притаманна здатність сягати мудрості та гармонії через страждання, часто, навпаки, страждання призводило до скоєння зла іншим.

42. Характерологія “Орестеї” (Есхіл).

Характерологія “Орестеї” обумовлюється загальним світобаченням Есхіла, передусім його вірою в богообумовленний Космос і Людину. Звідси характери персонажів мають чітко виражене метафізичне, екзистенційне начало, що формує людську волю, вдачу, поведінку. Так, Клітемнестра демонструє яскраве матріархально-демонічне начало, котре спричинює шалену силу духу, стійкість та цілеспрямованість цієї жінки, обумовлює вбивство її чоловіка. Водночас – це жива, реальна натура: вона рішуча, палка, пристрасна, може виявляти велику витримку, лицемірство. Цікава мотивація фатального вчинку Клітемнестри. Сама вона твердить, що вбила Агамемноне із-за того, що він приніс у жертву їх доньку Іфігенію, та тому, що повернувся з війни з іншою жінкою Кассандрою, з якою хоче ділити ложе “разом” із законною дружиною. Але за цим зверхнім мотиваційним шаром постає справжній, метафізичний: Клітемнестра просякнута демонічно-матріархальним началом, що й є “останньою глибиною образу”. Кассандра – коханка Аполлона, яку той покинув.Колись Апполон зачарований її красою наділив її пророчеським даром, але Кассандра відмовила йому, в покарання А. позбавив визнання її передвіщень людьми. Кассандра – наложниця Агамемнона та дочка троянського нічого не може зробити зі своїми пророцтвами. Біля палацу Агамемнона вона чує запах крові й катастрофу, але люди їй не вірять. Кассандра вигукує слова на незнайомій мові, корчиться на землі, немов би хоче провалитися в той Хаос, в який через декілька хвилин вона мусить буде перейти. Але раптом проходить її екстаз, дикі зойки, вона заспокіюється і йде у палац, начебто запрошена на бенкет, насправді вона йде на страту. Чудове потрактування образу Кассандри можна знайти в одноіменній трагедії Л. Українки. В укр. Авторки трагедія Кассандри – трагедія талановитої дівчини, що бачить розумом набагато більше за інших людей.

43. Образ Касандри в Есхіла та у Лесі Українки: порівняльний аналіз.

Віщунка Касандра відома в світовій літ-рі з часів Гомері і Вергілія. Касандра вродлива донька Троянського царя Пріама. Загоханий Апполон обдарував її природним хистом, але вона, піддавшись Мойрам, зреклася втіхи кохання, хоч бі й з самим олімпійцями, тоді Апполон покарав Касандру, щоб її віщуванням ніхто не вірив. До образу Касандри звертається Есхіл у трагедії “Орестея”. Прибувши з Агаменоном до палацу, вона відчуває тут запах могили, а хор їй пояснює, що то запах від принесеної в жертву тварини. Страшними криками Касандра віщує близьку смерть Агаменона і свою власну. Але ніхто її не розуміє.

Ці ж риси притаманні Касандрі і в одноїменній драматичній поемі Лесі Українки. Тільки тут вона проходить, як центральна постать від початку до кінця драми. У трагічну постать Касандри, у її пророцтва Леся У вклала багато автобіографічного. Касандра бачить катастрофу батьківщини, але не має сили запобігти лихові., бачить правду, але безсила керувати нею. Вона слаба жінка, одна зброя у неї – слово, але й воно зневажене людьми. Передбачення і пророцтва Касандри, а також різні ситуації, діалоги й поведінка деяких дійових осіб нагадують багато чого з історії становища України. На той час порівнювати Україну з Троєю було традицією.

44. Художній стиль Есхіла.

Стиль Есхіла – монументально патетичний., тому він легко долає висоти фантасмагоричні висоти, діаболічні напруги та жахи, але він адекватно передає гідність і шляхетність давнього грека. При цьому як у давнину, так і в нові часи, Есхілові часто дорікали тим, що стиль його надто складний: мова, перед усім у хорових партіях, подекуди затемнена, але придивившись пильніше до Есхілової поетики помічаємо, що це потребе просвітити явищи глибинні, складні, прагнення зробити це стисло і водночас – примовисто. Сміливою парадоксальністю вражають образи, покликані зробити відчутними біль, страждання: “душа зодягається в чорне”.

45. Софокл – “співець віку Перікла”.

Софоклу все життя везло в усьому. Народився у сімї торговця зброєю. Софокл здобув гарну освіту. В 16 років він очолював хор юнаків, які вітають переможців саламінської битви., грає в театрі на кефалі. Колі йому було 20 років вперше виступає на агонії і займає перше місце. В 20-х рр. В Афінах розповюджується культ бога цілителя Асклепія, його статуетка за загальним голосуванням афінян доручається на зберігання Софоклу. Софокл складає пеям на честь Асклепія. І цей пеям був популярним до другого ст. н.е.

Софокл був вхожий до кола близьких людей Періклу. З якими добре знався Софокл. Вважається, що падіння Перікла знайшло своє відображення в класичній трагедії Софокла “Цар Едіп”. З давніх давен Софокла вважають “співцем віку Перікла”-вершини античної цивілізації.

46. Міфологічна основа трагедії Софокла “Цар Едіп”.

Цар Фів-Лай гвалтує юного Хрісіппа, сина Пелопа. Від оракула Лай дізнався, що його очікує сувора божа кара: він має загинути від руки власного сина, побоюючись такої смерті Лай та його дружина Іокаста, коли в них народжується син наказують слугам вбити його. Новонародженому проштрикують ноги і залишають його в урвищі. Хлопець виживає, потрапляє до корінфського царя Поліба, виростає там, сприймаючи Поліба за справжнього батька. Хлопця називають Едіпом. Одного разу він попадає до оракула, той йому пророкує що він у майбутньому вб'є власного батька. Наляканий цим пророцтвом, Едіп біжить з Корінфу, по дорозі він зустрічає багатого мандрівника, який ображає Едіпа, зчиняється бійка і рятуючи власне диття Едіп вбиває мандрівника. Пізніше з'ясовується, що це і був справжній батько Едіпа. Але поки що Едіп не відає цього і прямує до Фів, де люди страждають від кровожадного сфінкса, вбиває його, рятує місто, а люди в нагороду за це, запрошують Едіпа стати їх царем, бо їх володар недавно загинув.Едіп стає царем і автоматично чоловіком царівни Іокасти-його справжньої матері. Але боги розкривають світу всю тайну. Іокаста кінчає життя самогубством. А Едіп продовжує благополучно царювати і одружується з іншою жінкою, яка народила йому четверо дітей. Отже міф несе в собі ідею божої кари за злочин гомосексуалізму.

47. Принцип “Трагічного аналізу” в п'єсі Софокла “Цар Едіп”.

Композиція “Трагічного аналізу” як і трагедія в цілому, рельєфно втілює дуже актуальну для Періклового часу ідею: людська доля і дія обумовлені богом, але людина не знає і знати не може божого плану-інакше вона б зрівнялася з богами. Але ж це незнання божого плану вщент руйнує смисл людського життя: все те, що робить людина, чого бажає може враз обернутись протилежним результатом, то навіщо тоді витрачати сили? Софокл пропонує таке рішення: людина мудра героїчним зусиллям може все таки докопатися до божої істини. Цьому сприяють оракули, пророки, віщі сни, всіляки ознаки в які древні греки вірили. Тут відчувається полемічний виступ проти софістів, які заперечували людське пізнання, приходили до справжньої істини. По друге навіть коли життя людини враз обернулося протилежним результатом, коли виявилось, що людина дбаючи про добро насправді чинила зло, все таки мусить лишатися людиною, знайти в собі сили несті повну відповідальність за скоєне.

48.”Ідеальна людина” Софокла: за і проти. (на матеріала п'єси “Цар Едіп”).

Едіп знає, що вчинине їм зло – божа кара, тобто божа воля, і він сам карає себе(осліплюючи). Це за Софоклом і є ідеальна людина. Проте у творі Софокла є такий момент: Якщо людина карає себе за скоєне зло, вона повність бере на себе відповідальність за нього, тим самим визнається, що вона є субєктом злодіяння, а це залишає богам другорядні ролі. Звичайно для традиціоналіста Софокла така думка здалася б святотацтвом, але вона чітко постає з головної колізії. Водночас колізію можна причитати й так: Боги через Едіпа покарали весь рід і його самого, а він ще й покарав себе сам, догоджаючи божим і людським нормам. Тобто ідеальна людина в цьому випадку – смиренний раб перед богом. І тут неможливо поєднати Едіпа- самодостатню особу та Едіпа-раба, хоча, за Софоклом велич Едіпа в самопокаранні.

49. Фройдівське тлумачення “Царя Едіпа”.

Фрейд зробив свій досить цікавий і аргументований аналіз “Царя Едіпа”. Він вважає, що сама тема трагедії потрясла як античного грека, так і сучасного читача. Фройд каже, що ця тема була закладена не лише в трагедії, але й в самій людині з самого народження. Доля Едіпа в якійсь мірі заполоняє нас, як читачав, бо саме ця доля могла б стати і нашою долею. Фройд вважає, що оракул наділив всіх до народження таким самим прокляттям, як і Едіпа. З такої думки й випливає комплекс Едіпа. Цей комплекс полягає в тому, що у чоловіка діє підсвідоме бажання до матері, і бажання змістити батька. Едіп реалізує своє бажання дитинства. Він вбиває свого батька Лая і одружується з матір'ю Іокастою. Однак, свідома людина відсторонюється від цього досить жахливого бажання і від тієї людини, яка вже встигла реалізувати своє парвісне дитяче бажання. Все це вселяє жах в людину. Аналізуючи злочин героя Фройд вважає, що Софокл приводить до пізнання нашого “Я”. Фройд розробив структуру індивіда, яка складається з трьох пунктів:

1.Супер его – це найвищі морально-етичні норми, якими користується людина.

2.Его – це свідоме “я”.

3.Ід – це підсвідоме “я”.

Завдяки цій структурі і завдяки пізнанню нашого “я” в трагедії “Цар Едіп”. Фройд робить висновок, що у людини в її підсвідомості існують такі імпульси, які можуть бути і в подавленому стані. Навіть сам Фройд вважає, що “Едіпів комплекс” неможливо чітко виявити в цій трагедії.

50. Полізмістовність трагедії Софокла “Едіп в Колоні”.

Сюжет базується на міфологічних фрагментах-після самоосліплення Едіп просить вигнати його з Фів, а сини не хочуть, але в боротьбі за владу виганяють його, Едіп з Антігоною (дочка) їде в Колон, оскільки Апполон передвістив, що там Едіп помре і та земля стане недоторканою для ворога. Вони туди прибувають. Едіп урочисто вмирає. Софокл додав до міфу такі події-до Едіпа приїздить Полінік(син) і просить батька поїхати до з ним до Фів (з рахунком, що після смерті Фіви ніхто не захопить), але Едіп відмовляє йому, як і Креонту(син), що приїздив з тією ж метою. Креонт хоче вкрасти Едіпа, але Тесей з Афін рятує його. Едіп помирає, але смерть радісна, чиста.

Інтерпритація:

1.Суттєва ідея батьківської помсти – покарання. Едіп на початку пєси прокляв синів за розбрат, а давній грек вважав найвищою цінністю гармонію, а всесвітня гармонія починається з сімейної, хто її порушує - страшно грішить. Відновити гармонію можна лише через кару, тому Едіп кляне дітей

2. Через страждання та пекельні муки людина може сягнути блага. Життя Едіпа – тому підтвердження. Софокл подіє смерть, як свято – віталізація смерті. За Софоклом людина не гине через смерть, а долучається до героїв, доабсолюту. Смерть-це жах, але з нею повний абсолют.

3.Політичний момент–Софокл в фіналі оспівує Афіни, як оплет демократії. Тесей рятує Едіпа – уклін цій демократії. В час виходу пєси відбувалася Пелопонеська війна і пєса виступила, як агітація за Афіни.

4. Дійсно цікавий момент – містичний. Військо спартанця Агаста йшло на Афіни і було розгромлене мізерною армією афінян саме в Колоні.

51. Конфлікт “Антігони”.

Конфлікт заключається в тому, що прадавній божий закон виступає супроти людського. Софокл однозначно на бці божому. Але між рядками можна помітити, що Софокл каже, що людський закон хибний. Софокл полегшує собі проблему, адже Полінік оскверняє розбоєм рідну домівку, от же порушує закон Зевса і первісну гармонію. Тому не тільки Антігона діє за божим законом. Але й Креонт. Якби Софокл дійсно відтворив такий конфлікт: божий закон проти божого, тоді б неодмінно вся коллізія прийняла вигляд нерозв'язної трагедії.

Закон Кроента втратив чуття реального. Він уявив себе центром всесвіту. Антігоня, людина, яка обстоює свою гідність, незалежність, трагедія її у тому, що ще не настав її час. Поки ще владарює всеправний можновладець. В “Антігоні” головним мотивом проходить проблематичність людського знання. Креонт з самого початку певен в правильності своїх помислів. Котрі однак у кінці трагедії обертаються безрозсудливістю. Антігона задає собі питання, хто правий в своїх діях, вона чи Креонт. Відповідь на це питання дає фінал трагедії, що дії дівчини співпадають з існуючим божим законом.

52. Фроммівська інтерпритація “Царя Едіпа”, “Едіпа в Колоні” та “Антігони”.

Е.Фромм разглядає три трагедії Софокла, як трилогію, бо вони поєднані тематично та ідейно. Фромм заперечує трактовку Фрейда, що Едіп має сексуальний потяг до Іокасти. Фромм дає своє тлумачення цих творів, він каже, що цей міф можна розуміти, як символ протесту сина, що повстав проти волі батька. Фромм підтримує таку думку, що під прошарком релігії Греції, лежить прошарок матріархальної релігії. Фромм намагається довести, що в трьох трагедіях Софокла превалює матріархальне світовідчуття. Найяскравіший приклад цьому приведено в “Антігоні”, де любов до людини протистоїть тоталітарному закону. Загадка Сфінкса проста, а складжна її відповідь – Людина. (матріарх. стихія)

53.Евріпід – “найтрагічніший трагік”. Загальний обрис життя й творчості.

Трагік класичної доби – Евріпід вражає читача особливою інтелегенцією, високим інтелектуалізмом. В житті його часто не розуміли.

Евріпід народився на острові Саламіні. Це місце було дуже пов'язане з усіма трьома трагіками. Батько Евріпіда був заможній селянин. Замолоду. Як свідчать давні біографи Евріпід здобув перемоги, як атлет, потім захоплювався малюванням. Але найглибшим та найтривалішим виявився інтерес до поезії та філософії. Цьому й посвятив Еріпід все своє життя. Написав понад 90 трагедій, з яких дійшло до нашого часу тільки 17. Він був двічі одружений.

Евріпід не вагаючись картав рідну демократію, коли вона збройно зазіхала на чуже. Евріпід був видатним мислителем свого часу. Великий вплив на нього мав Протагор. Саме в домі Евріпіда він прочитав свій твір “Про богів”.

54. Міф про Медею та його трансформація в трагедії Евріпіда.

Трагедія на міфі про Медею. Медея – донька каолхідського царя Еета, онучка Геліоса. Вона допомогла Ясонові здобути золоте руно й втікла з ним до Греції. Щоб стримати переслідування вбила свого брата. Ясон з Медеєю одружились. Потім вони оселиоись в Корінфі. В них народжується двоє дітей. Ясон закохується в доньку царя Креусу. Медея надсилає Креусі отруєне плаття. Креуса і її батько згоріли від цього плаття.Медея вбиває власних дітей. Потім йде до Афін, живе з Егістом.

Трансформація. Евріпід зосереджує увагу на найдраматичнішому моменті життя Медеї. Креонт повідомляє Медеї, що Ясон одружується з Креусою. Креонт вимагає від Медеї покинути місто. Медея відчуває пекельні страждання. Потім надсилає весільну сукню Креусі. Потім вбиває дітей. Евріпід найстрашніші сцени пише опосередковано.

55. Художня полеміка Евріпіда з Сократом і Протагором в “Медеї”.

Сократ розрізняв в людській душі дві стихії: тімос-стихія бажання, яку за Сократом варто приборкувати. Булемата- розумна, мудра стихія в людській душі. Людина мусить приборкати розумом свої невгамовні пристрасті й тим самим досягти атраксії- стану тотального спокою, душевної рівноваги. А в “Медеї” почуття та емоції беруть верх над думками і бажанням.

Протагор казав, що людина є мірою всіх речей, отже- людина суб'єктивна.

Образ Ясона тотально суперечний. Ясон кидає дітей, руйнує сім'ю.

Протагор вірив, що людина є мірою всіх речей. А Евріпід доводить, що ніякою мірою людина не є, бо вона тотально суперечна, непостійна і непередбачувана.

56. Психологічне тлумачення “Медеї” (в світлі теорії Маслоу).

Концепція А.Маслоу заключається в тому, що психіка людини базується на трьох потребах:

1.Фізіологічно-матеріальні (повітря)

2.Соціо-етичні (посада)

3.Кохання.

Якщо ці потреби задовольняються, то людина щаслива, але такої ситуації не буває. Коли жодна з потреб не задовольняється, то наступає фрустрація – це стан, який породжує в особистості агресивну, несамовиту поведінку, яка призводить до злочинів або безумств. У Евріпіда Медея переживає саме такий стан.Спочатку вона має – все, але потім це все зникає, її женуть з міста. Вона стає “нічим”. У стані фрустрації Медея вбиває свою суперницю і власних дітей і тим самим завдає страшний удар Ясону.

57. “Метафізичне” тлумачення “Медеї”.

Метафізичне тлумачення. Трагедія Медеї є божою карою і реалізацією прокльонів з боку її родичів. Давні греки усвідомлювали, що в стражданні і в муці людина здатна осягнути Істину. Медея закохавшись в Ясона зраджує батьківщину, вбиває брата (цим вона порушує гармонію) заради Кохання, таобто заради нової життєвої гармонії. Креусу і Креонта вна карає за заперечення її щастю.

58. Ерос і Танатос в “Медеї”.

В долі Медеї просліджується співіснування кохання і смерті (Ерос і Танатос). Древньогрецький філософ Емпедокл вважав, що світ має два першоначала: кохання (дружба) і смерть (розбрат).

Ці два начала чергуються. Коли перемагає Ерос все квітне, але кохання розбивається Тантосом – все розпадається. Так і рухається світ за колоподібним законом.

У Евріпіда кохання і смерть існують ожночасно, а в Емпедокла чергуються.

59. Видозміна міфу в трагедії Евріпіда “Гіпполіт”.

В своїй трагедії Евріпід вводить образ Афродіти, цей образ є першоосновою трагедії. Тут Бог діє не безпосередньо, а шляхом складної системи взаємопов'язаних персонажів. Художньо це відбиває певну своєрідність, коли сумнів приводив до ускладненого бачення світу. Трагедія починається з полювання Гіпполіта, а міф з воєнних походів Тесея на амазонок.

60. Новаційне висвітлення дилеми “Бог- людина” в п'єсі Евріпіда “Гіпполіт”.

У Евріпіда Афродіта карає юнака за нелюбов до жінки, отже й за неповагу до божества кохання. Але насильнецьке кохання – то є велике зло. У Евріпіда саме Афродіта виступає головним профанатором кохання. Гіпполіт не є абсолютним безбожнико. Він шанує Артеміду, але Афродіта вимагає такої ж любові й почесті до себе. Гіпполіт певен, що людина по-справжньому може любити лише одного бога. А якщо людина славить багатьох богів, то вона вже лицемірить. Але сама богиня Афродіта примушує Гіпполята до лицемірства. Вперше в грецькій літ-рі висловлюється така думка, що караючий бог, не є справжнім богом. Після смерті Гіпполіта, Артеміда кляне Афродіту і присягається помститись їй.

61. Генеза давньогрецької комедії

Грецька комедія виникає у VI ст. до н. е. з таких осоновних елементів: а) голосливі й веселі побутові сценки пародійного та карикатурного характеру, б) драматизовані пісні викривального характеру в селян, котрі ходили на свята Діоніса в місто висміювати тамтошніх мешканців, в) оргіастично-жертвений культ Діоніса, г) пісні на честь богів родючості на Діонісових святах. В результаті поєднання цих чинників з’являються веселі, буйні святкові походи та сцени карнавального типу, сповнені жартами, навіть непристойностями; з піснями, танцями, перевдяганням у різних тварин та істот з товстим задом, великим черевом і довгим шкіряним фалласом. Великого значення набували любовні пригоди, бенкети, різні буйства. Слово комедія походить від коммос, тобто святково-веселий натовп, гулянка (від come – “село” та ode – “пісня”). Класична комедія розвивалась під сильним впливом наростаючого антагонізму між вільними землевласниками та великими виробниками. Від культу Діоніса до комедії перейшло багато важливих рис: а)хор, як невід’ємна частина ритуалу, б)агон двух напівхорів, в)парабаса, рух хору у бік глядачів та звертання до них від імені поета, г)багате маскування, д) бенкетування, любовні пригоди, весілля та заключний марш із смолоскипами. За Арістотелем комедія втішає безболісним сміхом з приводу фіктивно страждаючих героїв, про загибель яких не ставиться питання. На початку VІ ст. до н.е.виникає у місті Мегари фарс, примітивна комедія, що складалась з невеличких жартівливих сценок, та мім в Сицилії, тобто жартівливе відиворення в народних сценках щоденного життя. І лише в Аттиці комедія досягла повного розвитку. Тут вона отримала розвинуту фабулу та структуру, різноманітні маски та визначене число акторів. Представники: Хіонід, Кратет, Маснет, Арістофан.

62. Арістофан versus софісти: комедія “Хмари”.

Ця комедія була написана у 423 р. до н.е і головною її темою є висміювання софістики. Арістофан вважав, що ця комедія є його найсерйознішою працею, але “Хмари” не дали успіху у глядача, тому отримали лише ІІІ приз. Старий селянин Стрепсіад заплутався у своїх боргах, до яких його призвів його син, який тяжів до задоволень. Тоді Стрепсіад вирішив піти до думальні софістів, які вміли переконати, що біле – то чорне, а чорне – то біле. Таким чином він хотів переконати кредиторів, що він не мусить сплачувати борги. На чолі софістів стояв Сократ, який був вчителем вміння обдурювати людей у різних суперечках. Арістофан використав Сократа як карикатуру усіх софістів. Сократ приймає Стрепсіада у думальню і посвячує його у софісти. Але Стрепсіад виявляється нездібним і замість себе віддає свого сина. Фідіпід швидко оволодів навичками і звільнив старого від кредиторів, але доходить до того, що син починає бити старого і переконує, що робить це на благо батька, Фідіпід починає твердити, що має законне право бити і матір. Після цього Стрепсіад шаленіє і підпалює думальню софістів. У цій комедії відкриваються всі особливості творчості Арістофана. Автор малює відкриту критику на софістів і на Сократа. Отже, він підтримує тих, хто стратив Сократа за інакомислення. Софісти відкидають богів, ставлячи на їх місце хмари, які, на їх думку, впливають на думки та несуть велику силу.

63. Художність та філософія комедії Арістофана “Лісістрата”.

Комедія “Лісістрата” – це антивоєнний твір, що був написаний у 411р. до н.е. В перекладі “лісістрата” – та, що розбороняє війська. Художність цього твору полягає в тому, що жінки ворогуючих областей розпочинають страйк і примушують чоловіків укласти мир. Сама ж Лісістрата – жінка-аристократка з Афін. Вона збирає жіночі збори, на яких пропонує оголосити чоловікам бойкот за те, що вони весь час воюють і не виконують подружні обов’язки. Жінки утворюють свій табір, де живуть за воєнними законами і куди не допускають чоловіків. Всі жінки захоплюють Акрополь і не пускають до себе чоловіків. Афінські старці благають жінок залишити Акрополь і навіть підпалюють його, однак жінки заливають вогонь. В кінці кінців, з’являються представники Спарти та Афін і просять Лісістрату примирити їх. Отже, чоловіки поступаються жінкам і припиняють війну. П’єса переповнена яскравою еротичністю, що прикрашає художність комедії. Невід’ємною тут є і філософія. Вона полягає в тому, що всесвіт сприймається як терези з чоловіками та жінками. Без одного звена він руйнується. Тому війна постає як гріх. Всеодно все стає на свої місця і гармонія всесвіту не може бути цілком порушена війною.

64. Естетична полеміка у комедії Арістофана “Жаби”.

Комедія Арістофана “Жаби” була написана у 405р. до н.е. Ця комедія цікава тим, що виражає літературні погляди Арістофана. Вона являє собою літературний памфлет у драматургічній формі, в якому Арістофан піддав оцінці творчість Есхіла та Евріпіда і висловився про роль мистецтва в суспільстві. Ця комедія поділяється на дві частини. У першій частині автор показує подорож бога Діоніса та його раба у царство мертвих. Людське суспільство почало деградувати, тому Діоніс вирішив повернути на Землю одного з великих трагиків, бо він певний, що вдосконалити моральність може лише справжній поет. Подорож відбувається у супроводі хору жаб. Полеміка комедії сконцентрована у другій частині, коли Діоніс знаходить письменників. Він бачить, що Есхіл сидить на троні, поряд з ним Софокл, який обсипає його лестощами, Евріпід лає Есхіла, заперечує його майстерність, називає його останн