ООН-міжнародна організація…………….

Значну роль на міжнародній арені відіграють міжнаро­дні урядові й неурядові організації. Найбільш представни­цькою з них є Організація Об'єднаних Націй, утворена в 1945 р., після Другої світової війни, з метою збереження миру і розвитку міжнародного співробітництва. ООН як складний механізм взаємодії держав відчутно впливає на зовнішньо- і внутріполітичний курс країн, допомагає, не­зважаючи на суперечливість інтересів держав, шукати шляхи до міжнародної згоди з найважливіших питань світового розвитку.

Головним міжнародно-правовим документом сучаснос­ті, в якому визначені основні принципи міжнародного пра­ва, передбачені заходи щодо їх дотримання, є Статут Орга­нізації Об'єднаних Націй, прийнятий 1945 р. 50 держава­ми—засновниками ООН. Статут визначає цілі ООН:

1. Підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією метою застосовувати ефективні колективні заходи для запобігання й усунення загрози миру і придушення актів агресії або інших порушень миру.

2. Розвивати дружні відносини між націями на осно­ві рівноправності й самовизначення народів.

3. Здійснювати міжнародне співробітництво щодо розв'язання міжнародних проблем економічного, соці­ального, культурного і гуманітарного характеру і в за­охоченні розвитку поваги до прав людини і основних сво­бод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії.

4. Бути центром узгодження дій націй у досягненні цих загальних цілей.

Найважливіші принципи сучасної міжнародної полі­тики викладено також у «Декларації про принципи між­народного права» (1970), «Декларації про надання неза­лежності колоніальним країнам і народам» (1960), «Де­кларації про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав» (1981), Заключному акті На­ради з безпеки і співробітництва в Європі (1975) та ін.

ООН відіграє помітну роль у врегулюванні конфлікт­них ситуацій. За деякими підрахунками з 1945 р. у світі відбулося понад 300 конфліктів, у врегулюванні майже 200 з них брала участь ООН. Результати миротворчої дія­льності ООН не завжди давали цілком позитивні наслідки, однак вони є вагомими. Американські соціологи Р. Ригас і Д. Плано, проаналізувавши дії ООН щодо врегулювання 123 конфліктів з 1945 по 1980 рр., дійшли висновку, що рівень успішності становить 51%. А Л. Бенкет визначив, що понад 90% конфліктів були певною мірою врегульова­ні внаслідок миротворчих зусиль ООН.

Нині ООН зосереджує свої зусилля на забезпеченні узгодженої та надійної системи міжнародного миру і без­пеки. Найважливішим її органом є Рада Безпеки, яка концентрує у своїх руках всю політичну владу. Згідно зі ст. 39 Статуту Рада Безпеки визначає існування загрози мирові, порушення миру або акту агресії і дає рекомен­дації або вирішує, яких заходів слід вжити для підтри­мання або відновлення міжнародного миру і безпеки.

Останнім часом обговорюється доцільність реформу­вання ООН, демократизації діяльності її закладів. Підда­ється сумніву правомірність збереження положення, згі­дно з яким п'ять ядерних держав зберігають статус постійних членів Ради Безпеки, володіють правом «вето» з питань, які мають всесвітнє значення, а Генеральна Асамблея, членами якої є майже всі держави світу, не має жодних контрольних функцій щодо Ради Безпеки.

Інші міжурядові організації покликані узгоджувати дії в межах певного регіону (Європейське Співтовариство, Організація Африканської Єдності, Організація Амери­канських Держав та ін.) або сфери суспільного життя — у галузі економіки, наукового співробітництва, оборони. Так, країни ЄС координують свої дії з політичних, еко­номічних питань та питань безпеки, виступають на за­хист прав людини в усіх регіонах світу, підтримують ООН в її миротворчій діяльності, сприяють формуванню колективної безпеки, виступають за мирне врегулювання суперечок, за додержання норм міжнародного права.

Міжнародні неурядові організації різноманітні за сво­їми цілями і складом. Це — політичні, профспілкові, молодіжні, жіночі, наукові, культурно-освітні, релігійні організації та об'єднання. Вони формують і виражають громадську думку з проблем міжнародної політики. їхні оцінки певних ситуацій у світі мають велику політичну вагу, впливають на політиків щодо вироблення важливих для людства рішень.

Нині жодна держава одноосібно не зможе контролю­вати міжнародну ситуацію, диктувати свої умови, оскіль­ки існують серйозні обмеження для концентрації влади.

На сучасному етапі простежується тенденція до наро­щування зусиль міжнародних організацій, багатьох дер­жав, політичних і громадських організацій, політиків і вчених для подолання конфронтації, відмови від насиль­ницьких засобів вирішення конфліктних ситуацій, на­дання пріоритету загальнолюдським інтересам й ін­тересам людини.

Цю тенденцію посилили розпад СРСР та соціалісти­чної співдружності, ліквідація Ради Економічної Взає­модопомоги, саморозпуск Організації Варшавського До­говору, що дало змогу покінчити з конфронтаційним протистоянням Заходу і Сходу, «холодною війною», гон­кою озброєнь, яка вимагала колосальних витрат. За да­ними Стокгольмського міжнародного інституту миру, в середині 80-х років XX ст. воєнні витрати становили 1000 млрд. дол. США на рік.

Однак тенденція до демократизації та гуманізації міжнародних відносин, стабілізації міжнародного життя наштовхується на серйозні перешкоди. У світі ще існу­ють намагання силового, навіть збройного, розв'язання проблем між державами, про що свідчать локальні війни в різних регіонах.

У 1945—1986 рр. відбулося до 250 війн, у яких орало участь до 90 держав, а втрати в них перевищили 35 млн. осіб.

Численними конфліктами супроводжувалися розпад колишніх СРСР, Югославії, утворення на їх теренах нових суверенних держав.

У війнах із застосуванням новітньої неядерної зброї загинули мільйони людей. Тільки в іраксько-іранській війні (1980—1988 рр.) полягло понад 1 млн. осіб, в тому числі цивільних. Ще не підраховано жертв війн і зброй­них сутичок після 1988 року.

А вони вибухають у різних регіонах світу. Деякі гарячі точки загрожують перетво­ритися на міжнародні збройні конфлікти.

Скорочення ядерної зброї водночас супроводжується і її вдосконаленням, про що свідчить випробування її Фра­нцією, Китаєм.

Крім п'яти держав, які володіли ядерною зброєю на час укладення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, можливості виробництва її нині мають Ін­дія, Пакистан, Ізраїль, Південна Африка, Аргентина. Не всі ці держави готові відмовитися від її виробництва. Пра­гнення заволодіти ядерною зброєю розглядається деякими державами як спосіб гарантувати власну безпеку, оскіль­ки навіть мала держава з ядерною зброєю є серйозною си­лою навіть для могутнього агресора.

Не всі держави дотримуються правових норм, розроб­лених і підтриманих ООН, ЄС, іншими міжнародними організаціями. Так, наприклад, СІЛА під приводом захи­сту людей, запобігання поширенню агресії, встановленню диктатури здійснили збройні акції щодо Лівії, Панами, на Гаїті. Без санкції ООН були використані збройні сили НАТО в Югославії.

Враховуючи неможливість повністю виключити війну з практики міжнародних відносин, світове співтоварист­во виробляє норми міжнародного права, які визначати­муть головні вимоги щодо ведення війни. Ці норми зазначені в Женевській конвенції 1949 р.,

у додаткових документах до неї 1977 р., у багатосторонніх міжнарод­них угодах. У них йдеться про захист жертв війни, забо­рону певних видів зброї масового знищення, режим утри­мання військовополонених, зокрема поранених і хворих, про поводження під час війни з цивільним населенням, заборону використання найманців у збройних конфлік­тах, заборону залучення до бойових дій осіб, молодших 15 років. Порушення цих норм є воєнним злочином і під­лягає покаранню.

Отже, світ перебуває в перехідному, досить суперечли­вому періоді, коли тенденція до утвердження нового порядку, безпеки і мирного розвитку країн наштовхується на протидію тенденції до застосування силових засобів у полі­тиці й відносинах з іншими державами. Треба сподівати­ся, що прагнення людства до самозбереження сприятиме остаточній перемозі першої тенденції, гармонізує політич­не мислення світового співтовариства з новими реаліями.