Білет № 7

1. Історичний шлях нації та доля її провідників за поемою “Мойсей” Івана Франка. Прочитати напам'ять уривок із твору (за вибором учня). ПОЕМА «МОЙСЕЙ» — ВЕРШИНА ТВОРЧОСТІ І. ФРАНКА Слова любові до свого народу І. Франко чи не найкраще виказав у своїй поемі «Мойсей», яку вважають найвищим здобутком творчості поета: Народе мій, замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу. Людським презирством, ніби струпом вкритий! Твоїм будущим душу я тривожу. Народився І. Франко 1856 р. у сім'ї сільського коваля на Дрогобиччині. Вчитися почав з шести років. Після дворічного навчання в початковій школі вступив до гімназії (м. Дрогобич), після закінчення якої 1875 р. розпочинає навчання на філософському відділенні Львівського університету. Писати вірші почав ще в гімназії. Перші з них були надруковані в журналі «Друг». Активна громадська позиція І. Франка проявилась у студентські роки. Разом з редакцією журналу «Друг» І. Франка заарештовують 1877 р. за звинуваченням у належності до таємного соціалістичного товариства. Просидів у тюрмі майже вісім місяців. Саме тут були написані вірші «Товаришам із тюрми», «Каменярі». Вийшовши на волю, І. Франко бере участь у виданні журналу «Громадський друг», а після його заборони продовжує видання під іншими назвами — «Дзвін», «Молот». 1880 р. І. Франко має наміри переїхати жити в село, але в дорозі його знову заарештовують і після трьохмісячного ув'язнення відправляють у Нагуєвичі під нагляд поліції.

У журналі «Світ», який виходить у Львові (1881— 1882) і одним із редакторів якого був І. Франко, друкується його повість «Борислав сміється». З середини 90-х років Франко видає журнал «Житє і слово», а з 1898 р. — «Літературно-науковий вісник». 1905 р. написано поему «Мойсей». Саме тоді І. Франка обирають членом Празької Академії наук, а 1906 р. Вчена Рада Харківського університету присвоює йому звання доктора російської словесності. Образ біблійного пророка Мойсея з'являється у творчості І. Франка не випадково. У свідомості поета мотив пророчої самозреченості визрів давно. Про це засвідчують збірки його віршів «З вершин і низин», «Мій ізмарагд» та ін. Цікавими є спогади Ганни Франкс Ключко, доньки поета, яка, згадуючи про поїздку батька до Італії, писала: «Надзвичайне враження на тата зробила там відома статуя Мойсея. Він довго вдивлявся в ту горду постать, в це розумне суворе лице, високе, натхненне чоло під кучерями волосся, що, немов два роги, стриміло вгору, — це був провідник народу, поневоленого єгипетськими володарями. Він вивів єврейський народ з неволі і 40 літ блукав з ним по пустелі, учив і картав, і довів його до границі обітованої землі; народ в цю землю ввійшов, та не ввійшов в неї його вождь. Ця історія величного мужа впилася татові в душу і вона інспірувала його до написання величного твору «Мойсей». Тато з поїздки привіз альбоми з малюнками визначних малярів і інші пам'ятки, а також образ із статуї Мойсея. Цей образ зараз же повісив у себе в спальні над ліжком». М. Коцюбинський, відвідавши І. Франка уже під час роботи над поемою, згадував: «У своїй убогій хатині сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті і писав поему "Мойсей"». А ось що писав сам І. Франко у передмові до одного з видань свого твору: «Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом. Ся поема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні». А після виходу поеми довго будуть порівнювати Франка з його героєм, віддаючи тим самим шану «найкращому синові України, неустрашимому борцеві і світлому своєму провідникові, який, як Мойсей, 40 літ вів свій народ через пустелю тодішньої безідейності і темряви. Який «сорок літ, мов коваль, клепав серця і сумління» своїх братів, коли не зрозуміли, чим вони є і куди їм прямувати»… (Северина Хабаровська, з книги «Спогади про Івана Франка»). Отже, очевидно, що Мойсей, як провідник народу, борець за свободу і збереження високих духовних цінностей нації, був для Франка психологічно близьким, а біблійна тема осмислювалась і відтворювалась поетом на національному грунті, з урахуванням особливостей історії і психології рідного народу. Поет проводить свого героя тими шляхами сумнівів і сподівань, боротьби з собою і навколишнім світом, які в пошуках істини пройшов сам. За жанром «Мойсей» — ліро-епічна філософська поема. Саме глибоким філософським змістом вона наводить на роздуми про місце окремо взятої людини в житті, про роль кожного народу в історії світової культури. Біблійна основа поеми пов'язана з легендою про пророка Мойсея, який сорок років, незважаючи на складнощі і долаючи всілякі перешкоди, муки і страждання, вів єврейський народ до землі обітованої. Хоча й з чималими труднощами, але Мойсею вдавалось упродовж цього часу підтримувати в народі ентузіазм у пошуках цієї землі. Але люди так довго йшли, що стомилися вірити й чекати, часто ошукані у своїх сподіваннях. Вони збайдужіли і стали ледачими. Задоволення сьогоденних потреб для них стає жаданішим, ніж здійснення мрії про волю, що потребує тяжкої, тривалої праці і терпіння. Підбурювані Датаном і Авіроном, люди перестають вірити пророку, дорікаючи йому за своє нужденне існування.Слова Мойсея про те, що обітований край близько (вони вже тоді наблизилися до заповітної Палестини), не знаходить відгуку серед ізраїльтян: Ті слова про обіцяний край Для їх слуху — се казка; М'ясо стад їх, і масло, і сир — Се найвищая ласка. Мойсей розуміє, що в народі говорить рабська психологія, бо за довгі роки неволі його народ втратив почуття відповідальності і національної гідності. Пророк не виконує вимог Єгови знищити всіх євреїв з рабськими переконаннями. Він терпляче зносить усі образи, залишаючись вірним узятому на себе обов'язку. Мойсеїв намір вивести людей з пустелі до землі обітованої Датан називає «безумством». Мойсей не висуває ніяких аргументів, щоб переконати людей у послідовності своїх дій, у вірності обраного шляху. Він тільки говорить про те, що його дії — то «Божий наказ». Але люди вже не слухають пророка. Слова Датана здаються їм переконливішими, бо вони безпосередньо відповідають їхнім сьогоденним потребам про «м'ясо стад їх, і масло, і сир». Тому настає момент, коли слова пророка розбиваються об глуху стіну нерозуміння: І на поклик його у похід: «Наші коні не куті». На обіцянки слави й побід: «Там войовники люті». На принади нової землі: «Нам і тут непогано». А на згадку про Божий наказ: «Замовчи, ти, помано!» І врешті-решт Мойсея під свист знавіснілої юрби проганяють у пустелю. Страждаючи у вигнанні, Мойсей намагається розібратися у своїх помилках, знайти відповідь на болючі питання свого сумління. Він виходить на розмову з Богом. Але молитва не допомагає пророку, не дає розради роз'ятреній душі. Під впливом «темного демона пустелі» Азазеля, на якийсь час зневірившись у правоті своєї священної справи, у слові Божому і вишій місії Ізраїля, Мойсей був покараний Єговою: А що ти усумнивсь на момент щодо волі моєї. То, побачивши сю вітчизну, сам не вступиш до неї. Тут і кості зотліють твої На взірець і для страху Всім, що рвуться весь вік до мети І вмирають на шляху! Лише після смерті Мойсея люди зрозуміли істинність його дій. Щоб продовжити шлях, вказаний пророком, вони обирають собі нового вождя з народу — конюха Єгошуа — і невдовзі досягають обіцяної пророком землі. Трагізм образу Мойсея в тому, що він помирає напередодні досягнення мети, майже дійшовши до «пречудної долини», але не ступивши на неї. Певне, така доля пророка, як її розумів І. Франко і яку мав сам. Усе життя вболівав він за свій знедолений народ. Сорок років, як і Мойсей, був проводирем його, мріючи про щасливе майбутнє, так і не ^діждавшись його. І так само палко любив поет свою землю, свій народ: О Ізраїлю! Якби ти знав. Чого в серці тім повно! Якби знав, як люблю я тебе! Як люблю невимовно!

Ти мій рід, ти дитина моя, Ти вся честь моя й слава, В тобі дух мій, будуще моє, І краса і держава ………………………………. Я люблю тебе дужче, повніш, Ніж сам бог наш Єгова. Останні слова Мойсея, звернені до народу, — це пристрасний монолог пророка, не прийнятого своїм народом, у жертву якому він приніс своє життя. Тут, як і в пролозі до поеми, відчувається не тільки біль поета, а і його надія, віра в майбутнє України, її державність. І заради цього не жаль йому нічого, чим було пожертвовано в ім'я цих святих ідеалів — майбутньої свободи і щасливого життя народу. Смерть Мойсея повернула його народові втрачений ідеал. З легковірного натовпу він стає народом, єдиним у своєму прагненні — свобода рідного краю, заповідана предками. І Франко, звертаючись до біблійної теми про Мойсея, неначе закликає український народ теж бути єдиним у цій священній боротьбі, пророкуючи йому перемогу.

2. Трагедія роду й народу в романі "Вершники" Юрія Яновського. Роман великого украïнського письменника-романтика "Вершники" присвячений показу боротьби украïнського народу проти зовнiшньоï i внутрiшньоï контрреволюцiï в роки громадянськоï вiйни в Украïнi. Твiр вiдкривається новелою "Подвiйне коло", яка вiдразу вводить нас у шквал гарячих подiй: "Лютували шаблi, i конi бiгали без вершникiв. рубали по чiм попало i топтали конем. i пiдводили високих степовикiв, i летiли ïхнi голови. Висвистували шаблi". I саме тут з найбiльшою силою розкривається трагедiя родини Половцiв, як i трагедiя усього роду украïнського, що потрапляє у смертельне коло вiйни. У степу пiд Компанiï вкою гарячого лiта мiж синами однiєï матерi протягом дня точаться кривавi боï, i Iван Половець загубив трьох своïх братiв - "Одного роду, - сказав Герт, - та не одного з тобою класу". Розповiдь про боротьбу братiв Половцiв переплiтається з розповiддю про ïх батька Мусiя Половця, чорноморського рибалку, який виховував разом з дружиною п'ятеро сирiв, прищеплював ïм одвiчну народну мудрiсть: тому роду не буде переводу, в котрому браття милуються згоду. Але сталося так, що сини пiшли рiзними шляхами, сприйняли рiзнi iдеï та погляди i опинилися у ворожих таборах. Андрiй став офiцером царськоï армiï, Оверко пiшов служити до Петлюри, Панас подався у махновцi, а Iван очолив загiн червоних кiннотникiв. I от рiднi брати в смертнiй битвi один з одним на максимально стиснутому п'ятачку пiвденного степу. Спершу у кривавому двобоï сходяться загiн петлюрiвцiв на чолi з Оверком Половцем i загiн денiкiнцiв пiд командуванням його брата Андрiя. Петлюрiвцi перемагають. Оверко вбиває Андрiя: ".i поточився Андрiй, i заревли переможцi, i дмухнув з пiвденного заходу майстро, i стояли нерухомо вежi степового неба". Та ось здiйнявся в степу смерч, примчав махновський загiн Панаса Половця, i тепер уже гине Оверко вiд руки свого брата-анархiста: "Оверко не зводив очей i не бачив своєï смертi, вона вилетiла з Панасового маузера.". Над закривав леним степом пролив дощ, i ось здалеку замайорiв червоний прапор загону Iвана Половця. Переможений Панас сам накладає на себе руки. Наймолодшого брата Сашка, також анархiста, червоноармiєць Iван милує i вiдпускає: "Бiсовоï душi вилупок", - промимрив Iван та взяв Сашка за чуба, що виглядав з-пiд шапки по махновському звичаю, став скубти, як траву, а Гердт посмiхнувся". Отже, закономiрно, що в цiй боротьбi перемагає "правда бiдних", у яку так вiрив письменник. Своïм романом Юрiй Яновський наштовхує на думку про зв'язок мiж революцiєю, бездушним братовбивством в роки громадянськоï вiйни i масовим нищенням украïнцiв у 20-30-х роках. Автор роману пiдводить нас до висновку не повторювати помилок iсторiï, не допускати найбiльшого лиха - вiйни та братовбивства.