NНенапружений

Види дерматомікозів

n Епідермофітії: ураження шкіри, міжпальцевих проміжків, стоп, нігтів, складок шкіри

¨ руброфітія (T.rubrum)

¨ епідермофітія пахова (E.flocosum)

¨ епідермофітія стоп

(T.interdigitalis)

Види дерматомікозів

n Трихофітії: ураження шкіри, волосся, нігтів

¨ антропофільні(T.tonsurans, T.violaceum)

¨ зоофільні (T.mentagraphytis)

n Мікроспорії: переважно вражається волосся

¨ антропофільні (M.ferrugineum)

¨ зоофільні (M.canis)

n Фавус (парша): ураження шкіри, волосся

¨T.schoenleinii

Лабораторна діагностика

n Матеріал для дослідження: лусочки ураженої шкіри, волосся, шматочки нігтів

n Мікроскопічний метод:

nобробка матеріалу 5-10% лугом для розчинення кератину

nмікроскопія нефарбованих або фарбованих розчином Люголя мазків

nвиявлення міцелярних форм і спор гриба (характерний вигляд для певного роду)

Лабораторна діагностика

n Культуральний (мікологічний) метод

¨ недолік: тривалість дослідження (4-6 тиж.)

¨диференціація грибів за морфологією, культуральними та ферментативними властивостями

n Алергічний метод

n Флюоресценція при УФО

¨Microsporum

 

37.АКТИНОМІЦЕТИ

 

38.ЛЕЙШМАНІОЗ

Морфологія. У життєвому циклі лейшманії проходять дві стадії розвитку: амастигот (безджгутикову), при якій лейшманії парази­тують у макрофагах та інших фагоцитуючих клітинах шкіри, слизо­вих оболонках, селезінці, печінці, кістковому мозку і лімфатичних вузлах організму хребетних, і промастигот (джгутикову), коли най­простіші локалізуються в просвіті кишок перенощика. Поверхня тіла амастигот покрита топкою оболонкою; довжина їх 1 —6 мкм, ширина —• 1 —3 мкм (див. форзац, рис. VII, е]. У цитоплазмі є велике ядро круглої або овальної форми, паличкоподібний блефаропласт із залишком джу-тика та вакуолі. При забарвленні за Романовським — Гімзою цитоплазма набуває блакитного, ядро — яскраво-червопого, блефаро­пласт — темно-червоного кольору. В організмі безхребетних (москіти) і в культурах клітин утворюються промастиготн, які досягають 20 мкм у довжину і 3 мкм у ширину.

Культивування. Лейшманії вирощують у культурі клітин (макрофа­гів) при температурі 37 °С, на агарі з дефібринованою кров'ю кроля (сереіовище ІМІММ-агар), на якому вони розмножуються при темпера­турі 18—22 °С і розташовуються у вигляді розетки.

Патогенез захворювання в людини Збудник шкірного лейшманіозу.. Лейшманіоз у людей зареєстрований у 76 країнах світу. В Середній Азії, Закавказзі трапляються дві форми шкірного лей­шманіозу, що спричиняються Ь. ігоріса.

Збудником зоонозного шкірного лейшманіозу є Ь. Ігоріса уагіоіа тарг. Лейшманіоз, що спричиняється цим видом лейшманій, дістав назву також сільського, гостронекротизуючого, пустельного, мокну­чого. Джерелом збудника зоонозного шкірного лейшманіозу є гризу­ни (піщанки, пацюки, хатні миші та ін.); перенощики — москіти з роду РЬІеЬоіоптиз.

Зоонозний шкірний лейшманіоз характеризується порівняно корот­ким інкубаційним періодом (від 1—2 тижнів до 1,5—2 місяців), після чого на шкірі з'являються папули (лейшманіоми) з виразками. Краї виразок пухкі, обриси нерівні. Навколо лейшманіом утворюються горбки, що є результатом дисемінації збудника. Рубцювання настає через 3—6 місяців. Якщо лейшманії проникають у лімфатичні шляхи, розвивається лі.мфангіїт і, рідше, регіонарний лімфаденіт.

Збудник «ніп/юпонозного шкірного лейшманіозу —Ь. Ігоріса уаг. гпіпог. Лейшманіоз, зумовлений цим видом найпростіших, назива­ють також міським, який пізно пкрппасться виразками,- сухим.

Основне джерело інфекції-- хворі па хронічну форму лейшмані­озу. Зараження здійснюється перепощиком — москітом роду РЬІеЬо-іоігшя.

Інкубаційний період тривалий (2—3 місяці і більше). На відкри­тих частинах тіла — шкірі обличчя, шиї, рук, ніг — з'являються поодинокі або множинні сверблячі папули, що поступово переходять у вузлики, які перетворюються у безболісні виразки. Вони покрива­ються буро-червоними кірочками, після зняття яких виявляється вкрита виразками поверхня, вистелена пухкою грануляційною тка­ниною з великою кількістю лейшманій. Захворювання триває близько року, іноді—до 2—10 років.

імунітет. Після перенесеного захворювання виробляються неспри­йнятливість протягом кількох років і сенсибілізація до лейшманіозно-го алергену. В осіб, які перехворіли назоонозний шкірний лейшманіоз, несприйнятливість розвивається і до антропонозного лейшманіозу що свідчить про антигенну близькість збудників і використовується для специфічної профілактики шкірного лейшманіозу.

Лабораторна діагностика охоплює виявлення лейшманій у грануля­ційній тканині, висівання на агар з дефібринованою кров'ю (КІММ-агар) і застосування серологічних реакцій (РЗІ\, РІФ).

Лікування. Призначають мапакрин у вигляді'ін'єкцій у товщу па­пули. Коли лейшманіоми вкриті виразками, для пригнічення вторин­ної інфекції призначають антибактеріальні препарати (норсульфазол і пеніцилін).

Профілактика. Боротьба з шкірним лейшманіозом передбачає за­гальні заходи (рання діагностика, знищення інфікованих лейшманіями собак, гризунів, москітів). Особам, що прибули у вогнища лейшмані­озу, прищеплюють живу культуру лейшманій, яку вводять у верхню частину стегна або плеча.

Імунізація створює стійкий імунітет. Вакцина складається із зависі штамів живих культуральних форм (промастигот) збудника зоонозного шкірного лейшманіозу.

 

 

39.ЛЯМБЛІОЗ

Морфологія. Лямблія — дво­бічний симетричний організм гру •

шовидної форми з витягнутим заднім кінцем і двома симетрично розта­шованими ядрами. Тіло паразита має довжину 10—28 мкм і ширину 8—12 мкм. На тупому кінці лямблії є дископодібне удавлення — своє­рідний присосок, за допомогою якого зона прикріплюється до поверхні" епітелію кишок. По середній лінії тіла паразита проходять дві опорні нитки; рухається паразит за допомогою чотирьох пар джгутиків (рис. 115). Лямблії утворюють цисти овальної форми завдовжки 10— 14 мкм і завширшки 7,5—9 мкм, що мають по двоє або четверо ядер.

Культивування. Ростуть на середовищах, до яких входять екстракти дріжджеподібних грибів..

Патогенез захворювання в людини. Джерелом зараження є лю­дина, яка виділяє цисти разом із випорожненнями. Після проникнен­ня цист у кишки їх хітинова оболонка розчиняється. Вегетативні форми лямблій розмножуються у порожній кишці, проникають у дванадцяти­палу кишку і жовчний міхур. Розвиткові лямблій сприяють запальні процеси в слизовій оболонці кишок, що буває при дизентерії, гельмін­тозах, а також наявність у кишковій флорі грибів. Розвиваються хронічне запалення дванадцятипалої і тонкої кишок, що зумовлює диспепсичні розлади (нудота, згага, зниження кислотності), загальне виснаження. Досить часто розвиваються холецистит, гепатит, стан під­вищеної чутливості до алергенів лямблій.

Імунітет не вивчено! Даних щодо постінфекційного імунітету не­має. Доведено, що в процесі захворювання розвивається стан алергії.

Лабораторна діагностика здійснюється мікроскопічним досліджен­ням дуоденального вмісту або випорожнень на наявність вегетативних форм і цист.

Лікування. Застосовують фуразолідон, амінохілол, метронідазол (трихопол) усередину і в розчині для промивання дванадцятипалої кишки. При мішаній інфекції рекомендується комплексне лікування з урахуванням характеру співчленів паразитоценозу (дегельмінтиза­ція, протидизентерійні препарати і засоби для лікування міко­зів).

Профілактика така сама, як і при кишкових інфекціях. При цьому слід ураховувати високу інвазійність лямблій.

 

40.ТРИХОМОНІАЗ