Тема 4 Учет затрат по местам и центрам ответственности

 

Прибуток є важливим показником ефективності вироб- ничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів.

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямову­ється на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є дже­релом формування фінансових ресурсів самих підприємств і ви­користовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап — це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасни­ків одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпе­чення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципо­вих питань реалізації фінансової політики держави, від правильного розв'язання якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і під­приємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне зна­чення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в кількості податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподатку­вання, ставок оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап — це розподіл і використання чистого прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення пла­тежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за раху­нок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку під­приємств» від 22 травня 1997 р. державне регулювання викорис­

Розділ 4

тання підприємствами чистого прибутку здійснюється способом зменшення оподатковуваного прибутку на суму витрат із чистого прибутку: на утримання й експлуатацію об'єктів соціальної інфра­структури (якщо відповідні об'єкти соціальної інфраструктури були на балансі підприємства й утримувались ним на час набуття чиннос­ті законом про оподаткування прибутку); на благодійну діяльність.

З реформуванням бухгалтерського обліку і фінансової звітно­сті відповідно до міжнародних стандартів відбуваються зміни в розподілі та використанні прибутку підприємств (рис. 4.4).

 

Рис. 4.4. Структурно-логічна схема розподілу і використання прибутку відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку

 

Чистий прибуток, одержаний після сплати податків, залиша­ється в розпорядженні підприємства, яке відповідно до установ­чих документів визначає напрями його використання.

Головні принципи розподілу чистого прибутку закріплені стату­том підприємства. Фактично розподіл здійснюється відповідно до поточної та стратегічної політики, що визначається підприємством.

Завданням фінансового менеджменту є пошук оптимальних шля­хів розподілу прибутку. Одна частина прибутку використовується на виплату дивідендів, а друга — на створення та поповнення резерв­ного фонду підприємства, розширення та оновлення виробництва, фінансові інвестиції, придбання нерухомості, соціальні програми.

Зокрема, сума прибутку спрямовується:

• на виплату дивідендів;

• поповнення статутного капіталу;

• створення резервного капіталу.

Нерозподілений прибуток є однією з найважливіших частин власного капіталу.

Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати дохо­дів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капі­талу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.

В окремих випадках підприємства в результаті своєї діяльності за­знають збитків. Сума непокритого збитку зменшує власний капітал.

Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану й неасиг- новану частини:

• асигнована частина має певне цільове призначення (напри­клад, для фінансування розвитку підприємства, проведення ці­льових програм тощо);

• неасигнована частина не має конкретного призначення.

У зарубіжних корпораціях часто встановлюються обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого прибутку. Такі обме* ження тимчасово виділяють певну суму нерозподіленого прибут­ку, яка б могла бути виплачена у вигляді дивідендів. Коли обме­ження знімаються, ця сума може бути сплачена у вигляді диві­дендів та використана на інші потреби.

Обмеження нерозподіленого прибутку можуть бути добровіль­ними або вимушеними. Одним з найбільш поширених добровільних обмежень є обмеження на нерозподілений прибуток з метою розши­рення матеріально-технічної бази підприємства. Це обмеження мо­же бути зняте керівництвом товариства в будь-який момент.

Резервний капітал створюється з метою усунення можливих тимчасових фінансових ускладнень і забезпечення нормальної роботи підприємства. Величина резервного капіталу визначаєть­ся засновницькими документами як максимальний відсоток від розміру статутного капіталу. Так, в акціонерних підприємствах резервний капітал повинен становити не менше 25 % величини статутного капіталу. Він створюється за рахунок щорічних відра­хувань від прибутку в передбачених засновницькими документа­ми відсотках, але не менше 5 % чистого прибутку.

Кошти резервного капіталу використовуються на додаткові витрати виробничого і соціального розвитку підприємства, на поповнення його оборотних коштів, покриття збитків, на виплату гарантованих дивідендів за привілейованими акціями (у випадку недостатності прибутку) та інші заходи, передбачені засновниць­кими документами.

Дивіденди — це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) підприємства, як правило, відповідно до їх часток у статутному (пайовому) капіталі підприємства.

Основним джерелом випла­ти дивідендів за акціями є чистий прибуток товариства.

За рахунок нерозподіленого прнбугку також можуть виплачува­тися дивіденди, оголошені у звітному періоді. У тому разі, коли чис­тий прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів може провадитися за рахунок резервного капіталу. Отже, для нара­хування дивідендів, крім чистого прибутку поточного року, можуть бути використані нерозподілений прибуток та резервний капітал.

Оголошення і виплата ди­відендів товариством можливі за дотримання таких умов:

• повна оплата всіх випущених акцій;

• перевищення вартості чистих активів над величиною статут­ного та резервного капіталу.

Дивіденди за акціями виплачуються один раз на рік за підсум­ками звітного року в порядку, передбаченому статутом акціонер­ного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством подат­ків, інших платежів до бюджету. Здебільшого дивіденди випла­чуються у грошовій формі. Також дивіденди можуть виплачува­тися й у вигляді акцій, і тоді вони мають назву акції-дивіденди. Вартість акцій-дивідендів становить певний відсоток від кількос­ті акцій, що перебувають у власності акціонерів. Оскільки кіль­кість додаткових акцій, отриманих кожним акціонером у вигляді акцій-дивідендів, пропорційна кількості акцій, що перебувають у їхній власності, то частка загального капіталу, який перебуває у власності кожного акціонера, не змінюється.

Відповідно до чинного законодавства статут акціонерного това­риства має містити відомості про термін та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками звітного року.

Це не є загальноприйнятою у світі нормою. Звичайною нор­мою є виплата дивідендів один раз на півроку або на квартал, рі­дше — один раз на місяць. Як правило, акціонерні товариства намагаються виплачувати дивіденди, навіть якщо їх розмір неве­ликий. Це пов'язано з тим, що очікування майбутніх дивідендів є одним з найбільш значимих чинників, які впливають на рішення інвестора про придбання акцій.

Дивіденди встановлюються у певній грошовій сумі на акцію або як процент від її номінальної вартості. Повідомлення про розмір дивідендів і порядок їх виплати товариство має довести до відома акціонерів. Сума дивідендів одного акціонера визначаєть­ся множенням суми дивідендів, що припадають на одну акцію, на кількість належних йому і цілком оплачених акцій.

Дивіденди нараховуються на акції, що випущені і перебува­ють в обігу, за винятком власних акцій, викуплених товариством. Товариство зобов'язане продати або анулювати такі акції не піз­ніше одного року з моменту їх придбання. Протягом цього часу розподіл прибутку, а також голосування та визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадяться без урахування власних акцій, придбаних товариством.

Існують дві основні вимоги щодо виплати грошових дивідендів за залишковим принципом:

нагромадження чистого прибутку, необхідного для фінансування інвестиційної діяльності — товариство має нагромадити до­статню суму нерозподіленого прибутку (а за необхідності — і ре­зервного капіталу) перед нарахуванням дивідендів;

• наявність достатньої суми грошових коштів, що гарантує можливість оголосити і виплатити дивіденди.

За браком необхідної суми наявних грошових коштів акціонерні товариства вирішують проблему виплати дивідендів запози­ченням грошей, які мають бути повернені за рахунок нерозподі­леного прибутку.

 

Тема 4 Учет затрат по местам и центрам ответственности

 

1. Понятие места и центра затрат

2. Классификации мест и центров затрат

3. Способы учета затрат по местам и центрам

4. Распределение затрат по местам и центрам формирования