Та її правове регулювання

Розвиток та ефективне функціонування місцевого самовряду­вання в Україні значною мірою залежить від установлення кон­ституційно-правових засад і належної нормативної регламентації служби в органах місцевого самоврядування (муніципальної служ­би). Служба в органах місцевого самоврядування із січня 1994 року регулювалася Законом України «Про державну службу», що було запроваджено спочатку постановою Верховної Ради України від 16 грудня 1993 року «Про введення в дію Закону України «Про державну службу».

Конституція України закріпила рівне право доступу грома­дян до служби в органах місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 38), встановила, що підприємницька діяльність посадових і службо­вих осіб органів місцевого самоврядування обмежується законом (ч. 1 ст. 42), урегулювала деякі питання правового статусу окре­мих посадових осіб місцевого самоврядування - голови районної та голови обласної ради, сільського, селищного та міського голо­ви (ст. 141). Зазначені положення отримали подальшу деталіза­цію в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», однак у цілому, відповідно до його перехідних та прикінцевих положень, дія Закону України «Про державну службу» поширю­валася на працівників органів місцевого самоврядування, посади яких було віднесено до відповідних категорій посад державних службовців.

Регулювання відносин у сфері муніципальної служби здійс­нюється ч. 2 ст. 6 Європейської хартії місцевого самоврядуван­ня, згідно з якою умови служби співробітників органів місцевого самоврядування повинні дозволяти добір висококваліфікованого персоналу з урахуванням особистих якостей та компетентності;

Діяльність, що називається службою, розуміється як один із видів платної суспільно корисної активності, сутність якої є уп­равління, його обслуговування (технічне, документальне тощо) або соціально-культурне обслуговування людей¹. Публічну служ­бу можна розглядати в різних аспектах: по-перше, як професійну, на постійній основі, діяльність громадян України, які займають посади в органах публічної влади; по-друге, як сукупність норм, правил, стандартів і традицій, якими регламентується службова діяльність; по-третє, як правовий інститут, що регулює відносини між роботодавцем (народом України, територіальною громадою) і громадянином із приводу умов служби в органах публічної влади.

Служба в органах місцевого самоврядування — це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве са­моврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Поняття служби в органах місцевого самоврядування можна розуміти в найбільш загальному соціальному аспекті як вид цілес­прямованої суспільно-корисної та значущої діяльності в суспіль­ному розподілі праці, пов'язаної із виконанням інтелектуальної та іншої розумової (нефізичної) роботи особами, що займають посади в органах місцевого самоврядування. Ця діяльність спря­мована на забезпечення здійснення територіальною громадою як колективним суб'єктом свого права на місцеве самоврядування, виконання окремих повноважень органів виконавчої влади, надан­ня управлінських послуг та соціально-культурне обслуговування населення. У цьому аспекті служба в органах місцевого самовря­дування виступає складним соціальним явищем, що має свою сис­тему, елементи та якісні особливості, а також специфічні завдання та функції"².

^[1] Бахрах Д. Н. Административное право [Текст]: [учеб. для студ. юрид. ву­зов и факульт.] / Д. Н. Бахрах. - М.: БЕК, 1993. - С. 97.

^[1] Сергієнко О. В. Служба в органах місцевого самоврядування: публічно- правовий-правовий аспект / О. В. Сергієнко // Проблеми законност і: респ. між- відом. наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2006. - Вип. 71. - С. 28.

Таким чином, муніципальну службу можна розглядати в різних аспектах: по-перше, як професійну, на постійній ос­нові, діяльність громадян України, які займають посади в ор­ганах місцевого самоврядування; по-друге, як сукупність норм, правил, стандартів, традицій і звичаїв, якими регламентується службова діяльність щодо вирішення питань місцевого значен­ня в інтересах територіальної громади та наданих законом окре­мих повноважень органів виконавчої влади; по-третє, як право­вий інститут, яким регулюються відносини між територіальною громадою (роботодавцем) і громадянином із приводу умов, ме­тодів і результативності служби в органах місцевого самовря­дування.

У правовому аспекті служба в органах місцевого самовряду­вання постає як матеріальний, комплексний, регулятивний та ус­тановчий інститут муніципального права, тобто як відносно стій­ка та самостійна група юридичних норм, що регулює суспільні відносини у сфері служби в органах місцевого самоврядування. Цей інститут визначається як міжгалузевий, що зумовлено на­явністю в його складі норм кількох галузей права, а саме: норм конституційного права, якими встановлюється право на служ­бу в органах місцевого самоврядування; норм муніципального права, якими регламентується правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування, їх повноваження тощо; норм фінан­сового права, що визначають джерело та обсяги фінансування цього виду служби; норм кримінального права щодо криміналь­ної відповідальності посадових осіб місцевого самоврядування у випадках і порядку, що передбачені Кримінальним кодексом України; норм адміністративного права щодо відповідальності за адміністративні правопорушення; норм цивільного права - щодо цивільно-правової відповідальності посадових осіб місцевого са­моврядування за заподіяну шкоду; норм трудового права, оскіль­ки на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія окремих норм законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про службу в ор­ганах місцевого самоврядування»; норм права щодо пенсійного забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування та інших галузей права.

Разом із гим, найбільшою мірою цей інститут належить до муніципального права. Комплексність як ознака цього інституту визначається його відносно великим обсягом та можливістю виді­лення в його складі самостійних утворень, тобто субінститутів, на­приклад, субінституту правового статусу посадових осіб місцево­го самоврядування, субінституту проходження служби в органах місцевого самоврядування тощо.

Органи місцевого самоврядування, як легальна і легітимна влада, здійснюють управління на місцевому рівні, основним ме­ханізмом якого є муніципальна служба. Її основні ознаки: а) пуб­лічність; б) професійність; в) здійснюється постійно; г) ошат­ність; ґ) спрямованість на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування. Завдання муніципальної служби зумовлюються функціями місцевого самоврядування. Зміст, принципи і функції муніципальної служби є похідними і визначаються пріоритетними завданнями територіальної грома­ди.