Аннотация. Основні показники дуже тісно пов’язані із соціальною диференціацієюОсновні показники дуже тісно пов’язані із соціальною диференціацією. Зазвичай, виділяють три основних: По-перше, Крива Лоренца. Вона показує ступінь нерівності доходів сімей. "Частка сімей" розташована на осі абсцис, а "частка доходу" - на осі ординат. Теоретично абсолютно рівний розподіл доходів, якого не існує в дійсності, представлено на графіку бісектрисою АО. У будь-якій її точці даний процент сімей, наприклад 2о, отримують відповідний процент доходу - 2о. Фактичний розподіл доходу представлено кривою. В точці а 20 % усіх сімей мають найменший дохід, який складає 4,6 % усього доходу суспільства, в точці Ь 40 % усіх сімей отримали 15,4 % доходу і т. п. Чим більший розрив між лінією абсолютної рівності доходів і кривою Лоренца, тим більший ступінь нерівності доходів. Можна побудувати криву Лоренца після відрахування податків, включаючи трансферти та без урахування податків і трансфертів. Особистий дохід після відрахування податків і з урахуванням виплат трансфертних платежів розподіляється більш рівномірно, ніж дохід без відрахування податків і трансфертів. Рис. 1: Крива Лоренца, де А → D частка в загальній чисельності населення; А → B частка в національному доході По-друге, Коефіцієнт Джині — величина відхилення фактичного розподілу доходів населення від лінії їх рівномірного розподілу; він змінюється від 0 до 1 і розраховується таким чином:
Коефіцієнт Джині для доходів домогосподарств є найпопулярнішим показником економічної нерівності в країні. По-третє, Децильний (квартильний, квинтильний) коефіцієнт виражає співвідношення між середніми доходами 10 (25, 20) % найбагатших громадян та середніми доходами 10 (25, 20) % найбідніших. Порушення прав більшості населення на доступ до ресурсів, національного багатства є головною причиною абсолютної та відносної бідності населення. Бідність — одна з найстаріших і гострих проблем, яка потребує не тільки теоретичного розв'язання, а й практичних зусиль для її подолання. Це така форма соціально-економічного та соціально-психологічного відчуження, за якої індивід не може задовольнити мінімальний рівень фізичних та соціальних потреб, прийнятий за стандарт у даному суспільстві. Абсолютна бідність — це такий рівень добробуту, який не забезпечує стандартних матеріальних та духовних потреб населення. Проблема поділу бідності на абсолютну та відносну є одним з найсуперечливіших моментів усієї теорії. Відносна бідність притаманна будь-якому суспільству. Вона визначається за майновим розшаруванням населення (наприклад, бідними вважають від 10% до 30% населення з найнижчими доходами). Найбільшу увагу її вивченню приділяють у розвинутих країнах. За характером оцінки бідність поділяється на об'єктивну та суб'єктивну. Перша визначається за прийнятими у країні критеріями доходу та доступу до тих чи інших матеріальних і духовних благ: можливості дати дітям освіту, здобути професійну підготовку, якісно лікуватися, мати житло, що відповідає прийнятим стандартам, тощо. Другу розуміють як таку, яка визначається за самооцінкою, тобто людина тоді є бідною, коли вона сама так себе ідентифікує. РОЗДІЛ 3 Реформування соціальної сфери України на сучасному етапі (податкова, пенсійна, аграрна реформа) Податкова реформа Податкова система – основний елемент фінансово-кредитного механізму державного регулювання та один з важелів впливу на економіку. Побудова ефективної податкової системи – одна із найбільш актуальних проблем процесу становлення в Україні ринкової економіки та успішного інтегрування її в світовий ринок. Податки – це не лише засіб для наповнення державного бюджету. Вони відіграють суттєвий вплив на діяльність господарюючих суб’єктів. Податкова система виконує своєрідну структуруючу функцію в економіці – встановлює або посилює одні зв’язки в системі господарювання і руйнує інші. Податкові реформи, які
проводяться останні роки, довели значення та вплив податків на розвиток соціально-економічних процесів в Україні, тому що податки – найбільш ефективний інструмент регулювання економічних процесів. Державне регулювання економіки шляхом використання податкових важелів в наших умовах повинно бути спрямовано на забезпечення та підтримку збалансованого економічного росту та ефективне використання ресурсів, стимулювання інвестиційної та підприємницької діяльності. Сучасний розвиток України і її регіонів в значній мірі залежить від стану податкової політики. Практичний досвід країн заходу повинен в повній мірі бути використаний для розбудови правильної податкової системи. Встановлення в Україні високого рівня податкових стягнень з метою вирішення, перш за все питань поповнення бюджету є основною податковою стратегією на тривалий термін, що перешкоджає ефективному функціонуванню підприємницьких структур, призводить до ухилення від сплати податків, спаду виробництва і формування «тіньової економіки». Існуюча податкова система України характеризується наступними негативними рисами: 1. Велика чисельність нормативних документів та невідповідність законів та підзаконних актів, які регулюють податкові відносини. 2. Нестабільність податкового законодавства, а саме численні зміни та поправки до існуючих законів. 3. Відсутність регулюючої функції та зосередження на фіскальній ролі податків. 4. Відсутність достатніх правових гарантій для учасників податкових відносин.
Проведення податкової реформи в Україні повинно ґрунтуватись на таких засадах реформування системи оподаткування: · Загальне спрощення правової бази оподаткування, забезпечення зрозумілості норм основного законодавчого акту з оподаткування; · Уніфікація підходів і методів визначення елементів за всіма податками (зборами) та вимог до ведення обліку нарахування податків (зборів); · Зменшення кількості податків та скасування податків (зборів, обов’язкових платежів), витрати на адміністрування яких перевищують доходи від їх стягнення;
· Зниження рівня податкового навантаження на суб’єктів оподаткування та зрівняння податкового тиску на різні категорії платників податків; · Застосування замість податкових пільг системи цільових бюджетних дотацій, направлених на підтримку найменш захищених верств населення та на розвиток пріоритетних галузей господарства України; · Підтримка розвитку та поширення малого підприємництва шляхом запровадження спеціальних режимів оподаткування суб’єктів малого підприємництва; Зміни в податковій системі необхідні. Вони повинні бути послідовними і передбаченими. Їхніми головними напрямками повинні стати: зниження загального рівня оподатковування при різкому розширенні податкової бази, скорочення кількості податків і спрощення системи оподатковування, посилення податкової дисципліни не тільки за рахунок адміністративного тиску, систематизація і кодифікація податкового законодавства. Аграрна реформа Реформування в економіці країни розпочалося після прийняття законів України „ Про підприємництво” (7.02.1991 р.), „ Про підприємства в Україні” (27.03.1991 р.), „ Про господарські товариства” (27.09.1991 р.), „ Про приватизацію майна державних підприємств” (4.03.1992 р.), „ Про оренду майна державних підприємств та організацій” (10.04.1992 р.). Мета аграрної реформи – вирішити продовольчу проблему, вивести галузь на світовий рівень на основі утвердження багатоукладної економіки, ринкових відносин, соціально-економічного перетворення села. Вирішення цієї проблеми вчені Української академії аграрних наук бачать в реформуванні власності на засоби виробництва і земельних відносин: · реорганізації виробничих структур з державною та кооперативно-колгоспною власністю і зміною економічних відносин у підприємствах та в усій системі Агропромислових коплексів; · удосконаленні взаємовідносини сільського господарства і АПК з державою у вирішенні соціальних проблем села; · створенні відповідної правової бази.
Реформування можна проводити у трьох напрямах. Перший, коли всі власники є членами колективу, беруть участь у виробництві своєю землею, майном і працею. До них можна віднести існуючі колективні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства закритого типу, сільськогосподарські виробничі кооперативи. Економічні відносини між учасниками колективного, кооперативного чи акціонерного формування повинні відбуватися на основі оплати праці за виконану роботу, розподілу прибутку на основі фонди або орендної плати. Другим напрямом реформування колективних сільськогосподарських підприємств є створення на їх базі приватного підприємства. Керівник КСП може стати власником своєї частки (паю), заснувати приватне підприємство та орендувати в інших членів підприємства земельні частки (паї) і майно. При формуванні таких підприємств слід мати на увазі, що більшість людей, вихованих ідеологією колективної участі у виробництві, поки що не завжди сприяють одного власника. Третім напрямом реформування є створення нового підприємства кількома власниками, а земля й майно орендуються у їх власників. Цьому напряму відповідають товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД), проте з соціальної точки зору, це теж не досить стабільна система. Він має такі ж проблеми, як і в другому напрямі. Різниця між ними полягає у тому, що там один власник, а в ЛТД – кілька. Таким чином, найсприятливішими на сучасному етапі будуть формування, які основані на приватній власності на землю і майно та колективних формах організації виробництва, за яких кожний учасник такої кооперації одержує плату залежно від розміру вкладеного у загальне виробництво капіталу і праці. При цьому не виключені й орендні відносини. Якщо селяни надаватимуть перевагу іншим формуванням, вони законодавчо мають право на безперешкодний вихід з колективних формувань. Пенсійна реформа На 2011 рік в Україні було 13,7 мільйона пенсіонерів і 14,4 мільйона працюючих громадян — тобто на 88 пенсіонерів припадало 100 осіб, що сплачують пенсійні внески. Якщо все залишати без змін, то, за словами С. Тігіпка, в 2025 році один працюючий утримуватиме одного пенсіонера, а 2050 року вже буде 125 пенсіонерів на 100 працюючих. Тому необхідно було впровадити масштабні зміни до законодавства з метою збалансувати доходи і видатки Пенсійного фонду. Засадничі положення реформи: · запровадження ІІ рівня пенсійного забезпечення (накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування); · збільшення бази для нарахування єдиного соціального внеску; · врегулювання пенсійного забезпечення держслужбовців: обмежити максимальний розмір пенсії; для обчислення пенсії зменшити з 90 до 80 відсотків заробітну плату держслужбовців, яка є базою для призначення цих пенсій; · для працівників бюджетної сфери з метою покращення умов їх пенсійного забезпечення при виході їх на пенсію запровадити одноразову допомогу у кратному розмірі призначених їм пенсій; · збільшити період перебування на військовій службі для військовослужбовців; · збільшити пенсійний вік і страховий стаж. Прийняття реформи відкривало можливість Уряду отримати додаткові кошти в борг від Міжнародного валютного фонду. Законом уведено ІІ рівень пенсійної системи (накопичувальна пенсійна система (фонд), яка полягає в перерахуванні страхових внесків до індивідуального накопичувального пенсійного рахунку особи). Унесено низку змін до 22 законодавчих актів, у тому числі Законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам», «Про прокуратуру», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державну службу», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про статус народного депутата України», «Про судоустрій і статус суддів». Законом пенсійний вік для жінок підвищено до 60 років, страховий стаж підвищено до 30 років для жінок і до 35 — для чоловіків. Пенсійний вік чоловіків-держслужбовців підвищено до 62 років. Установлено максимальний розмір пенсії на рівні 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність (нині — 8940 грн.). Також Закон зменшує з 90% до 80% заробітну плату для нарахування пенсій для держслужбовців. Також законом передбачено створення приватних пенсійних фондів тощо. Основними проблемами реалізації пенсійної реформи є погіршення демографічної ситуації через старіння населення, значні масштаби міграції кваліфікованої робочої сили, а також дефіцит бюджету Пенсійного фонду, що разом з державними дотаціями складає 58 млрд грн. Прийнята реформа не вирішує проблему цього дефіциту. Висновки пенсійної реформи: 1. Без розвитку економіки ніколи не буде бездефіцитного бюджету Пенсійного фонду. 2. Пенсійна реформа не дасть ефекту, поки половина економіки знаходиться в тіні. Компаніям повинно бути вигідно платити легальну зарплату. 3. Бюджетні кошти повинні витрачатися на реформи, а не на проїдання. 4. Однією з цілей реформи повинно стати зростання соціальних стандартів. 5. Поки за тривалістю життя Україна займає 158 місце у світі, підвищувати пенсійний вік не гуманно
Висновок: Подальше зростання активності держави в сучасному світі пояснюється також тим, що конституційні права мають бути фінансово забезпечені. Держава, на відміну від інших суб’єктів, якщо вона позбавлена олігархічного впливу, має змогу скорегувати розподіл соціальних благ та розширити їх доступність для незахищених верств населення, виявити зловживання. Крім того, на ринку медичних послуг державна присутність дозволяє знизити асиметрію інформації щодо якості лікування та локальний монополізм у віддалених регіонах. Врешті решт інвестиції у людський капітал особливо затребувані інноваційним розвитком, інформаційною економікою, соціальним наслідками глобалізації. Показники і пріоритети соціального розвитку є орієнтирами для України, проте вона існує у глобалізаційному просторі і не може не враховувати світові тренди. Навпаки, ефективною є та соціальна політика, яка їм не суперечить.
Список літератури: 1. Міністерство соціальної політики Національна академія наук України «Моніторинг соціальної сфери України за 2012р» - Київ 2013р. [Текст] 2. Шевченко Л.С. Вища освіта: політика “розподілу витрат” та її ризики в Україні / Л.С. Шевченко // Економ. теорія та право. – 2011. [Текст] 3. Постанова КМУ "Про затвердження Державної цільової соціальної програми подолання та запобігання бідності на період до 2015 року" від 31 серпня 2011р[Текст] 4. Національна економіка: навч. посіб. Л. С. Шевченко, О. А. Гриценко, Т. М. Камінська та ін. за заг. ред. Л.С. Шевченко. – Х.: Нац. ун-т «Юрид. акад. України» 2011[Текст] 5. Щудла А.М. - Концепція податкової реформи в Україні - «Наше право» Київ 2011р [Текст] 6. Гвелесіані А. Вплив соціально-економічного розвитку на рівень диференціації доходів населення / А. Гвелесіані,І. Литвин // Економіка України. – 2010. – № 1. [Текст] 7. Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2013 році: Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. – К.: НІСД, 2013. [ Електронний варіант: http://www.niss.gov.ua/ ] 8. Проект: «Стратегія розвитку соціальної політики України до 2023 р.» [Текст] 9. Взаємозв’язок економічної нерівності, соціального вторгнення та соціальної нерівності – О.М. Балакірєва, О.М. Ноур, Економіка України – 2012р. [Текст] 10. Лопушняк, Г. Житлова політика як складова державної соціальної політики України: практика і проблеми реалізації [Текст] / Г. Лопушняк // Економіка України. - 2012. 11. Полозенко, Д. Основні напрямки соціальної політики на сучасному етапі розвитку економіки України [Текст] / Д. Полозенко // Економіка України. – 2011 12. Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» - Урядовий кур'єр – 14 вересня 2011р. [Текст] 13. Попова, О. Агросфера: соціоекономічний зміст; засади сталого розвитку [Текст] / О. Попова // Економіка України. - 2012. [Текст] 14. Присяжнюк, М. Про необхідність і напрями аграрної реформи [Текст] / М. Присяжнюк, П. Саблук, М. Кропивко // Економіка України. - 2011. 15. Ярош, О. Шляхи подолання соціальної несправедливості й нерівності в Україні [Текст] / О. Ярош, О. Пушкарьов // Економіка України. - 2011. Аннотация
Роман Вячеслава Миронова "Я был на этой войне".
|
