Праксеологічний рівень

Людина здійснює свою діяльність у результаті практичного освоєння буття, предметного світу. У цьому розумінні практика є ніби активним об᾽єднуючим моментом між світом і людиною, між буттям і мисленням. Людина пізнає закономірності буття, оцінює їхню значимість для свого розвитку та розвитку людства в цілому, маючи можливість творчо використовувати

¹ Хоча сам термін з'являється лише в середині XIX століття.

отримані знання. Вона здатна активно впливати на оточуючу її дійсність, використовуючи пізнані нею закономірності, може спрямувати перебіг якихось подій у бажане русло, практично здійснюючи, наприклад, свої власні уявлення про бажаний устрій світу і суспільства. Однак людина може здійснити й такі перетворення, які стають загрозою існуванню самого людства. Філософія в цьому плані досліджує граничні основи практичної діяльності людини, виробляючи на основі пізнання істини та її поєднання з уселюдськими цінностями й інтересами якусь загальну систему норм цієї діяльності, її параметри й обмеження.

Для кожного рівня філософії характерною є певна філософська дисципліна. Однак оскільки філософія представляє цілісне знання, не всі їх однозначно можна віднести до якогось одного рівня, а крім того, є ніби «допоміжні», але необхідні для філософії дисципліни. Крім онтології, гносеології, аксіології та праксеології як предметних рівнів, які формують відповідні основні дисципліни, існують і інші дисципліни філософії, що сформувались у результаті диференціації філософського знання. Деякі з них були в складі філософії завжди, а деякі сформувалися відносно недавно.

Однією з найдавніших дисциплін була логіка, що представляє собою вчення про послідовне й упорядковане мислення. У певному розумінні це дисципліна допоміжна, і її предмет на сучасному етапі значно відходить від власне філософських проблем. Однак і історично, і реально – це дисципліна філософська, і, як ми пам'ятаємо, в Аристотеля вона навіть передує розв'язанню метафізичних проблем, формуючи аналітичну культуру мислення, якщо не зводити її тільки до формальної логіки. Логіка, незважаючи на те, що вона вивчає форми мислення, не вільна від метафізичних передумов. Вона вивчає форми вираження думок і форми розвитку знань, прийоми і методи пізнання, а також особливі закони мислення. Формальна класична логіка підрозділяється на елементарні вчення про поняття, судження й умовивід, а також вчення про методи логічного дослідження, доведення і спростування. Крім того, в ній виділяються логіко-методологічні та логіко-семіотичні проблеми¹. Сучасна логістика прагне до граничної формалізації та математизації. Вона працює з логічними обчисленнями, які розуміються як система знаків (символів) з відповідними правилами оперування над ними. Сучасна логіка вивчає також багатозначні системи, в яких висловлення можуть набувати більшої кількість значень, ніж істина чи облуда. Важливим розділом сучасного логічного знання є некласичні логіки, які вивчають своєрідні способи міркувань, пов'язані з використанням модальностей, часу, нормативних і оцінних понять, методик типу “питання-відповідь”, нестандартних умов істинності (наприклад, без використання деяких основних законів логіки або з обмеженням сфери їхнього застосування) та ін.

¹ Див.: Ивлев Ю.В. Логика. М„ 1994. С. 4; Бочаров ВА., Маркин В.И. Основы логики. М., 1994. С. 7—11.

Філософська антропологія. Її предметом є Людина, яка прагне пізнати саму себе, свою природу. Спроба виявити вселюдське в існуванні людей слугує самосвідомості людини і з'ясуванню її власного місця у світі, її відмінності від живої природи. Особливого значення набуває дана дисципліна в наш час, коли розвиток людства в цілому стає все більш осмисленим і людина відчуває гостру потребу в саморозвитку, поєднувану з доцільним розвитком суспільства, яке має забезпечити кожній людині гідне існування.

Етика досліджує систему моральних цінностей, виявляючи фундаментальні, граничні основи справедливих, розумних і осмислених дій у спільному житті людей. Центральною проблемою тут є обґрунтування висунутих етичних принципів, які, з одного боку, повинні бути загальнозначущими і правильними для представників різних культур, а з іншого боку – завжди є відносними, зумовлюючись соціокультурними та часовими обставинами.

Естетика пропонує загальні визначення прекрасного й досліджує форми його прояву в мистецтві та природі, а також його вплив на сприймаючого. Залежно від своєї спрямованості вона при цьому чинить або чисто описово, аналізуючи естетичні об'єкти, або нормативно-дискурсивно, висуваючи деякі критерії прекрасного. Естетика містить у собі теорію мистецтв, аналіз естетичного судження, а також форм естетичного відчуття та переживання. В сучасній естетиці активно використовуються інформаційно-комунікативні та логічні підходи до аналізу естетичної мови.

Соціальна філософія – дисципліна, пов'язана із з'ясуванням питань про те, що таке суспільство, що можна віднести до суспільних явищ, як реалізують себе у спільному бутті соціальні закономірності. Розділом соціальної філософії є філософія історії, що досліджує сутність, смисл і хід історії суспільства та людини як суб'єкта історичного процесу.

За своїм формальним статусом дана дисципліна має бути віднесена до розряду допоміжних, про які мова йтиме нижче. Однак оскільки людина реалізує себе як особистість насамперед у суспільстві, питання суспільного розвитку, шляхів його зміни надзвичайно важливі для людини, що й дозволяє говорити про соціальну філософію як одну з основних філософських дисциплін.

Філософія мови розглядає виникнення, розвиток і функції мови, а також її значення в житті людини та суспільства. Традиційно, слідом за Вітгенштайном, аналіз мови підрозділяється на два напрямки. Перший – мовний аналіз, який здійснюється за допомогою критики мови і використання засобів логіки та прагне до створення мови високої логічної точності, що відповідає вимогам точної науки. І другий – «філософія природної мови», в якій аналізуються висловлення повсякденної мови з позиції їхнього використання та значення.

Філософія релігії порушує питання про сутність феномена релігійної віри і релігійної свідомості, про специфіку їхнього функціювання у суспільстві, про значення

релігії для людини. Тут з'ясовуються фундаментальні передумови такого феномена, як віра, критично аналізуються релігійні твердження.

Філософія права розв’язує проблему обґрунтування права і правових стосунків. Із чого походить право? Чи існує якась вищестояща правова норма, з якої можна вивести всі конкретні правові норми? Як співвідноситься право з мораллю, релігією, політикою, економікою? Ось коло проблем даної філософської дисципліни.

Політична філософія конкретизує твердження соціальної філософії, розглядає побудову, функцію і смисл держави, закономірності її розвитку й особливості управління, аналізує основні рушійні сили (соціальні групи, партії), які впливають на її існування.

Небачений науковий і технічний прогрес призвів до формування таких бурхливо прогресуючих сьогодні галузей філософського знання, як філософія науки (або епістемологія) та філософія техніки.

Сьогодні можна також говорити про такі сформовані розділи філософії, як філософія господарства й інші.

У цілому ж процес диференціації (поділу) філософського знання поки явно переважає над процесами інтеграції, з огляду на загальну тенденцію розвитку культури. Однак протягом усього XX сторіччя, особливо починаючи з його другої половини, стала чітко проявлятись і протилежна – синтетична – тенденція, пов'язана з поверненням до фундаментальної метафізичної проблематики і фундаментальних ходів філософської думки, вироблених в історії. Неухильній теоретичній реабілітації та проблемній актуалізації піддаються в цьому зв'язку імена, які ще зовсім недавно розглядалися пануючою позитивістською¹ і сцієнтистською² філософською думкою як сугубе надбання історії філософії. Це стосується платонічної та релігійної традицій світової філософії, де особливе значення й евристичний потенціал виявляє націлена на універсальний синтез вітчизняна релігійно-філософська думка, що сходить до ідей ранніх слов'янофілів, B.C.Соловйова й Ф.М.Достоєвського. Втім, висновки щодо тенденцій еволюції різних розділів філософії та аналіз їх взаємовідношення багато в чому залежать від того, якого філософського світогляду дотримується сам автор.

Отже, метафізика є по суті фундаментальною основою філософії в цілому, філософії в її чистому вигляді, й подальша диференціація філософських дисциплін реалізується лиш усередині спільного метафізичного простору, тому що в тією чи тією мірою будь-яка конкретна філософська дисципліна (від естетики до філософії релігії) являє собою ту чи ту конкретизацію спільних метафізичних ракурсів дослідження (онтологічного, гносеологічного й аксіологічного), а також сформованих в історії філософії фундаментальних метафізичних (або філолофсько-теоретичних) ходів думки. Про джерела виникнення та закономірності розвитку філософії загалом і метафізичних досліджень переважно в нас піде розмова в найближчому розділі лекційного курсу.

¹ З притаманними їй атеїстичними та скептичними елементами.

² Орієнтованої на науку, як на вищий тип духовного досвіду.

 

 

ЛЕКЦІЯ 2.